Про співтовариство

Історично-розважальне співтовариство

Статті і цікавинки про український націоналізм і культуру, українську боротьбу і незалежність, про наших героїв, і ворогів, сучасне та минуле

Важливі замітки

Вид:
короткий
повний

Бандерівці

Обстріл Мар'їнки 09.07.2019

  • 21.07.19, 19:34

«Доброе утро», – кричить терорист, який знімає це відео. А коли снаряд розривається, навіжено сміється.

Бойовики зафіксували власні злочини і самі ж виклали у мережу обстріл Мар’їнки. Вони б’ють з житлових вулиць окупованого населеного пункту Олександрівка. Усвідомлюють, що їхній смертельний снаряд прилетить туди, де живуть цивільні, та очікують, що бійці ЗСУ дадуть відповідь, а пропагандистські «ЗМІ» поширять черговий фейк. А коли провокація не вдається, підривають будівлі на тимчасово окупованій території.

Текст Повернись живим




Логика

  • 20.07.19, 20:45

«Вася, с Днем Победы!»

  • 20.07.19, 12:32
Робітник з Колими, уродженець Макіївки Валерій Грибанов на слідстві проти Василя Стуса - "Девятого мая 1979 года я поздравил Стуса: «Вася, с Днем Победы!», а он мне ответил: «Это — не победа для меня, это — мое поражение». За эти слова я хотел его избить, но как-то воздержался, чтобы не омрачить для себя праздник, тот праздник, который завоевал и мой отец — инвалид Великой Отечественной войны. Именно тогда я сказал Стусу: «Вася, я уважаю тебя, как человека, но за такие твои слова, за твою антисоветчину я бы тебя сам расстрелял».


Передвиборче

  • 18.07.19, 13:19
Нема коли відбудовувати Донбас, треба ж постійно розповідати, що бандери нічого не будують, не створюють...


Волинська трагедія: сліди НКВД

  • 17.07.19, 18:08
Документи свідчать: радянські диверсанти провокували взаємну боротьбу українців і поляків

Йшов 1942 рік. Спецзагони НКВД під орудою Д.Медведєва,А.Бринського прибули в Західну Україну зі спеціальним завданням, Москва прислала професіональних терористів,щоб "розчистити" територію від ворогів.

Операцію розгорнули навесні 1943-го. На північних теренах нинішньої Рівненщини почалися масові вбивства поляків і українців. 
Саме тому в роки війни тут не було соціальної бази для розгортання радянського партизанського руху. У цьому регіоні жили 80% українців і 15-17% поляків.

У той час на переговорах зі Сталіним очільник польського уряду Сікорський висловив претензії на міста Львів і Станіславів (тепер Івано-Франківськ). Про плани повернути західноукраїнські землі повоєнній Польщі стали заявляти і представники польського підпілля. Такі територіальні претензії суперечили бажанню українського народу творити власну державу.

Скориставшись моментом, у Кремлі спробували зіткнути між собою українців і поляків,щоб максимально зменшити кількість противників радянської влади.

На Волині командування Армії Крайової почало створювати власні загони та організовувати сільські бази самооборони. Упродовж 1942-1943х років на території Волині постало кілька десятків таких баз.
До найпотужніших з них належали бази в поселенні Пшебраже (нині с.Гайове Ківерцівського району),Гута-Степанська і Стара Гута,Панська Долина,Засмики(нині у складі села Грушівка Ковельського р-ну),Білин (нині село Володимир-Волинського р-ну)

На початок літа 1943 року польські партизанські відділи налічували в регіоні 1300 вояків. Ще близько 3600 озброєних осіб діяли у складі баз самооборони.
Колаборантська польська поліція,яка була на службі у нацистів і допомагала їм знишувати українські села,налічувала приблизно 2 тисячі осіб. На боці німців діяв і 202й батальйон польської поліції,у складі якого було 360 осіб. Загальна кількість їх доходила до близько 7260 вояків.

Сили УПА на Волині становили, за різними данними,від 3 до 5 тисяч бійців,а за данними Клима Савура(Дмитра Клячківського), на січень-лютий 1944року УПА налічувала 6920 військовиків.

                    Радянська провокація
Утім радянські партизани таки скористались суперечностями  між поляками і українцями. Про це свідчать документи. Зокрема,звіт командира партизанської бригади спецпризначення Антона Бринського. Ось шо він стверджував:"Шляхом провокації мені вдалося призвести у чотирьох районах до того,що німці почали заарештовувати (польських) поліціянтів і їх розстрілювати. Тоді поліціянти втекли до лісу..."

Так на Волині активізувались загони з вчорашніх польських колаборантів. Бринський також визнавав: енкаведисти розраховували,що дезертири з поліції прийдуть до них.

У той час упівці теж вдарили по польських колаборантах,котрі служили у різноманітних нацистськух структурах. Поступово зіткнення поширилось на польську сільську людність.
Польська сторона спочатку була впевнена,що за діями українців також стоять "большовики". На користь цієї версії свідчить документ інституту Польщі і Музею ім.ген.Сікорського під назвою "Raport z 12stycznia 1944r. Stosunki polsko-ukrainskie w kraju":
"Можна припустити,що ряди українського опору зазнають радянської провокації. Передусім сам вибух повстання не був синхронний із жодними воєнними подіями на сході чи на заході Європи. Тому діяльність збунтованих українців на Волині мала характер хаотичної бандитської акції, яка могла спричинитися до анархізації життя на позафронтовій території та бути корисною насамперед більшовикам.
Бандерівці, як і мельниківці, відповідно до програми ОУН, прямували до того, щоб зорганізувати ідейно віддані їм збройні сили. Проте весна 1943 року не давала ніяких підстав припускати, що саме тоді, враховуючи українські інтереси,настав час для збройного виступу.
Здається, що радянські провокатори використали фермент у рядах ОУН,ненависть членів цієї організації до поляків і ворожий стосунок бандерівських до німецьких чинників на Волині та у Східній Малопольщі, прискорюючи, з огляду на політичні та військові радянські інтереси, початок заворушень"

У відповідь польське підпілля разом з експоліцаями розпочало каральні акції в українських селах. Зафіксовані непоодинокі випадки, коли в антиукраїнських акціях польські бойовики брали участь або разом з більшовиками,або з їхньої намови. Причому спільно з радянськими диверсантами проти українців виступали як представники прокомуністично налаштованих груп типу загону "Єще Полска не зґінєла" під орудою Роберта Сатановського,так і колишні поліцаї та націоналісти із 27ї Волинської дивізії Армії Крайової.

У 1990 році одна із газет, які виходили у відродженій некомуністичній Польщі, надрукувала листа ветерана АК. Він розповів про моральні муки, які на старість відчуває, згадуючи співпрацю свого відділу з "комісарами",які нацьковували польських вояків на українські села. "Мені досі сняться перелякані очі українських дітей і їхнє благання "Дядьку,не вбивайте мене!" А ми вбивали,бо так нам казали..."-писав цей аківець, якому вистачило сміливості визнати свою вину.

                           За свою землю!

Український істрик, голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у своїх діслідженнях стверджує:
"Були стихійні акції цивільного населення,яке стало основною жертвою у цьому конфлікті, але часто й ініціатором протистояння. І вочевидь активну участь брали підпільні рухи обох народів. На мою думку, цієї війни не могло не бути.
Обидва підпільні рухи ставили перед собою протилежні цілі. Польський рух, головним актором якогобула Армія Крайова, ставив собі за мету відновлення кордонів Польщі станом на 1939 рік, тобто вклюґаючи території теперішньої Західної України.
Це була основополжна концепція розвитку польського підпілля, від якої воно не могло відмовитися, інакше була б підважена легітимність еміграційного уряду Польщі. Вони свою легітимність черпали саме з довоєнної Польщі, за відновлення якої боролися.
З другого боку український повстанський рух, який розвинувся на територіях Галичини й Волині, які Польща вважала своїми східними територіями. Чи могла ОУН заради польсько-українського порозуміння відмовитися від цих територій? Очевидно, що не могла.
З геополітичної точки зору не могла відмовитися тому, що метою діяльності ОУН було створення самостійної соборної держави. Тобто на всіх територіях, де проживали українці, мала бути відновлена українська держава. І з практичної точки зору саме території Західної України була базою для розвитку повстанського руху. Відповідно ця територія стала ареною боротьби.
Особливо це питання активізувалося у 1943 році - на переломі Другої світової війни, коли стало зрозуміло, що німці програють. Відповідно, постало питання, кому належатиме територія Заходної України. Поляки очікували відновлення кордонів 1939го, а українці сподівалися, що на цій території виникне повстання, яке перекинеться на решту українських територій"

Істори досі не можуть підрахувати кількість жертв Волинської трагедії. За підрахунками польської сторони, під час цих подій загинуло щонайменше 35 тисяч поляків. Натомість українські історики кажуть про 21-24 тисячі українців, що загинули внаслідок польського терору.

Олег Єжижанський
"Історія" №7(58)
липень 2019

Украинские военные выследили российскую технику на Донбассе

  • 16.07.19, 01:00

«Зоопарк-1» - современный российский радиолокационный комплекс. Информация о его переброске из России на Донбасс звучала уже не раз.

Но только теперь украинским бойцам удалось получить видеодоказательсва присутствия техники на оккупированной территории и открыть по ней огонь.


Правда о рабском труде в СССР.

  • 15.07.19, 13:43
Так, друзья — сегодня будет пост о том, как все "советские достижения промышленности" были потсроены с помощью рабского труда. В лживом советском гимне СССР есть такие строки — "Союз нерушимый республик свободных сплотила навеки великая Русь, да здравствует созданный волей народов великий могучий Советский Союз". Что самое смешное — гимн описывает реальность с точностью до наоборот, причём проговаривается ровно о тех вещах, которые тревожили советские власти больше всего. Это напоминает анекдот, в котором милиционер останавливает человека, чтобы спросить у того, который час, а тот ему отвечает — "да что вы пристали, не грабил я вчера никакой магазин на улице Садовой!".

На самом деле Советский Союз не был никаким "нерушимым" (что показало время), сплотила его великая Русь далеко не навеки, создан он был вовсе не "волей народов" — а волей десятка коммунистических заправил, дорвавшихся до власти. И, разумеется — не был он никаким "великим и могучим".

Советские пропагандистские газеты, а позже радио и телевидение, круглыми сутками рассказывали о советских якобы успехах — чугуна выплавляется всё больше, поля колосятся всё шире, спутники летают всё выше, а бык-стахановец по имени Борька вчера за смену покрыл аж десять коров, перевыполнив столь ударным трудом план вперёд на полгода. А о людях говорили редко.

И это было неспроста — если заглянуть за пропагандистскую ширму, то окажется, что все достижения СССР базируются на самом настоящем рабском труде, который в том или ином виде использовался всю историю СССР. И особенно сильно это было заметно в сталинские годы — фактически, все достижения "того самого настоящего СССР" были созданы рабами, которые не имели никаких прав и жили при самом настоящем крепостном праве.

Итак, в сегодняшнем посте — рассказ о том, как в СССР использовался рабский труд. Обязательно заходите под кат, пишите ваше мнение в комментариях, ну и в друзья добавляться не забывайте)


Как рабство было закреплено законодательно.



Для начала немного о том, как вообще начала формироваться истема советского трудового рабства.  Началось это в 1924 году — когда умер Вечно живой дед, и к власти вскоре пришёл Великий языковед и мелиоратор. К этому времени уже схлынула первая эйфория от Октябрьского переворота, и до людей постепенно стало доходить, что получили-то они в итоге вовсе не то, за что боролись — отчасти именно поэтому все большевики "первой волны" (кто вступил в партию ещё до 1917 года и участвовал в перевороте) были при Сталине расстреляны — их выкашивали целыми подъездами, забирая в одну ночь жильцов всех квартир "новых большевистских домов, построенных в стиле конструктивизм".

До 1 сентября 1931 года в СССР действовала ещё старая трудовая система, в которой было два вида графиков — непрерывный или же пятидневная рабочая неделя. И в первом, и во втором случае трудящемуся были гарантированы 72 выходных дня в году. Однако далее всё начало меняться — была установлена шестидневная неделя, урезано число выходных, а женщин стали направлять на тяжёлые работы наравне с мужчинами.

Дальше — больше. В 1940 году лично Сталиным подписывается указ о переходе на восьмичасовой рабочий день и семидневную рабочую неделю, а также вводилась уголовная ответственность за самовольный уход с работы, опоздания и прогулы. Увольнения за прогулы отменялись — отныне прогульщика приговаривали к исправительным работам сроком на шесть месяцев, обычно на том же рабочем месте. Во время "исправительных работ" с работника удерживалась часть зарплаты — обычно и так небольшой. Денег хватало, фактически, лишь на самые простые продукты — чтобы не сдохнуть с голоду.

Также людям запретили самовольно увольняться с работы — для этого нужно было получить "разрешение" от начальства, а если человек уходил самовольно или как-то иначе протестовал — то его отправляли за колючую проволоку в "трудовые лагеря" (в ГУЛАГ). Добавьте к этому то, что обычные рабочие в СССР жили чаще всего в коммуналках либо в комнате в деревянном бараке — и вы увидите, что людей в СССР держали на правах самых настоящих рабов. В нищете и без права самостоятельно выбирать свою дорогу в жизни.


Дальстрой. Рабы сталинских концлагерей.



В том же 1931 году, в котором Сталин отменил старую трудовую советскую систему, была образована преступная организация под названием Дальстрой.Дальстрой занимался тем, за что Нюрнберский процесс осуждал нацистских преступников — использовал принудительный труд заключённых лагерей, которые должны были "ударно трудиться" на стройках Родины. Дальстрой подчинялся напрямую НКВД, а практически все его руководители были выходцами из среды "госбезопасности".

Дальстрой гнал заключённы концлагерей на освоение северных необжитых районов РСФСР, в которых нередко находились полезные ископаемые. В невероятно тяжёлых северных условиях люди строили города и посёлки и работали на шахтах — погибая при этом тысячами от голода, холода и общих нечеловеческих условий.

Посмотрите вот на эту картинку. На ней показаны "Крупнейшие стройки второй пятилетки", которые с гордостью печатали во всех газетах и на пропагандистских плакатах.




А вот карта лагерей ГУЛАГа, которая практически точно совпадает со всеми "достижениями промышленности" — все эти "новостройки пятилеток" обслуживались бесплатным рабским трудом заключённых советских лагерей смерти.



Нередко сам состав работ был совершенно безумным — к примеру, таким безумным строительством стал прожет так называемой "Трансполярной магистрали" — когда в заброшенных северных районах РСФСР, в районе Салехард-Игарка было принято решение построить железную дорогу. В сибирские болота были брошены сотни тысяч заключённых ГУЛАГа, которые гибли тысячами непонятно за что — дорога была в итоге всё равно заброшена как абсолютно ненужный прожект.



Сейчас в районе Трансполярной магистрали осталось около 700 километров ржавых рельсов — вздыбившихся под невиданными углами из-за сложных природных условий, покорёженные и зазваливающиеся мосты, ржавые навеки застывшие паровозы, а также гнилые остатки бывших концлагерей — заброшенные лагеря с до сих пор сохранившимися вышками автоматчиков находятся практически через каждые 10 километров брошенной дороги.

Не так давно энтузиасты, посещавшие данные места, сделали 3D модель концлагеря Барабаниха — который располагался в районе Трансполярной магистрали. Над воротами концлагеря когда-то висела табличка "Труд в СССР является делом чести, делом славы, делом доблести и геройства" — что являлось советским аналогом печально известной надписи "Arbeit macht frei".






Советское рабство в колхозах.



Если вы думаете, что в СССР было сложно только в городах и на заводах, то я вас разочарую — в деревнях было намного страшнее, причём настолько — что люди бежали в город от деревенских условий. К всё тому же 1931 году в советских деревнях была внедрена система "трудодней". Система заключалась в том, что колхозникам перестали платить зарплату,  а вместо этоно начисляли так называемые "трудодни".

Эта система тоже чем-то напоминала ГУЛАГ и Дальстрой — за исключением того, что человека не высылали в труднодоступные и страшные северные районы, а использовали в качестве раба по месту жительства. Человек работал на тяжелых физических работах в колхозе, а вместо оплаты за свой труд получал "палочку" в колхозную учётную книгу. Позже эти "палочки" могли быть обменяны на продукты — а часть их могла быть вычеркнута за какие-то мелкие "провинности", вроде невыполнения чрезвычайно высоких норм — за это с людей удерживалась целая четверть "трудодней".

В 1932 году, когда жизнь в советских колхозах стала совсем невыносимой, большевики перестали выдавать колхозникам паспорта — чем фактически легализовали крепостное рабство. Страна вернулась в то состояние, в котором она находилась до 1861 года — крестьяне не могли свободно перемещаться, выбирать вид деятельности, выбирать вид учебного заведения для себя или детей — на всё это нужно было выспрашивать разрешение у "барина" — современным аналогом которого стал председатель колхоза.

Ещё в советской рабской системе не было пенсий — в те годы старикам платили всего 2 рубля в месяц, что практически равнялось нулю. Трудодни отменили только в 1966 году,  и в этом же году колхозники стали получать паспорта — то есть фактически полвека, большую часть существования СССР люди жили на правах рабов.


Страна, построенная рабами. Вместо эпилога.

Любители СССР обычно любят восхищаться сталинской эпохой и её "великими стройками" — а я почему-то всегда всегда вспоминаю, какой ценой были построены эти вещи (часто никому не нужные, как та же Трасполярная магистраль). В этом смысле СССР был классической империей, наподобие древних империй прошлого — многие достижения которых были построены несвободными рабами. Разница заключается лишь в том, что древние империи использовали для этих целей военнопленных, захваченных в других странах — а советская власть сделала такими рабами всё население огромной страны...

Такие дела.

Автор Максим Мирович
https://maxim-nm.livejournal.com/517634.htm

Пообніматись?! Поговорити?!

  • 14.07.19, 21:40

Окупанти вкотре порушили норми міжнародного гуманітарного права

Російсько-окупаційні війська не припиняють вражати своєю цинічністю у ставленні до місцевого населення тимчасово окупованих територій та використовують цивільних жителів для досягнення у своїх ганебних цілей.
Відтак, 13 липня ввечері, громадянин України, мешканець міста Донецька 1949 року народження, після залякування російськими окупантами та виконуючи їхні вказівки, був відправлений по замінованій ними ж місцевості в сторону позицій українських захисників, з метою виявлення системи вогневих позицій на наших опорних пунктах.
Військовослужбовці, які перебували в цей час на спостережному посту, завдяки пильному спостереження і досвіду, з легкістю змогли розрізнити цивільну особу від військового, та підпустили до наших позицій, без ризику для його життя і здоров’я.
Це черговий доказ того, що бойовики не дотримуються жодних правил війни та жодних норм міжнародного гуманітарного права, а безпека людей не має для них ніякого значення.


Джерело 

Операція об'єднаних сил / Joint Forces Operation