Вишня Остап

 “Просто не любив я печальних лиць, бо любив сміятися. Не переносив я
людського горя. Давило воно мене, плакати хотілося... Я народний слуга!
Лакей? Ні, не пресмикався! Вождь? Та Боже борони!.. Пошли мені, доле,
сили, уміння, талану, чого хочеш, тільки щоб я хоч що-небудь зробив
таке, щоб народ мій у своїм титанічнім труді, у своїх печалях, горестях,
роздумах, ваганнях, щоб народ усміхнувся!.. щоб хоч одна зморшка його
трудового, задумливого лиця, щоб хоч одна зморшка ота розгладилася!”