Олександр Турчинов: вбори мають покращувати владу

Ексклюзивне інтерв’ю секретаря Ради національної безпеки та оборони України Олександра Турчинова агентству "Інтерфакс-Україна"

За повідомленнями прес-центру Операції об’єднаних сил, ситуація на сході України останнім часом значно загострилася. Наскільки обґрунтовані розмови про ескалацію влітку?

Ви знаєте, в нас був дуже гарячий травень. У Росії завершилися президентські вибори, відбулася інавгурація, й одразу прокинулися, як за командою, окупаційні збройні сили Російської Федерації на Донбасі, що перебували певний час у дрімоті. І травень у нас побив рекорди за кількістю та інтенсивністю обстрілів. І, найсумніше, артилерійські обстріли на глибину до 30 км не можуть не зачіпати цивільну інфраструктуру. Гинули, крім наших військових, і цивільні люди, і, найстрашніше, діти.

Чемпіонат світу з футболу, який розпочався в Російській Федерації, дещо знизив активність окупантів, але і при цьому щодня ми бачимо грубі порушення усіх угод про припинення вогню, про незастосування, згідно з Мінськими домовленостями, важкого озброєння. Використовуються танки, 120-мм міномети, артилерія і навіть РСЗО (реактивні системи залпового вогню – ІФ).

Але Збройні Сили України готові відбити атаки та будь-які провокації агресора.

Ці загострення на фронті відбувалися саме під час переходу на новий формат протидії російській агресії – від Антитерористичної операції до Операції об’єднаних сил. І на тлі цих загострень новий формат продемонстрував свою ефективність. Значно покращилася координація усіх силових структур, задіяних в ООС, при цьому її військова складова дала змогу не лише надійно відбивати провокації російських окупаційних військ, а й на деяких напрямах поліпшити своє положення, просунувшись уперед.

Із переходом до ООС фактично вперше армія отримала управлінські функції. Як Ви оцінюєте цей досвід?

Те, що відбувалося на сході країни, за масштабами та тривалістю військового протистояння вже ніяк не підходило під визначення Антитерористичної операції. На початку російської агресії на Донбасі (весна 2014 року – ІФ) для захисту країни я був змушений оголосити про початок масштабної Антитерористичної операції. Тоді це був єдиний правовий формат протистояння агресії, що давав змогу здійснити легітимізацію української влади через дострокові президентські вибори.

Говорімо чесно, вже починаючи з кінця весни – початку літа 2014 року армія почала впевнено домінувати в захисті нашої країни на сході. Але формально, згідно з законодавством, АТО – це операція, яку проводить виключно Служба безпеки, а Збройні Сили, Нацгвардія – немов допоміжні підрозділи.

Ухвалений нами закон України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій і Луганській областях" нарешті дав можливість назвати речі своїми іменами. Головне, що в законі Росію чітко названо агресором. І дуже важливо, що це відбулося саме в той момент, коли російська сторона вже розігрувала сценарій маскування своєї військової агресії під миротворчу операцію. РФ навіть свій "миротворчий" проект внесла до ООН. Але агресор не може бути миротворцем. І тема прикриття у такий спосіб своєї агресії була для Кремля перекреслена.

Яка наразі роль СБУ, реально щось змінилося в управлінні?

Безумовно, Служба безпеки відіграє в Об’єднаних силах важливу, але не головну роль. СБУ провадить свою професійну діяльність на підконтрольній Україні частині Донбасу, насамперед це боротьба зі шпигунством, диверсіями, терором. Для зони проведення ООС це досить актуальна проблематика.

Чи відбуваються в нас якісь невеликі антитерористичні операції в рамках ООС?

Скажімо так, на підконтрольній частині Донецької та Луганської області поки що не було необхідності у проведенні додаткових антитерористичних операцій.

Але у країні загалом, ви бачите, такі локальні операції відбуваються, тому що одне з головних завдань Росії – це внутрішня дестабілізація нашої країни. Вони розуміють, що в них немає сьогодні можливості безкарно, без жорсткого опору забезпечити свій військовий наступ. Тому їхній головний пріоритет – спробувати підірвати ситуацію в Україні зсередини. Посіяти паніку, хаос, зломити готовність українців до опору. Для цього використовується широкий арсенал засобів – від інформаційної війни до банального терору.

Ви зараз говорите, зокрема, і про випадок із Бабченком?

Так, зокрема і про спробу вбивства журналіста Бабченка. Згадайте й інші замахи: на Вороненкова, на Окуєву. Все це – ланки одного ланцюга. Арсенал засобів гібридної війни, що проводиться в нашому тилу, дуже широкий. Це і підживлення, скажімо так, радикальних сил, що декларують готовність до силових сценаріїв зміни влади. Це і спроба створення розгалуженої агентурної мережі для проведення терористичних і бойових операцій, забезпечення їх російськими спецслужбами зброєю і боєприпасами.

Згадайте справу Савченко. Ви знаєте, ця тема відійшла на задній план, але хто передавав зброю Рубану та Савченко? Хто? Це підконтрольні ФСБ підрозділи на окупованому Донбасі, які були задіяні для озброєння так званого українського підпілля. Це не бутафорія, а реальна зброя, здатна призвести до величезних кривавих жертв серед цивільних людей. Саме такий розвиток подій потрібний кремлівським кураторам.

Додайте до цього потоки інформаційного бруду й дезінформації, потужні кібератаки, безперервну енергетичну й економічну війну тощо. Ось не повний сегмент внутрішніх гібридних загроз, яким постійно має протистояти наша країна.

Зараз дуже багато інформації щодо активізації дій у регіоні Азовського моря з боку Росії. Є чинник Керченського мосту. Наскільки його будівництво завдало шкоди нашим можливостям?

Це серйозна проблема, й не лише для екології регіону. Росія отримала можливість здійснювати незаконний контроль над суднами, які перетинають Керченську протоку, і блокувати в будь-який момент українські порти в Азовському морі. Але головне – це серйозна загроза безпеці України. Завдяки мосту тепер можна оперативно перекидати значні сили Сухопутних військ РФ у Крим із подальшим проведенням наступальних операцій на півдні України.

При цьому Крим і так максимально мілітаризований. Там створено потужний 22-й армійський корпус, нарощуються сили Чорноморського флоту Російської Федерації. Ракетні комплекси, розміщені в Криму, можуть завдавати удару по наших позиціях у глибокому тилу. Зенітні комплекси С-400 можуть уразити будь-яку повітряну ціль у центральній частині України. Все це становить для нас серйозну загрозу.

Буквально за останні два місяці РФ створила в Азовському морі флотилію, посиливши додатковими кораблями прикордонні війська ФСБ РФ, а також перекинувши з Каспійського моря кораблі військового флоту. Тепер для проведення військових операцій в Азовському морі вони можуть використовувати значну кількість десантних кораблів, а також кораблі класу "Буян-М", що мають на озброєнні крилаті ракети.

І все це, безумовно, ставить перед нами серйозні завдання. Нарощування десантних можливостей ЗС РФ в Азовському морі дасть змогу здійснювати перекидання на наше узбережжя сили та засоби 8-ї, 49-ї та 58-ї армій Південного військового округу, які наразі нам реально погрожують зі сходу.

У результаті маємо надзвичайно потужну військову інфраструктуру вздовж усього українсько-російського кордону. Й окрім загрози зі сходу, маємо значне нарощування загрози з південного напрямку, при цьому з півночі над нами нависають дві армії Західного військового округу – 20-та і 1-ша танкова, які також можуть бути задіяні в будь-який момент.

Останнім часом мають місце випадки несанкціонованих оглядів російською стороною наших кораблів, які йдуть до Маріуполя. Україна якось реагує на такі факти?

Україна має можливість затримувати російські кораблі, які своїми діями порушують наше законодавство. Згадайте істерику РФ щодо "Норду". Але якщо ми діємо адекватно в рамках міжнародного законодавства, то Росія, як завжди, грубо порушує норми міжнародного права, здійснюючи незаконний огляд кораблів, що йдуть до українських портів. Це фактично продовження гібридної війни в економічній площині, демонстрація готовності чинити блокаду наших портів на Азовському морі.

Уряд вивчав питання переспрямування транспортних потоків в інші порти?

Переспрямувати можна, але це ускладнить логістику, й тоді продукція, приміром, маріупольських металургійних заводів явно подорожчає, зменшивши свою конкурентоспроможність.

Складність також у тому, що відразу після конфлікту навколо острова Тузла (кінець 2003 року – ІФ) Україна під тиском Росії підписала угоду, згідно з якою Азовське море визначено як внутрішнє море двох держав. І цей статус не дозволяє чітко фіксувати лінію морського кордону й дає можливості для інтенсифікації провокацій з боку РФ.

Наскільки реально задіяти миротворців ООН для відновлення миру на нині окупованих Російською Федерацією територіях Донбасу?

У цієї теми є одна проблема, дуже конкретна, в якої є ім’я і прізвище – це (президент РФ – ІФ) Володимир Путін. І, безумовно, ця проблема блокує на сьогодні деокупацію Донбасу дипломатичним шляхом. І всі мирні ініціативи впираються в цю проблему. Для нас неприйнятний був варіант, який спробувала проштовхнути Росія, у вигляді миротворців з РФ і країн ОДКБ (Організації договору про колективну безпеку – ІФ).

Для нас неприйнятні також пропозиції РФ, коли миротворці з інших країн стають тільки на лінії розмежування і тим самим легалізують окуповану територію.

Для нас можливий єдиний формат – виведення російських військ із Донбасу та розміщення миротворців на всій території нинішньої зони окупації, і, насамперед, на державному кордоні між Україною і Росією. Тоді в цьому є сенс. Решта варіантів Кремля – це спроби фактично прихованої анексії окупованої території.

Як Ви ставитеся до ініціативи міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова про поетапну деокупацію Донбасу?

Ми розмовляли з Арсеном Борисовичем на цю тему. Хочу сказати, що це не альтернативний план, як дехто намагається його подати. Навпаки, це один із варіантів реалізації мирних ініціатив президента Порошенка. В чому його специфіка? Суть пропозиції – здійснювати деокупацію не на всій території відразу, а поетапно, крок за кроком. Відпрацювали окремий район або місто, відновили в ньому правове та соціально-економічне поле України – просуваємося далі.

Але якщо ми говоримо про мирну деокупацію, а не про поетапне звільнення збройним шляхом, то тут також проблема. Читайте вище, ця проблема – Путін В.В. Тобто будь-який мирний формат натикається на небажання Росії припинити агресію, знизити температуру протистояння. Тому що для Росії це не лише формула тиску й дестабілізації ситуації в Україні. Це ще і гра на розкол Європи, просування своїх імперських і реваншистських ідей, а також спосіб захисту від внутрішніх проблем і протиріч. Доки є зовнішні загрози та зовнішні вороги, говорити про якісь демократичні реформи та про соціальні програми не доводиться. Ця російська формула типова для всіх тоталітарних держав.

Ви не очікуєте найближчим часом зміни цієї політики?

На жаль, не очікую.