Normal 0 false false false MicrosoftInternetExplorer4 /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:"Обычная таблица"; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-parent:""; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:"Times New Roman"; mso-ansi-language:#0400; mso-fareast-language:#0400; mso-bidi-language:#0400;}

Волонтерські пригоди

Українському волонтеру важливо побувати в середовищі військових на «передку» серед військових, особисто передати зібране, зарядитися від наших захисників на новий похід волонтерської роботи. Мені довго довелося чекати своєї черги, але вона прийшла, прийшла 16 листопада.

 

Сірий день пізньої осені. У Донецькому степу в заростях кущів і гігантського висохлого бур’яну шукаємо розташування підрозділу 55-ої бригади. Довкола то там, то там на шляху зустрічаються фазани. Аж ось у голому гіллі зарясніли чорні чоловічі шкарпетки, розвішанні після прання. Далі ґрунтовка виводить наш бус у табір військових. Повз нас з обох боків пропливають звичайні чоловічі обличчя, здебільшого оздоблені бородами. Ми піднімаємо в кабіні руки у привітанні незнайомців, заради яких сюди притаркались із Запоріжжя. Форму бійців можна назвати одностроями з певною натяжкою, бо на хлопцях різні шапки, з-під бушлатів виглядають комірці цивільних светрів-подарунків рідних і волонтерів. Далі – короткі привітання і рукостискання, потім традиційне дійство волонтерів – вивантаження продуктів та інших потрібностей, хлопцям роздають запаяне в пакети сало під маркою «Укроп». Чоловіки заводять недовгі розмови про нові потреби і стан речей на «передку». Ніякої паніки, все по діловому. Потрібні медикаменти, військове обладнання і машина для вивезення поранених.

Невдовзі військових вишикували на імпровізованому плацу між двома автомобільними коліями ґрунтовки. Нам холодно на них дивитись. Керує цим героїчним небагатослівним підрозділом донедавна пенсіонер-афганець, якому доводиться ділитися військовими премудростями із молоденькими лейтенантами артилерії.

Саме командир дав нам послухати вірші про бригаду, записані у мобільному. Вірші читав молодий поет із гарною дикцією. На запитання про автора відповіли, що слова народні, автор невідомий. Думаю, що при бажанні його можна буде знайти, талант не загубиться. Ділюсь із вами тим, що вдалося розшифрувати, бо вітер забивав мікрофон диктофона навіть через вітрозахист.

 

«… де гарячі місця,

де йде війна,

де гинуть брат за брата,

і в цій війні є місія твоя

п’ятдесят п’ята запорізька артбригада.

На вашу долю випало не раз

Дивитись в вічі смерті.

Та стогне від біди Донбас

і ви готові за свій край померти.

Нехай бомблять зенітки, танки, град,

та ви не боїтесь відстояти висоти

та ще ж надійно прикриває вас

два взводи охорони з третьої роти.

 

Хай влада все міняє кольори,

Відстоює права одних багатих,

Намножила такий непотріб, хлам,

запроданців та зрадників пихатих.

Їх всіх сюди – в окопи, в бліндажі,

Щоб і вони почули запах смерті!

Та за державу – в них кишка тонка,

Вони з корита безкоштовно хочуть жерти.

Тому іде у бій робочий клас,

Щоби очистить землю від бандоти.

І хай Господь оберігає нас –

П’ятдесят п’яту і два взводи охорони з третьої роти».

 

 

Невдовзі застрибуємо в теплу кабіну авта і вирушаємо далі, на нас дуже чекають тербатівці у Дебальцевому. На виїзді помахами долонь прощаємось зі всіма бійцями, що потрапляють нам на шляху. А вони махають нам у відповідь, залишаючись у не вельми привітному степу. Кожному посилаємо мовчазне побажання:

– Удачі, повертайся, брате, живим!

 

По дорозі до Дебальцевого нас безбожно дурив навігатор, який не знає терміна «тимчасово окуповані сепаратистами території». Але водій Сашко знайомий із цим терміном і везе нас, «тьфу-тьфу-тьфу!», правильно.

В Артемівську дістається від навігатора і йому – ми кружляємо і пару раз повертаємось у приватний сектор на вулицю Донецьку, де він активно запрошує нас «за 160 метрів повернути вправо» – в акурат у засипану побутовим сміттям прірву.

Та Сашко після чергового «тапішовти!» повертає у протилежний бік і виконує команди механічного базікала із точністю до навпаки. Врешті коло якоїсь військової частини звертаємось до місцевого таксиста, що не завжди безпечно, і завдяки його вказівці виїжджаємо на пряму трасу Артемівськ-Дебальцеве. Назустріч нам несуться блокпости і помаранчеві вантажівки, які на високій швидкості, розсипаючи довкола вугілля, пруть «енергоносії до українських теплових станцій». Минаємо підірваний міст. Місцеві жіночки, що парочками прогулюються уздовж траси, «елегантсько» збирають у кольорові пакети це «чорне золото» для обігріву своїх будинків.

Нарешті знак «Дебальцеве» і черговий блокпост. Там нас зустрічають тербатівці на старенькому броньовику. Нам холодно стояти, а вони верхи сидять на цьому залізяччі при швидкості 60км за годину! Далі вже з ними кружляємо якимись сільськими ґрунтовками, доки не приїжджаємо на шахту. Тут розвантажуємось, викладаємо ящики з тушонкою від волонтера Лисенка, рації від підприємців, консервацією від працівників Хортицького центру, куплені здебільшого за гроші людей з базару «Анголенко» бурки, термобілизну, дощовики, берці, зимові маскхалати, балаклави, а ще дитячі малюнки з ліцею «Елінт», сигарети, подарунки солдату Сергію від мами на день народження, в’язані шкарпетки від робітниць ДВСу і ...

Взнаємо, що шахту бомбили сепарськими «градами» і зараз  вона не функціонує. Але робітники вже почали працювати. Наші хлопці охороняють цей зародок майбутнього місцевого благополуччя і вдень і вночі.

Ночами тутешні «сепари» прокрадаються додому поїсти і помитися, а батальйонівці їх відловлюють. На військовому автобусі возять пенсіонерів за пенсією і хлібом. Цей автобус радо зустрічає малеча, тому на замовлення бійців привезли цукерок, будуть тепер пригощати дебальцівську малишню солодощами.

Настрій у хлопців діловитий і спокійний. Вони запропонували нам пообідати, а ми чомусь відмовились. Тепер відчуваю якусь провину – адже була можливість поспілкуватися, відволікти хлопців новинами від п’ятимісячної війни. Ми ж чкурнули назад, сфотографувались на пам’ять із ними та коло знака «Дебальцеве». Пару раз молоді хлопчики на блок-постах цікавились у нас, що там на передку, бо чули, що росіяни пригнали в зону АТО 30 бензозаправників.

Вдома були на початку шостої вечора. Я вийшов з машини і опинився на проспекті рідного міста, де у вихідний шуміла і сміялася безтурботна молодь. За пару днів нашим волонтерам довелося їхати за «двохсотими» із того батальйона, і ми, хоча й розуміли, що смерть будь-якого солдата – трагедія, дуже боялись, що це хтось із наших нових знайомих. Але їх стара з косою не зачепила, привезли якійсь матері сина в Балабине.

.

 

Щовесни ми, садівники-аматори, які вирощують південні плодові культури, зокрема й хурму, обмінюємося інформацією про те, як перезимували дерева в різних областях України. А цієї весни до нас дійшло тривожне повідомлення із Плодового. Стало відомо, що у Державному підприємстві «Дослідне Господарство «Новокаховське», яке входить до складу керованого вами Нікітського ботанічного саду, за розпорядженням його директора Володимира Свиденка розкорчована ділянка випробування гібридного потомства хурми площею 1,15га, при загальній площі близько 2,0га. Зроблено це було без відома Василя Деревянка – єдиного там наукового співробітника, який займається селекцією хурми.

 

Зі 156 гібридних рослин, що росли на ділянці, близько 18, незважаючи на практично відсутній догляд за ними, успішно перенесли складну і холодну зиму 2011-12 рр. і, очевидно, мали певну і наукову, і господарську цінність, могли стати успішними сортами.

 

На одній формі плоди дозрівали не пізніше п'ятого жовтня, майже на місяць раніше, ніж на заслужено знаменитій Росіянці, і важили вони більше – 120г. Останню зиму, як і всі попередні, згадана форма витримала набагато краще, ніж Росіянка. Отже – могла бути гордістю Нікітського саду.

 

Ще одна цікава форма мала надзвичайно красиві видовжені плоди вагою також 120г, що достигали не пізніше 15 жовтня. За зимостійкістю і ця форма переважала Росіянку.

 

Обидві форми, очевидно, можна було б вирощувати значно північніше Херсонської області. Через некомпетентність чи безгосподарність, нерозуміння важливості селекційного досягнення (яке це тепер має значення?) перспективні форми втрачені безповоротно!

 

Директор господарства Володимир Свиденко сказав нам, що корчували лише сухі дерева (!?). За словами Василя Дерев'янка, Людмила Свиденко, керівник з науки в господарстві і дружина директора, без відома якої просто не могли почати корчування хурми, повідомила йому, що корчування здійснювалось за розпорядженням Саду, проте відмовилась сказати від кого йшло те розпорядження.

 

Ми живемо в різних кінцях України, але вже багато років підряд приїжджаємо в господарство, памятаємо часи, коли директором в «Новокаховському» був Василь Миколайович. Тут щорічно проводились виставки, конференції, на які з’їжджались звичайні, але закохані в рослинництво люди, фермери, науковці, представники влади, засобів масової інформації з половини України. Це було свято, на яке ми всі чекали впродовж року. Тоді насадження в господарстві були завжди политі і доглянуті. Науковці і садівники говорили про закладку майбутніх садів хурми…

 

З виходом на пенсію Василь Дерев'янко очолив напрямок селекції хурми, а керівником господарства став колишній бухгалтер Володимир Свиденко. Тоді й почалися негаразди. Неспокійний максималіст, досвідчений керівник і науковець Василь Деревянко незручний підлеглий. Він, власне, створив господарство, орієнтоване на вирощування і селекцію південних плодових культур. Йому це болить! Але сьогоднішній керівник, який не має агрономічної освіти, не став прислуховуватися до Дерев’янка, зокрема в питаннях роботи з хурмою. Кажуть, що на розкорчованій ділянці у 2010р. Володимиром Свиденком взагалі були заборонені і не проводились до осені будь які роботи з догляду за насадженнями, навіть полив з бочки. Але вона все-таки вижила! Може завдяки Василю Миколайовичу, який власноруч носив на поле воду? Кандидат наук, пенсіонер із відрами… Хурма на Херсонщині без поливу не виживе, їй потрібно втричі більше вологи, ніж випадає в цій південній області. Восени 2011 року ситуація не змінилася.

 

На наш хлопський розум, щоб оцінити якості нових гібридних форм, їх, як мінімум, треба добре доглядати: поливати, підживлювати, правильно обрізати. У даному випадку все відбувається з точністю до навпаки. Після досить складної зими 2011-12 років настала весна, і рослини, які все витримали при такому спартанському «утриманні», йдуть під сокиру? То де ж тут селекційна наука?

 

Володимир Антонович у телефонній розмові пояснював, що хурма нерентабельна. А ми знаємо, що з перших днів осінньої реалізації щеплені саджанці неможливо купити, бо деревця хурми вже всі скуплені буквально на корені. Може треба більше вирощувати?

 

Була ще одна телефонна розмова із представником Нікітського ботанічного саду Юрієм Плугатарем. Юрій Володимирович розважливо говорив про прийняття пятирічної програми по хурмі, що розробляється в Нікітському саду. Може тандем Свиденко так же поважатиме складену Дерев’янком програму, як вони поважають автора цієї програми і все, що він робить? Поряд із Плодовим тече канал, широкий як ріка, а в господарстві не можуть організувати полив цінних дерев!!!

 

Розуміємо, що селекція, як і будь яка серйозна робота, любить тишу і послідовність. Чи зможуть Свиденки забезпечити ці необхідні складові? Чому керівництво шанованого ботанічного саду дозволяє кидати на себе тінь подібною діяльністю Свиденків?

 

«Новокаховське» – єдине в Україні господарство, де вирощують саджанці хурми і разом з тим займаються селекцією. Ефективна селекція хурми для всіх регіонів держави не можлива на південному березі Криму, а має розташовуватись на межі зони можливого вирощування. Ми, любителі хурми, хочемо, щоб вона вирощувалась в Україні скрізь. А для цього потрібні нові зимостійкі сорти!

 

Хто виграє в разі знищення селекційної бази хурми в Херсонській області? Навіть важко відповісти на це запитання! Аматори будуть продовжувати пошук придатних для вирощування сортів хурми деінде, в інших країнах. Йтимуть шляхом проб і помилок. Але тоді вже без вас. Ми це проходили в багатьох інших видах селекційної роботи, де безбожно відстали на десятиліття від закордонних науковців.

 

Валерію Микитовичу, звертаємось до вас із проханням забезпечити плідну роботу із селекції хурми в Україні. Не здатних до такої роботи відпустіть з Богом або налаштуйте на відповідальну діяльність за державні гроші. Зробіть процес конструктивним, а ми будемо вашими вірними помічниками у випробовуванні і вивченні характеристик новинок у різних кліматичних зонах. Це ж не складно?

 

Листа підписали:

 

садівники-хурмоводи Валентина і Кирило Шарченки м. Миколаїв

 

селекціонер Володимир Баточенко м. Радивилів Рівненська область

 

селекціонер-хурмовод Юрій Богдановський м. Феодосія

 

садівник-експериментатор Василь Кравченко м. Запоріжжя

 

вчений агроном Микола Олійник м. Запоріжжя

 

селекціонер-сортовипробувач Михайло Зелді с. Холмовець, Закарпаття

 

хурмовод Костянтин Завіша м. Одеса

 

садівник, журналіст Костянтин Мороз м.Запоріжжя

 

садівник, селекціонер, член спілки письменників України, заслужений журналіст України Микола Завальний, Вінницька область

 

садівник Євген Яценко м. Харків

 

від Клубу органічного землеробства м. Запоріжжя керівник Сергій Першин

З’явилась інформація, що Верховна Рада України посилила адміністративну відповідальність за забруднення лісів. За закон про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення проголосували в четвер 305 народних депутатів із 395, що зареєструвалися в залі.

Закон встановлює, що за пошкодження лісу стічними водами, хімічними речовинами, нафтою, нафтопродуктами, промисловими та комунально-побутовими відходами і викидами, що призводить до засихання і захворювання лісу, передбачене стягнення штрафу з посадових осіб розміром від 50 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (850-1 360 гривень).                                                                               Крім того, закон встановлює, що за забруднення лісів сміттям і відходами передбачене стягнення штрафу з громадян у розмірі від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (170-510 гривень) і з посадових осіб – від 30 до 70 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (510-1 190 гривень).

Не сумніваюсь у засміченості лісів, але засмічення лісонасаджень навколо міст набрало критичного стану. Все сміття з будівельних майданчиків, подвір’їв, усілякий непотреб опиняється саме там. Хто і коли потурбується про це? Покарання просто сміховинне. Це виглядає як індульгенція для знищення лісу з подальшою забудовою "народними слугами" або ще одна спроба наповнити бюджет.                                                      

Ми виховуємо покоління, яке росте на смітниках. Для них у дорослому житті це стане нормою. Немає у нас сорому ні перед співвітчизниками, ні перед гостями з-за кордону. Волинь і Полісся, Галичина, Закарпаття, Буковина, які були під поляками, румунами, австрійцями і сьогодні відрізняються чистотою вулиць і дворів, хоч би там які п’яниці не жили. Там нездар карали штрафами і тілесним покаранням. На подніпров’ї і на сході суцільний срач. Покарання грошима треба доповнити виправними роботами. Щоб ці люди не лише за собою прибрали, а й навели порядок на власній вулиці, деінде. А в лісі, якщо загинули дерева, то винуватці за власний кошт мають висадити такі ж породи, відновити територію і сплатити збитки екології. Тоді забудеться думка про те, що "це наш менталітет"