О сообществе

Українські народні та сучасні пісні,колядки та різдвяні пісні,класична поезія,сучасні поетичні твори.Романтична поезія про любов та життя.
Вид:
краткий
полный

Клуб української поезії

Така її доля (Причинна) (Тарас Шевченко)

Така її доля… О боже мій милий!
За що ж ти караєш її, молоду?
За те, що так щиро вона полюбила
Козацькії очі?.. Прости сироту!
Кого ж їй любити? Ні батька, ні неньки,
Одна, як та пташка в далекім краю.
Пошли ж ти їй долю, – вона молоденька,
Бо люде чужії її засміють.
Чи винна голубка, що голуба любить?
Чи винен той голуб, що сокіл убив?
Сумує, воркує, білим світом нудить,

Моя ,царівно(М.Рильський)

Тобі одній, намріяна царівно, Тобі одній дзвенять мої пісні; Тобі одній в моєму храмі дивно Пливуть молитви і горять огні.

Моє життя веде мене нерівно — То на вершини, то в яри страшні, — Та скрізь душа співає переливно Про очі безтілесні і ясні.

У городі, де грають струни п’яні, Де вічний шум, де вічна суєта, Я згадую слова твої неждані.

І серед поля, на яснім світанні, Коли ще сном охоплені жита, — Душа тебе, тебе одну віта.

Срібний сонет(М.Рильський)

Посріблені ліси окуталися тінню, А небосхил горить і віти золотить. Виходжу я на шлях — на смугу ясно синю, — І чудно й дзвінко сніг під валянком скрипить.

У цьому ж лісі я пив самоту осінню, Тут весну цілував під шелест верховіть, Тут літом пропливли ледачі дні незмінні, — Тепер сюди прийшов мороза я зустріть.

Цей вечір, замкнений в холодному спокої, Ясний, докінчений нагадує сонет, Сонет краси гаїв і тиші зимової.

Зі сніжних рим дзвінких його зложив поет, Чий силует на тлі блакиті неземної Для тих, хто молиться, є божий силует.

Цвітуть бузки,садок біліє(М.Рильський)

Цвітуть бузки, садок біліє І тихо ронить пелюстки, Напівзабуте знову мріє, Як помах милої руки.

У небі вітер кучерявий Колише теплую блакить, І на землі гойдає трави, І затихає, й знов шумить.

І раптом схоплює на крила Хвилясті співи журавлів, — І давня казка, вічно мила, Зринає крізь хвилястий спів.

Яблука доспіли, яблука червоні!(М.Рильський)

Яблука доспіли, яблука червоні! Ми з тобою йдемо стежкою в саду, Ти мене, кохана, приведеш до поля, Я піду — і може більше не прийду.

Вже й любов доспіла під промінням теплим, І її зірвали радісні уста, — А тепер у серці щось тремтить і грає, Як тремтить на сонці гілка золота.

Гей, поля жовтіють, і синіє небо, Плугатар у полі ледве маячить… Поцілуй востаннє, обніми востаннє; Вміє розставатись той, хто вмів любить.

Поцілунок(М.Рильський)

У темній гущині її я наздогнав.

Вона, вже лежачи серед пахучих трав,

Руками пружними од мене одбивалась.

Нарешті стишилась — і дивне диво сталось:

Уста, що і мене, і весь мій рід кляли,

Мов квітка багряна, до мене простягали

Свій келих, сповнений солодкої знемоги.

Натомлені з біги стрункі та дужі ноги

Біліли мармуром під місяцем німим, —

І тихим голосом, охриплим та чудним,

Вона промовила: "Жорстокий переможче!

Упасти в цім бою для мене найдорожче".

Сніг падав безшелесно й рівно, (М.Рильський)

Сніг падав безшелесно й рівно, Туманно танули огні, І дальній дзвін стояв так дивно В незрозумілій тишині.

Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола.

І люди млисто пропливали, Щезали й гасли, як у сні, — І ми ішли й мети не знали В вечірній сніжній тишині.

Як солодко в північній тишині (М.Рильський)

Як солодко в північній тишині Давно прочитані книжки перегортати І знову — з радістю і сумом — зустрічати Все те, що снилося в напівзабутим сні.

Тоді весна по серцю б'є крилом, І давня музика сплітається і тане, І новим променем виблискує в тумані Те, що здавалося напівзабутим сном.

На Бабурці(Григорій Лютий)

На Бабурці,на місточку,
Дівчина співала,
Вишивала не сорочку,
Козаків латала...

В кого рана у рученьку,
Вона -заживляла,
В кого рана у серденько,
Вона -цілувала.

Ой ,у тебе ,дівчинонько,
Золотії руки,
Ой у тебе,дівчинонько
Не вуста ,а мука.

Де тоненьким голосочком,
Де вустами шила,
Всіх ординців за лісочком,
Вона -сполошила.

Знають турки ,знає шляхта,
Козака -не вбити,
Доки буде дівчинонька,
Козака любити.

Прим.Бабурка-річка на сході України(Запоріжська обл.)

Кохання (Марія Морозенко)

Кохання дарує нам крила
Й бездумно саме їх ламає.
Кохання – незвідана сила,
Що душу вогнем спопеляє.
Кохання всевладне, всесильне
Для серця найважча мука.
Кохання стає безвільним,
Як двох поглинає розлука.
А серце – воно не питає
Чому в очах сльози солоні.
Багряним суцвіттям палає,
Коханому впавши в долоні.