Отож! Вже в же...

Шановні народні обранці! Шановні українці!

Я впевнений, що будь-яка влада робить крок у прірву, коли втрачає три головні речі – це пам'ять, слух і зір. Тобто, коли влада забуває свої обіцянки, перестає чути людей і не бачить необхідності у змінах.
Це не про нас. І як доказ, ми сьогодні зібралися тут. Всі чудово розуміють головне питання – це діяльність Кабінету Міністрів України.

Будьмо об’єктивними – цей уряд має здобутки. Це зниження інфляції, облікової ставки НБУ, боротьба з тіньовими ринками, зокрема гральним бізнесом та нелегальними АЗС. Це початок приватизації державних підприємств, які розкрадалися всі ці роки. Це кредити малому та середньому бізнесу. Зменшення ролі держави в економіці.

Але правда в тому, що сьогодні українцям цього замало.

Так, це перший уряд, де немає топ-корупції, але не красти – замало.
Це уряд нових облич, але облич – замало. Потрібні нові мізки та нові серця.
Цей уряд знає, що робити, але знати – замало, потрібно дуже багато працювати, потрібно робити.
І ми не маємо боятися правди, ми повинні визнавати помилки. Бо в день, коли ми зануримось у теплу ванну ілюзій, потоне вся країна.

Ми постійно чули про економічний стрибок, але є враження, що економіка брала розгін, спіткнулась і ризикує проїхатись обличчям по землі.

За два місяці нового року невиконання держбюджету – майже 16 мільярдів гривень. Ми повинні казати правду. 13 із них – це провал надходжень від митниці. Бізнес приречено сигналізує, що контрабанда повністю не зникла. Нам розповідали про рішучий та безкомпромісний бій з контрабандою. Та наразі виглядає так, що в цьому бою контрабанда відправила митницю в нокаут. Це потрібно змінити. Дуже потрібно. Митниця повинна збирати не лайки у фейсбуці, а кошти у державну казну.
Інший наш біль – падіння промисловості на 5%. Воно триває четвертий місяць поспіль у багатьох секторах. Уряд, на жаль, не надав інструментів, які стимулюють внутрішнє виробництво та нові виробничі потужності.
Індустріальна слава України поступово стає спогадом. Ми ризикуємо, що про наш промисловий потенціал скоро казатимуть: «Це було давно й неправда».   

Наступне питання – це комунальні платежі. Ми підписали контракт на транзит газу. Зустріли зиму з рекордними запасами у сховищах, знизили ціну на газ для населення. Сьогодні вона на 35% нижча, ніж у минулому році, і найнижча за останні чотири роки. Але люди заплутались через хаос з платіжками у січні та лютому. Десь вони стали меншими. Десь – ні. Комусь нарахували абонплату за доставку газу на кілька місяців наперед. Десь порахували тим, хто взагалі газом не користується. 
Уряд, я гадаю, фактично провалив найважливіше – роз’яснювальну кампанію й комунікацію, роботу з місцевою владою для того, щоб люди в усіх регіонах відчули зменшення платіжки за тепло.  
І це не єдине, що потрібно зменшувати. Концепція зарплат міністрів переглянута, це правда. Виплати знижені. Але є питання щодо зарплат і премій багатьох членів наглядових рад. Ми розуміємо, що є закони ринку, ми не пропонуємо популістично платити «мінімалку». Але, вибачте, коли понад десять мільйонів громадян живуть на межі бідності, не можуть бути такі виплати людям, які, будучи у наглядових радах, від сили двічі-тричі на рік прилітають в Україну.
 Сьогодні в Україні фактично стало вигідніше «наглядати», ніж працювати. І при всій повазі до міжнародних партнерів, при всій вдячності за їхню допомогу, сьогодні громадяни нашої країни у наглядових радах наших підприємств почуваються національною меншиною.

Ми не ставимо під сумнів прозорість чи ефективність роботи іноземців, їхній внесок у боротьбу з корупцією. Це лише питання справедливості та нашого почуття суб’єктності.       
Наш наступний біль – ситуація з шахтарями та вугільною галуззю. Так, ці проблеми існують уже 15 років. Але сьогодні це – наш спадок і наша відповідальність. Перш за все мова про зарплати шахтарів та збут українського вугілля.
Ця проблема була влітку. Всі втручалися. Це ненормально, але я теж втрутився. Проблема виникла знову. Я знову втрутився, і цього тижня шахтарям буде погашено 650 мільйонів гривень боргів.

Але я не можу щоразу ставати і психологом для людей, і кризовим менеджером для деяких, і колектором, який вимагає чесно зароблені гроші, і нянькою профільного міністерства.

Окремо щодо «страшилок» міністерства і багатьох діячів і політиків про закриття шахт. Вкотре наголошую: закрити шахту – не означає закрити питання. Тому спочатку – навчання людей та перекваліфікація, створення нових робочих місць, забезпечення аналогічної, як мінімум, зарплати і тільки потім ми можемо піднімати питання про закриття тієї чи іншої неприбуткової шахти. Лише у такій послідовності. 

І скажіть мені, будь ласка, про який імпорт чужої електроенергії та вугілля може йтися, коли наші шахтарі не захищені державою? Це тисячі шахтарів та їхні родини. 

Далі – ще більш болючі цифри. Це понад 11 мільйонів пенсіонерів. Реальний план щодо підняття їхніх пенсій, на жаль, комунікаційно відсутній. Суспільство нічого не чуло про це. Велика частина пенсіонерів отримують менше двох тисяч гривень. Індексація пенсій – не проведена. Програма підвищення пенсій для людей вісімдесяти років поки що не реалізована. А ми стільки б’ємося над цим і стільки про це говоримо. Пенсійний фонд залишається величезною неефективною машиною, яка тільки на своє утримання «проїдає» 5 мільярдів гривень. На фоні цього пенсіонери та інші соціально незахищені категорії громадян мають лише одне питання: а за що так з нами і що з нами буде далі?

Схожа ситуація й у сфері охорони здоров’я. І це правда. Я розумію, що керівництву МОЗ дуже важко працювати з уламками медичної системи, які їм залишили у спадок. Складно підняти на ноги пацієнта, якому довгі роки замість нормального лікування давали «пустишки» та чай з ромашкою.
І я дякую пані Скалецькій за те, що залишалась з людьми у Нових Санжарах. Я дякую їй за сміливість. Але у нашій медицині сміливість не може бути одноразовою акцією. Потрібно мати сміливість і визнати, що багато хто не готовий до другого етапу медичної реформи 1 квітня. Це правда.

Майже щодня у нас протести у різних медичних закладах. Люди бояться закриття лікарень, лікарі бояться звільнень, місцева влада іноді не готова брати повноваження, немає достатнього фінансування тощо. Є великі питання щодо тарифів, медичного обладнання та дуже велике питання до кадрів. А отже, головне питання: куди ми поспішаємо? Куди ми летимо?
Чи не здається нам, що з таким підходом реформа летить у стіну?
Звичайно, окрема тема – це коронавірус. Я хочу всіх заспокоїти. Так, у нас є перший підтверджений випадок. Але ситуація під контролем. Усіх необхідних заходів вжито. І я думаю, що перший брифінг нового міністра охорони здоров’я буде присвячений саме цій темі. 

Серед іншого, сьогодні ми почуємо довгоочікуваний звіт усіх правоохоронних органів України. Ви знаєте, що Президент не впливає на їхню роботу. Але я хотів би зробити їм два подарунки. Перший – це календар. Він має нагадати вам, що надворі вже весна.
Другий – це Кримінальний кодекс України. Є підозра, що дехто його не має. Сподіваюсь, він стане вашою настільною книгою.
На зустрічі влітку правоохоронні органи казали одноголосно: «У нас все є. Потрібна тільки політична воля». Я вам її дав. Візьміть її. Ви її отримали. Казали: «Потрібно скасувати телефонне право». Скасували. Ніхто зверху не спускає прізвища, на які треба «звернути увагу» чи навпаки – не можна чіпати. Як мені ще не втручатись у вашу діяльність, щоб вона нарешті дала результат, якого чекають і громадяни України, і наші міжнародні партнери?

ДБР, СБУ, САП, НАБУ, МВС, ОГПУ. У нас уже шість органів, які мають забезпечувати порядок, справедливість та правосуддя. Невже не вистачає ще одного органу, щоб остаточно втілити в життя прислів’я про сімох няньок, у яких дитя без ока?          
Ми провели низку реформ, запустили Вищий антикорупційний суд, перезавантажили НАЗК, повернули відповідальність за незаконне збагачення – я вдячний Верховній Раді, партії «Слуга Народу», всім депутатам, які за це голосували, ухвалили закон щодо викривачів корупції. Як довго українському суспільству чекати результатів у найбільш резонансних справах? Ми обіцяли громадянам перемогу над корупцією. Зараз поки що навіть не нічия.
Шановні українці! Я йшов у Президенти, не маючи політичного досвіду. Але мав і маю віру та волю, щоб втілити необхідні зміни. Всім відомі слова Вацлава Гавела: «Краще п’ять років помилок, ніж 50 років саботажу». Так, ми робимо помилки, багато. Але ми готові визнавати їх та виправляти.

Окремо хочу звернутись до наших міжнародних партнерів. Ми цінуємо та вдячні за вашу постійну підтримку. І наш курс залишається незмінним. І для нас пріоритети незмінні. І ми всі хочемо й робимо все щодня для завершення війни на Донбасі та повернення всіх наших територій. Бо це є наша країна. Ми й далі будемо рухатись шляхом реформ в усіх сферах. Курс України не є помилкою. Та окремі помилки допущені під час руху цим курсом. Так буває.     
Скажу чесно. Мені не соромно за наш уряд. Але ми хотіли б ним пишатись. Цей уряд зробив більше, ніж усі минулі уряди разом узяті. Але це, скоріше, мінус попереднім Кабмінам, а не плюс нашому уряду.

Сьогодні на внутрішньополітичному полі наявним проблемам та чинному уряду затісно. Вони більше не можуть існувати поруч – це моя думка. А отже, хтось з них повинен піти.
Шановні депутати! Вчора до Верховної Ради України подано заяву Олексія Гончарука з проханням прийняти його відставку.
Я прошу народних депутатів України надати оцінку цій заяві своїм персональним голосуванням.  
Дякую!