Расхвастался кран:

            - Если б не я, все бы в доме умерли от жажды!

            А как с этим поспоришь? Все видят, что из него и правда вода течет.

            Только однажды случилась где-то авария. Пришли мастера и перекрыли воду.

            Крутили-крутили после этого кран: нет воды!

            И тогда все догадались, что не в кране всё дело.

            А самое главное, что и он это понял. Потому что сам едва не умер тогда от жажды!

В одного правителя при дворі жив мудрець. Якось правитель звернувся до нього з питанням, як йому осягнути мудрість Бога.
-Складне питання дали ви мені, пане,-відповів мудрець.-Дозвольте мені подумати день-два.
-Гаразд,-згодився той.
Минуло два дні. Прийшов мудрець до правителя і, замість відповіді, попросив подумати ще чотири дні.
Минуло чотири дні, і мудрець попросив про новий термін.
-Дайте, пане, ще вісім днів.
Правитель насупився.
-Ти жартуєш? Мабуть, скоро попросиш шістнадцять днів на роздуми, а згодом і тридцять два. Коли ж ти врешті відповіси мені?
-Вгадали, пане,-спокійно відповів мудрець.-Саме так би і сталося. Щодо відповіді, то ви вже отримали її.
-Як?!-здивувався правитель.-Про мудрість Бога ти не сказав мені нічого, а тільки просив про нові і нові відтермінування.
-Це і є моя відповідь,-сказав мудрець.-Твоє питання, пане, не до снаги нікому. Воно схоже на гору. Як дивишся на неї здалеку, вона виглядає великою, а коли підходиш до неї ближче, вона стає ще вищою, і що більше ти наближаєшся, то вище вона здіймається і стає просто велетенською, а ти почуваєшся малим, нещасним і нікчемним. І якщо гору годі обійняти руками, то як же ти хочеш, пане, розумом обійняти Того, хто сотворив і гору, і людину.
Зрозумів правитель слова мудреця, підніс святобливо очі до неба і прошепотів:
-Так, неосяжна для нас мудрість Господня.

"О глибино багатства, мудрости і знання Божого! Які незбагненні його постанови і недослідимі його дороги!" (Рим. 11,33)
(с)

У лікарні в одній палаті лежали два важкохворих чоловіки. Один лежав під вікном, а ліжко іншого стояло біля дверей.
-Що там видно у вікні?-якось запитав той, що лежав біля дверей.
-О!-пожвавішав перший.-Я бачу небо, хмари, подібні до звірів, озеро й ліс удалині...
Щодня той, що лежав біля вікна, розповідав сусідові про те, що відбувається надворі.
Він бачив човна, рибалок з щедрим уловом, дітей, що бавляться на березі, юних закоханих, що тримаються за руки і не відводять одне від одного блискучих очей.
Поки він спостерігав за всіма цими вельми цікавими подіями за вікном, його сусіда катувала глуха злість. "Це несправедливо,-міркував він.-За які заслуги його поклали біля вікна, а не мене,і чому я мушу дивитися на двері з облупленою фарбою, поки він милується краєвидом з вікна"
Одного разу той, що лежав біля вікна, сильно закашлявся і почав задихатися. Він намагався дотягнутися до кнопкивиклику медсестри, але йому забракло сил. Сусід тільки спостерігав за тим, що відбувається. Він легко міг натиснути на свою кнопку, але не зробив цього.
Невдовзі перший затих і випростався у своїй постелі.
Коли його винесли, сусід попросив медсестру, щоб його самого переклали до вікна. Медсестра виконала прохання, перестелила постіль і, переконавшись, що хворому зручно, попрямувала до дверей. Раптом її спинив здивований вигук:
-Як так може бути! Це вікно виходить на глуху сіру стіну! А той, хто помер, розповідав мені, що бачив ліс, озеро, хмари, людей... Як же він міг усе це бачити з цього вікна?
Медсестра сумовито усміхнулася:
-Він не міг бачити взагалі; ваш покійний сусід був сліпий.
-Але навіщо? Навіщо він розповідав це все мені?
-Він, мабуть, хотів вас трохи підбадьорити; у нього було добре серце...
(с)

Поставили стул на стол, когда окна мыли, а убрать позабыли. Тот и возгордился.

            - Я, - говорит, - теперь самый главный в доме!

            И велел всем вещам называть себя троном.

            Услыхала это муха. Села на стул и говорит:

            - Я теперь царица, раз на троне сижу!

            Хлопнула мухобойка муху и объявила, что в доме – государственный переворот.

            Неизвестно, чем бы все это закончилось, только пришла хозяйка. Она поставила стул на место, присела на него передохнуть и ничего не сказала.

            Но все вещи и так знали: вот теперь в доме порядок!

До імператора Наполеона прийшла матір одного солдата, засудженого на смерть, і просила про помилування.
-Його засуджено справедливо,-суворо саазав імператор.
-Я прийшла просити не справедливости, а ласки.
-Ваш син не заслужив ласки.
-Володарю,-тихо мовила матір,-ласку не заслуговують. Її чинять. Тому я й прошу про помилування.
Ці слова глибоко зворушили серце Наполеона, і злочинця було прощено.
(с)

Бедная вдова, измученная болезнью, вышла весной во двор и начала вскапывать огород. Но лопата бессильно падала из рук.

Мимо проезжал состоятельный человек. Поглядел он на вдову, посочувствовал, сказал: «Бог в помощь!» — и, довольный своей добротой, поехал дальше.

Через час по той же улице на тощей лошадке ехал другой человек. Остановился, посмотрел на вдову, заехал в ее двор и молча вспахал плугом огород вдовы.

На фабриці з'явилася величезна проблема-крадіжки. Щодня з території потайки виносили товар. Керівники доручили охоронцям обшукувати кожного робітника, що виходив з фабрики наприкінці дня.
Робітники, здебільшого, охоче відкривали свої торби і дозволяли оглянути їх вміст. Охоронці працювали вельми ретельно, перевіряючи всіх, аж до останнього робітника. Останнім завжди йшов чоловік, що вивозив з фабрики цілий візок відходів. І завжди один і той самий охоронець витрачав добрих півгодини, риючись в обгортках, недокурках і пластикових склянках, тоді як інші вже могли йти додому. Але він ніколи не знаходив нічого.
Якось увечері охоронець сказав роздратовано тому чоловікові:
-Послухай, я знаю, що ти щось витіваєш. Щоразу я перевіряю вміст твого візка, аж до найдрібніших речей, і не знаходжу хоч чогось цінного, що можна вкрасти. Скажи мені, що робиш, і я даю слово, що нікому не викажу тебе.
Чоловік здвигнув плечима і сказав:
-Все дуже просто-я краду візки.
(с)