О сообществе

Співтовариство має на меті подавати матеріали з важливими знаннями для думаючих людей. Все має бути українською мовою за рідкісними винятками цитування в оригіналі.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Знання є сила

Вони залишили Донбас і розчинились серед нас

Динаміка міграції в Україні: де живе найбільше переселенців
 13 листопада 2018, 09:00
Читать на русском

Кількість внутрішньо переміщених осіб в Україні становить 1 мільйон 520 тисяч 531 особу. Станом на листопад кількість зареєстрованих переселенців збільшилася на 1 тисячу 297 осіб. «Слово і Діло» відстежило динаміку змін у міграції населення з окупованих територій України минулого місяця.

Як повідомили нам у Міністерстві соціальної політики, протягом місяця понад 1 тисяча 850 осіб перебралися з Донбасу до Києва, ще 1 тисяча 100 переселенців осіли в Харківській області та понад 900 осіб зареєструвалися в Київській області.

Із Луганської області виїхало 3 тисячі 489 переселенців, із Донецької – 314, із Вінницької – 75. Найменше тимчасово переміщених осіб виїхало з Рівненської області – лише 18 осіб.

Переселенці відсудили компенсації компенсації за втрату майна на ДонбасіСуд задовольнив позов сім'ї переселенців щодо відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної в ході бойових дій.8 вересня 2018, 18:26

Отже, наразі найбільше зареєстрованих переселенців з окупованих територій України живе в Донецькій області – 550 тисяч 547 осіб, у Луганській – 283 тисячі 449, у Києві – 171 тисяча 592 особи, а в області – 68 тисяч 408, у Харківській – 130 тисяч 87 осіб.

Найменше переселенців на західній Україні. У Львівській області станом на листопад зареєстровано 11 тисяч 229 осіб, у Волинській – 3 тисячі 70, у Чернівецькій – 2 тисячі 423 особи.

У жовтні держава виплатила переселенцям 249 мільйонів 465 тисяч 869 гривень матеріальної допомоги, зокрема на покриття витрат на проживання та оплату житлово-комунальних послуг. Це більше, ніж у жовтні минулого року, коли було виділено 222 мільйони 907 тисяч. Найбільшу суму виплат виділили Донецькій області – 62,7 мільйона гривень.

Детальніше – на інфографіках.

Нагадаємо, «Слово і Діло» проаналізувало, скільки коштів виплатили переселенцем за чотири роки.

Також ми повідомляли, що переселенцям дозволили ставати на квартирний облік.

Хочете обговори

Екуменічний рух в Україні йде через УГКЦ

Екуменізм (грец. , буквально означає «заселений світ») — ідеологія та рух за співпрацю та взаєморозуміння між християнами різних конфесій. Екуменічний рух ставить перед собою завдання[1]:

  • краще пізнати всі Церкви і їхнє вчення, звертаючи увагу на об'єднувальні елементи
  • утворити основу спільного практичного діяння, прямуючи до єдності, яку проповідував Христос.

Також екуменізм виступає за посилення впливу релігії й вироблення загальхристиянської соціальної програми, придатної для віруючих, які проживають у країнах з різними соціальними системами.

Екуменізм і Біблія[ред. | ред. код]

Екуменісти акцентують увагу на тому, що Святе письмо заповідає духовну єдність християн, у зв'язку з чим згадують слова Ісуса Христа[1]:

«Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав.»Ів. 17:22-23

Священик В. П. Данилов виділяє в Біблії також наступні фрагменти, що на його думку свідчать про необхідність не тільки духовної, але і суто церковної єдності[2]:

І кажу Я тобі, що ти скеля, і на скелі оцій побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її Мт. 16-18
  • Слова Ісуса, де він порівнює вірних з кошарами овець:
Також маю Я інших овець, які не з цієї кошари, Я повинен і їх припровадити. І Мій голос почують вони, і буде отара одна й Один Пастир! Ів. 10-16
Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрещення Еф. 4:4-5
Благаю ж вас, браття, щоб ви остерігалися тих, хто чинить розділення й згіршення проти науки, якої ви навчилися, і уникайте їх, бо такі не служать Господеві нашому Ісусу Христу, але власному череву; вони добрими та гарними словами зводять серця простодушних. Рим. 16:17-18
Тож благаю вас, браття, Ім'ям Господа нашого Ісуса Христа, щоб ви всі говорили те саме, і щоб не було поміж вами поділення, але щоб були ви поєднані в однім розумінні та в думці одній! 1 Кор. 1:10,13
  • В свою чергу критики екуменізму вказують на ігнорування біблійними істинами, як на головну проблему екуменічного руху в сучасному вигляді.
Історія екуменізму[ред. | ред. код]

Одним з перших екуменічних зібрань вважається міжконфесійна протестантська місіонерська конференція 1910 року в Единбурзі. Формування екуменічного руху в сучасному вигляді було закладено на протестантсько-православних конференціях 1920 року в Женеві1927 року в Лозанні і довершено конференцією 1945 року в Стокгольмі, а також створенням в 1948 році Всесвітньої ради церков[3].

1962 року екуменічний діалог розпочали католицька та православна церкви, коли представники Московського патріархату були присутні як спостерігачі на Другому Ватиканському соборі. Переломним у католицько-православних стосунках став 1965 рік, коли Патріарх Константинопольский Афінагор I і Папа Римський Павло VI скасували взаємні анафеми, накладені 1054 року.

Католицька церква встає на екуменічні позиції після Другого Ватиканського собору. У 1997 році у Вашингтоні була започаткована екуменічна конференція «Orientale Lumen» («Світло Сходу»), як рух мирян та духовенства серед християн задля вивчення однойменного Апостольського листа Папи Івана Павла II, виданого у 1995 р. «Світло Сходу» передбачає зустрічі представників православних, католицьких та греко-католицьких Церков для спільної молитви, вивчення традицій кожної з цих традицій, налагодження дружніх стосунків задля того, щоб бути «єдиним цілим в Одній Церкві Христовій». Від самого початку активну участь в конференції беруть українські миряни та священнослужителі[4].

З 2007 року у Києві проходять традиційні січневі молитовні марафони за єдність християн, у яких беруть участь представники РКЦУГКЦУПЦ (МП)УПЦ КП, Церкви Християн Віри Євангельської, інших протестантських спільнот.[5]

Українська Православна церква Московського патріархату не є самостійним членом Всесвітньої ради церков, а входить до неї як автономна структура у складі РПЦ[6].Певний загал православних віруючих обережно ставиться[7] до екуменічного руху.

Критика екуменізму[ред. | ред. код]

Від початку свого існування екуменістичний рух знаходив противників і серед представників різних конфесій.

Наприклад, архієпископ РПЦ Серафим (Соболев) у своїй доповіді 1948 року заявив, що екуменічний рух — це «зрадництво й зрада Христу», а «у самому останньому витоку екуменічного руху стоїть… диявол»[8].

Єпископ Фотій (Сиромахов) закидає екуменічному руху підрив літургійної і календарної єдності православної Церкви, що стався після переходу більшості помісних церков на Новоюліанський календар. Не підтримують екуменічний рух також старообрядці та старостильні церкви.

Серед католиків екуменізм заперечує Священицьке братство святого Пія Х та Седевакантисти, які також не визнають законність влади деяких Римських Пап і відлучені Ватиканом від Католицької церкви. Скептичною по відношенню екуменічного руху і офіційна радянська позиція, яка вважала цей рух «інструментом буржуазної політики»[9]

Обґрунтування християнами неприйняття екуменічного руху ведеться з двох протилежних позицій:

  • визнання всіх інших християнських конфесій єретиками, що не мають ані краплі істини, «духовною пустелею», їхніх таїнств — пародією та блюзнірством (поширено серед членів апостольских Церков та деяких протестантських фундаменталістів);
  • віра в те, що християнські церкви та спільноти вже перебувають в духовній єдності, якій не заважають відсутність євхаристійного спілкування та догматичні розбіжності (англіканська «теорія гілок»[en], неопротестантська концепція «невидимої Церкви»).

Деякі християни визнають необхідність чи, принаймні, бажаність пошуку єдності, але їх не влаштовує формат роботи ВРЦ та інших екуменічних організацій. Так, протестанти євангельського руху діють в рамках різноманітних міжконфесійних та позаконфесійних об'єднань, що координують сумісну євангелізаційну та освітню роботу, тобто фактично є екуменічними. Але вони продовжують критикувати екуменізм, який асоціюється в них з ліберальною теологією та тісною співпрацею з католиками й православними.

Порошенко з Варфоломієм підписали угоду про співпрацю

Порошенко з Варфоломієм підписали угоду про співпрацю у створенні церкви
Субота, 3 листопада 2018, 
ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА

Президент Петро Порошенко і Вселенський патріарх Варфоломій підписали угоду про співпрацю та взаємодію між Україною та Вселенським патріархатом.

"Я від імені українського народу дуже вдячний Його всехсвятості, синоду, всім ієрархам Вселенського патріархату за надзвичайно важливе і мудре рішення про відкриття для української нації дверей церкви і дороги додому", - сказав Порошенко.

"І угода, яку ми сьогодні підписали, завершує цей процес, робить всі умови для того, щоб процес підготовки до собору, процес надання томосу був приведений у абсолютно чітку відповідність до канонів православної церкви", - зазначив він.

Президент наголосив, що 3 листопада – це історичний день для створення Української автокефальної православної церкви.

"Закликаю українців молитися за мир, за єдність української церкви, молитися за те, щоб Господь не допустив провокацій, яких так прагнуть наші вороги, щоб Господь не допустив крові. Ми будемо робити все можливе, щоб якнайшвидше завершити процес надання томосу українській церкві Вселенським патріархом Варфоломієм", - сказав Порошенко.

У свою чергу Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що "це виключне право матері-церкви – дарувати автокефалію, коли вона вважає за доцільне, коли всі умови готові для цього процесу".

"Ми переконані, що рішення про автокефалію приведе до єдності всіх православних в Україні", - додав також Варфоломій.

"Дякую за молитви за Вселенський патріархат. Дякую за прекрасний храм святого Андрія, який ви нам передали в Києві, щоб було постійне представництво матері-церкви в столиці України", - зазначив він і висловив сподівання, що незабаром знову відвідає Україну.

Разом з тим, керівник Головного департаменту інформаційної політики Адміністрації президента Андрій Жигулін у коментарі "Українській правді" пояснив, що підписана в суботу угода є угодою про співпрацю у створенні незалежної православної церкви в Україні.

"Вселенський патріарх надає томос, визнаючи незалежність Української церкви, і вручає його обраному на соборі предстоятелю. Українська держава, відповідно до Конституції і законів, надає цим процесам сприяння", - пояснив він суть домовленостей.

"Буде зареєстровано місію Вселенського патріархату в Києві - фактично, посольство, представництво, яке представлятиме Вселенську патріархію в Києві і сприятиме зв‘язкам незалежної Української церкви із Вселенським православ‘ям", - додав Жигулін.

Він уточнив, що відкриття такої ставропігії (представництва) було передбачено рішенням синоду Вселенського патріархату від 11 жовтня

"Згадані рішення - черговий крок до отримання томосу. Його надання прямо зазначене в угоді  - українські єпископи мають зібратись на собор і обрати предстоятеля", - додав Жигулін.

11 жовтня синод Вселенського патріархату підтримав надання автокефалії Українській православній церкві.

Також синод зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія.

Глава УПЦ Київського патріархату Філарет заявив, що у найближчий час відбудеться об’єднавчий Архієрейський собор для створення єдиної Української помісної церкви.

Катерина Тищенко, УП

Шлях до Томасу для України

"Ми приїхали в Україну із надзвичайною місією, представляємо особисто Вселенського патріарха Варфоломія й одночасно Священний Синод Вселенської патріархії Константинопольської для того, щоб продовжити працю над уже вирішеним питанням, що початок процесу надання автокефалії Українській Православній Церкві розпочався. Ми є на прямій, котра йде до фінішної лінії".

"Господь побачив боротьбу українського народу за свою самостійність. Він почув наші молитви і належно оцінив наші труди. Йому стало так угодно, щоби його Всесвятість Вселенький патріарх Варфоломій і Синод Константинопольський сказали омріяне довгоочікуване "так". Помісній автокефальній православній церкві України бути!".

Перша з цих двох цитат від 17 вересня належить Архієпископу Даниїлу, одному з двох екзархів Вселенського патріарха в Україні.

Друга – президенту Петру Порошенку.

Між цими двома заявами – менше місяця. І, фактично, вони можуть слугувати двома маяками, які позначатимуть останній етап здобуття автокефалії православною церквою України.

Перефразовуючи відоме політичне гасло, процес створення незалежної церкви перейшов у фазу "не словом, а ділом". Враховуючи ту нечувану динаміку проходження "українського питання" в Константинопольського патріарха, чекати згаданої вище фінішної лінії доведеться недовго.

Тільки у вересні Константинополь прислав у Київ своїх екзархів, а вже 11 жовтня дав зрозуміти, що питання автокефалії української церкви фактично вирішене.

Однак досі залишилася маса питань, які не були пояснені до кінця: для чого саме приїхали екзархи з Константинополя, як і коли видадуть томос, для чого зняли анафему з патріарха Філарета, що означають ухвалені в Константинополі рішення, як утвориться нова церква, хто її очолить і що буде, якщо буде дозволено сказати, (по)томос…

"Українська правда" продовжує давати відповіді на найбільш важливі питання щодо томосу для України.

Що саме вирішив Синод Вселенського патріархату 11 жовтня? Чи вже українська церква отримала автокефалію?
Буквально в рішенні Синоду йдеться про п’ять пунктів. (Повний текст рішення читайте тут)

Перше – у Варфоломія "підтвердили вже прийняте рішення про те, що Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України".

Президент Порошенко і патріарх Філарет в один голос заявили, що це означає надання автокефалії Українській церкві. Хоча формально цього ще не сталося, але слова з Константинополя дають зрозуміти, що назад дороги немає. Томос буде. Але дещо згодом.

До того, як пояснив Філарет, українські православні ієрархи мають провести об’єднавчий собор і створити нову Православну церкву, яка, власне, і отримає томос.

Друге – Константинополь ухвалив рішення відновити "Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували".

Фактично, це означає, що Вселенський престол проголосив, що Україна була і залишається в його прямому підпорядкуванні. Як пояснюють у церковних колах, таке рішення потрібне для того, щоб ні в кого не виникало сумнівів у тому, що саме Константинополь має надавати автокефалію Українській церкві, а не, скажімо, Москва.

Для цього, до речі, Синод ухвалив третє рішення – скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита.

Четверте – Константинопольський патріархат скасував "політичні" анафеми, накладені Російською церквою на "Філарета (Денисенка), Макарія (Малетича) та їхніх послідовників, які опинилися в схизмі не з догматичних причин".

Усі вони "були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою".

П’яте – Вселенський патріарх попросив усі сторони "утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти".

Чому саме зараз фіналізується процес по томосу? Чому Константинополь пішов на конфлікт з такою сильною церквою, як РПЦ?
Відповідь на запитання, чому отримання автокефалії для української церкви стало реальним саме зараз, складається з кількох менших відповідей, які необов’язково між собою пов’язані.

Перша – політична.

Поки що не відомо, як саме, але цілком очевидно те, що українському президенту Петру Порошенку вдалося вмовити турецького колегу Реджепа Ердогана якщо не сприяти отриманню томосу, то принаймні не заважати цьому процесу.

Річ у тім, що Константинопольський патріархат базується у Стамбулі і завжди мусить зважати на позицію турецької влади. А та, з одного боку, не дуже хоче посилення ролі "грецького" патріарха, з іншого, ніколи не хотіла псувати стосунків із Росією.

Що змусило Ердогана зайняти бездіяльну позицію в церковному "українському питанні" – поки не відомо, але результат цього очевидний.

Однак є інша відповідь на велике питання "Чому зараз?". Умовно її можна описати назвою відомого серіалу "Гра престолів".

У вселенському православ’ї останні роки можна прогледіти відголоски тих же процесів, які стрясають і політичне життя світу – йде велика битва за збереження і розширення свого впливу.

Основних гравців у ній два: Вселенський патріархат, який прийнято називати ще Першим престолом, та патріархат Московський. Довгі роки це була неоголошена війна за домінування між найвпливовішою церквою і найбільшою.

Фактичною точкою неповернення в цій війні став Всеправославний собор на Криті 2016 року, який мав стати першим більш ніж за 12 століть з часу останнього Вселенського собору.  

Проведення цього собору називали ледь не справою життя для Варфоломія. Але в останній момент його проведення в статусі Всеправославного собору зірвалося, адже Російська церква відмовилась приїжджати і "вмовила" залежних від себе патріархів так само проігнорувати запрошення Варфоломія.

Це стало болючим і головне – публічним ляпасом Вселенському патріарху. Один із переданих Варфоломію з Москви "привітів" натякав на те, що перша за чисельністю церква у православному світі не проти приміряти на себе і роль Першого престолу. Якщо не тепер, то в майбутньому.

І цей "привіт" на Фанарі почули. Власне, створення помісної церкви в Україні перекроїть карту православного світу.

Якщо процес поповнення лав нової церкви піде таким темпом, як розраховують у Києві та Константинополі, то в Європі утвориться найбільша православна церква після РПЦ. І лояльною вона буде точно не Москві.

Навпаки, наскільки нова церква здобуде вірян і впливу, настільки Російська їх втратить. Так і не ставши найвпливовішою, вона ризикує стати і не найбільшою.  

Для чого Константинополь призначав своїх екзархів в Україну? Яка їхня функція?
7 вересня офіс Вселенського патріарха Варфоломія поширив офіційну заяву, у якій повідомлялося про призначення в Київ двох екзархів. Кілька днів перед цим у Стамбулі проходив так званий Синаксис – архієрейський собор Константинопольської церкви, на якому багато уваги було відведено "українському питанню".

Синод Константинопольської церкви не став детально описувати місію екзархів, вказавши лише, що вони прямують до Києва "в рамках підготовки до надання автокефалії".

Однак, як уже відомо, головна функція посланців – консультації і переговори з усіма учасниками майбутнього об'єднання церков. Мова не йде про управління українськими православними громадами, на це ієрархи Константинопольської церкви не уповноважені.

З одного боку, вони будуть здійснювати прямий зв'язок зі Стамбулом, тримати свого патріарха і Синод у курсі того, що відбувається. Наприклад, 10 жовтня вони прибули на Синод і доповіли про стан справ в Україні.

З іншого – у Києві ієрархи візьмуть активну участь у підготовці Собору, на якому має створитися майбутня незалежна православна церква України.

На екзархах також лежить відповідальність за діалог із владою. Хоча представники президентської команди, які займаються питанням томосу, вважають за краще сильно не афішувати свої контакти з посланцями Варфоломія, щоб уникнути звинувачень з боку РПЦ.

Однак уже відбулося кілька зустрічей Порошенка з екзархами, про що широко прозвітувала президентська Адміністрація.

Хто вони – екзархи?
Місія представляти Вселенського патріарха в Україні випала двом єпископам Константинопольської церкви. Перший – архієпископ Даниїл (Зелінський), єпископ Памфлійський, чия резиденція розташована в американському місті Нью-Джерсі. Другий – єпископ Іларіон (Рудник), який очолює єпархію в канадському Едмонтоні.

В обох екзархів не просто є українське коріння, вони обидва виросли в західній Україні.

Архієпископ Даниїл народився в Івано-Франківську, йому 46 років. Свій церковний шлях він почав в Україні в Греко-католицькій церкві, навчався в Івано-Франківській семінарії, був висвячений у диякони. У 1996 році майбутній владика й екзарх емігрував до США, де продовжив освіту в папському Католицькому університеті Америки у Вашингтоні.

Однак незабаром перейшов з католицтва в православ'я, ставши в 2001 році священиком Української православної церкви в США. Цю церкву заснували українські емігранти, і в 90-х роках вона увійшла в повне спілкування з Константинополем.

Зараз Даниїл уже архієпископ і очолює Західну єпархію УПЦ в США, у яку входять українські парафії в 13 штатах.

Другий екзарх – єпископ Іларіон родом зі Львова, йому, як і Даниїлу, також 46 років.

До переходу в Константинопольський патріархат був прихожанином і семінаристом УПЦ Московського патріархату. У 1992 році він поїхав на навчання до Греції, де вивчав богослов'я і церковне право. У сферу наукових інтересів Іларіона входили історичні зв'язки Київської митрополії з Константинополем. Якраз ці зв'язки йому як екзарху доручено відновлювати зараз у Києві.

У 2005 році Іларіон був обраний єпископом, а висвятив його особисто Вселенський патріарх Варфоломій у своєму кафедральному храмі на Фанарі.

Уже за кілька місяців, після прийняття сану, Іларіон вперше був залучений до переговорів про українську автокефалію. Коли в червні 2005 року на Фанар приїжджав президент Віктор Ющенко, то його переговори з Варфоломієм перекладав саме Іларіон.

У 2007 році владика переїжджає до Канади, а вже за рік отримує кафедру з центром у місті Едмонтон.

Обидва екзарха – добре знайомі з церковною ситуацією в Україні, вони неодноразово бували в Україні як з особистими, так і з архієрейськими візитами.

З квітня 2018 року, коли українська церковна та світська влада звернулися до Варфоломія з проханням про надання автокефалії, Даниїл та Іларіон активно підключилися до процесу з боку Константинопольської церкви. Саме вони були в делегації Фанара на святкуванні 1030-річчя Хрещення Русі.

Обидва екзархи Вселенського патріархату українського походження
Обидва екзархи Вселенського патріархату – українського походження
ФОТО: ПРЕС-СЛУЖБА ПРЕЗИДЕНТА
Чому це призначення так обурило РПЦ і УПЦ МП?
Новина про призначення екзархів до Києва викликала хвилю обурення з боку Московського патріархату. У численних коментарях представників МП Константинополь і особисто Варфоломія звинувачують у порушенні церковного права, у недипломатичності і навіть нахабстві.

Причина такої реакції проста – Московська патріархія вважає всю Україну своєю канонічною територією. Призначення екзархів не має сенсу, впевнені в МП, а навіть якщо їх необхідно було посилати – предстоятель УПЦ митрополит Онуфрій і патріарх Кирил мали дати на це згоду.

Емоцій ситуації додала одна "пікантна" деталь. Під час недавньої зустрічі Московського і Константинопольського патріархів у Стамбулі про плани призначити екзархів Кирилу не повідомили. При тому, що рішення було прийнято ще до зустрічі.

У відповідь на дії Константинополя РПЦ на засіданні Синоду 14 вересня прийняла рішення про призупинення поминання патріарха Константинопольського під час богослужінь у храмах Російської православної церкви. Фактично, Кирил зробив великий крок у бік повного розриву відносин з Вселенським патріархом.

Пізніше Синод УПЦ МП висунув вимогу негайно відкликати екзархів з України. Але в Константинополі нагадали митрополиту Онуфрію, що його церква не є самостійним суб’єктом і нічого в патріарха вимагати не може.

І це далеко не всі кроки, на які готова РПЦ. Наприклад, вона дуже прозоро натякає на те, що під боком у Варфоломія давно є невизнана Турецька православна церква, яка давно просить Московського патріарха про визнання. Як і "розкольники" в Елладській церкві.

Куди може завести така практика – ніхто спрогнозувати зараз не зможе.

Яка процедура видачі томосу Вселенським патріархатом?
Чернетка томосу вже написана. Про це кілька місяців тому повідомив архімандрит Кирило (Говорун), священик Московського патріархату, який активно підтримує автокефалію. Текст патріаршої грамоти писали провідні фахівці з канонічного права і церковної історії.

У документі детально прописані історичні передумови надання церковної незалежності, а також перераховані всі юридичні аспекти створення та подальшого життя нової Української православної церкви.

На вересневому Синоді Константинопольського патріархату було заслухано детальну доповідь щодо канонічності надання томосу. Також там розглядалася можливість зняття анафеми з предстоятеля Київського патріархату Філарета.

Після цього надання томосу – справа техніки.

Остаточне рішення прийме Синод Константинопольського патріархату – церковний уряд, до якого входять до двадцяти найбільш авторитетних і впливових єпископів церкви на чолі з патріархом.

За томос Синод буде голосувати. У разі позитивного рішення – патріарх Варфоломій підпише грамоту, після чого створення церкви юридично можна буде вважати доконаним фактом.

Хто має передати томос в Україну і кому саме?
Томос виходить від патріарха Константинополя і Синоду Константинопольської церкви. Питання про те, кому саме буде вручена грамота і хто фізично привезе історичний документ до Києва, поки відкрите.

За однією з версій, томос привезуть на Собор, який, як очікується, незабаром після підписання документа буде скликаний у Києві. У роботі Собору візьмуть участь усі єпископи, які підписали прохання про автокефалію.

За іншою версією – Собор спочатку почне роботу, обере предстоятеля, і вже глава нової церкви отримає грамоту патріарха Варфоломія.

Однак такий варіант не влаштовує єпископів Московського патріархату. Тому що в такому випадку їм доведеться увійти в нову церкву не маючи остаточних гарантій.

Якщо ж собор пройде після оголошення рішення про томос, то боятися РПЦ вже не буде сенсу.

Як повинно відбутись об’єднання українських церков у нову автокефальну?
Об'єднання церков для створення нової помісної церкви – найскладніша частина процесу. Церкви – не фірми, які можуть легко об'єднуватися, зливатися або поглинатися одна іншою.

Церковне об'єднання – результат довгих, як правило, абсолютно закритих переговорів єпископів. З об'єднанням Київського патріархату і Автокефальної церкви більш-менш усе зрозуміло.

Патріарх Філарет в інтерв'ю УП пояснював, що всі єпископи обох церков входять до нової церкви рівно з тими єпархіями і парафіями, які в них є на момент об'єднання.

Складнощі виникають, коли мова заходить про приєднання єпископату Московського патріархату. Невідомо навіть саме число тих, хто буде приєднуватися. Лист до Вселенського патріарха підписали близько десятка єпископів МП, але після оголошення про надання томосу їхнє число може різко зрости.

Сьогодні можна говорити про те, що до нової церкви можуть долучитися до 20 з приблизно 90 єпископів УПЦ МП.

Як буде називатися нова церква?
Проблеми створення нової церкви починаються вже з назви. Логічно було б назвати її Українською православною церквою. Без будь-яких доповнень, як, наприклад, Константинопольська православна церква, Грузинська або Російська. Однак така назва вже "зайнята".

Юридично церква Московського патріархату в Україні називається Українська православна церква – УПЦ. У цій назві закладено канонічну винятковість цієї церкви, її статус єдиної.

Але з отриманням автокефалії ця ситуація повинна буде змінитися.

У патріарха Філарета наполягають, що УПЦ повинна бути перейменована в Російську православну церкву в Україні, тобто фактично повернутися до ролі екзархату РПЦ.

Але такий розвиток подій категорично не влаштовує керівництво УПЦ МП, не кажучи про Москву.

Співрозмовники УП в команді президента Порошенка запевняють, що зараз питання назви церкви активно обговорюється. Однак влада схильна поступитися назвою УПЦ, якщо це зможе зняти додаткове напруження.

У той же час погрози зміною назви та структури розглядаються як додатковий аргумент для усмирення РПЦ і МП.

Хто очолить Помісну церкву? Чи є визначені кандидати?
Хто буде головою помісної Української православної церкви – буде вирішувати Собор, у який увійдуть єпископи-прихильники автокефалії.

Найчисленніша частина єпископату – ієрархи Київського патріархату – висунуть нинішнього главу патріарха Філарета. Зокрема, про це в інтерв'ю УП розповів речник УПЦ КП архієпископ Євстратій (Зоря).

Предстоятель УАПЦ митрополит Макарія вже неодноразово заявляв, що претендувати на місце патріарха не буде.

Можна також припустити, що єпископи, які перейдуть з Московського патріархату, теж зможуть висунути свого кандидата. Але цей варіант малоймовірний чисто арифметично.

Філарет у колі прихильників автокефалії просто не має собі рівних за авторитетом і досвідом. Однак останнє слово все-таки за Собором.

Хто має увійти в нову церкву? Як будуть ділитися єпархії між єпископами різних церков після об’єднання?

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
 
Що таке томос і чи потрібна для нього згода Російської церкви
Патріарх Філарет: Якщо Томосу нам не дадуть, то це означає, що Москва перемогла Вселенського патріарха
Після Томосу
Найважливішою юридичною одиницею з точки зору світського права в Україні є не церква цілком, не єпархія – а релігійні громади. Саме на них оформлені права власності або користування на більшість храмів.
Логічно було б припустити, що перехід до нової церкви буде здійснюватися саме на рівні громад. З юридичної точки зору, іншого шляху немає.

Проте учасники процесу створення автокефальної церкви дивляться на ситуацію трохи інакше. З церковної точки зору, коли єпископи підписували звернення до патріарха, то робили це від імені очолюваних ними єпархій.

Відповідно єпархії повинні увійти в нову церкву всі цілком, а ті парафії, які вважатимуть за краще залишитися з Московським патріархатом, повинні будуть приймати окремі відповідні рішення.

Однак в обох випадках усе впирається в чинний закон, а він дуже неоднозначний. Сьогоднішнє законодавство приймалося тоді, коли в Україні виникла необхідність врегулювати ситуацію з переходом церков з православної церкви у відроджену греко-католицьку. Коли мова йшла про розподіл монорелігійних груп, то процес ішов досить успішно.

Однак, коли в самій православній церкві стався розкол, то закон виявилося вельми складно застосовувати, оскільки механізми переходу парафій прописані в ньому досить туманно.

Уже кілька років як до Верховної Ради внесено проект закону 4128, у якому процедури переходу виписані однозначно. Цей законопроект привів до серйозних дискусій у церкві та суспільстві, так як в УПЦ МП вважали, що він написаний "під Філарета".

Якщо закон буде ухвалено, то перехід здійснюватиметься загальними зборами парафіян, які повинні повідомити про своє рішення державу. Якщо думка громади розділиться, передбачається можливість почергового відправлення богослужінь у храмі.

Тут, звичайно, є ризики. Адже на збори парафії можливий тиск: від психологічного до адміністративного і фінансового, нарешті. Уникнути маніпуляцій і втручання зовнішніх сил має влада. Як вона буде це робити – поки не відомо.

Окремо варто згадати Києво-Печерську, Почаївську та Святогірську лаври. Усе їхнє майно, на відміну від решти церков, не належить жодним громадам.

Ці святині підпорядковані Кабміну через Міністерство культури, адже є національними заповідниками.

За часів Януковича були спроби передати лаври у власність МП, однак усе, що тоді вдалося зробити, – передати святині в безоплатне користування монастирям Московського патріархату, зокрема Почаївська та Києво-Печерська передані на 50 років.

Відповідно тепер подальшу долю святинь муситиме вирішувати Кабмін. Як і долю десятків інших церков, які включені в різного роду заповідники та музеї.

Сакен Аймурзаєв, Роман Романюк,

В Україні більше немає Московського патріархату

В Україні більше немає Московського патріархату – Константинополь
62409 ПЕРЕГЛЯДІВ
 
П'ятниця, 2 листопада 2018, 

Константинопольський патріархат скасував акт про передачу території України під адміністрацію Російської церкви і відтоді в Україні, фактично, не існує УПЦ Московського патріархату.

Про це розповів архієрей Константинопольської церкви, представник Вселенського патріархату при Всесвітній раді церков архієпископ Тельміський Іов в інтерв’ю ВВС News Україна.

"Скасуванням акту 1686 року скасована адміністрація Московською церквою Київської митрополії і всіх єпархій в Україні", - сказав архієпископ.

"З канонічної точки зору це означає, що сьогодні в Україні УПЦ МП більше не існує. Всі архієреї тепер в Україні де-факто згідно з цим рішенням синоду є архієреями Вселенського престолу, і вони тепер повинні чекати директиву Вселенського патріархату щодо свого подальшого існування", - пояснив він.

Це означає, що всі ієрархи українських церков в очах Константинополя мають однаковий статус і рівні права на участь у соборі Вселенського патріархату щодо автокефалії української церкви.

Представник Константинополя утримався від відповіді на питання, коли може бути скликано собор, щодо української автокефалії.

За його словами, Вселенський патріарх скличе цей собор, коли вважатиме, що "час настав".

Він також пояснив, що в Україні не зможуть канонічно існувати дві православні церкви.  

"Згідно канонів церкви, на території однієї держави має бути тільки одна православна церква", - розповів Іов.

11 жовтня синод Вселенського патріархату підтримав надання автокефалії Українській православній церкві.

Також синод зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія.

Глава УПЦ Київського патріархату Філарет заявив, що у найближчий час відбудеться об’єднавчий Архієрейський собор для створення єдиної Української помісної церкви.

У РПЦ пообіцяли жорстку відповідь на дії Константинополя щодо України.

15 жовтня синод РПЦ визнав неможливим її подальше перебування у євхаристійному спілкуванні з Константинопольським патріархатом.

Читайте також:

"Томос для України. Що буде з церквою після отримання автокефалії"

Українська правда

Вселенський патріарх не поступиться нападкам РПЦ

Вселенський патріарх не поступиться: Варфоломій зробив важливу заяву стосовно реакції РПЦ на Томос



Вселенський патріарх добре знає про «добре оплачувані статті» та «чорну пропаганду» з російської сторони
Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що не буде відступати стосовно свого рішення надання автокефалії Української православної церкви.

Про це він розповів на засіданні міського правління грецької діаспори в Константинополі, повідомляє видання Orthodoxia.info.

Він готовий підтримати Україну, незважаючи на тиск, який чинить Російська православна церква.

Варфоломій зазначив, що привілеї Константинополя засновані на рішеннях та канонах Вселенських соборів і є обов'язковими до виконання абсолютно всім у Православ'ї.

Також патріарх зазначив, що добре знає про існування «добре оплачуваних статтей» та про «чорну пропаганду» з російської сторони, яка спрямована проти Вселенського патріархату.

Нещодавно, 15 жовтня Синод Російської православної церкви прийняв рішення про повний розрив відносин із Константинопольським патріархатом. Проте в Константинополі повідомили, що не будуть розривати відносини з РПЦ.

Новина про те, що на засіданні Синоду ухвалили рішення надати Українській православній церкві Томос про автокефалію, викликала захоплення у користувачів соціальних мереж. Інтернет кишить коментарями, в яких підкреслюється: боротьба за Томос йшла протягом життя багатьох поколінь.

Для України це величезний прорив, яким вплив і насадження "духовних ідеалів" з боку РПЦ скасовується назавжди. У соціальних мережах коментарі залишають як пересічні українці, так і відомі блогери, артисти, волонтери і політики.

Томос, який свідчить про те, що УПЦ стала незалежною церквою, отримає новий керівник, якого обиратимуть на Об'єднавчому соборі. Про це розповів Філарет - Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.
Вселенський патріарх не поступиться: Варфоломій зробив важливу заяву стосовно реакції РПЦ на Томос
Вселенський патріарх добре знає про «добре оплачувані статті» та «чорну пропаганду» з російської сторони
Вселенський патріарх Варфоломій заявив, що не буде відступати стосовно свого рішення надання автокефалії Української православної церкви.

Про це він розповів на засіданні міського правління грецької діаспори в Константинополі, повідомляє видання Orthodoxia.info.

Він готовий підтримати Україну, незважаючи на тиск, який чинить Російська православна церква.

Варфоломій зазначив, що привілеї Константинополя засновані на рішеннях та канонах Вселенських соборів і є обов'язковими до виконання абсолютно всім у Православ'ї.

Також патріарх зазначив, що добре знає про існування «добре оплачуваних статтей» та про «чорну пропаганду» з російської сторони, яка спрямована проти Вселенського патріархату.

Нещодавно, 15 жовтня Синод Російської православної церкви прийняв рішення про повний розрив відносин із Константинопольським патріархатом. Проте в Константинополі повідомили, що не будуть розривати відносини з РПЦ.

Новина про те, що на засіданні Синоду ухвалили рішення надати Українській православній церкві Томос про автокефалію, викликала захоплення у користувачів соціальних мереж. Інтернет кишить коментарями, в яких підкреслюється: боротьба за Томос йшла протягом життя багатьох поколінь.

Для України це величезний прорив, яким вплив і насадження "духовних ідеалів" з боку РПЦ скасовується назавжди. У соціальних мережах коментарі залишають як пересічні українці, так і відомі блогери, артисти, волонтери і політики.

Томос, який свідчить про те, що УПЦ стала незалежною церквою, отримає новий керівник, якого обиратимуть на Об'єднавчому соборі. Про це розповів Філарет - Предстоятель Української православної церкви Київського патріархату.

Константинополь за отмену его Синодального решения 1686 г

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года

Как и предсказывалось, Московский патриархат не только пошел на разрыв со своим Вселенским «собратом», но и поставил в центр своих обвинений Константинополя отмену его Синодального решения 1686 года. Попыткам опровержения этого пункта из пяти, наличествующих в Коммюнике от 11 октября 2018 г. (почему Вселенский патриархат неправ, аннулировав юридическое обязательство своего письма 1686 года), посвящена чуть ли не половина Заявления Синода РПЦ от 15 октября 2018г.

Вся правда и мифы Кремля о синодальном решении Константинопольского патриархата 1686 года
Андрей Илларионов
экономист

Поскольку именно Синодальное решение 1686 года закономерно оказалось в эпицентре нынешнего конфликта – как уже состоявшегося разрыва, так и возможного предстоящего церковного раскола, поскольку именно на это решение ссылаются в оправдание и в обоснование своих позиций все участники конфликта – и сторонники автокефалии православной церкви в Украине, и ее противники в Московском патриархате, и Синод Вселенского патриархата, то имеет смысл пристальнее приглядеться к тому, что именно содержится в этом документе, и чего там нет, информируют Экономические Новости.

Прежде чем анализировать текст упомянутого решения Синода, следует отметить, что оно явилось лишь одним (хотя и важнейшим) в большом пакете документов, принятых в Адрианополе и Константинополе в апреле-июле 1686 г.:

— соборная грамота Московским царям Иоанну Алексеевичу и Петру Алексеевичу, а также царевне Софье Алексеевне, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— соборная грамота всем верующим Киевской митрополии, подписанная вселенским патриархом Дионисием IV и всем Собором епископов патриархата, от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия Московскому патриарху Иоакиму от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Запорожскому Ивану Самойловичу от 9 мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия царям Иоанну и Петру от мая 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о признании митрополита Гедеона от июня 1686 г.;

— послание патриарха Дионисия гетману Самойловичу и всей Западнорусской церкви о новоустановленном порядке поставления епископов на Киевскую митрополию от июля 1686 г.

Все эти документы подчинены единой логике, внутренне непротиворечивы, излагают и поясняют один и тот же комплекс решений, принятых синодом Вселенского патриархата, очевидно, в апреле-мае 1686 г.

Кроме этого, существует еще серия посланий главного идеолога решений 1686 года – Иерусалимского патриарха Досифея – от апреля 1686 г., представляющих своего рода «черновики» документов, принятых затем Синодом Вселенского патриархата:

— послание Досифея московскому патриарху Иоакиму;

— послание Досифея московским царям Иоанну и Петру;

— послание Досифея царевне Софье;

— послание Досифея православной пастве Польши и Литвы;

— послание Досифея гетману Самойловичу.

Все указанные документы опубликованы в 5-й части первого тома Архива Юго-Западной России. Важнейший из всего комплекса документов – это Соборная грамота московским царям от июня 1686 г. (т.1, часть 5, сс. 177-181). В сети обнаружились также еще несколько вариантов перевода этой грамоты: академический, на русский язык XVII в., с копии, хранящейся в Национальном банке Греции (В.Г.Ченцова, 2017 г.), на более современный русский язык (блогер Ромиос-фос, 7 октября 2018 г.).

Главная часть указанной грамоты – о правах, передаваемых Константинопольским патриархатом Московскому патриарху, – для удобства читателей воспроизводится ниже.

Перевод грамоты константинопольского патриарха Дионисия и синода о передаче московскому патриарху права рукоположения киевского митрополита, сделанный в Посольском приказе с подлинника

Тем же умерение наше, понеже превысокости вселенского престола получивше еликая сила пещися попечения требующих, познавая, якоже отповедь дати о всех, иже от Бога ей вверившихся, прошение сие зело радостно восприя, и благословную сущу и праведну утвержати писменно разсуди достойно. Тем же убо пиша вкупе иже с нами архиерейским собором и пречестным иже во святом Дусе возлюбленных наших братий и сослужителей, повелеваем, да святейшая епархиа Киевская будет подлежащая святейшему патриаршескому престолу || (л. 30) великого и богоспасаемого града Москвы, се есть хиротонисатися митрополиту Киевскому в ней, егда приключится нужда, от блаженнейшаго патриарха Московского, его же изберут иже во епархии сей подлежащии боголюбезнии епископи, пречестнии архимандриты, преподобнейшии игумены священных и пречестных монастырей, преподобные иеромонахи, благоговейные иереи, преподобнии монахи61 и бояре и прочии, увещеванием и позволением тамошняго великого преславного гетмана, якоже обычай в том месте обыклый, и восприяти от него еже в мемвранах62 глаголемое деяние, и познавати онаго старейшаго и предстателя своего, якоже от него хиротонисающуся и не от вселенскаго, якоже выше реченно, ради места паче мернаго отстояния и ради часто приключающихся посреди двух царствий брани, и образом снисходительным употребляяйся по своему предревнему || (л. 31) обычаю, и подающу со смотрением ему сицевую волю.

Когда же совершает митрополит сей Киевский в сей епархии божественную и священную безкровную жертву, доспоминает впервых пречестное имя вселенского патриарха, яко сущу источнику и началу и предвосходящу всех, иже повсюду при селении и епархии63, потом патриарха Московского, якоже старейшаго своего, никому в том противящуся или прекословящу ни в чесом, якоже благословно и праведно бывшу. А иже паче писанных помысливший или иначе что восхотевший непослушенство или противность показати, Господню повелению противен будет и от онаго мздовоздательства приимет, яко пренебрегатель патриархов, сущих образов Бога одушевленных и живых. Тем же и явления ради дела сего и утвержения сия написася соборная || (л. 32) издателная грамота и во священном кодике написася же нашей Христовой Великия церкви и списавшися. И вручися блаженнейшему патриарху Московскому кир Иоакиму в лете спасительном 1686-м.

61 Исправлено черными чернилами из: монанахи.

62 Помета на левом поле теми же чернилами и тем же почерком, с отсылкой в тексте: ставленая грамота.

63 В греческом тексте: предстоящу везде над всеми приходами и епархиями.

http://www.drevnyaya.ru/vyp/2017_2/part_9.pdf

Копия неизменная патриаршего и синодального послания, данного блаженейшему патриарху Московии, называемого письмом издания, о том, что бы быть митрополии Киевской подлежащей сему патриаршему трону и рукополагаться избранному митрополиту Киевскому от него

Поэтому наша мерность, коей случилось занять выдающийся вселенский престол, и всей силой знающая заботу о том, что должно, и имеющая дать слово о всем от Бога ей доверенном, сие прошение приняла как благословное и справедливое, и решило, что достойным будет утвердить его письменно. И пишет вместе с синодом священных архиерееев и пречестных во святом Духе возлюбленных ее братий и сослужителей определяет, да будет святейшая епархия Киева подлежащей святейшему патриаршему трону великого и богоспасаемого города Московии, то есть рукополагаться в нем тогда, когда приключится нужда, тому, кого изберут сей епархии подлежащие боголюбивейшие епископы, почтенейшие архимандриты, преподобнейшие кафигумены священных и почтенных монастырей, преподобнейшие иеромонахи, благоговейнейшие иереи, преподобные монахи и начальники и прочие, по предложению и разрешению славного великого тамошнего гетмана, согласно возобладавшему в том месте обычаю, и получать от того так называемое, на пергаменте, деяние, и знать его как своего старца и предстоящего ему, будучи им рукоположенным, а не вселенским [патриархом], как выше сказано, по причине обширности территории, и постоянно случающихся между двумя царствами войнами, и образом снисходительным это использовать согласно его древнему обычаю, дано, по икономии, это разрешение.

Когда же будет совершать митрополит Киева в сей общине божественную и священную и безкровную жертву, то поминает в первых почтеннейшее имя вселенского патриарха как действительно источника и начала и надлежащего над всеми [там] общинами и епархиями, а затем московского патриарха как своего старца, ни в чем ему не противящемуся и не противоречащему совершенно как благословно и праведно. Помысливший же противно тому, что написанно, или по как-то по-иному возжелавший неповиновение и противостояние показать, Господнему повелению противостоит, и от него возмездие получит, как тот, кто презрел патриархов, кои есть одушевленные и живые образы Божии». Поэтому для объявления и удостоверения этого дела написано сие синодальное послание в священном кодексе нашей Христовой Великой Церкви, и подписанной вручено блаженейшему патриарху Московии киру Иоакиму в спасительный год 1686 месяц июнь, индикта.

Таким образом, своим синодальным решением 1686 г. Константинопольский патриархат предоставил Московскому патриарху по сути дела единственное право – право хиротонии (рукоположения, возведения в сан) Киевского митрополита, по-прежнему избираемого по древнему обычаю, независимо от Москвы, и то только в исключительных условиях военных действий, постоянно происходивших между двумя государствами (вероятно, Московией и Речью Посполитой).

Разбору соборной грамоты посвящено немало работ. Его ключевые выводы лучше всего сформулированы, очевидно, крупнейшим специалистом по этому вопросу епископом Григорием (В.М.Лурье, Русское православие между Киевом и Москвой, 2009):

«Основные тезисы соборной грамоты к московским царям, то есть главного документа о дальнейшей судьбе Киевской митрополии, сводятся к следующему:

Мы удовлетворяем просьбу, выраженную в царских грамотах и в прошении гетмана Запорожского, хотя она и противоречит церковным правилам: «соизволихом бытии воли вашей <…>, аще и по церковным уставом сие дело есть возбранено» (с. 178). То есть мы говорим вам «да», но делаем это лишь в качестве большого одолжения. Дальше будет видно, что это «да» относится не совсем к тому, о чем просили просители.

А именно, эта просьба противоречит тем «священным правилам», которые «повелевают, яко да сохраняются всякия церкви оправданныя, непоколебимыя и недвижимыя» (с. 178), то есть

границы всех церквей должны, в принципе, сохраняться непоколебимо и неподвижно в том виде, как они засвидетельствованы.

Но мы понимаем, что на практике не всегда можно следовать этому принципу, и что сейчас православная паства Киевской митрополии находится в трудном положении, когда сама ее

вера находится под угрозой. Поэтому мы одобряем хиротонию от Московского патриарха того кандидата, который был выбран «общим советом оной епархии» (с. 178–179). Тут отдается справедливость главному «практическому» аргументу Москвы относительно опасности унии, но тут же делается акцент на том, что одобряется лишь хиротония избранного на месте кандидата, а не назначенного Москвой. Митрополит Гедеон и на самом деле был избран на месте, но грамота, не упоминавшая в данном случае Гедеона, а излагавшая общие принципы, требовала сохранения такого порядка и на будущее (что, впрочем, уже пообещали московские власти в своем сентябрьском 1685 года послании в Киев).

Рукоположенный в Москве Киевский митрополит подсуден патриарху Московскому (с. 179). Таким образом, Московский патриархат становится для Киевского митрополита первичной

инстанцией церковного суда.

Затем было сформулировано важнейшее и абсолютно неприемлемое для Москвы требование. Ввиду его исключительной важности процитируем его целиком:

«Однако для того, чтобы сохранялась там (в митрополии) честь Вселенского престола, и чтобы не было пренебрежения и значительного нарушения в относящихся к нему (церковных) правилах, мы повелели, чтобы в митрополии сей тот, кто будет в то время митрополитом, возносил за священными литургиями на месте патриаршего имени сначала имя патриарха Вселенского, а потом, в соответствии с правилами, патриарха Московского. Последнее по причине хиротонии, которую он получает от (патриарха) Московского, и поэтому должен, согласно правилам, поминать его, а первое – ради памяти древних привилегий Вселенского престола».

Это же требование сформулировано с немного другим обоснованием в остальных документах…

Но и без всякого дальнейшего анализа очевидно, что речь о переуступке Киевской митрополии не шла: Константинополь лишь согласился делегировать Москве какую-то часть собственных прав, так и не отступаясь от юрисдикции над Киевом».

В соборной грамоте гетману Самойловичу от 9 мая 1686 г. патриарх Дионисий «предлагает при любой нужде обращаться в Константинополь, чем ненавязчиво, но отчетливо подчеркивает сохранение собственной юрисдикции над Киевом: «И если когда-либо случится у вас нужда в Великой Церкви Христовой («Великая Церковь» – одно из официальных наименований Константинопольского патриархата), не смущаясь, обратитесь к ее материнской утробе, и получите несомненное разрешение ваших вопросов, и ответы, и предписания». Эта фраза в общем контексте переписки читается как прозрачный намек на сохранение юрисдикции Константинополя над Киевом, а не как простое следствие первенства чести Константинопольского престола».

В майской 1686 г. грамоте патриарха Дионисия московским царям «особый акцент делается на подробностях процедуры избрания кандидата на Киевскую митрополию (с. 174–175). Этим дается понять, что назначение кандидата из Москвы категорически неприемлемо. Обоснование необходимости поминать вначале Константинопольского патриарха тут дано с наибольшей подробностью: «…потому что от него все благое во все пределы вселенной подается, и он является источником всего, и, действуя в порядке снисхождения, по вышеназванным причинам (имеется в виду необходимость дать пастыря украинской пастве), он передает престолу патриарха Московского подчинение сего (то есть митрополита Киевского)». Вот тут уже сказано без всяких экивоков, что подчинение Московскому патриарху Киевского митрополита становится возможным лишь в более общих рамках подчинения этого митрополита патриарху Константинопольскому».

«Теперь можно в самом общем виде подытожить суть официальных документов, выданных в Константинополе:

Киевская митрополия остается в составе Константинопольского патриархата.

Поставление митрополита Гедеона в Москве было незаконным и может быть принято только по икономии, то есть как нарушение, допускаемое в качестве выбора наименьшего зла.

На будущее митрополиты Киевские могут поставляться в Москве и относиться к Московскому патриарху как к первичной инстанции церковного суда.

В процесс выбора кандидата на Киевскую митрополию церковные и светские власти Москвы не имеют права вмешиваться.

В качестве видимого символа сохранения юрисдикции Константинополя над Киевом в митрополии обязательно должно сохраниться поминовение Константинопольского патриарха на первом месте, перед патриархом Московским.

Московский патриарх имеет власть над митрополитом Киевским лишь в пределах тех полномочий, которые делегированы ему патриархом Константинопольским (об этом особенно ясно сказано в послании патриарха Дионисия царям при объяснении смысла богослужебного поминовения патриарха Константинопольского).

Само собой разумеется, что все права Московского патриархата на Киевскую митрополию возникают лишь на основании Соборного решения 1686 года. Тем самым никакая мысль о якобы исконных, с 1593 года, правах Москвы на Киевскую митрополию не допускается.

Другими словами, согласно грамотам 1686 года, Московский патриарх назначается только представителем или наместником Вселенского патриарха в Киевской митрополии. При этом границы Константинопольского патриархата остаются совершенно неизменными, а Киевская митрополия лишь только временно передается в юрисдикцию Московского патриарха ввиду особых и исключительных обстоятельств».

«Таким образом, якобы имевшее место в 1686 году переподчинение Киевской митрополии Московскому патриарху является историческим мифом.

Константинопольский собор 1686 года и патриарх Иерусалимский Досифей отказались признать законным вторжение [Московского] патриарха Иоакима в украинские дела и согласились лишь передать Московскому патриарху права наместника, или экзарха Вселенского престола».

В свете анализа как имеющихся текстов (двух соборных грамот 1686 г., сопроводительных посланий Константинопольского патриарха Дионисия IV, других документов) неопровержимо следует, что никакой передачи канонической территории Киевской митрополии Московскому патриархату в 1686 году с юридической точки зрения не было.

Поэтому высказанное в предыдущем посте авторское мнение «Синодальное письмо Константинопольского патриархата 1686 годапередавало Московскому патриарху… контроль над территорией всей Киевской митрополии» оказалось более близким к желаемой интерпретации решения 1686 г. со стороны Московского патриархата, нежели соответствующим содержанию оригинального текста Синодального письма Константинопольского патриархата.

Отсутствие юридической передачи канонической территории Киевской митрополии Москве в 1686 г. позволило Константинопольскому патриархату в 1924 г. признать на части исторической территории Киевской митрополии создание автокефальной Польской православной церкви, а в 1942-44 г. – осуществить временное восстановление автокефальной Белорусской православной церкви (формально провозглашенной еще в 1923 г.).

Таким образом, Заявление Синода РПЦ от 15 октября 2018 г. в части утверждений о якобы передаче Константинопольским патриархатом Киевской митрополии и ее канонической территории Московскому патриархату подтверждения в документах 1686 г. не находит.

18.10.2018  пол

Рефії загрожує розпад

Росії загрожує розпад: воюючи з Україною, Путін знищує російську державність
07 Жовтень 2018, 23:50

Мапа Росії
Мапа Росії

Влада Путіна над Росією починає дихати на ладан. І після того, як путінський режим впаде, неодмінно гостро постане питання про самовизначення і унезалежнення поневолених і колонізованих московцями автономних республік.

Мова йде про Чечню, Татарстан, Удмуртію, Башкортостан, Дагестан, Інгушетію, Кабардино-Балкарію, Калмикію, Мордовію, Саха-Якутію, Карачаєво-Черкесію, Туву, Хакасію, Адигею, Карелію, Алтай, Комі, Марі-Ел.

Розпад Російської Федерації може бути не дуже швидким, але системним і незворотнім.

Дехто з сусідніх країн спробує піти за прикладом Китаю і діяти повільно, беручи, нібито в довгострокову оренду і асимільовуючи колишні російські землі. А дехто раптом почне згадувати, кому раніше, років так 300 чи 200, належали ці території.

Втім, можливі й інші різноманітні варіанти. Серед яких, наприклад, що Татарстан, Мордовія, Удмуртія, Чувашія і Марі-Ел виберуть іншу стратегію виживання. І добровільно об’єднаються в територіальне утворення на зразок Булгарського союзу.

Тим більше, що усі ці республіки розташовані поруч одна з одною, і всі вони, в історичні часи Волзької Булгарії, входили до її складу.

Також цілком логічним та перспективним виглядало створення, крім Булгарського союзу, утворення Союзу монгольських держав, куди б могли увійти Алтай, Бурятія, Тува і Хаккасія, та Союзу держав Кавказу – Чечня, Дагестан, Інгушетія, Кабардино-Балкарія, Карачаєво-Черкесія. Зрозуміло, що у такому разі Північна Осетія приєднається до Грузії.

Нова карта постросійського простору відображатиме процеси його дезінтеграції

Звісно, що назви новостворених територіальних утворень цілком умовні, але вони відбивають протікання головних тенденцій відцентрових процесів у Російській Федерації.

Водночас при цьому не варто скидати з порядку денного й той факт, що територіально РФ давно поділена на вотчини нинішнього російського олігархату, який, по суті, і володіє всім у Російській Федерації.

Тому початковим сценарієм, враховуючи владу олігархів над Росією, може стати спочатку трансформація фіктивної Російської Федерації на реальну Російську Конфедерацію.

Оскільки бажання якнайшвидше відокремитися від інших стримуватиме і обмежуватиме підготовка до існування у відокремленому вигляді, з обірваними економічними зв'язками.

Мапа Росії
Мапа Росії

Необхідно враховувати, що, крім внутрішніх процесів дезінтеграції, на територіальну трансформацію Російської Федерації впливатимуть і бажання зовнішніх гравців.

Для яких існування агресивної і непрогнозованої Росії у теперішньому вигляді становить велику загрозу. Й вони робитимуть все від них залежне, щоб процес розпаду РФ надовго не затягувався.

На карті Росії, що розпалася, багато чого можна буде побачити цікавого, включно з втратою РФ колишньої Калінінградської області, котра знову може стати частиною Східної Пруссії і буде повернута до складу Німеччини.

Найнебезпечнішим є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів

До позитиву процесу розпаду Російської Федерації можна додати й те, що це різко зменшить корупцію і величезне розкрадання державних коштів на колишніх неосяжних просторах Росії.

Бо якщо ці простори будуть поділені на незалежні держави, то всередині цих держав казнокрадства стане значно менше, а контролю за розподілом і цільовим використанням коштів, відповідно, більше.

Швидким може стати і налагодження міжнародних зв’язків новоутворених держав, які почнуть орієнтуватися вже не на далеку Москву, а на сусідні до них країни.

Так Союз монгольських держав, Алтай, Бурятія, Тува і Хакасія, здатен попросити військову допомогу в Китаю чи Монголії, а ті можуть її і надати.

Варто розглянути різні версії початку розпаду Російської Федерації. Однією з найбільш реальних стануть міжетнічні конфлікти у поневоленому Росією Кавказі, на тлі наростання економічного колапсу в РФ.

У цьому випадку небезпечним є вивільнення назовні задавнених і заморожених міжетнічних конфліктів між кавказькими народами, що може стати причиною значного кровопролиття.

Не треба забувати, що усі ці чужі землі було силою приєднано до Росії, вбивствами й терором лідерів і вождів цих поневолених народів, або неправдивими обіцянками надати захист, які виявились чистим обманом.

Наразі все іде до того, що Кавказ зсередини і Китай ззовні підірвуть Росію. І цей момент невідворотно наближається.

Коли стане неможливим задовольняти все більше зростаючі апетити президента Чечні Рамзана Кадирова і його оточення, яке окупувало Москву.


Стратегічною помилкою Путіна стало використання газу і нафти не як товару, а як зброї для вилучення грошей і майна у Заходу та скуповування нестійкої частини його політичної еліти на кшталт Шредера.

Дещо вдалося, але крім футбольних клубів Захід нічим не поступився. Це породило злобу Росії, безсилу і виснажливу.

Російська Федерація знищить себе сама

Кремль вже почав втрачати холодний розрахунок, а діючи на міжнародній арені спорадично і емоційно, програє фактично на всіх напрямках. І злість путіністів, від нездатності що-небудь реально змінити на свою користь, тільки наростає.

Та гра у відновлену наддержаву, у перемогу в якій ніхто, крім самого Путіна не вірить, привела Росію до стану напіврозпаду, запустивши процеси майбутнього розвалу.

Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року
Плакат на акції протесту проти агресії Росії стосовно України. Вашингтон, 6 березня 2014 року

Прагнучи розвалити НАТО і спровокувати розпад Європейського союзу, кремлівці цим самим тільки прискорили процеси дезінтеграції російських територій, які тепер виглядають незворотніми.

Але якщо Путіну штучними методами вдалося певний час імітувати процес відновлення Радянського Союзу, то тепер можна сказати, що епоха СРСР закінчується по-справжньому.

При цьому потуги Російської Федерації вести боротьбу із Заходом та спроби прилучити інші держави до своєї антицивілізації дуже нагадують дії неслухняного хлопчика, який вирішив відморозити собі пальці на зло бабусі.

Розв’язавши виснажливу гібридну війну з Україною і Заходом, Росія досягає абсолютно протилежних цілей, ніж ті, які були заплановані Кремлем.

Намагаючись загарбати українські території і повністю ігноруючи китайську загрозу, путіністи знаходяться на шляху втрати земель на Далекому Сході і в Сибіру.

Оскільки, кинувши більшість ресурсів на зростання військової потуги і силових структур, Москва цим критично ослабила можливості свої економіки.

Ділянка китайсько-російського кордону
Ділянка китайсько-російського кордону

І ніхто їй не допоможе, коли Китай, дочекавшись свого часу, поставить вимогу надання статусу Китайської автономії територіям на сході Російської Федерації, які росіяни раніше дозволили засиляти китайським колоністам.

А якщо постпутінська влада спробує розірвати кабальні договори з Китаєм оренди на 49 років величезних територій Росії, то нові господарі закріплюватимуть їхній статус-кво силою.

Путін необачно вирішив зіграти партію у покер з історією. Не розуміючи того, що воюючи з Україною, Росія знищує свою державність. І коли так буде продовжуватись і далі, то Російська Федерація знищить себе сама.

Віктор Каспрук – незалежний політолог

https://www.radiosvoboda.org/a/29529255.html


Архієпископ Львівський і Галицький Філарет



Наймолодший член синоду УПЦ МП архієпископ Філарет: Більшість з нас підтримують ідею єдиної церкви, але… Михайло Глуховський 11 Жовтня, 12:500 249 0 0 Архієпископ Львівський і Галицький Філарет «Для мене важливо не потрапити до «бази пекла», а не до «Миротворця» 46-річний архієпископ Львівський і Галицький Філарет є наймолодшим членом Священного синоду православної Церкви Московського патріархату в Україні (тимчасовий член синоду у 2018 році). Як і більшість єпископів-членів синоду, він не поділяє ідею створення в Україні нової єдиної православної церкви, та не ставив свого підпису під листом-зверненням до Вселенського патріарха щодо надання автокефалії. 25 вересня Філарет взяв участь у засіданні синоду УПЦ МП, на якому ця церква виступила із різкою заявою. Вона назвала приїзд екзархів Вселенського патріарха «грубим втручанням у внутрішні справи УПЦ» і закликала їх покинути «канонічну територію УПЦ». Саме за це владика Філарет був включений до розділу «Чистилище» бази сайту «Миротворець».   В інтерв’ю «Главкому» архієпископ розповів про те, якими можуть бути рішення УПЦ МП в разі надання Томосу, чим продиктований страх переведення богослужінь на українську мову та про позицію церковних громад щодо переходу до нової церкви. З одного боку, владика сумнівається, що нова церква сприятиме об’єднанню православних в Україні, а з іншого – визнає, що саме питання Томосу в останні місяці дуже зблизило УАПЦ і УПЦ КП. Владико, на засіданні Священного синоду, що триває у ці дні у Константинополі, буде поставлено крапку у питанні надання автокефалії православній церкві в Україні. Які настрої у вашій єпархії у зв’язку з цим? Настрої у Львівській єпархії спокійні. З першого дня, коли у ЗМІ було оголошено про початок процесу надання Томосу для України, у нас відбулося розширене засідання єпархіальної ради, під час якого я запропонував такий шлях сприйняття інформації: буде документ, будемо збиратися і говорити, вирішувати. Чому я зайняв таку позицію? Тому що священик має бути духовним пастирем і духовним лідером для вірян. Якщо сам священик буде показувати людям свій внутрішній неспокій, це може призвести до внутрішньої духовної кризи пастви. Ми повинні навчитися сприймати всі політичні і зовнішні виклики через призму духовного життя. Я вважаю, і це думка багатьох старців Афону, що не бажано забігати наперед і робити якісь висновки про те, що саме керівництво церкви ще остаточно не вирішило. Вже в історії України був такий крок, навколо якого було багато інтриг, коли сам патріарх Варфоломій приїздив до Києва з Томосом щодо утворення Київської митрополії. Маю на увазі 2008 рік, коли він приїздив до Києва. Ми бачили, чим все закінчилося. Святкування 1020-річчя пройшли, і він поїхав, не проголосивши Томосу! Після того було дуже багато розчарувань серед політиків, священиків і вірян. Тому ми наперед не забігаємо, наше завдання – звершувати свою християнську місію. Робитимемо перші висновки, коли побачимо документ. Адже ми не знаємо його змісту: чи то буде «Автокефалія», чи «Константинопольський екзархат». Навіть із джерел на Фанарі є інформація, що не так все просто, і остаточне рішення не ухвалено. Цей проект довготривалий і він набував сили поступово. Не один президент України стояв за процесом об`єднання церков. Ми вважаємо, що на початку цього процесу це був політичний проект, за яким стоїть влада і її передвиборчі інтереси. Давайте зараз накладемо мораторій на вирішення цього питання і дотримуватимемося тиші, а продовжимо після виборів президента. Побачимо як після цього буде розвиватися цей проект.  В інтерв’ю «Главкому» митрополит Луганський і Алчевський Митрофан розповів, що священики і віряни на Луганщині не підуть «ні до якої автокефальної православної церкви». Хоча він визнає, що в УПЦ МП немає єдиної думки. За вашими спостереженнями, хто саме за, хто проти? Україна є різноманітною і церква є різноманітною. В різних регіонах України існують різні релігійні і народні традиції, які впливають на духовну свідомість вірянина. Тому і по-різному громади будуть сприймати звістку про утворення нової церковної структури чи юрисдикції і по-різному будуть ухвалювати рішення. Наприклад, сьогодні віряни вбачають загрозу, коли людям пропонують богослужіння українською мовою, перестати вшановувати пам`ять деяких святих чи перейти на новий календарний стиль. Я знаю багато священнослужителів і громад, які готові увійти до автокефалії, якщо вона буде канонічно визнана помісними церквами, але у них є застереження, про які я сказав. Архієпископ Львівський і Галицький Філарет Богослужіння проводити українською мовою – у цьому є загроза? В Україні напевно 80% громад зберігають слов’янську мову (на богослужіннях). Загрози від української мови немає і не може бути, це наша рідна мова, загрозу вбачають від відступлення від традиції, не від мови. Є традиція церкви, для людей важливо зберігати спадковість святих отців і подвижників благочестя, які заповідали зберегти богослужбову мову і календар непорушними. Є приклади церков, в яких служать давньогрецькою, давньоєврейською, латиною і так само вони в цьому зберігають свою релігійну традицію. Спілкуємося ж ми з людьми і проповідуємо українською мовою.  А чим погана автокефалія? По суті, автокефалія як така не може бути поганою або хорошою. Як говорив блаженної пам`яті митрополит Володимир: «Автокефалія – це не шлях в нікуди, а єдиний і правильний шлях церковного управління». Друге питання: яким чином вона набувається. Якщо автокефалія приведе до об`єднання людей – це буде добро. Але вона може привести і до розділення людей – це вже її негативна сторона.  У чому полягає питання Томосу? В «єдиній православній церкві». Але єдина – це не існування декількох юрисдикцій, між якими завжди будуть суперечки. Ніколи не може відбутися об`єднання, коли суперечки супроводжуються агресією, злобою, ненавистю. Коли суперечки супроводжуються діалогом, повагою до думки іншого, любов’ю – тоді відбувається об`єднання. Читайте також На Синоді у Стамбулі продовжать розгляд українського питання 11 Жовтня, 10:53 Чому РПЦ так сильно боїться втратити Україну 11 Жовтня, 10:16 В УПЦ КП пояснили фейк про відкладення питання автокефалії 11 Жовтня, 09:53 В очікуванні Томосу. Соціально-політична ситуація на Одещині та Харьківщині 11 Жовтня, 08:09 Рішення щодо Томоса про автокефалію для України відклали, - митрополит 11 Жовтня, 01:31 ЮНЕСКО буде вести прямий моніторинг в окупованому Криму 10 Жовтня, 19:33 Архієпископ УПЦ МП: президент не захотів зустрічатися з нами 10 Жовтня, 19:21 Що заважає УПЦ МП, яка вважає себе найбільшою церквою в Україні, приєднатися до створення єдиної помісної церкви, уникнути розділення? Зв'язок з Москвою? Ми вже багато років далекі від Москви! Ви мене не почули. Для нас питання єдиної церкви – це питання єдності українського народу. Таке приєднання не принесе єдності, люди не готові, ще в пам`яті людей залишилася біль 90-х років, коли їх силою викидали з храмів. Лише час може вилікувати ці рани, якщо люди ще не готові до цього, це означає що час ще не прийшов. Наприклад, чому не об’єдналися за стільки років УПЦ КП і УАПЦ? Що з них хтось близький до Москви? Ні, це було не на часі. І якби не питання Томосу, можливо вони б і сьогодні не дійшли до діалогу.  Процес надання Томосу розпочався із листа-звернення до патріарха Варфоломія від президента і Верховної Ради. Чи було воно для вас несподіванкою? Ми дізналися про цей процес зі ЗМІ після зустрічі президента України Петра Порошенка із Константинопольським патріархом Варфоломієм. Цей крок з самого початку був неправильний. Президенту потрібно було розпочинати з об’єднання українських церков зсередини, а ми навпаки, за останні роки відчули розділення, і це зробили політики. Ми не одноразово зверталися до президента з проханням зустрітися з єпископатом УПЦ (МП) і хотіли висловити свої думки і зробити певні пропозиції. Президент нас не почув і сьогодні не хоче говорити з єпископами. Якби були враховані всі передумови до цього звернення – ситуація була б інакшою. Сьогодні вже можете сказати, які пропозиції хотіли зробити? Державі треба було вибудовувати іншу позицію щодо автокефалії – примирити громади і вести певну, так сказати, пропаганду довіри до цього процесу.  Серед підписантів звернення з-поміж архієреїв УПЦ МП називають митрополита Олександра (Драбинка), митрополита Софронія, митрополита Віссаріона. Чи відомо вам, хто ще з єпископів поставив свій підпис? Ще жоден з ієрархів, навіть ті, які звернулися листом до Константинопольського патріарха, відкрито не показали це звернення. Навіть митрополит Софроній кілька разів говорив зовсім протилежну інформацію щодо підписання. Нам відомі єпископи, які підписали звернення. Я під час архієрейської наради звернувся до братів архієреїв, щоби вони самі сказали, хто підписав (я вже можу про це говорити, тому що це набуло розголосу в ЗМІ), але я питав не для того, щоби їх звинуватити в зраді чи принизити, а для братської дискусії. Нам важлива думка один одного. І ці архієреї також знають про те, що їхні імена відомі. Я не можу їх назвати, тому що це може привести до засудження і недовіри.  УПЦ МП називає це звернення «втручанням держави у церковні справи». Але якщо згадати Болгарську автокефальну церкву, усіма визнану канонічною, вона була створена саме з подачі держави, яка свого часу зіграла роль арбітра. У Болгарії була інша ситуація. Болгарська церква була автокефальною з 927 року, потім у зв’язку з політичним впливом і переділом державних кордонів Болгарія декілька разів втрачала і поновлювала автокефалію. В 1872 році, за підтримки Турецького султана, його грамотою Болгарська церква знову проголосила автокефалію, але всупереч Константинополю, який визнав її аж в 1945 році.  Крім того, як ми знаємо, Константинополь засудив дії Болгарії. Константинопольський патріарх скликав 16 вересня 1872 року помісний собор, на якому було засуджено філетизм, тобто національний поділ у православ'ї, і проголошено прибічників філетизму ворожими «єдиній соборній і апостольській церкві» та оголошено Болгарську церкву схизматичною (розкольницькою), на ієрархів накладено анафему. Певний час у Болгарській церкві існували дві паралельні ієрархії. Лише наприкінці ІІ Світової війни «болгарське питання» було розв'язане. В результаті переговорів Константинопольського патріархату і Болгарської церкви 22 лютого 1945 р. схизма була припинена. Історичні джерела говорять нам про те, що були проведені консультації і переговори між Константинополем і невизнаною Болгарською церквою. Якщо держава і впливала на ці процеси, то лише заради об’єднання церков і суспільства. Також відомо про розкол у Болгарії в 90-х роках, який засудили Константинопольський патріарх і патріархи помісних церков. На Всеправославному соборі, який був скликаний на прохання патріарха Максима в Софії 1 жовтня 1998 року, під головуванням Константинопольського патріархату за участю всіх помісних церков було запропоновано розкольникам покаятися, що вони і зробили. Розкол у Болгарській церкві  було подолано через консультації, братський діалог і покаяння. Чим нинішня українська ситуація відрізняється від болгарського прикладу? Відрізняється наявністю діалогу між церквою і державою. Ми спостерігаємо, як держава хоче нав’язати власний сценарій вирішення церковного питання, не бувши в ньому компетентною. Жорстко по противниках автокефалії пройшовся митрополит Черкаський і Канівський Софроній. На його думку, всі ті, хто не підтримуватимуть єдину церкву в разі її створення, стануть частиною РПЦ за кордоном. Чи постане питання перейменування УПЦ МП? Ще раз хочу підкреслити – архієрей як носій Божої благодаті і спадкоємець апостолів не може грубо висловлювати свою позицію і судити тих чи інших. Сам Господь Христос, не засуджуючи, дав свободу вибору. Кожен, обираючи певний шлях, йде ним зі всіма наслідками, які з того виходять. Більшість з нас підтримують ідею єдиної церкви, але залишається незрозумілим механізм досягнення єдності. Створення «нової церкви», як ви кажете, неправильний шлях, церкву створив Христос, церква в Україні існує, існує і розкол (розділення), і ми про це забуваємо, що нам треба йти іншим шляхом. Створення нової структури – це політико-правове питання. Навіть під час підписання Томосу для УПЦ в Америці, яка входила до складу Константинопольського патріархату, було зазначено наступне: «… ідентична церковна одиниця буде строго втримуватися в межах канонічних правил та традицій православ’я, а особливо Вселенської патріархії, і не підлягатиме будь-яким світським чи політичним впливам».  Церква говорить про шлях канонічно-правовий, шлях, в якому нема політичного впливу, шлях примирення, про покаяння, про об`єднання. Коли буде вирішено, коли побачимо документ і будемо розуміти, якої форми управління буде нова структура, тоді церква сама зробить висновки і ухвалить рішення, хто і як буде називатися. І питання про перейменування церкви – це питання церковне, а не політичне і державне. Є кілька законопроектів, які мають на меті визначити УПЦ МП як іноземну церкву після утворення нової автокефальної церкви. Чи дотримуватиметься УПЦ МП закону в разі його ухвалення, якщо буде вирішено, що МП – іноземний агент? Напевно це нонсенс, коли у Верховній Раді ухвалюються рішення подібного характеру. Пригадаємо, як за радянських часів так само вчинили з греко-католицькою церквою, наслідки були плачевні. Всі церкви за законом рівні, не можна оголосити одну агентом, а іншу – ні. Тоді треба ухвалювати закон, який буде регламентувати відносини зі всіма церквами, канонічні центри яких є за кордоном. Якщо ми прямуємо до Європи і прагнемо жити в демократичній державі, то ми не можемо ухвалювати таких законів, які принижують права людини через вибір свого віросповідування. Адже віряни якоїсь із конфесій будуть визнаватися ворогами держави, громадянами якої вони є. Архієпископ Львівський і Галицький Філарет Навколо храмів на Львівщині чимало конфліктів. Наприклад, у селі Шпиколоси Сокальського району. Мешканці організували збір підписів на підтримку тієї чи іншої конфесії. Скільки таких конфліктів, як їх вирішувати? У Шпиколосах присутній політичний тиск з боку чиновника райдержадміністрації. Цей тиск супроводжується залякуванням парафіян, аж до звільнення з роботи вчителів, лікарів, держслужбовців, було декілька спроб нападу на священика. Ми зверталися з цього приводу до влади і правоохоронних органів – реакції нуль. Але в селі відбулися збори парафіян за участю священнослужителів двох конфесій, під час яких вирішили зібрати підписи мешканців села. Люди визначилися: і в наших парафіян вийшла більшість (104 за УПЦ (МП), 45 за УПЦ КП), але навіть після цього загрози з боку політиків і радикальних структур не зупинилися. Подібні питання можна вирішувати шляхом діалогу з керівництвом інших конфесій і з людьми на місці, це правильний і християнський шлях. В цьому процесі можливо дійти до порозуміння. Формально процедура обліку членів релігійної громади відсутня. Визнаєте, що користуючись цією законодавчою прогалиною, керівники громад можуть маніпулювати даними? У нас є приклади, коли громади у своїх статутах пишуть, що склад громади є фіксованим і завіряють кількісний склад парафії нотаріально. Накручуй – не накручуй, а хто ходив до храму в неділю у свята, той і ходить. Люди всі знають один одного.  Чи може бути співслужіння компромісом? В нашій єпархії є приклади співслужінні різних конфесій, існують нормальні християнські відносини. Знову ж таки кажу про бажання діалогу і миру. У разі утворення автокефальної церкви, якою буде доля храму Святого князя Володимира у Сихівському районі Львова, який нещодавно нібито намагалися навіть спалити? Питання храму взагалі полягає в економічній зацікавленості певних бізнес-структур. Про це знаємо і ми, і Київський патріархат. І його не «нібито», а насправді хотіли підпалити, оскільки замикання не могло бути, бо храм не підключений до електромереж. Якою буде доля храму, не можу сказати, буде визначатися громада. Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) заявляє, що люди мають право на опір під час конфліктів. Якими будуть методи захисту майна УПЦ? Насправді не хотілося б дожити до того часу, коли необхідно буде захищати громади і майно. Громади мають самі визначатися без будь-якого впливу. Так було в одній громаді в Турці (місто районного значення на Львівщині), коли люди в правовий канонічний спосіб провели збори, без будь-якого тиску чи сторонніх осіб, які б не належали до цієї парафії, одностайно вирішили перейти до Київського патріархату. У мене чи в моїх помічників і в голову не прийшло їхати на парафію і захищати храм. Громада ухвалила рішення і перейшла. А були й інші ситуації, коли громаду силою виганяли з храму, навіть мені приставили дуло пістолету до грудей. Так бути не може, а якщо так станеться, то парафіяни, які не хочуть нікуди переходити і якщо то в їхніх силах, будуть захищати свій храм і громаду. Але наш захист – це не пікети, наша зброя – це не металеві прути, а хрест і молитва. Тільки таким методом можна захищати церкву. У Запоріжжі є організація «Радомир», члени якої неодноразово захищали храми МП. Чи має подібні силові організації Московський патріархат на Львівщині? В нас нема ніяких організацій, нічого подібного ми не створюємо, в нас в єпархії тільки священики і віряни. Чи контактуєте з архієреями УПЦ КП? У Львові діє рада церков і релігійних організацій, ми часто зустрічаємося у форматі області і міста, за участю голови Львівської облдержадміністрації і міського голови. В нас в регіоні є тісний діалог зі всіма архієреями, йдеться і про УПЦ КП, і про УАПЦ. В нас добрі християнські відносини і порозуміння. Хотів би, щоб за будь-яких обставин ці відносини лишилися. Які компромісні рішення виробили спільно УПЦ МП і УПЦ КП принаймні в окремо взятій Львівській області? Найбільший компроміс – це повага, порозуміння і бажання жити, працювати разом, там де це можливо згідно з канонами.  Як на вашому житті позначився той факт, що вас внесли до бази сайту «Миротворець»? Як може змінитися життя від якогось зовнішнього фактора? Кожен з нас несе відповідальність перед Богом і людьми. Я перед церквою, чиновник перед державою… Так  і люди з «Миротворця», які аналізують інформацію, теж відповідають і перед Богом, і перед державою, і перед суспільством. Кожен з нас має робити свою справу, і якщо «Миротворець» проводить дослідження  злочинів проти основ нацбезпеки України, то дії єпископа не підпадають під цей напрямок досліджень, якщо він не відкрито не загрожує державним інтересам. Якщо я потрапив до бази сайту щодо рішення Священного синоду про перебування на території України екзархів Константинопольської церкви, то це рішення суто канонічне, і подібне рішення ухвалив би будь-який синод якби, скажімо, Київська митрополія направила своїх екзархів на територію будь-якої помісної церкви. Перед тим як оприлюднювати певну інформацію, її треба гарно пропрацювати і розібратися. Для мене, як для християнина, є важливим не потрапити до «бази пекла» і щоб мене не викреслив Господь з Книги життя. Михайло Глуховський, «Главком» Читайте також: Чи є життя після Томосу? Як церкви ділитимуть лаври Читайте також Про враження від другого дня Синоду Вселенського патріархату 10 Жовтня, 17:59 Філарет РПЦ УПЦ МП УПЦ КП релігія православна церква права людини томос автокефалія 0 249 0 0 Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter КОМЕНТАРІ (0) 1000 символів залишилось КОМЕНТУВАТИ ОСТАННІ НОВИНИ У Дніпрі невідомі підірвали банкомат: оголошено винагороду за інформацію 12:02 Під Кабміном невідомі облили вонючою речовиною двох нардепів 11:55 ЄС готовий продовжити на рік перехідний період для Brexit У Чехії спіймали російських хакерів, які зламали систему видачі посвідок на проживання 11:39 В Ічні повністю відновили газопостачання 11:30 ВІДЕО Трамп залишив дружину мокнути під дощем На Сумщині вибухнув елеватор: тонни кукурудзи опинились на вулиці Як збірна України здобула історичну перемогу над Чехією у Лізі націй. Відео ДУМКИ ВГОЛОС Ростислав Мартинюк Сьогодні, 11:05 Мовний екстремізм. Як Раїса Горбачова програла естонській селянці Кирило Сазонов Сьогодні, 10:17 Про популізм та вимоги підвищити мінімальну зарплату Костянтин Машовець Сьогодні, 07:22 Росія готує вторгнення в Україну ФОТО До нас їде ревізор. Як президент США Річард Ніксон відвідував Київ у 1972 році Фонд Бориса Ложкіна передав обладнання для Центру дитячої кардіології на 9 млн грн Прихована краса покинутих людиною місць. Філософські фото занедбаних будівель У Вінниці трамвай в’їхав у поліцейський Prius (фото) НАЙПОПУЛЯРНІШЕ Перегляди Коментарі 1.Падіння винищувача на Вінниччині: прокуратура вилучила документацію на Су-27 11289 2.Смертельна ДТП під Києвом: Toyota буквально розірвала пішохода (відео) 8535 3.Як виглядатимуть на Новий рік і Різдво Контрактова і Софійська площі (фото) 7237 4.Тіла загиблих у моторошній ДТП під Києвом деблокували рятувальники 6514 5.Очевидці розповіли про падіння Су-27 на Вінниччині (фото та відео з місця трагедії) 6061 6.Масштабна пожежа у центрі Києва: стали відомі подробиці 4993 7.Сенцов потрапив у реанімацію - сестра 4448 8.Швейцарія арештувала кошти Курченка 4077 9.Смертельна ДТП під Києвом: вантажівка розчавила Volkswagen (фото) 3451 10.Сьогодні в Україні розпочнеться опалювальний сезон 2590  Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/naymolodshiy-chlen-sinodu-upc-mp-arhijepiskop-filaret-bilshist-z-nas-pidtrimuyut-ideyu-jedinoji-cerkvi-ale-535402.html

Стенограма Томосу в Україні з додатком схизми РПЦ

Опубліковано текст рішення Синоду щодо української церкви 11 Жовтня, 20:330 17 0 0 Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії церкві України Під головуванням Його Всесвятості, Вселенського Патріарха, Святий і Священний Синод зібрався на чергове засідання з 9 по 11 жовтня 2018 року для вивчення та обговорення питань порядку денного. Про це у Facebook повідомив речник УПЦ КП Євстратій Зоря з посиланням на джерела. Священний Синод детально та тривалий час обговорював церковну справу України в присутності Його Преосвященства Архиєпископа Даниїла Памфільського та Його Преосвященства Єпископа Іларіона Едмонтонського, Патріарших Екзархів в Україні, та ухвалив після розширеного обговорення: 1) Підтвердити вже прийняте рішення про те, щоб Вселенський Патріархат приступив до надання автокефалії Церкві України. 2) Відновити станом на сьогоднішній день Ставропігію Вселенського Патріарха в Києві, одну з його багатьох Ставропігій в Україні, які завжди там існували. 3) Прийняти та розглянути прохання про апеляцію від Філарета Денисенка, Макарія Малетича та їх послідовників, які опинилися у схизмі не з догматичних причин, у відповідності до канонічних прерогатив Константинопольського патріарха отримувати такі звернення від ієрархів та інших священнослужителів з усіх Автокефальних Церков. Таким чином, згадані вище особи були канонічно поновлені у своєму єпископському або священицькому сані, також було відновлено сопричастя їхніх вірних з Церквою. 4) Скасувати зобов'язання Синодального листа 1686 року, виданого за обставин того часу, який надавав у порядку ікономії право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита, обраного собором духовенства та вірян його єпархії, який мав згадувати Вселенського Патріарха як свого Першоієрарха за будь-яким богослужінням, проголошуючи та підтверджуючи свою канонічну залежність від Матері-Церкви Константинополя. 5) Звернутися до всіх залучених сторін із закликом утримуватися від захоплення церков, монастирів та іншого майна, а також від будь-яких інших насильницьких дій та помсти, щоб перемагали мир і любов Христа. Як повідомлялося, Синод Константинопольського Патріархату сьогодні ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській Церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний Архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться Патріархом. Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/opublikovano-tekst-rishennya-sinodu-shchodo-ukrajinskoji-cerkvi--535596.html

Синод Вселенської патріархії визнав ієрархів УПЦ КП та УАПЦ канонічними - грецькі ЗМІ 11 Жовтня, 15:170 214 0 0 Синод Вселенської патріархії Грецьке видання зауважує, що деталі та умови рішення синоду поки невідомі Синод Вселенської патріархії ухвалив рішення про відновлення канонічного статусу предстоятелів УПЦ КП та УАПЦ. Це означає зняття анафеми з патріарха Української православної церкви Київського патріархату Філарета та предстоятеля Української провославної автокефальної церкви Макарія. Як повідомляє відоме грецьке видання orthodoxia.info, згідно з отриманою інформацією з власних джерел, обидва предстоятелі направили Вселенському патріарху свої прохання про апеляцію, після чого було ухвалено таке рішення. Проте грецьке видання зауважує, що деталі та умови такого кроку поки невідомі. Отже, слід очікувати офіційного релізу з Фанару. Саме ці дві церкви, а також частина церков Московського патріархату мають утворити нову українську православну церкву. Рішення про надання автокефалії має ухвалити Вселенський патріархат.  Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/sinod-vselenskoji-patriarhiji-viznav-ijerarhiv-upc-kp-ta-uapc-kanonichnimi-grecki-zmi--535491.html

Андрій Юраш: Понад 50% громад УПЦ МП перейдуть до єдиної помісної церкви Ярослав Коцюба 4 Жовтня, 10:200 235 0 0 Андрій Юраш фото з відкритих джерел Директор департаменту у справах релігій: СБУ має перевірити парамілітарні структури Московського патріархату За оперативною інформацією СБУ, проросійські сили в Україні готуються до повномасштабних провокацій, результатом яких має стати захоплення культових споруд. Мета Росії – створити «керований хаос». Боротьба проти надання автокефалії може набути організованої форми у різних містах України з подальшим направленням делегацій до столиці для блокування органів державної влади. Так кажуть у Службі безпеки. Якщо раніше війна проти Томосу велася переважно за межами країни, то після призначення Вселенським престолом екзархами у Києві архієпископа Даниїла Памфілійського та єпископа Іларіона Едмонтонського, з уст прихильників УПЦ МП все частіше лунають погрози про можливе кровопролиття в Україні. З 1 жовтня Московський патріархат розпочав безстрокові акції протесту та пікети під вікнами приміщення, де начебто мешкають екзархи. Попри перші малочисельні акції в СБУ прогнозують, що вони поширюватимуться по всій Україні. Директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш в ексклюзивному інтерв’ю «Главкому» розповів, що при УПЦ МП вже давно функціонують проросійські парамілітарні структури. Чиновник нагадав, що нещодавно керуючий справами УПЦ МП Антоній Паканич фактично закликав вірян чинити опір. Юраш вважає, що це дуже серйозна заява, на яку мають відреагувати правоохоронні органи. «Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі» Пане Андрію, ви як керівник департаменту Міністерства культури у справах релігії зустрічалися з константинопольськими екзархами? Ми перебуваємо в регулярних контактах і маємо можливість обмінюватися інформацією. Зараз крім робочих у нас запланована серія офіційних зустрічей. Десь наприкінці поточного тижня відбудеться зустріч екзархів з міністром (Євгеном Нищуком – «Главком»). На ній вони мають розповісти про завдання своєї місії, а також проінформувати, як просувається підготовка до надання Томосу. Екзархи повідомляли, наскільки тривалою буде їхня місія в Україні? Про це опосередковано було сказано під час зустрічі константинопольських послів з президентом. На наш погляд, після того, як Вселенська патріархія повернулася до тези про Україну як свою канонічну територію, логічно, щоб ця місія і їхнє представництво були постійними. Константинополю потрібно розуміти, що відбувається у нашій державі, потрібно усвідомлювати характер процесів. А Україні завжди потрібна комунікація з духовною особою, першим за честю першоієрархом православного світу, який на відміну від першоієрарха московського, вирішив проявити не формальну любов, не прихильність лише до однієї структури, а до всієї православної української громади. І таким чином дав можливість відчути себе членами православної Церкви абсолютно всім: і тим, хто прагне створення помісної Церкви, і тим, хто хоче залишатися в Московському патріархаті. Натомість Москва не розуміє, що ті, хто ще з 1989 року почали процес руху до автокефалії, за жодних обставин не будуть членами російської церкви, і ніколи не повернуться до Московського патріархату. Представники Константинополя затребували з вашого департаменту якісь документи чи статистичні дані? Ні. Всі статистичні дані щодо кожної області і кожної релігійної організації абсолютно відкриті – на сайті міністерства. Екзархи постійно перебувають в Україні? Вони мають обов’язки в тих єпархіях, які очолюють і за які вони відповідають. Тому екзархи можуть від’їжджати з України і повертатися сюди. Будь-яка робота передбачає відрядження. «Вже з 1995 року почалося зростання кількості києвоцентричних православних громад» 1 жовтня прихильники УПЦ Московського патріархату розпочали у Києві протести і пікети під приміщенням, в якому нібито зупинилися екзархи. На вашу думку, чого насправді добиваються протестувальники? Україна – вільна держава. Протести – одна з форм самовиявлення. Але ми маємо розуміти, що це не просто звичайні зібрання людей, які самоорганізувалися і вийшли на пікети. Перед цим у ЗМІ було опубліковано багато повідомлень про те, що цим протестам передувала організаційна нарада під головуванням керуючого справами УПЦ Московського патріархату Антонія Паканича за участі конкретних священиків кількох єпархій. Це ті єпархії, які вже були колись втягнуті у протистояння. Там навіть сформовані спеціальні служби, які можуть організовувати подібні протести і привозити людей. Тобто це насправді підготовлена, організована, спрямована акція, яка вкладається у рамки моделі, яку сьогодні намагається реалізувати МП – демонстрація альтернативної позиції, максимальне опонування процедурі отримання Томосу. Але акція, попри попередньо заявлену підготовку, була досить малолюдною. Так, там було, можливо, до півсотні людей. Бо це формалізована і штучно організована акція. І ці люди не висловлювали думку соборної православної громади, яка є набагато більшою. На жаль, Московський патріархат ніколи не хоче дослухатися до даних соціології та ігнорує об’єктивні статистичні дані. І тому ця структура живе у вигаданому світі. Десятки соціологічних досліджень, починаючи з 1999 року, показують превалювання вірян, які не орієнтуються на Московський патріархат. Але зараз МП спекулює на кількості своїх парафій, яка є найбільшою з усіх православних церков. Треба зрозуміти, чому виникла така диспропорція. По-перше, УПЦ МП є частиною і спадкоємицею Московського патріархату, єдиної дозволеної структури в Радянському Союзі. Тобто були абсолютно різні стартові умови в УПЦ МП, Київського патріархату і УАПЦ. Коли незалежні від МП структури почали формуватися, УПЦ в єдності з Московським патріархатом вже мала 10 тисяч парафій! Вона входила у цей «змагальний період» з вже готовою матеріальною базою, з системою монастирів, духовних навчальних закладів, з підтримкою Москви. І ця різниця стартового потенціалу далася взнаки. По-друге, мережа Московського патріархату була по всій Україні. І тому ці регіональні структури на рівні єпархіальних управлінь, комісій, адміністративних органів сприяли поширенню УПЦ МП. Наприклад, Київський патріархат у багатьох регіонах починав з нуля. Але вже з 1995 року проявилася інша тенденція: почалося зростання відсотка києвоцентричних громад. Тому потенціал зростання Київського патріархату в масштабах всієї держави був і є набагато сильнішим, аніж розвиток УПЦ МП. «Для УПЦ МП громада – це структурна одиниця, яка має перебувати у феодальному володінні» Нещодавно в Богородчанах на Франківщині стався конфлікт навколо церковного майна. З цієї ситуації Московський патріархат намагався роздути великий скандал. Що там насправді відбулося? Це чергова маніпуляція. По-перше, якщо подивитися на первинні повідомлення на офіційному сайті УПЦ МП, на інших сайтах, що відразу розтиражували інформацію, і потім пройшли навіть на російських інформагенціях, то фактично там не було жодного слова правди. Спочатку ледь не розповідали, що захопили церкву. Але про храм мова навіть не йшлася. Конфлікт виник навколо господарських приміщень – келійних корпусів – колишнього домініканського монастиря. Тобто це навіть не православна, а колишня римо-католицька будівля? Так. По-друге, було повідомлення, що приміщення захопив «Правий сектор». Як виявилося пізніше, жодного представника цієї організації там і близько не було. Про «Правий сектор» російські ЗМІ пишуть тоді, коли треба більше загострити ситуацію. Там були присутні представники районної влади, депутати, які ще раніше віддали ці приміщенні в оренду місцевій музичній школі. Свято-Троїцький храм в Богородчанах По-третє, було написано про те, що хтось отримав травму руки, забиття голови, про госпіталізацію. Але насправді жодна людина до лікарні не зверталася. І ніяких насильницьких дій там також зафіксовано не було. Тому зараз представники УПЦ МП щодо ситуації в Богородчанах замовкли, бо намагання створити з неї скандал перекреслені об’єктивними фактами. Проте це зайвий раз демонструє, як маніпулюють і жонглюють неправдою ідеологічно-пропагандистські структури Московського патріархату. Я можу абсолютно стверджувати, що використання засобів пропаганди є властивим для російських інформаційних каналів. Наприклад, як це буває під час переходів парафії з однієї юрисдикції до іншої. Є дані про те, скільки за час війни з початку 2014 року перейшло громад УПЦ МП до Київського патріархату? Такі ситуації виникли майже у 120 громадах. Приблизно третина з них відразу перейшли в Київський патріархат. В іншій третині відбувся перехід стихійним способом, коли більшість громади всупереч меншості стала на бік УПЦ КП. Ще в третині тривають протистояння, коли в храми не допускаються священики або здійснюються почергові богослужіння. З юридичної точки зору, позиція УПЦ МП виглядає абсурдною: вона апріорі не хоче визнавати право громад вирішувати свою долю. Для них громада –  якась структурна одиниця, яка довічно, до другого пришестя, має перебувати у феодальному володінні МП. Наш закон дає можливість абсолютно вільно вірянам змінювати свою релігійну юрисдикцію. І ніхто цьому не може перешкодити. І саме громада володіє усім майном, і має повне право цим майном розпоряджатися – це може бути  храм, будинок священика, автомобілі тощо. А УПЦ МП категорично виступає проти цього. Вона називає переходи громад до іншої юрисдикції «захопленнями храмів», що абсолютно не пов’язується з реаліями та законом. І тому щоразу на різних міжнародних заходах нам доводиться пояснювати, що українське релігійне законодавство є одним із найліберальніших у Європі. «Ми обмінюємося інформацією з СБУ» Чи є загрози справжньої релігійної війни з кровопролиттям, про що говорили Вадим Новинський та інші представники УПЦ МП? Якщо Новинський та інші, хто цим лякає, спровокують та запустять механізм протистояння, то певні конфлікти можливі. Ви якось контролюєте ситуацію? Коли мова йде про конфлікти, то ситуацію мають контролювати правоохоронні органи. Ви взаємодієте з СБУ? Звичайно, ми обмінюємося інформацією. До речі, треба розуміти, що відповідно до існуючої моделі державно-церковних взаємин, реєстрація місцевих громад на рівні регіонів і всі інші моменти, пов’язані з їхнім функціонуванням, належить до компетенції обласних державних адміністрацій, де існують відповідні профільні підрозділи, що займаються релігійними питаннями. Тому ця ситуація повинна також контролюватися ОДА. Сьогодні Росія і проросійські структури в Україні свідомо йдуть на провокування конфліктів. Вони не хочуть діяти в рамках закону, хочуть діяти правом сили. Задля чого створюються групи реагування, як ми могли це бачити в Катеринівці три роки тому. Там місцева громада перейшла до Київського патріархату. Відразу до них приїхали кілька автобусів молодиків, які намагалися спровокувати силове протистояння. Тому, якщо виникне конфлікт із насильством, то він буде на совісті тих, хто не хоче визнавати існуючу легітимну правову базу, яка дозволяє цих конфліктів уникати. До речі, і це незаперечний факт, що в більшості судових справ, пов’язаних з вирішенням питання власності громад, юристи УПЦ МП навіть не намагаються апелювати до закону. Вони прагнуть відшуковувати такі положення базового законодавства, які стосуються лише матеріальної сторони справи. Тобто вони змагаються не за людей, а за майно? Так. На якій підставі охороною об’єктів УПЦ МП займаються парамілітарні, так звані козацькі організації? Очевидно, в кращому випадку – це якісь громадські об’єднання. Хоча переважно це організовані та профінансовані місцевим духовенством чи спонсорами парамілітарні групи. Яскравий приклад – організація «Радомир» у Запорізькій єпархії Московського патріархату. Це відома структура, яка намагається організувати вишкіл буквально з дитсадка до пенсійного віку. Вони згуртовують активних парафіян, які підтримують проросійську орієнтацію. І там не лише фізична й релігійна підготовка. Там, зокрема, читають лекції на політичні теми певної спрямованості. Пару тижнів тому в одному з інтерв’ю той же митрополит Антоній Паканич, апелюючи до соціальної доктрини УПЦ МП, говорив про «право на опір». Тобто вже відверто говориться і підводиться певна ідеологічна лінія під те, що закону не існує, а є їхнє бачення і їхнє бажання, як має бути організований спротив і опір. І в рамках цієї насильницької парадигми можна діяти. Це вкрай серйозна заява, яка має бути вивчена Службою безпеки і всім правоохоронними структурами. Ці парамілітарні організації Московського патріархату озброєні? Я не знаю. Поки що зброя під час конфліктів не застосовувалася. З боку представників УПЦ МП рефреном звучать обвинувачення греко-католиків у тому, що це нібито вони просувають в Україні автокефалію. Зокрема, про це у своєму відкритому листі до патріарха Варфоломія написали народний депутат Андрій Деркач з соратниками. Це знову ж таки спекуляції та маніпуляції. Греко-католицька церква чітко заявила про свою позицію: всі процеси, які зараз відбуваються, це внутрішні справи православних спільнот, в яких УГКЦ не бере участі. Тому з боку представників МП – це апелювання до давніх фобій, поширених серед певної частини православних, намагання законсервувати православну ідентичність на дуже давніх антикатолицьких сюжетах. На вашу думку, помісна православна церква та УГКЦ знайдуть спільну платформу, щоб уникнути конфліктів у майбутньому після появи домінуючої православної конфесії? Не з’явиться домінуючої конфесії. Її і зараз немає. У нас всі рівні перед законом, правовий статус найменшої і найбільшої релігійних структур однаковий. Кількість громад в якійсь окремій релігійній організації не надає їй виняткових можливостей і прав. Читайте також Закон про єдине вікно на митниці сьогодні набув чинності 4 Жовтня, 10:01 Депутат від БПП визнав, що його соратники з фракції деградують 4 Жовтня, 09:32 У «табачників» за останні роки випарувався страх і перед владою - експерт 4 Жовтня, 09:30 Проект «Стіна»: Рада візьметься за облаштування державного кордону 4 Жовтня, 08:36 Не треба вчитися розмовляти українською! Починайте спілкуватися 4 Жовтня, 08:21 Денісова: клопотання Балуха про умовно-дострокове звільнення зіграє на руку Кремлю 4 Жовтня, 07:58 «Майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква» На вашу думку, які будуть найконфліктніші регіони після надання автокефалії Українській церкві? Я думаю, що проблемних у нас взагалі не буде. Бо якщо дотримуватися законодавства, гарантувати всім право вільного вибору, то серйозних конфліктів ніде не повинно виникнути. Ми розуміємо, що існують окремі області, наприклад, на півдні і сході країни, з домінувальною орієнтацією на Московський патріархат. І якщо більшість тих громад вирішить залишитися в єдності з РПЦ - жодних проблем у цьому не має. Натомість є регіони, де абсолютна більшість вірян і духовенства києвоцентричної ідентичності. І я переконаний, що держава мусить забезпечити їм право такого вибору. За вашими прогнозами, який відсоток громад УПЦ МП перейде до помісної автокефальної церкви? Думаю, що половина або й більше структур УПЦ в єдності з Московським патріархатом після надання Томосу і завершення конституювання помісної церкви приєднаються відразу чи в найближчій перспективі. Багато духовенства зараз перебуває в очікуванні. Вони зайняли спостережну позицію. У Верховній Раді лежить законопроект №5309, який передбачає перейменування УПЦ Московського патріархату. Ваш департамент робив правову оцінку цього документа? Так, ми ознайомлені з цим законопроектом. І наскільки відомо, він підтриманий Комітетом Верховної Ради з питань культури та духовності. І я думаю, що після надання Томосу і відповідно до базової традиції, яка склалася в усіх державах, майбутня помісна церква має отримати назву «Українська православна церква». Адже УПЦ МП де-факто є структурним підрозділом Московського патріархату, про що йде мова в 10 главі статуту РПЦ, а також в 3 параграфі 1 розділу статуту самої УПЦ. Тому я думаю, що абсолютно є логічним, коли віряни зможуть чітко зрозуміти юрисдикційне підпорядкування своїх спільнот – до кого вони належать. Тобто УПЦ МП таки буде перейменована на «екзархат РПЦ в Україні»? Це вже справа самих вірян УПЦ МП. Народні депутати не можуть визначити статус цієї організації, це може зробити лише сама церква. Зокрема, в УПЦ МП розглядаються кілька варіантів. Може залишатися і теперішній статус напівавтономії, може стати екзархатом, а може переформатуватися на окремі митрополії РПЦ. До речі, якщо ми глибше поглянемо на пропагандистські кампанії, які проводить УПЦ МП, то вони мають чисто внутрішню спрямованість. Адже в Москві вже розуміють, що отримання Томосу – невідворотній процес. Завдання, що виконується в межах оцих маніпулятивних технологій – просто намагання зберегти максимальну кількість вірян і духовенства в межах майбутньої реорганізованої церковної структури на території України. Чи відомо, коли може відбутися об’єднавчий Собор? Ймовірно, це питання буде вирішене на найближчому засіданні Священного синоду Константинопольського патріархату. Спочатку екзархи мають відзвітуватися про ситуацію в Україні. І лише на основі їхнього аналізу і моніторингу можна буде говорити про якісь певні речі. Звісно, щоб провести такий об’єднавчий Собор, потрібно, щоб з боку Вселенського патріархату надійшов потужний сигнал про те, що автокефалія майбутній помісній церкві вже надається. Томос – невідворотнє чи може бути форс-мажор? Я абсолютно в цьому переконаний, що Томос буде. Константинополь зробив вже всі необхідні заяви. І якщо зараз відступити від цієї позиції, то це означатиме велику дипломатичну поразку Константинополя, яка йому дорожче коштуватиме, ніж навіть поглиблення конфронтації з Московським патріархатом. Даруючи Томос Константинополь стверджує себе як формотворчу церкву, і водночас отримує потужного і вдячного союзника у майбутній православній спільноті. Якщо зазирнути наперед: де може бути резиденція патріарха автокефальної УПЦ? В Софії Київській? Чи варто збудувати абсолютно новітній православний центр? Це вже справа самої церкви (посміхається). Уявімо, що ченці Києво-Печерської лаври через день принесуть ключі від монастиря і скажуть, що їм було видіння про те, що вони мають приєднатися до єдиної помісної церкви. «Лаври знаходяться у державній власності» До речі, кому зараз належать Києво-Печерська та Почаївська лаври? Лаври у державній власності. Такі об’єкти національного значення нікому у власність не передаються. Нижня частина Києво-Печерської і Почаївська лавра передані на 50 років в оренду УПЦ МП. Відомо, що Почаївська лавра передавалася в оренду Московському патріархату з порушеннями законодавства. Можна через суд цю оренду перервати? Тут немає підстав для суду. Держава надала оренду і в прерогативах державних органів вирішувати її подальшу долю. Тобто, якщо буде зрозуміло, що під час передачі лаври в оренду існували порушення, це може стати підставою для перегляду договору. Це питання в компетенції Кабінету міністрів. Яка на сьогодні ситуація щодо незаконно зведеного монастиря УПЦ МП біля Історичного музею в Києві? Так званий «Десятинний монастир УПЦ (МП)» біля Національного музею (передній план). Фото: Радіо Свобода Зараз щодо цього питання триває суд. Підготовлено безліч документів, які засвідчують, що це було самовільне захоплення території. Жодна державна інституція не надавала дозволу. По-перше, там зареєстрована релігійна громада, але діє монастир, юридичною адресою якого є хутір Вільний в Голосіївському районі столиці. По-друге, приміщення було легітимізоване в невідомий спосіб. Спочатку воно заявлялося як тимчасова споруда. А на виході з’явилися зовсім інші документи. Тому суд триває, і, я думаю, що незабаром ця ситуація вирішиться.  Читайте також: Митрополит УПЦ МП Митрофан: У нашій церкві є протилежні думки щодо автокефалії Чи доцільно на цьому місці після отримання автокефалії відбудувати Десятинну церкву, яка б стала символом правонаступності помісної Української церкви від давньої Київської митрополії? На це запитання мають відповісти археологи. Адже не залишилося відомостей про первісний вигляд Десятинної церкви. Вона кілька разів руйнувалася та відновлювалася. Нещодавно в Глухові Сумської області виник скандал навколо запланованого аудиту Міністерством  культури місцевої церкви УПЦ МП. Ви можете прояснити деталі? Це не в компетенції нашого департаменту. Цим питанням займаються управління історичної спадщини міністерства, музейне управління, а також відділ переміщення культурних цінностей. Наскільки я розумію ситуацію, народні депутати були стурбовані можливим вивезенням за межі України історичних та культурних пам’яток, що зберігаються у Спасо-Преображенській церкві, яка є частиною великого Глухівського заповідника. Були такі випадки, коли цінності справді вивозилися? Можливо. Втім я не знаю жодного задокументованого випадку. Але доцільно було б провести аудит храмів? На це запитання краще б відповіли фахівці профільних управлінь. Добре, але ж церковні цінності можуть на лише вивозити, а й викрадати. Наприклад, нещодавно з’явилася інформація про крадіжку, а потім швидке знайдення ікони святого Георгія Переможця в Києво-Печерській лаврі. Кому належить майно в церквах, які входять до комплексів державних заповідників? Це складне запитання. Деяке майно могло вже бути надбане самою церковною організацією. Очевидно, якщо мова йде про все те, що є історичною спадщиною, воно, звісно, має бути під контролем держави. На вашу думку, після створення помісної автокефальної церкви, можна через міжнародні суди вимагати повернення церковних історичних та культурних цінностей, що були вивезені з України? Наприклад, повернути з Москви вкрадену ікону Вишгородської (Володимирської) Божої Матері, вивезені після зруйнування більшовиками залишків унікальної мозаїки Михайлівського Золотоверхого монастиря тощо. Адже навіть в 20-х роках минулого століття була створена паритетна комісія з фахівців України та РРФСР щодо повернення вивезених культурних цінностей. Наряд чи ми зараз могли б ревізувати справи багатосотрічної давнини. «Стаття 30-та закону «Про свободу совісті» зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні» Окружний адміністративний суд Києва ухвалив позов ГО «Неурядова організація верховенство права» до президента Порошенка щодо його звернення через Верховну Раду до Вселенського престолу з проханням надати Томос про автокефалію. На вашу думку, які шанси у цієї справи? Сподіваюся, що у цьому випадку суд проявить фаховість і компетентність. Адже жодних порушень з боку президента немає. Стаття 30 закону «Про свободу совісті та релігійні організації» навіть зобов’язує главу держави сприяти релігійним процесам в Україні. І в цьому контексті, я думаю, жодні технології та ідеологічні впливи не завадять суддям ухвалити справедливе рішення. Тобто президент мав незаперечне право звертатися з ініціативою до Константинопольського патріархату? Чому президент має бути обмежений у своїх повноваженнях, тим паче, що закон йому такі повноваження делегує? На мою думку, якби глава держави не робив нічого, тоді б це було якимось порушенням. Президент не обмежував нічиїх прав, жодної релігійної організації, навпаки, він сприяє реалізації прав значної частини соціуму, яка хоче мати помісну православну церкву.  Читайте також: Архієпископ Тельміський Іов (Геча): Україна завжди була канонічною територією Вселенського патріархату Ярослав Коцюба, для «Главкома» Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/interviews/andriy-yurash-ponad-50-gromad-upc-mp-pereydut-do-jedinoji-pomisnoji-cerkvi-533380.html

У Синоді РПЦ, який збереться сьогодні у Мінську, не засідає жоден білорус 15 Жовтня, 10:560 37 0 0 Фото: Svaboda.org Щодо російського патріарха Кирила в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?» Синод Російської православної церкви в Мінську проходить в історичний момент для православ'я у світі. Після того як Українська церква отримає незалежність з рук Вселенського патріархату, на те саме по праву може розраховувати і Білоруська. Про це пише білоруське видання «Наша Ніва».  «На тлі України ідея про білоруську автокефалію, яка ще рік тому здавалася чимось фантастичним і тому недискусійним, набуває цілком відчутні форми. У головах білоруського кліру відбувається революція, в цей же час патріарх московський прилітає сюди, щоб позначати територію і погрозити українському православ'ю, яке вважає «своїм», - пише видання.  ЗМІ звертає увагу: щодо російського патріарха Кирила (Гундяєва) в церковних колах Білорусі лихословлять: «Якщо ти називаєш Україну своєю територією, то чому тоді боїшся туди приїхати?»  «Було б логічно, якби в Константинополі Кирило обговорив з Варфоломієм, як разом видати Україні Томос - це дозволило б Москві зберегти обличчя. А що він зробив замість цього? Доводив Варфоломію, що українська нація - новоутворення, а тому і церква повинна підкорятися Москві. Це сором», - говорить джерело в церковних колах. До речі, на синоді РПЦ мало що немає жодної людини, яка би захищала білоруську позицію, там взагалі немає жодного білоруса. Православні Білорусі представлені там рязанським митрополитом, який за чотири роки жодного разу не продемонстрував еволюції своїх поглядів.  «Немає причин думати, що колись в майбутньому він стане для білорусів «своїм». Тут Павло (Пономарьов) продовжує займатися тим, чим займався в США, Ізраїлі або Австрії - просуває інтереси Москви. Показово, що навіть Лукашенко перестав зустрічатися з митрополитом Павлом. Якщо спочатку антипатія висловлювалася в порушенні протоколу (на Різдво Лукашенко повинен був провести півгодини в Свято-Духовому соборі разом з Павлом, але пробув лише 15 хвилин), то на Великдень він взагалі запалив свічку разом з ... митрополитом Філаретом, повністю проігнорувавши Павла», - пише видання.  Зазначається, що Лукашенко відмовився від зустрічі з Павлом і в рамках заходів Синоду.  «Цікаво, чи вистачить у сьогоднішнього глави Білорусі сміливості поставити питання про те, щоб керівником Білоруського екзархату став білорус і щоб білоруська держава теж отримала свою самоврядну церкву?», - резюмує ЗМІ. За підсумками синоду Російської православної церкви, який збереться у Мінську, буде ухвалено рішення щодо відповіді Константинополю на його дії з українського питання. У РПЦ обіцяють жорсткі кроки. Також російська сторона переконує, що УПЦ МП є єдиною канонічно визнаною та продовжить своє служіння навіть після створення єдиної помісної церкви в Україні. Наразі у Філарета закликали УАПЦ і Московський патріархат почати готувати об’єднавчий собор. Втім, як відомо синод РПЦ в Мінську готує «жорстку відповідь» на дії Константинополя. Крім того стало відомо, що московська церква хоче анафеми для Варфоломія за зняття прокляття з Філарета. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду щодо української церкви.  Більше читайте у матеріалах «Главкома»: Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/u-sinodi-rpc-yakiy-zberetsya-sogodni-u-minsku-ne-zasidaje-zhoden-bilorus--536315.html

З'явився повний текст рішення Синоду РПЦ про розрив відносин з Константинополем 15 Жовтня, 23:250 2 0 0 Синод Російської Православної Церкви Для всіх священнослужителів РПЦ неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян - участь в обрядах, що здійснюються в її храмах Російська православна церква (РПЦ) 15 жовтня на засіданні Синоду прийняла рішення про повне припинення євхаристійних відносин з Константинопольським патріархатом. Повний текст рішення опублікований на сайті РПЦ.   «Зі щирим болем Священний Синод Російської Православної Церкви сприйняв опубліковане 11 жовтня 2018 року повідомлення Константинопольської Патріархії про прийняті рішення Священного Синоду Константинопольського Патріархату: про підтвердження наміру «надати автокефалію Українській Церкві»; про відкриття в Києві «ставропігії» Константинопольського Патріарха; про «відновлення в архієрейському або ієрейському чині» лідерів українського розколу і їх послідовників і «повернення їх вірних до церковного спілкування»; про «скасування дії» соборної грамоти Константинопольського Патріархату 1686 року, що стосується передачі Київської митрополії до складу Московського Патріархату», - йдеться у заяві. Також зазначається, що «ці беззаконні рішення Синод Константинопольської Церкви прийняв в односторонньому порядку, проігнорувавши заклики Української Православної Церкви і всієї повноти Російської Православної Церкви, а також братських Помісних Православних Церков, їх Предстоятелів і архієреїв до всеправославного обговорення питання». «Вступ до спілкування з тими, що пішли в розкол, а тим паче відлученими від Церкви рівносильно ухиленню в розкол і суворо засуджується канонами Святої Церкви…Рішення Константинопольського Патріархату про «відновлення» канонічного статусу та прийняття в спілкування колишнього митрополита Філарета Денисенка, відлученого від Церкви, ігнорує ряд послідовних рішень Архієрейських Соборів Російської Православної Церкви, правомірність яких не підлягає сумніву», - наголосили в РПЦ. «Лицемірно виправдовуючись прагненням до відновлення єдності українського Православ'я, Константинопольська Патріархія своїми безрозсудними і політично вмотивованими рішеннями вносить ще більшу поділ і посилює страждання канонічної Православної Церкви України», - додали в Російській православній церкві. В РПЦ зазначили, що «відтепер і надалі до відмови Константинопольського Патріархату від прийнятих ним антиканонічних рішень для всіх священнослужителів Російської Православної Церкви неможливо співслужіння з кліриками Константинопольської Церкви, а для мирян — участь в обрядах, що здійснюються в її храмах». Нагадаємо, на засіданні Священного Синоду Російської Православної Церкви, що відбулося 15 жовтня в Мінську, було прийнято заяву Синоду «в зв'язку з посяганням Константинопольського Патріархату на канонічну територію Російської Православної Церкви». В РПЦ заявили, що члени Священного Синоду «визнали неможливим подальше перебування в євхаристійному спілкуванні з Константинопольським Патріархатом». В УПЦ КП заявили, що Синод РПЦ повторює політику Кремля. Нагадаємо, у понеділок, 15 жовтня, у Мінську під головуванням російського патріарха Кирила пройшло засідання Священного Синоду Російської Православної Церкви. Перед засіданням Синоду Кирило заявив, що зустріч має «дуже важливий» статус, і анонсував «певні рішення стосовно України». Також 15 жовтня у Мінську російський патріарх Кирило зустрівся з президентом Білорусі Олександром Лукашенком. Як повідомлялося, синод Константинопольського патріархату 11 жовтня ухвалив, що у 1686 році Київську митрополію Руській церкві передали незаконно. Також Константинопольський патріархат зняв анафему з глави УПЦ КП Філарета та глави УАПЦ Макарія. Нагадаємо, святійший патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет заявив, що найближчим часом буде скликаний архієрейський собор для об'єднання трьох церков. Він підтвердив, що після зняття анафеми його сан не зміниться і він залишиться патріархом. Наразі вже опубліковано текст рішення синоду Константинопольського Патріархату щодо української церкви. ОПИТУВАННЯ Повний текст читайте тут: https://glavcom.ua/news/zyavivsya-povniy-tekst-rishennya-sinodu-rpc-pro-rozriv-vidnosin-z-konstantinopolem-536423.html

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
21
предыдущая
следующая