Європейська інтеграція України зазнає фіаско.

Читаючи українські блоги, інтерв'ю та статті, я все більше переконуюсь у тому, що більшість українських «експертів» не є ніякими експертами і ніколи не вивчали політичну науку чи міжнародні відносини. Гірше того, багатьом «експертам», скоріше за все, платять за їхні висловлювання, а отже насправді вони є політтехнологами. Як написав минулого року в журналі «Критика» Сергій Куделя, в Україні немає політичної науки, не існує жодного українського журналу з політичної науки, а більшість «експертів» і політиків не володіють англійською.

Візьмемо, наприклад, ось цю статтю: Устенко, Карасьов і Фесенко сходяться на думці, що Україна знаходиться на шляху до підписання Угоди про асоціацію в листопаді цього року у Вільнюсі. Або цю: Бондаренко пише про те, що «Путін розуміє: у листопаді 2013 року навряд чи вдасться уникнути підписання Україною та Молдовою Угод про Асоціацію з ЄС».

Фесенко найбільш безапеляційний у своїх судженнях: «Путін розуміє, що в Україні немає дискусій з приводу цивілізаційного вибору: абсолютна більшість представників еліти, окрім комуністів, тяжіють до європейської інтеграції». Карасьов погоджується з ним: «Українська еліта взяла курс на європейську інтеграцію».
Ці коментарі зроблено в той час, коли європейська та північноамериканська публіка сприймає Януковича як homo soveticus, а Партію регіонів – далеко не як проєвропейську політичну силу. На Заході вже втомилися від України.
Чи можуть Фесенко і Карасьов навести мені приклади того, як так звана «проєвропейська еліта» живе відповідно до європейських цінностей? Можливо, Кисельов використає приклад свого шефа, Балоги?
Фесенко також робить абсурдні твердження про те, що «українські олігархи підтримують європейську інтеграцію». Хто з цих олігархів – Ахметов, Фірташ, представники «Сім'ї», Коломойський, Тігіпко – дотримується у своїх справах європейських цінностей? Окрім Пінчука, я не бачу в Україні жодного олігарха, який би намагався діяти в європейській манері.

Чи є ці коментарі проплаченими? Чи вони є результатом необізнаності в питаннях міжнародних відносин? Або – цілком вірогідно – і перше, й друге?

Ще одне твердження Фесенка є хибним: якщо Угоду про асоціацію не буде підписано, «це буде головним болем для європейських політиків, оскільки означатиме поразку Східного партнерства». Відповідно до його логіки, в тому, що Янукович і Партія регіонів не живуть за європейськими стандартами, винні самі європейці!

Відповідальність за те, що Україна не підпише Угоду про асоціацію у Вільнюсі, лежатиме на Києві – не на Брюсселі. Якщо ти бажаєш вступити до якогось клубу, ти повинен грати за його правилами. Це те, чому б я навчав на першому курсі університету.
Ці зауваження можна звести до чотирьох пунктів:
1) Українці переоцінюють свою геополітичну важливість для Заходу. Україна знаходиться дуже низько у переліку пріоритетів і Вашингтона, і Брюсселя. Колишній посол Пайфер неодноразово це повторював – однак його ніхто не слухав.
2) Українські еліти прагнуть приєднатися чи то до ЄС, чи до Митного союзу на власних умовах – не поступаючись ані найменшою часткою власного суверенітету. Коли я зауважив це в ході дискусії в Державному департаменті США, вся аудиторія засміялася.
3) Українські еліти не хочуть прислухатися до західних порад та виконувати європейські правила і норми.
4) Європейська інтеграція не є ідеологічною метою Януковича – на відміну від країн Східної Європи та Балтії, які в 1990-х рр. прагнули «повернутися до Європи». Для нього «это все равно».
І Гарань, і Соболєв розуміють, що ЄС не зможе підписати угоду у Вільнюсі, якщо Тимошенко лишиться в тюрмі aбo не отримає дозволу відвідати Німеччину для лікування.
«Але чи є ця політична воля? Що може змінити позицію Януковича? Насамперед наближення Вільнюського саміту і, власне, його рішення щодо того, чи хоче він, аби було підписано Угоду про асоціацію», – уточнив Гарань.
«Питання про звільнення Юлії Тимошенко чи її лікування в Німеччині має бути вирішене не пізніше 20 вересня, інакше угода про асоціацію України з ЄС не буде підписана», – зауважив Соболєв.
Це дозволяє зробити три висновки.

По-перше, команда Януковича та його олігархи не продемонстрували ніякої відданості європейським цінностям з часу, коли вони прийшли до влади три роки тому. Наприклад, Тимошенко ув'язнили всього за три місяці до того, як було парафовано Угоду про асоціацію. Україна продемонструвала, що вона не може виконати навіть незначні вимоги в межах Східного партнерства. Тому важко уявити, як вона буде виконувати копенгагенські критерії в разі, якщо їй запропонують перспективу членства.

По-друге, європейська інтеграція України зазнає фіаско у Вільнюсі – якщо тільки Тимошенко не звільнять до 20 вересня (у чому я сумніваюсь). Відповідно, єдине, що може відновити просування України в бік Європи – це перемога демократичної опозиції (Кличка чи Яценюка) на виборах 2015 р.

По-третє, Янукович перебуває у програшній ситуації. Якщо він звільнить Тимошенко, ЄС підпише Угоду про асоціацію, однак він може втратити владу в 2015 році, у результаті чого він і представники його оточення можуть потрапити до в'язниці. Якщо ЄС підпише угоду, відносини Росії та України суттєво зіпсуються, Путін не підтримає переобрання Януковича, а російське ФСБ повернеться до практики диверсій і секретних операцій в Одесі та Криму, які вона здійснювала в 2008-2009 рр. Якщо ж ЄС не підпише угоду, тиск на Януковича щодо приєднання до Митного союзу, який де факто є оновленим СРСР, лише зросте.

 

Тарас КУЗЬО