хочу сюди!
 

Mila

50 років, стрілець, познайомиться з хлопцем у віці 50-65 років

Поетеса Людмила Лежанська


ПРО ДОБРООКИЙ СВІТ ЛЮДМИЛИ ЛЕЖАНСЬКОЇ РОЗПОВІЛИ В ОБЛАСНОМУ МУЗЕЇ
Про доброокий світ Людмили Лежанської розповіли в обласному музеї
У Волинському краєзнавчому музеї відбувся вечір-портрет української поетеси Людмили Лежанської «Мій доброокий світ…», приурочений до 70-ої річниці від дня її народження. Акція відбулася в рамках музейного проекту «Відомі жінки Волині».
Мета вечора – ознайомити учнів з життям і творчістю волинської поетеси Людмили Лежанської, розвивати в дітей уміння сприймати красу поетичного слова, на прикладі життя та творчості поетеси виховувати віру в себе, в силу любові, добра, терпіння та інших людських чеснот.
На захід завітали учні Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, Луцької гімназії №4 та студенти Волинського коледжу Національного університету харчових технологій.
У проведенні свята брали участь рідні, друзі, знайомі поетеси. Племінниця Лариса Стасюк, вчитель-методист англійської мови Луцького НВК ЗОШ І-ІІІ ст. №22 – ліцею, зворушливо розповіла про свій духовний зв’язок з поетесою, про теплі родинні стосунки, які надавали письменниці наснагу для творчості та боротьби з недугою. На згадку про зустріч Лариса Володимирівна подарувала музею збірку поезій Л. Ю. Лежанської «Стежечка».
Щире слово про письменницю сказали Ніна Терещук та Віра Боярська, родичі поетеси, її товариш Юрій Михайлицький.
Василь Іщук, лікар-терапевт Волинської обласної клінічної лікарні, приятель Людмили, розповів гостям про пам’ятні зустрічі з родиною Людмили, зазначив, що, незважаючи на приреченість, безнадійність долі, вона оптимістично дивилася на життя, прагнула бути потрібною людям, мала «сонячну душу»… Саме лікарю поетка присвятила вірш «Гілка папороті. Символ».
Поезії Людмили Ярославівни вперше прозвучали на Волинському радіо у 1970 році, про цю подію розповів заслужений журналіст України Василь Федчук.
Своїми споминами поділилася представниця Національної спілки письменників України Олена Криштальська, поетка, перекладачка, лауреат літературної премії ім. Василя Мисика та Всесвітньої української координаційної ради, обласної літературно-мистецької премії ім. Агатангела Кримського, літературної премії ім. Григорія Кочура, польської міжнародної літературної премії імені Юзефа Лободовського. Вона подарувала музею книгу «Пізня яблуня», у якій вміщено вірш-диптих «Пам’яті Людмили Лежанської».
Поезію прочитали вихованці гуртка «Мистецтво слова» Палацу учнівської молоді (керівник Тетяна Панасюк).
На завершення свята родинний гурт зворушливо виконав улюблену пісню Людмили – «Неспокій» (композитор Ярослав Найда).
Гості вечора мали змогу ознайомитись із фотодокументальною виставкою з фондів музею, на якій представлені матеріали про життя і творчість Людмили Лежанської: світлини з сімейного альбому, які розповідають про дитячі та юнацькі роки поетеси, листи, рукописи, вітальні телеграми, ноти до пісень на вірші поетеси, художні малюнки, збірки поезій, публікації тощо.

Людмила Ярославівна Лежанська народилася 11 березня 1947 року в селі Вербичне Турійського району. В дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Середню освіту здобувала самотужки. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші. Член СПУ.
Померла 9 листопада 1981 року. Похована в місті Луцьку.
За життя поетеси вийшли друком лише дві збірки поезій – «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Посмертно видано ще дві – «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990). За ініціативи родини у 2010 році вийшла у світ книга Людмили Лежанської «Мій опротестований долею і людьми світ». У ній вміщено видані раніше поезії і неопубліковані прозові твори Л. Я. Лежанської. Вперше оприлюднено сторінки із щоденника, який вона вела впродовж останніх десяти років життя. Окремим розділом подаються спогади рідних про письменницю.
Нещодавно у приміщенні Волинського краєзнавчого музею відбувся вечір-портрет «Крізь біль — в життя, до світла...» (до 65-ої річниці від дня народження української поетеси Людмили Лежанської (1947-1981) з циклу «Відомі жінки Волині».
Людмила Ярославівна народилася в селі Вербичне Турійського району. У дитинстві захворіла і все життя була прикута до інвалідного візка. Освіту здобувала самотужки, з допомогою матері Олени Іванівни — вчительки початкових класів. Рано виявила хист до малювання та вишивки. З дванадцяти літ почала писати вірші.
Вірші Людмили Лежанської сповнені добротою, щирістю, любов’ю до рідного краю і його людей. За життя поетеса встигла порадіти двом своїм збіркам — «Поезії» (1980) і «Стежечка» (1981). Пізніше вийшли ще дві — «Мій доброокий світ» (1986), «Чому став синій льон» (1990).
У вечорі взяли участь голова обласної організації Національної спілки письменників України Ніна Горик, письменник і перекладач Олена Криштальська, родичі, друзі, знайомі поетеси.
Серед колекцій, які зберігаються у краєзнавчому музеї, почесне місце займає особистий фонд Людмили Лежанської. Його експонатами є документи, рукописи, малюнки, вишивки, матеріали про її життя і творчість, передані до музею родиною та друзями. Окремі з них були представлені на виставці, яку підготували наукові співробітники відділу науково-освітньої роботи.
Поезію Л. Лежанської читали учні 8-ого класу Луцької ЗОШ № 22, а вірші поетеси для малят — першокласники Луцького навчально-виховного комплексу № 26.

Людмила Лежанська: 71 рік з дня народження відомої турійської поетеси
 11.03.2018

Сьогодні свій День народження могла б відзначати турійська поетеса Людмила Лежанська.

Письменниці виповнився б 71 рік.

Людмила Лежанська родом із села Вербичне Турійського району.

У дитинстві захворіла, ціле життя була прикута до інвалідного візка. Рано виявила хист до малювання та вишивки, почала писати вірші. Друкувалася в журналах, альманахах, колективних збірниках. З 1980 – член Спілки Письменників України. Особистий фонд мсткині зберігається у Волинському краєзнавчому музеї.

Поетеса померла 1981 року, у віці 34 років.

Публікуємо деякі дитячі поезії Людмили Лежанської:

Розмова з квітами

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!

Котик плаче на морозі

Котик плаче на морозі,

Бо йому померзли нозі.

Ходи, котку, до хати,

На лежанці будеш спати.

Людмила Лежанська
Розмова з квітами
Вірш

Де стежиночка у полі,
Там росте квіток доволі.

Там хмариночка гуляла,
З кимось тихо розмовляла.

Мама-хмара чорно-біла
До хмариночки прибігла:

– Ти чому сама гуляєш?
З ким у полі розмовляєш?

Посміхнулась доня мамі:
– Чи ж не бачиш – із квітками!
6

Коментарі

16.03.21, 20:15

    220.07.21, 17:55

    Цікава згадка про поетичну душу!

    Як сказав інший поет:

    Духовна потуга людини у тому,
    Чи може вона, коли тяжко чи скрутно,
    Створити свій світ, усамітнитись в ньому
    І жити цікаво, щасливо й розкуто.

    Джерело: https://www.youtube.com/watch?v=t3MCRuxR2oA

      320.07.21, 20:17Відповідь на 2 від Леонід

      Поезія, як порятунок сенсу життя було для багатьох в СРСР єдиним варіантом.

        421.07.21, 02:34Відповідь на 3 від Богдан Бо

        Поезія, як порятунок сенсу життя було для багатьох в СРСР єдиним варіантом.Саме так !!!
        Знову читаю того ж Віталія Іващенко:

        Кривавий диктатор вже канув у Лету.
        Чому був таким, що проклят на віки?
        Бо мстився за те,
        що не став він поетом,
        За те, що його не любили жінки.

        Але кривава імперія створила на горе нам ще одного диктатора

        Напевно, можна пояснити
        Всі дії, вчинки і слова
        Як боротьбу, що йде у світі,
        Двох вічних сил — добра і зла.

          521.07.21, 19:38Відповідь на 4 від Леонід

          На жаль, диктаторів творять маси дебілоїдів.