Не знала я, що так тебе люблю.

Цей вірш написала дитина з Дніпропетровська, що вперше побувала в Києві.

Не знала я, що так тебе люблю

Мій рідний край, моя Вкраїно!

Ліси і гори, ріки і поля,

Яскраве сонце й небо синє.

Прадавній Київ вранці нас зустрів

Будинків величчю, церковним передзвоном.

Майдан, намети, стяги прапорів

І квіти, квіти… Пам’яті героїв.

Недільне віче. Тисячі людей.

Будинку профспілок руїни.

Я гордо разом з усіма співаю,

Що не вмерла Україна.

Я невелика ще. Росту. Учуся жить.

Весні радію і оцінкам гарним.

Нехай щаслива буде кожна мить

Людини кожної. А небо щоб – безхмарне!

Щоб українці – де б ми не жили,

Якою б мовою не говорили,

Любили б землю, на якій зросли,

Ту землю, що дала нам сили.

І нас щоб біда не торкалась,

Щоб тато не був на війні.

Я хочу, щоб мама сміялась,

І жити – на рідній землі!

Софія Самойленко, 10 років.

Поїзд Київ-Дніпропетровськ, 25 березня 2014.