Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі.

Між ярами там долина, Там біленькая хатина, В тій хатині голубонька, Голубонька-дівчинонька.

Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівча миле.

Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком, Над тим личком зупинися, Чи спить мила — подивися.

Як спить мила, не збудилась — Нагадай їй, з ким любилась, З ким любилась і кохалась І кохати присягалась…

Як заб'ється їй серденько, Як дівча зітхне тяженько, Як заплачуть чорні очі, Вертай, вітре, к полуночі.

А як мене позабула, Як нелюба пригорнула — Ти розвійся край долині, Не вертайся з України…

Вітер віє, вітер віє; Серце тужить, серце мліє… Вітер віє, не вертає, Серце з жалю замирає.

Ти не моя, дівчино дорогая! І не мені краса твоя; Віщує думонька смутная, Що ти, дівчино, не моя!

Ти не моя! За личко гарне Справляє хтось колодія… Мої ж літа проходять марне, Бо ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя!.. І брови чорні Милує інший, а не я, І інший хтось тебе пригорне, А ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя, голубка сива!.. Щаслива доленька твоя, Моя же доля нещаслива, Бо ти, дівчино, не моя!..

Ти не моя! Но що ж я маю? Чим похвалюсь тобі і я? Хіба лиш тим, що тя кохаю; Но ти, дівчино, не моя!..

Ніколи не думав ,що в класика -гумориста така прекрасна лірика!

Мене забудь, моя дівчино! Спокійно жий, щаслива будь, Цвіти хоть рожой, хоть калиной, — Мене забудь, мене забудь!..

Мене забудь — і тяжким смутком Не розбивай біленьку грудь: Шукай собі коханка хутко, Мене забудь, мене забудь!..

Мене забудь, мене не треба! Та якби я коли-небудь Тебе забув… — о боже з неба, Мене забудь, мене забудь!..