Ірина Токарська «Я ходила до раю»

Презентація збірника відбулась 22 травня 2014 року о 18 - 20 год. у Львові в книгарні "Книжковий дворик"

РАЙСЬКІ ВРАЖЕННЯ

Роздуми над новим збірником поезій та авторських малюнків Ірини Токарської «Я ходила до раю»

Хто ще не читав збірника поезій Ірини Токарської «Я ходила до раю» – того прошу мене далі не читати! Спершу нехай прозвучить поезія. Ось хоч би й цей вірш

* * *
І цілувалися квітки
В рожеву ранність,
І сонця сходила в блакить
Червона рана.

І пломеніла на землі
Нова прийдешність
На переліг, на сонний ліс,
На сонну стежку.

На наші стомлені серця,
На звичність свята.
Тобі сьогодні до лиця
Свята посвята.

Святило сонцем нас обох –
В короні сонях.
Зіходив з неба світлий Бог
В земні долоні.

І далі, далі, далі... Перечитайте всі поезії збірника, а тоді і тільки тоді варто поговорити, щоб мати власні щирі враження.
Особисто я ще з далеких часів шкільної науки не терпів передчасних повчань вчителів чи критиків, які потім постійно виринали у свідомості при читання художніх творів і спотворювали особисте враження. З тих часів читаю передмови виключно після прочитання книг, а не перед, бо твердо певен, що враження від художнього твору мають бути суто особисті, чисті за власною емоцією сприйняття. І вже після цього можна взнавати думки і враження, або критику та аналіз інших людей про цей твір.
Ще одна суб'єктивна думка належить моїй світлої пам'яті мамі, Галині Гордасевич, що писала багато рецензій і критичних статей, отож якось вона читала сонети Яра Славутича, письменника з української діаспори в Канаді, і сказала наступне: «З точки зору техніки – сонети Яра Славутича найвищого рівня, але це не поезія!»
На моє переконання тут дуже влучно підмічено, що поезія первинна як живе авторське чуття, передане словом. Технічна вправність та вишуканість у віршуванні було, є і буде суто технічним, тобто вторинним і допоміжним. Немає нічого жахливішого і вбивчого для поезії від нав'язування віршам силуваної ритміки, штучного римування, трафаретних метафор та епітетів тощо. Як живі квіти завжди будуть цінніші за будь-які найдосконаліші штучні, так і поезія цінується за живу емоцію, щиру авторську чуттєвість, яку передано в словах і образах виключно власного світогляду.
Тим і відрізняється правдива поезія від підробок-поробок графоманів, що їх квіти-поезії штучні. Справжня ж поезія якраз тим і справжня, що вона – жива! Така поезія відчутна як живе безпосереднє творіння саме цього автора, якого вже не можна сплутати з жодним іншим. Живою й оригінальною відтворюється така поезія і в читача, ну а інша справа: подобається чи не подобається. Тим творчість і грізна, що вона різна!
Особисто мені поезія Ірини Токарської дуже довподоби і моє сприйняття її поезій співзвучне з безкінечною мінливістю життя і особливо природи та її краєвидів. Описати послідовно і раціонально побачене – це не для Ірини Токарської. Тут все на емоціях і враженнях, що постійно змінюються навіть при спогляданні на начебто незмінні краєвиди, а з того йде мереживо і мерехтіння образів, метафор, асоціацій, тем і підтем у кожному вірші. Для прикладу ось такий вірш поетеси:

* * *
Край берега холодних відпливань
Сідає осінь синім шовком шити,
І сьорбає туман посохла кропива,
Щоб ще під зиму жалити і жити.

За літо залетіли вже качки,
За кучугури листя, на безлюддя,
На лід крихкий, до зимових прелюдій,
Де тільки Бог і срібні літаки.

За літо залетіли вже качки.

Ожини чорно дивляться на ліс,
Пожовклий лист вишнево зашарівся.
Молюся небу на своїй землі
З подякою, що ти мені зустрівся.
Ця благодать – із Божої руки.

Який рідкісний чудовий образ засихаючої кропиви, яка всотує вологу з туману, бо не хоче вмирати, а хоче «жалити і жити». І стає жаль посохлої кропиви не дивлячись на її хотіння жалити... Яка вишукана образність! Не даремно стверджують, що найбільша вишуканість у граничній простоті, ось тільки не багатьом вдається втриматись на тому пограниччі. Ірині Токарській вдається і досить успішно, що хочу підтвердити кінцевою строфою з вірша «Дивляться задумані жоржини...», але процитую весь вірш:

* * *
Дивляться задумано жоржини,
Баба вибирає пирії.
Мої очі кольору ожини
Задивились у блакить твоїх.

Наші зустрічання і прощання,
І прощення в полиску сльози.
Дві дороги вечір пригощає
Сонцем в передденнях білих зим.

Необачно павутину спустить
Павучок по втомленім лиці.
Рання осінь в голубій капусті
Крутить на вечерю голубці.

Тут і коментувати зайве, бо все є прозоре і зрозуміле, як і цей необачний павучок раптово втрутився як несподівана розрада у душевну втому, а за тим і життя потребує турботи про буденне...
Цитувати можна ще і ще, але ж для цього є збірник – його треба читати. Краще обговоримо його назву і зміст: а що то за Рай, у який ходила і перебувала поетеса Ірина Токарська? Яким є її Рай? Постійна радість? Відчуття безкінечного щастя? Зовсім ні: з усього збірничка фактично всього один вірш є таким веселим і оптимістичним, а саме

* * *
За рідність, за спорідненість, за рід,
За рій бджолиний, ріст земного раю,
За променисте сонце угорі,
За просто те, що я тебе кохаю.

За світлу проримованість дощів,
За щебетливу усмішку дитини,
За трепет незіпсутої душі,
За білу гуску під вербовим тином.

За Україну, за її пісні.
За смак життя, за сніп святого жита,
За білий день і карооку ніч,
І просто – щоби просто жити.

Давай-но вип'ємо червоного вина!
За нас!
До дна!

Ото і весь мажор з усієї збірки, а всі інші вірші виражають тони і напівтони роздумів, смутків і тонких приємних вражень від почуттів кохання, спілкування, споглядання тощо. Начебто немає очевидної радості, як би то мало бути у Раю, але поступово від вірша до вірша в сукупності виникає те правдиве відчуття насолоди і щастя, глибинного і багатовимірного щастя, змістовного в своїх життєвих переживаннях, а не проста прямолінійна радість і нічого більше.
В своїх поезіях сукупно у збірнику «Я побувала у раю» поетесі Ірині Токарській вдалось відтворити, показати і головне: дати відчути читачу, що таке є справжній Рай. Той Рай, де вона побувала і читача завела поглянути і побути, а за тим і самому отримати райські враження...
Певен, що підсумком від прочитання збірника поезій Ірини Токарської «Я побувала у раю» стане твердження: «Ми побували у раю!» Чого більше бажати? Тільки цього!

Богдан Гордасевич
15 січня – 20 травня 2014 р.

Коментарі

Богдан Бо

122.05.14, 15:28

Презентацію де-кілька раз відкладали, бо мала відбутись в січні, але буремні події і їх трагічні наслідки змушували зачекати, змушували Муз мовчати, але безкінечно це не може тривати.

М_Ірина

222.05.14, 21:20

Вірші добрі, але після новин із численними смертями - не йдуть.
Хочеться плакати

Гість: Dalia

323.05.14, 00:35

Чудові поезії.

Гість: _ Українець _

423.05.14, 13:34

http://blog.i.ua/user/6656767/1422219/

525.05.14, 17:55Відповідь на 2 від М_Ірина

Вірші добрі, але після новин із численними смертями - не йдуть.
Хочеться плакатиЯ хотів зробити передмову до замітки, що захід готувався ще в січні, але все відкладався саме з вказаних вами причин.
На жаль, це війна надовго, тому треба жити і творити.

625.05.14, 18:11Відповідь на 5 від Богдан Бо

Так, Я з дочкою на Великдень відпочивала у Львові,
дуже сподобалось чудове місто- скриня, сповнене несподіванок.
І ця подорож відбулась замість Криму

Ukraineць

730.05.14, 18:44Відповідь на 6 від М_Ірина

Приємно читати про враження адекватної людини зі сходу. Спілкувався зі знайомими з Харцизька і Донецька, таке враження, ніби вони з іншої планети, або сам несповна розуму.

831.05.14, 10:34Відповідь на 7 від Ukraineць

Забомбованість жителів Сходу - результат обробка мозків впродовж 22 років комуняками
Люди панічно бояться бандерівців
А я вже 20 років в "Просвіті"

93.06.14, 14:26Відповідь на 8 від М_Ірина

Мені здається, що нам "повезло" з керівництвом області голова обладм Пеклушенко і голова облради Межейко були вірними "ПеРдунами." 26 січня вони організували масове побиття демонстрантів у Запоріжжі. Керівник міліції генерал Серба казав, що розгону не буде, а коли проспект умили кров’ю, тоді говрив, що люди розійшлися саостійно. Після цього запорожці зрозуміли, що треба брати справу в свої руки. Сепаратисти в нас бояться носа показати. Дебілів з листівками "Запорожской народной республики" відловлювали, як зайців. Місто оточене блок-постами, де самооборона з міліцієбю стежить, щоб у місто не потрапило якесь бидло. Якби ми сиділи вдома, то мали б таку ж картину, як і у вас. Пеклушенко і Серба десь ховаються, а на Межейко відкрили справу.

103.06.14, 14:43Відповідь на 6 від М_Ірина

Гарний напрямок обрали. Всім рекомендую східнякам, а то не були і таке городять про нас, що крий Боже

Ми любимо тебе, Україно!

Ірина Токарська «Я ходила до раю»

Останні статті

Коментарі