Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі… Повій, вітре, з полуночі.

Між ярами там долина, Там біленькая хатина, В тій хатині голубонька, Голубонька-дівчинонька.

Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця. Край віконця постіль біла, Постіль біла, дівча миле.

Зупинися нишком-тишком Над рум'яним білим личком, Над тим личком зупинися, Чи спить мила — подивися.

Як спить мила, не збудилась — Нагадай їй, з ким любилась, З ким любилась і кохалась І кохати присягалась…

Як заб'ється їй серденько, Як дівча зітхне тяженько, Як заплачуть чорні очі, Вертай, вітре, к полуночі.

А як мене позабула, Як нелюба пригорнула — Ти розвійся край долині, Не вертайся з України…

Вітер віє, вітер віє; Серце тужить, серце мліє… Вітер віє, не вертає, Серце з жалю замирає.