О сообществе

Українські народні та сучасні пісні,колядки та різдвяні пісні,класична поезія,сучасні поетичні твори.Романтична поезія про любов та життя.
Вид:
краткий
полный

Клуб української поезії

Напровесні(Леся Українка)

He дивуйтесь, що квітом прекрасним
Розцвілася дівчина несміла. —
Так під промінням сонечка ясним
Розцвітає первісточка біла.

Не дивуйтесь, що думи глибокі
Будять речі та сльози пекучі, —
Так напровесні дзвінкі потоки
Прудко, гучно збігають із кручі.

Не дивуйтесь, що серце так рв’яно,
Щиро прагне і волі, і діла, —
Чули ви, як напровесні рано
Жайворонкова пісня бриніла?..

Стояла я і слухала весну(Леся Українка)

Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.

Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що давно мені співали мрії.

Любити (Марія Морозенко)

Любити –
Дивитися в небо,
Милуючись польотом птахів,
Бачити граційний танець закоханих.
Любити –
Припадати до джерела,
Чути не плескіт води,
А пісню закоханого серця.
Любити –
Занурюватись у шовк трави,
П’яніючи від аромату зела,
Відчувати шовк волосся коханого.
Любити –
Вдивлятися в темінь ночі,
І посеред чорної темряви
Бачити сяйво очей коханих.
Любити –
Слухати голос власного серця,
Шепотіти під ніжну музику кохання
Без втоми і без спочинку:
„Люблю... люблю... люблю..."

Ви знаєте,як ніжно пестить вітер?(Марія Морозенко)

Ви знаєте, як ніжно пестить вітер?
Ви відчували лагідні обійми?
О, як голубить! – Буйно і нестримно
Вуста цілує, радісно сміється,
Волосся гладить, рвучко доторкнеться
Тугих грудей, і раптом осміліє,
Цілунками гарячими укриє,
На вухо щось таємне прошепоче,
І зазирне закохано вам в очі,
І леготом погідним приголубить,
І знову, й знову зацілує губи.
Ви знаєте, як ніжно пестить вітер? –
Прихилить небо, розпорошить квіти,
Пелюстками тендітними укриє,
І подихом закоханим зігріє.
І хочеться збудити в серці мрії,
І хочеться сміятись і радіти,
І хочеться на крилах ввись летіти,
Слова признання ніжно шепотіти,
І хочеться так жити і любити!..
Ви знаєте, як ніжно пестить вітер

Скрипка (Григорій Лютий)

ОД ЛЮБОВI ОД ВЕЛИКОЇ,
ЩО КОХАНИЙ РОЗТОПТАВ,
СТАЛА ДIВЧИНА ОСИКОЮ
МIЖ ГЛИБОКИХ СИНIХ ТРАВ.


НЕ ЗОЙКНУЛА,НЕ СКРИКНУЛА,
ЯК РУБАЛИ В ПОЛИНАХ.
МАЙСТЕР ДУМАВ - РОБИТЬ СКРИПКУ ВIН.
ВIН IЙ ГРУДИ РОЗТИНАВ.

ТИ НЕ СКРИПКА - ТИ ДОЛЯ,
СЛЬОЗИ СТРУН ЗОЛОТІ.
ТИ НЕ СКРИПКА,ТИ - ВОЛЯ,
ТИ ЄДИНА В ЖИТТI.


I ЗВIДТОДI НЕПРИКАЯНА,
ОД СЕЛА I ДО СЕЛА,
СКРИПКА, ПАМ'ЯТТЮ ПОКАРАНА,
ПО ВЕСIЛЛЯХ МЕД ПИЛА.

I,БУВАЛО,УПИВАЛАСЯ,
ВIДКРИВАЛА ВСIМ ЖУРБУ.
I ЛIТАЛА - ВИРИВАЛАСЯ
НАЧЕ ВIДЬМА У ГРОБУ.


A У ПОЛI ЗАПIВНIЧНОМУ,
НАОДИНЦI, В ТИШИНI
СКРИПАЛЕВI ДИВО-ДIВЧИНА
ТАНЦЮВАЛА НА СТРУНI

ВIН ЗОРЕЮ,КАЖУТЬ,МIЧЕНИЙ,
МОВ ГОСПОДЬ - ЖЕБРАК,НА ЖАЛЬ...
ОЙ,ЗI СКРИПКОЮ ПОВIНЧАНИЙ
ЖИВ ДОВIКУ ТОЙ СКРИПАЛЬ..

Пелюстки старовинного романсу(Ліна Костенко)




Той клавесин і плакав, і плекав
чужу печаль. Свічки горіли кволо.
Старий співак співав, як пелікан,
проціджуючи музику крізь воло.

Він був старий і плакав не про нас.
Той голос був як з іншої акустики.
Але губив під люстрами романс
прекрасних слів одквітлі вже пелюстки.

На голови, де, наче солов'ї,
своє гніздо щодня звивають будні,
упав романс, як він любив її
і говорив слова їй незабутні.


Він цей вокал підносив, як бокал.
У нього був метелик на маніжці.
Якісь красуні, всупереч вікам,
до нього йшли по місячній доріжці.

А потім зникла музика. Антракт.
Усі мужчини говорили прозою.
Жінки мовчали. Все було не так.
Їм не хотілось пива і морозива.

Старий співав без гриму і гримас.
Були слова палкими й несучасними.
О, заспівайте дівчині романс!
Жінки втомились бути не прекрасними.

Хай буде легко.(Ліна Костенко)

Хай буде легко. Дотиком пера.
Хай буде вічно. Спомином пресвітлим.
Цей білий світ — березова кора,
по чорних днях побілена десь звідтам.

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.
Сьогодні осінь похлинулась димом.
Хай буде гірко. Спогадом про Вас.
Хай буде світло, спогадом предивним.

Хай не розбудить смутку телефон.
Нехай печаль не зрушиться листами.
Хай буде легко. Це був тільки сон,
що ледь торкнувся пам'яті вустами.

Спинюся я і довго буду слухать...(Ліна Костенко)




Спинюся я
і довго буду слухать,

як бродить серпень по землі моїй.
Ще над Дніпром клубочиться задуха,
і пахне степом сизий деревій.
Та верби похилилися додолу,
червоні ружі зблідли на виду,
бо вже погналось перекотиполе
за літом - по гарячому сліду.

Осінній день...(Ліна Костенко)





Осінній день, осінній день, осінній!
О синій день, о синій день, о синій!
Осанна осені, о сум! Осанна.
Невже це осінь, осінь, о! — та сама.
Останні айстри горілиць зайшлися болем.
Ген килим, витканий із птиць, летить над полем.
Багдадський злодій літо вкрав, багдадський злодій.
І плаче коник серед трав — нема мелодій...


Повій вітре на Вкраїну!

Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі.

Між ярами там долина, Там біленькая хатина, В тій хатині голубонька, Голубонька-дівчинонька.

Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівча миле.

Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком, Над тим личком зупинися, Чи спить мила — подивися.

Як спить мила, не збудилась — Нагадай їй, з ким любилась, З ким любилась і кохалась І кохати присягалась…

Як заб'ється їй серденько, Як дівча зітхне тяженько, Як заплачуть чорні очі, Вертай, вітре, к полуночі.

А як мене позабула, Як нелюба пригорнула — Ти розвійся край долині, Не вертайся з України…

Вітер віє, вітер віє; Серце тужить, серце мліє… Вітер віє, не вертає, Серце з жалю замирає.