хочу сюда!
 

оксана

37 лет, телец, познакомится с парнем в возрасте 27-45 лет

Волинська трагедія: сліди НКВД

Документи свідчать: радянські диверсанти провокували взаємну боротьбу українців і поляків

Йшов 1942 рік. Спецзагони НКВД під орудою Д.Медведєва,А.Бринського прибули в Західну Україну зі спеціальним завданням, Москва прислала професіональних терористів,щоб "розчистити" територію від ворогів.

Операцію розгорнули навесні 1943-го. На північних теренах нинішньої Рівненщини почалися масові вбивства поляків і українців. 
Саме тому в роки війни тут не було соціальної бази для розгортання радянського партизанського руху. У цьому регіоні жили 80% українців і 15-17% поляків.

У той час на переговорах зі Сталіним очільник польського уряду Сікорський висловив претензії на міста Львів і Станіславів (тепер Івано-Франківськ). Про плани повернути західноукраїнські землі повоєнній Польщі стали заявляти і представники польського підпілля. Такі територіальні претензії суперечили бажанню українського народу творити власну державу.

Скориставшись моментом, у Кремлі спробували зіткнути між собою українців і поляків,щоб максимально зменшити кількість противників радянської влади.

На Волині командування Армії Крайової почало створювати власні загони та організовувати сільські бази самооборони. Упродовж 1942-1943х років на території Волині постало кілька десятків таких баз.
До найпотужніших з них належали бази в поселенні Пшебраже (нині с.Гайове Ківерцівського району),Гута-Степанська і Стара Гута,Панська Долина,Засмики(нині у складі села Грушівка Ковельського р-ну),Білин (нині село Володимир-Волинського р-ну)

На початок літа 1943 року польські партизанські відділи налічували в регіоні 1300 вояків. Ще близько 3600 озброєних осіб діяли у складі баз самооборони.
Колаборантська польська поліція,яка була на службі у нацистів і допомагала їм знишувати українські села,налічувала приблизно 2 тисячі осіб. На боці німців діяв і 202й батальйон польської поліції,у складі якого було 360 осіб. Загальна кількість їх доходила до близько 7260 вояків.

Сили УПА на Волині становили, за різними данними,від 3 до 5 тисяч бійців,а за данними Клима Савура(Дмитра Клячківського), на січень-лютий 1944року УПА налічувала 6920 військовиків.

                    Радянська провокація
Утім радянські партизани таки скористались суперечностями  між поляками і українцями. Про це свідчать документи. Зокрема,звіт командира партизанської бригади спецпризначення Антона Бринського. Ось шо він стверджував:"Шляхом провокації мені вдалося призвести у чотирьох районах до того,що німці почали заарештовувати (польських) поліціянтів і їх розстрілювати. Тоді поліціянти втекли до лісу..."

Так на Волині активізувались загони з вчорашніх польських колаборантів. Бринський також визнавав: енкаведисти розраховували,що дезертири з поліції прийдуть до них.

У той час упівці теж вдарили по польських колаборантах,котрі служили у різноманітних нацистськух структурах. Поступово зіткнення поширилось на польську сільську людність.
Польська сторона спочатку була впевнена,що за діями українців також стоять "большовики". На користь цієї версії свідчить документ інституту Польщі і Музею ім.ген.Сікорського під назвою "Raport z 12stycznia 1944r. Stosunki polsko-ukrainskie w kraju":
"Можна припустити,що ряди українського опору зазнають радянської провокації. Передусім сам вибух повстання не був синхронний із жодними воєнними подіями на сході чи на заході Європи. Тому діяльність збунтованих українців на Волині мала характер хаотичної бандитської акції, яка могла спричинитися до анархізації життя на позафронтовій території та бути корисною насамперед більшовикам.
Бандерівці, як і мельниківці, відповідно до програми ОУН, прямували до того, щоб зорганізувати ідейно віддані їм збройні сили. Проте весна 1943 року не давала ніяких підстав припускати, що саме тоді, враховуючи українські інтереси,настав час для збройного виступу.
Здається, що радянські провокатори використали фермент у рядах ОУН,ненависть членів цієї організації до поляків і ворожий стосунок бандерівських до німецьких чинників на Волині та у Східній Малопольщі, прискорюючи, з огляду на політичні та військові радянські інтереси, початок заворушень"

У відповідь польське підпілля разом з експоліцаями розпочало каральні акції в українських селах. Зафіксовані непоодинокі випадки, коли в антиукраїнських акціях польські бойовики брали участь або разом з більшовиками,або з їхньої намови. Причому спільно з радянськими диверсантами проти українців виступали як представники прокомуністично налаштованих груп типу загону "Єще Полска не зґінєла" під орудою Роберта Сатановського,так і колишні поліцаї та націоналісти із 27ї Волинської дивізії Армії Крайової.

У 1990 році одна із газет, які виходили у відродженій некомуністичній Польщі, надрукувала листа ветерана АК. Він розповів про моральні муки, які на старість відчуває, згадуючи співпрацю свого відділу з "комісарами",які нацьковували польських вояків на українські села. "Мені досі сняться перелякані очі українських дітей і їхнє благання "Дядьку,не вбивайте мене!" А ми вбивали,бо так нам казали..."-писав цей аківець, якому вистачило сміливості визнати свою вину.

                           За свою землю!

Український істрик, голова Українського інституту національної пам'яті Володимир В'ятрович у своїх діслідженнях стверджує:
"Були стихійні акції цивільного населення,яке стало основною жертвою у цьому конфлікті, але часто й ініціатором протистояння. І вочевидь активну участь брали підпільні рухи обох народів. На мою думку, цієї війни не могло не бути.
Обидва підпільні рухи ставили перед собою протилежні цілі. Польський рух, головним актором якогобула Армія Крайова, ставив собі за мету відновлення кордонів Польщі станом на 1939 рік, тобто вклюґаючи території теперішньої Західної України.
Це була основополжна концепція розвитку польського підпілля, від якої воно не могло відмовитися, інакше була б підважена легітимність еміграційного уряду Польщі. Вони свою легітимність черпали саме з довоєнної Польщі, за відновлення якої боролися.
З другого боку український повстанський рух, який розвинувся на територіях Галичини й Волині, які Польща вважала своїми східними територіями. Чи могла ОУН заради польсько-українського порозуміння відмовитися від цих територій? Очевидно, що не могла.
З геополітичної точки зору не могла відмовитися тому, що метою діяльності ОУН було створення самостійної соборної держави. Тобто на всіх територіях, де проживали українці, мала бути відновлена українська держава. І з практичної точки зору саме території Західної України була базою для розвитку повстанського руху. Відповідно ця територія стала ареною боротьби.
Особливо це питання активізувалося у 1943 році - на переломі Другої світової війни, коли стало зрозуміло, що німці програють. Відповідно, постало питання, кому належатиме територія Заходної України. Поляки очікували відновлення кордонів 1939го, а українці сподівалися, що на цій території виникне повстання, яке перекинеться на решту українських територій"

Істори досі не можуть підрахувати кількість жертв Волинської трагедії. За підрахунками польської сторони, під час цих подій загинуло щонайменше 35 тисяч поляків. Натомість українські історики кажуть про 21-24 тисячі українців, що загинули внаслідок польського терору.

Олег Єжижанський
"Історія" №7(58)
липень 2019

13

Комментарии

117.07.19, 21:27

Шо було, те було! Фактів повно!

    223.07.19, 14:55

    І ще їм мало, хочуть зтерти нас з лиця Землі...

      323.07.19, 16:36Ответ на 2 от Голубка

      І ще їм мало, хочуть зтерти нас з лиця Землі...Вони завжди цього хочуть