Хто кого годує в Україні

Коли ми нарікаємо на шалені "відкати" чи "матеріальну допомогу" депутатам, забуваємо, що значна частина вини за такий стан справ лежить на мовчазній згоді простих громадян.

Погане усвідомлення зв'язку "мої гроші - податки - державні витрати" є ключовою причиною байдужості до марнотратства та корупції.

Переважна більшість українців вважає, що бюджет - це витрати великого бізнесу, тому звичайний українець не повинен перейматися "чужими" грошима.

Проте відсутність безпосереднього контакту з податківцями не означає, що українець лише споживає з бюджету і нічого туди не сплачує. Насправді дві третини казни - це податки простих людей.

Скільки платять малі підприємці

Важливість приватних підприємців - "спрощенців" - для бюджету завжди ставилася під сумнів. Чиновники завжди нарікали на малу значущість цієї групи українців для наповнення скарбниці.

Справді, у 2012 році навіть після підняття ставок оподаткування для "спрощенців" доходи від єдиного податку становили лише 3,3 млрд грн або 1% від загальних доходів бюджету, що становить близько 3 тис грн з кожного підприємця на рік.

Навіть 4 572 грн єдиного соціально внеску, які сплачують "спрощенці" на рік, незначно посилюють їх позицію порівняно з податками, що сплачує пересічний найманий працівник - 25 102 грн на рік.

Податки із "спрощенця", грн

* - дані за 2011 рік, ** - дані за 2012 рік, коли ефективна ставка оподаткування "спрощенців" була збільшена, *** - з розрахунку мінімальної ставки 34,7% від мінімальної зарплати у 2012 році. Джерело: Мінфін. Оцінка: CASE Україна

Однак прямі податки із "спрощенців" - це лише частина того, що вони роблять для українського суспільства та держбюджету, тобто для громадських фінансів. Є ще так звані побічні ефекти.

Перший з них - це податки на споживання. За даними Мінфіну у 2011 році середній місячний дохід від підприємницької діяльності становив 4 150 грн. Це означає, що кожного місяця підприємець витрачав 1 032 грн на ПДВ, акцизи та імпортні мита.

Звичайно, тут можна сперечатися про справедливість, оскільки найманий працівник платить більше податків з доходів, а підприємець - із споживання, але факт залишається фактом: за рік середньостатистичний підприємець вносить до бюджету через непрямі податки близько 12,4 тис грн.

Другий "побічний ефект" - це створення робочих місць для найманих працівників. Крім того, що підприємець заробляє гроші для себе і сплачує сукупно близько 20 тис грн податків на рік, він ще дає можливість заробити іншим людям та створює можливість для поповнення скарбниці податками з найманих працівників.

Так, у 2011 році завдяки 1,3 млн "спрощенців" підтримувалося близько 1 млн найманих працівників. Іншими словами, майже кожен підприємець, який власноруч сплатив до бюджету 20 тис грн, додатково створив можливість для сплати 25,1 тис грн через свого найманого працівника.

Регіональний розріз

Нерівність регіонального розвитку завжди провокувала питання: хто кого годує в нашій державі? Східні промислові регіони завжди вказували на свою домінуючу роль у наповненні бюджету. Менш розвинені аграрні регіони, переважно західні, говорять про свою самодостатність. Де ж правда в цій дискусії?

Фото УП

Як показує аналіз, відповідь на це питання лежить дещо в іншій площині, ніж її зазвичай шукають. Можна говорити, що працююче населення годує пенсіонерів, можна говорити, що центральний уряд існує за рахунок місцевих бюджетів, однак не можна казати, що одні регіони годують інші.

Навіть щодо Києва, який є чистим донором центрального бюджету, нема підстав говорити про повноцінне "донорство", оскільки все тримається на доходах головних офісів великих податкових агентів, розташованих у столиці.

А податковий агент - це лише посередник між платником податку і скарбницею, і без доходів, зібраних у регіонах, Київ не мав би статусу "донора".

"Але ж не може бути, що розвинені промислові регіони менш важливі для бюджету, ніж депресивні аграрні!" - скаже читач.

Перший момент, який потрібно зрозуміти, розглядаючи регіональне питання, - це те, що розвинені промислові регіони, які сумарно вносять великі податки до скарбниці, є одночасно і найбільшими споживачами цих бюджетних коштів.

Яскравим підтвердженням цієї тези є той факт, що заможний донецький регіон є аутсайдером у сплаті податку на додану вартість до бюджету. Причина - значні відшкодування експортного ПДВ компаніям із донецькою пропискою. У 2011 році сплата ПДВ в області становила 15,3 млрд грн, відшкодування - 15,2 млрд грн.

Більше того, якщо дивитися у розрахунку на одного працюючого, то кожен регіон України сплачує податків до центрального бюджету більше, ніж отримує назад.

Іншими словами, якщо певний регіон і "виходить в плюс" за балансом сплачених податків та отриманих бюджетних відшкодувань, то ці кошти йдуть не на підтримку інших регіонів, а на утримання центрального бюджету.

Сплата ПДВ до бюджету, за вирахуванням відшкодувань експортерам, млн грн

Джерело: Державна податкова адміністрація

Податки до "центру"

Джерело: Держстат, Мінфін. Оцінка: CASE Україна

Звичайно, тут постає питання, що без центрального уряду і загальнодержавних функцій, які виконують армія, міліція, суди, прокуратура, не обійтись. Тут певні регіони справді відіграють більшу роль у годуванні силовиків, ніж інші.

Однак і тут є цікавий нюанс. Набагато більш витратними у даному випадку є навіть не силові органи чи Адміністрація президента, а літні люди, тобто пенсіонери.

Жоден регіон, крім Києва, не може сам утримувати своїх пенсіонерів. У Донецькій області, щоб прогодувати місцевих пенсіонерів, кожен працюючий донеччанин у 2011 році повинен був би щомісяця сплачувати в Пенсійний фонд 1 037 грн.

Насправді ж "соціальні" нарахування на зарплату становили 645 грн на місяць на одного працюючого. Як наслідок, щоб утримувати донецьких пенсіонерів, з центрального бюджету потрібно було додавати 392 грн на одного працюючого.

Іншими словами, майже все, що донеччанин "переплатив" до центрального бюджету у вигляді податків - близько 470 грн на місяць, - було витрачено на утримання своїх же донецьких пенсіонерів.

У цьому контексті знову постає питання Києва, оскільки навіть за соціальними нарахуваннями столиця є донором пенсійного фонду.

Однак, як зазначалося вище, через роль столиці як головної гавані найбільших податкових агентів донорство Києва потрібно сприймати лише як делеговане адміністрування єдиного соціального внеску.

Отже, якщо аналізувати регіональний розріз сплати податків, то важливим є те, що навіть найбільш депресивні регіони України є доволі самодостатніми в плані забезпечення себе податковими надходженнями та соціальними внесками.

Картину значно спотворює централізоване адміністрування основних податків і провідна роль Києва як основного податкового агента країни.

Якщо ж проводити аналіз з мікрорівня, відштовхуючись від оцінок непрямих податків, то стане очевидно: податкові внески жителів різних регіонів не настільки кардинально відрізняються між собою. Винятком знову є Київ.

Навіть якщо якийсь регіон "переплачує" до бюджету, то ці кошти йдуть на утримання його ж пенсіонерів або на "годування" центрального уряду.

Необхідні та фактичні пенсійні внески, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Держстат, Пенсійний фонд. Оцінка: CASE Україна

Дотація на пенсійне забезпечення, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Держстат, Пенсійний фонд. Оцінка: CASE Україна

Податки на споживання, ПДВ, акцизи, імпортне мито, грн, на одного працюючого, на місяць

Джерело: Мінфін. Оцінка: CASE Україна Дмитро Боярчук, для ЕП