Андрій Содомора патріарх української культури

Содомора

21 вересня в рамках Форуму видавців відбулося публічне інтерв’ю та презентація книжки Андрій Содомора «Бесіди п(р)одумки». У ній вміщені глибоко продумані та філологічно витончені максими видатного поета та перекладача з класичних мов, доповнені мінімалістичними, але ємкими та багатослівними рисунками львівської художниці Лесі Квик.

Про книгу

Книжка дуже різноманітна і у ній зібрані думки, які стосуються всіляких галузей нашого життя: від астрономії до найприземленіших речей. І вони всі різні: ця посміхається, а ця сумна, одні думки спілкуються між собою, інші сперечаються.

Я стараюся перекладати і викладати свої думки не дослівно, а так, щоби вони лягали на душу. Як казав Сенека: «Все, що гарно сказане – стає моїм». Адже тоді ми читаємо, засвоюємо думки, а не запозичуємо. А засвоюючи, вони вже стають нашими і оригінальними.

У книзі багато дефісів, курсивів, жирних шрифтів – все для того щоби виділити і закцентувати на різні смисли сказаного.

Ще особливо хочу наголосити, що цю книжку хочеться брати до рук, вона дуже приємна візуально завдяки оформленню чудової львівської художниці Лесі Квик. Вона зуміла своїми малюнками підкреслити, власне, легкість та стрімкість думки, і я страшенно задоволений цим. Адже часом, один штрих, графіка може сказати більше, аніж тисячі слів. І таке вміння присутнє у роботах Лесі Квик, за що я їй дуже вдячний.

П(р)о думки

Частина цих думок вже була колись опублікована. А тепер, коли минуло багато часу, я знову повернувся до них. Але цілком можна сказати, що більшість з них є зовсім новими.

Цікавий і сам спосіб як вони народжуються. Це відбувається зовсім несподівано: як стається думка – то вона стається. І треба бігти її записувати.

Андрій Содомора та модератор зустрічі Тетяна Терен

Ця думка стається, як снується нитка з прядива. І це прядиво – це суспільне надбання людства. Якщо не буде того прядива-надбання, то не буде з чого творити нитки. Бо з нічого – нічого не виникає. А чим більше його у нашому мозку, тим більше ниток-думок.

А ще дуже важливо вміти слухати співрозмовника. Адже коли ти комусь, або хтось тобі переріже оту нитку-думку, то це дуже неприємно.

Думання і бесіда – це ті два фундаментальні питання, які з людини творять людину, на жаль, сьогодні на узбіччі нашого стрімкого руху. Мені хотілося, на рівні своїх можливостей, зацікавити читача та показати йому приємність від руху думки, від переміщення думками.

Деякі з цих думок є у жанрі поезії і вони фактично є початком поетичного твору, а деякі ближче до афоризмів, або й просто гра слів. Можна прочитати їх та відчути магію слова, його дотик. Тому я б радив читати їх без метушні та залишити час для роздумування та смакування. Адже, на жаль, зараз ми робимо усе з поспіхом, рухаємося по горизонталі. А слово це вертикаль, дуже глибока вертикаль, очевидно.

До речі, є слово очевидний, а щодо слухання немає, хіба вухочутний. Тобто це підтверджує, що ми надаємо перевагу спогляданню і видовищам, а не вдумливому слуханню.

Про мову і творчість, античність і сучасність

Я багато написав віршів, але більше люблю прозу, малу прозу, ритмічну, яка пульсує і промовляє до читача. Я ще пам’ятаю себе тоді, коли не міг написати одного речення, одного листа. Адже щоби вільно писати, володіти словом – потрібна практика, важка праця навіть не щоденна, а щогодинна. Важлива будова фрази структура фрази і головне її ритмомелодика. Я страшенно люблю тире – без нього я взагалі нічого б не написав.

 

Зараз у світі проблема не лише в української мови, але й усіх мов. Адже поспіх породжує спрощення, потребу говорити сухо і однозначно, щоби усі швидко і правильно зрозуміли.

Але головне, що втрачає мова – це соковитість. Ми кажемо: корінь слова. І це не просто образне поняття – це підтверджує думку, що кожне слово має глибокий корінь у національному ґрунті. А зараз таких слів з прадавнім корінням стає все менше, а, відтак, наша мова в’яне, сохне, втрачає смак і мелодику.

Такі слова формувалися у наших предків від захоплення та споглядання природи, від емоцій та переживань, породжених цим. А звідти і глибоке коріння та зв’язок з всесвітом. Особливо це стосується кличного відмінка: «Ой верше мій, верше». Але, на жаль, ми втрачаємо ці слова, ці конструкції. І тоді отримуємо: «Львів – люблю тебе» замість «Я люблю тебе Львове!».

Ми втрачаємо не лише слова, але й величезну частку нашої історії і нашої душі. Адже нормою поступово стає не те, як має бути правильно, а те, як говорить більшість. І ще хочу наголосити, що це вплив радянського минулого та входження у російськомовний простір.

Все чим я живу і чим багатий мені дала античність та знання класичних мов. Вони дали мені насолоду від думання, дала розуміння, що таке людина: «Яка прекрасна людина, якщо вона – людина». Дала розуміння, що найвища людська цінність – це праця: «Людина, яка не працює – вона загалом не людина». Античність підняла, слово, працю та думку на найвищий п’єдестал. А ще у них була думка єдина з серцем. А у наш час думка пішла своєю стежкою, а серце своєю. Наша доба прямує до багатослів’я, за яким мало що стоїть.

 

І наші технічні надбання – це і плюс і мінус водночас. І, можна констатувати, що мінусів значно більше. Адже, якщо б вони працювали лише на позитив – то зараз ми були б дивовижними людьми. Ми відходимо від Божого світу до віртуального і це виснажує заганяє в порожнечу, на відміну від Божого світу та природи, які наснажують.

Нагадаємо, ще одна книга Андрія Содомори була відзначена серед кращих на цьогорічному Форумі. У номінації «Класична іноземна література в українському перекладі» перемогла книжка «Сенека. Моральні листи до Луцілія» видавництва «Апріорі». Читайте більше тут: https://zik.ua/news/2018/09/22/nasha_doba_pryamuie_do_bagatoslivya_za_yakym_malo_shcho_stoit__andriy_1411773