хочу сюди!
 

Лия

44 роки, рак, познайомиться з хлопцем у віці 40-50 років

9 листопада - День української писемності! Читайте...

Ігор Качуровський

Із збірки «СЕЛО»

ПЕРША РОЗПОВІДЬ

Тоді над краєм крильми грізними
Віяв жорстоко тридцятий рік.
Ганна лишилась з дітьми дрібними,
Дмитра забрали, Іван – утік.
І знов надвечір прийшли з сільради,
Веліли дітям до діда йти,
У льох спустились, розбили ляди,
«– Давай драбину! Грицько, світи!»
Будуть, як завше, бити й питати,
Питати в неї: де чоловік?
Ніхто не сміє прийти до хати,
Хоч і почує нелюдський крик.
Перевернули в клуні все чисто –
Нема нікого. І льох – пустий...
Двоє з сільради, а третій з міста,
Орден на грудях, зуб золотий,
У нього пика сита і п’яна,
Червоні очі – справжній бугай.
Ось він з кишені вийма нагана,
Іде до неї:
    «– Стій, не тікай!»
.............................................
«– Тепер закурим!»
Награлись досить.
Уже й не знають: жива чи ні.
Грицько з комори рядно виносить,
І тягнуть, голу, її в рядні.
Тоді стояла зима безсніжна,
Тягни, що хочеш – нема й знаку.
Синьо-лілова, іскриста, ніжна
Вкривала крига тиху ріку.
Взяли за ноги – і в ополонку:
«– Скупаймо, хлопці! Буде рада!»
І вже над нею зашерхла тонко,
Замкнулась льодом темна вода.
Ранком до Ганни забіг сусіда.
Хата порожня, все шкереберть.
Чи вся родина втекла до діда?
Чи завітала до хати смерть?..
Чи воду брати, чи плаття прати
До ополонки зійшлись баби.
Аж там – мов жужмом кинута шмата.
На дні біліє біля верби...
А діти вдвійку спішать до школи
Просто від діда, невперше їм.
Мороз обличчя щіпає-коле,
Над коминами сивіє дим.
Ідуть і чують:
    «...Під льодом... Ганна...
Може убито, а мо’ й сама...»
Було в цій вістці щось невблаганне,
Щось неминуче, темне, як тьма.
Вони побігли. Груда без снігу...
Мотря упала... Все – як у сні...
Крізь кришталеву прозору кригу
Бачать: під ними матір на дні.
У неї чорні великі очі,
Мов баговиння – коса важка.
Вона рукою прикритись хоче,
Але не слуха її рука.
Лід цілували, кричали: «Мамо!»
Людям під ноги падали ниць.
А в невідоме дивились прямо
Застиглі кола мертвих зіниць.
І гомоніли баби цікаві,
Хто бо й завіщо її забив?
І розглядали чорно-криваві
На синіх грудях сліди зубів.


ТРЕТЯ  РОЗПОВІДЬ

Трьох синів у місті постріляли, кляті,
І дочку найстаршу кинули в тюрму,
А її, з малою, в нетопленій хаті
З голоду вмирати лишили саму.
Коня і корову – все звели з подвір’я,
І пшеницю з клуні вивезли в снопах.
Тільки і зостались – сутінь надвечір’я,
Дим собачих ніжок і казьонки пах.
Від дочки немає ніякої вісті.
Мруть довкола люди – чужі і свої.
А їй мов байдуже.
    «–Їсти, тільки їсти!» –
Аж кричить нестямно істота її.
І що їй до того, що весна надворі,
Що прогнав тумани південний вітрець?
Сьогодні у неї в холодній коморі,
В порожній коморі загус холодець.
Так гичку варила, а гичка – гнила.
Хоч нині наїсться! Підвелась з ослону,
Важко підвелася, а таки пішла.
Увійшла в комору. Ноги – мов колоди
І набряклі руки – усе не своє.
Тільки б-но не впасти, бо наробить шкоди,
Якщо на порозі миску розіб’є.
Як страву принесла і сіла до столу,
Щось мала згадати, але не змогла.
І знов її душу безсилу і кволу
Немов би в могилу сховала імла.
І вп’ялися в м’ясо очі й руки хижі.
Мовчки припадала грудьми до стола.
І наче впилася, сп’яніла від їжі,
І весільну пісню сп’яна почала.
А згодом зробилось їй сумно і тяжко,
Про дітей згадала у хвилину цю.
А де ж це найменша?
    «– Дитино, Палажко!
Іди, я лишила тобі холодцю!»
І раптом здригнулась. Стала біла-біла.
Жахом налилася очей пустота,
«–Доню ж моя, доню! Я тебе із’їла! –
У нестерпній муці скривились уста.
І прорвались сльози у нестримній зливі,
І одчай їй серце пронизав жалом.
Роздерла очіпок, рвала коси сиві
І об стіл дубовий билася чолом.
На долівці плями пекуче-криваві.
Їх не змиють сльози – чи плач, чи не плач.
Ніщо не поможе. Бо в кутку на лаві
Найстрашніший свідок – у крові сікач.
...............................................................
Смерклося надворі. Від хати до хати
Лише комсомольці ідуть крадькома.
По куточках темних лазять підслухати,
Чи нема де змови, ворогів нема.
Пантрують, пильнують, чи не мелють жорна,
Чи де не збудилась сила бойова,
Нашого народу сила непоборна,
Зв’язана і скута – і вічно жива.
Може, повернувся додому з Сибіру
Який невмирущий запеклий куркуль,
Що виринув цілий з кривавого виру,
Утік від овчарок, багнетів і куль?
Чи одноосібник заховане збіжжя
З потайної ями нишком дістає?
Селом напівмертвим, крізь тьму й бездоріжжя,
Ідуть комсомольці на діло своє.
15

Коментарі

110.11.09, 04:25

Отак воно скрізь і було! І у нас на Слобожанщині, і на Білгородщині. і на Дону....

    210.11.09, 11:06Відповідь на 1 від Східняк

    Найстрашніше, як на мене, що все це робилось в ім’я "щастя всіх людей"
    Ідеї комунізму та соціалізму куди як благородні, але ось якою виявилась їх реалізація на практиці...

      310.11.09, 11:42Відповідь на 2 від Богдан Бо

      Найстрашніше, як на мене, що все це робилось в ім’я "щастя всіх людей"
      Ідеї комунізму та соціалізму куди як благородні, але ось якою виявилась їх реалізація на практиці...
      Справа в тому, що декларували комуністи одне, а втілювали у життя зовсім інше. Це біло помічено ще Гладковим Федором Васильовичем, який у рогмані "Цемент" , що був надрукований 1925 року показує епізод самогубства ідейного комуніста, який бачить неправедне життя партійної верхівки. А у 50-60 роки несподівано набули популярності вірші Гете, які ніби-то стосувалися "буржуазного духовенства", а насправді стисло та образно відзеркалювали сутність комуністичних ватажків:

      Я знаю мєлодію, знаю слова,
      Я авторов знаю отлично.
      Они тайком попивают вино,
      Проповедуя воду публично.

        410.11.09, 12:42Відповідь на 3 від Східняк

        Тоя я знаю достатньо. Мене інше хвилює: далі як? Яким має бути суспільство, де справедливості було більше за несправедливість.
        Ми зараз не знаємо, куди йдемо і що будуємо. Яку державу і її соціальний механізм. Конституція Ющенка показує, що проблема "курсу" є головною проблемою, але до її вирішення ще далеко.

          510.11.09, 15:03

          Дякую

            615.11.09, 15:06Відповідь на 4 від Богдан Бо

            Так, вивчаючи концепцію суспільної безпеки я прийшов до висновку. Конституції всіх країн постійно переписуються, під ту еліту, яка знаходиться при владі. Тому для побудови суспільства необхідно прийняти концепцію суспільної безпеки кожний пункт якої повинен бути проголосований всіма мешканцями країни на період не меньш як 100 років. І тільки потім на її основі прийматись конституція.
            Дії:
            1.заборона ходіння будь якої валюти на територіі країни, крім національної.
            2.національна валюта повинна бути забезпечена виробленою електричною енергіею с незмінною установкою її вартості на первинному ринку, наприклад 1грн - 5кВт/год.
            3.обмежети до максимуму діяльність приватних банків.
            4.створення переліку стратигічних підприемств та заборона іх приватизації, викупу державою вже приватизованних.

              720.11.09, 13:04Відповідь на 6 від РОДОВІД

              Для мене більшість з висказаного не є приємлемим, а значить вже "всіма" не буде.
              Ви про народовольців щось читали? Теж були принципові, ідейні, як ви, а що з їх ідей вийшло після жовтня 1917? Перечитайте вірші уважно, бо все це " в ім’я людини і на благо людини" робилось...
              Будьте обережними з своїми надідеями для загального щастя
              Я особисто стою за мінімізацію державних чинників у стосунках суспільства з окремою людиною.