Блоги

Почніть з малого – з мови

Почніть з малого – з мови. Вичавлюйте з себе раба у мовному середовищі. Доведіть решті – хто на цій землі господар!

Братня дружба. В Росії ліквідували Об’єднання українців

«То ніякі не русизми», або Пора забирати позичене
П'ятниця, 20 квітня 2012 17:15


То ніякі не русизми. То давні українські слова, що їх ми свого часу позичили росіянам. Тепер настала пора повертати ці слова в нашу мову. Микола Лукаш

Віктор Гребенюк (псевдонім Брат Віктор), письменник, м. Луцьк

Сучасний читач, загартований у боротьбі за чистоту української мови, дивується, розгорнувши твори наших класиків мало не на будь-якій сторінці: чому Іван Франко і Лесь Мартович, Леся Українка і Марко Вовчок без стилістичної мети пересипали свою мову «росіянізмами»?



Ось виписи зі Словника мови Шевченка (К.: Наук. думка, 1964. – Т. 1, 2), з його україномовних творів: благодарити, будуще, виниряти, время, вторий, год, грод, держати, довги, жадний (жадібний), завидувати, заказати (замовити), заставляти (змушувати), краска (фарба), кровать, лавка (крамниця), лист (аркуш), лихорадочно, лісний (лісовий), лучі (промені), много, нарошне, настоящий, начати, нащот, недомогати, обіщати, обутися, одвіт, оп’ять, оставатися, охота (полювання), первий, письмо (лист), підождать, подарок, пожар, поклонник (шанувальник), положено, получити, послідній, постройка, потеряти, прочий, ранше, случай, спішити (квапитися), спросити, стоїти, сутки (доба), тоже, точити, туда, угол, успокоїти, часть, яд.

На Придніпров’ї, де Шевченко навчився рідної говірки, що лежить в основі літературної мови, ці слова широко вживані й донині, але тепер із печаттю «суржика». Припустімо, що вже за часів Шевченка то були русизми, а Тарас Григорович не проявив належної пильності. Погортаймо тоді словники й атласи тих діалектів, котрі найменшою мірою були піддані русифікації. Читачі – вихідці з тих країв легко переконаються, що, хоча фіксація говіркового мовлення розпочалася минулими століттями, ці слова і нині є звичними в устах національно свідомих галичан, гуцулів, поліщуків...

Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок : у 2 ч. – К. : Наук. думка,1984: будьто (нібито), вбути (взути), видіти, вітчина (шинка), вкусний, власть, волнуватися, врем’я, всегда, дальше, ділати, добавити, желати, женщина, зажигати, запад, звено (кільце ланцюга), зябнути, ігла, каждий, кушати картошку, кожа (недублена шкіра), корка (шкуринка), коротати вік, коснутися, красавиця, красити, кузнець, місто (замість), много, немніжко, платок, плохо, пословиця, поспорити, приліжно (старанно), протів, пустяки, ранше, розговор (говірка), розличити, розсипатися вдребезги, рощитатися, свадьба, спорити, спрятати, страда, строїти, струя, суматоха, также, тогда, топливо, тотчас, требовати, тряпка, тучний, участок (ділянка), хворост.

*Цит. за: Череватенко Л. «Сподіваюсь, ніхто не скаже, що я не знаю української мови» // Фразеологія перекладів Миколи Лукаша : cл.-довідн. – К. : Довіра, 2002. – С. 719.

Гуцульські говірки : короткий сл. – Львів : [б. в.], 1997:воздух, вон (геть), видіти, игла, многі, жолудок, звізда, будуще, обув, лічитися (лікуватись), мерзкий, мовня (блискавка, рос. молния), млодіж, оба, об’явити, пляс, портки, свекла, сверщок, смотрити (пильнувати), товпа, хоть шаром покоти, улій (вулик), хромий.

Пиртей П. С. Словник лемківської говірки : матеріали для сл. – Легниця – Вроцлав : [б. в.], 2001:волоси, глупий (дурний), жара, жена, жолудок, зажжеш оген, звізда, здіватися (знущатися), ігла, ізумруд, каждий, карп, красавиця, кудрі, кукла (лялька), лікарство, молодіж, посмотрити, свекров, скверщок, также.

Латта В. Атлас українських говорів Східної Словаччини. – Пряшів : Від.укр. літ. Словац. пед. вид-ва, 1991: жолудок, зажмурити, кип’яток, много, очереть (черга), почки (нирки), спратати, топір, яєшніца.

Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок : у 2 т. – Луцьк : РВВ«Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000: глядіти (дивитися), ето, єсть, должен, когдась, куриця, міл (крейда), мниго, некий, облакуватий, обув’є, отрава, охота (полювання), пастбище, пасть, перве (спершу), різвий, сіверний (про вітер), скверний (негарний), спреждевіку, спугати, товчок, топор (велика сокира для колод), тощий, тропина, тук, туча, хвор, чужбина, щитати (рахувати).

Дыялектны слоўнік Брэстчыны. – Мінск : Навука і тэхніка, 1989(словник фіксує українські говірки Берестейщини): вірьовка, звязь, лікарство, настоящий, облоки, послєдній.

Розмір цієї статті не дає змоги навести всі лексеми й фразеологізми, зафіксовані в цих словниках, котрі можуть здатися «росіянізмами». У тому, що «то ніякі не русизми», а давня українська лексика, котра не ввійшла до літературної мови (чи наразі не закріпилася в ній), але продовжує жити в діалектах і просторіччі, переконує нас і це джерело:

Німчук В. В. Давньоруська спадщина в лексиці української мови: монографія. – К. : Наук. думка, 1992: воздух, волна, гов’ядина, гололедиця, женщина, жолудок, іл, істочник, колібатися, куриця, лом (брухт – запозичене з німецької), лужа, лук (цибуля – запозичене з німецької), луч, міль (мілина), пітух, почка (нирка – запозичене з німецької), семено, скула, струя, тиква (гарбуз – запозичене з тюркських мов), утка, хворост.

Чому ж ці та безліч інших слів, словосполучень, фразеологізмів так подібні до російських? Пригадаймо – у найзагальніших рисах – етногенез росіян. У другій половині І тис. н. е. населення теперішньої європейської частини Росії складали переважно угро-фінські племена: чудь, весь, мурома та ін. Ці простори поступово колонізували східні слов’яни – теперішні українці, та ослов’янені вже у нас варяги (скандинави). Нечисленні колоністи принесли слов’янську мову й культуру, а згодом і християнську віру. Так давньоруська, цебто давньоукраїнська мова була прищеплена до дерева угро-фінських мов, асимілювала їх, заклала підвалини Київської Русі як імперії. Згодом у ці землі влились елементи монгольські й інші; так витворилися росіяни і російська мова. (Втім, Росією ця країна офіційно йменується лише з 1721 року, коли Петро І видав відповідний указ; доти країна називалась Московією, а росіяни – московитами). Цей процес відбувався не тільки через живу мову, а й через церкву, але в ті часи церковнослов’янська була куди ближчою до живої, ніж тепер.

Отже, росіяни – це слов’янізовані угро-фіни зі значними домішками інших етносів. Немає в цьому нічого унікального й нічого принизливого для росіян: таким же чином утворилися, наприклад, болгарська мова і болгари (слов’янізовані тюрки-булгари), французька мова і французи (романізовані галли).

Після занепаду метрополії внаслідок монголо-татарської навали зміцніла із часом Московія перебрала і нашу назву (Рсіа грецькою означає Русь), і свою мову оголосила великорусской (Макро Росіа по-грецьки означало «некорінна, колонізована Русь», подібно як Макро Еллада – це колонії корінної Греції, Мікро Еллади). Згодом наша нова інтелігенція за таких умов, керуючись, безумовно, патріотичними переконаннями («Геть від Москви!»), взялася вичищати рідну мову від справжніх, а часто і від гаданих росіянізмів, заміняючи їх новотворами, полонізмами та германізмами, іншими запозиченнями.

Але в говірках, як бачимо, наша давньоруська лексика живе й донині. Що ж із цим робити? Можна й надалі боротися з нею, наче з «русизмами», а можна – знаючи міру! – легалізувати її в розмовному, художньому, публіцистичному стилях.

Це аж ніяк не означає, що не слід боротися зі справжніми росіянізмами (наприклад, пашлі додому, нема дєнєг, заходьте слєдующий, все харашо; із матюками). Зрештою, це стосується недоцільних запозичень і з будь-якої іншої мови, як-от англіцизмів, яких тепер у нас тьма-тьмуща.

Отже, робимо висновок: давньоукраїнський і новоукраїнський пласти нашої живої мови мають мирно співіснувати. Час повертати своє, рідне.

Спробу такого повернення я зробив у своїх книгах «Діяння небожителів» (поетичний епос) і «Тетрамерон» (новели), що вийшли нещодавно у луцькому видавництві «Ключі»: бльниця, бистрий, враг, воздух, видіти, власть, врем’я, вперве, глуш, двірець (палац), дівочка (дівчина-підліток), жара, зяб, колокл, криша, краска (фарба), лар (скринька), ликувати (радіти), лучистий, много, но (але), новість, обув’я, одвіт, оружно, охотник, письмо (лист), п’ятнований, родителі, скот, строїтись, судьба, часть і т. ін.

Звісно, то все питання, що мають бути продискутовані. Охочі ж посперечатися з приводу справжніх і гаданих росіянізмів мають це робити в чесній і спокійній дискусії: послухайте народ (тих із народу, кому довіряєте), погортайте словники, почитайте, а тоді беріться за перо. Гадаю, з холодним розумом станемо однодумцями.

http://ftp2.mnib.org.ua/mnib288-ZaZilkovituUkrainizaciju.djvu  для тих, хто відстав на 100 років 

Якось викликала
мене до школи Миколина класна керівниця. Стурбовано запитала, чи відомо мені,
що мій син розмовляє в школі українською. Я поцікавився, чи відповідає він
українською на питання з навчальних предметів. «Ні, - відповіла, - до цього,
слава Богу, ще не дійшло. Але на побутові запитання відповідає українською, що
викликає серед учнів «оживлєніє», чим зриває уроки. На це я зауважив, що рідне
для більшості учнів слово за правильного шкільного виховання не повинне
викликати того пожвавлення. Зазначивши, що вона теж українка, класна керівниця
пояснювала, що згідно з методикою школа має «Строгій язиковой режим і
употрєблєніє украінского язика в єйо стенах запрєщається, а ми, пєдагогі,
обязани бороться за чістоту русской речі». Мене ж вона запросила до школи, щоб
я своїм батьківським авторитетом вплинув на сина і допоміг школі боротися з «етім
отріцатєльним явлєнієм». Кінчилася розмова тим, що я відмовився від участі в
цій боротьбі… Синові про цю розмову не казав ні слова.

Через недовгий час
мені довелося порівняти мовний режим синової школи з мовним режимом в
українській. Перевівшись на роботу до селища Бучі поблизу Києва, я повів влаштовувати
до
4-го класу української школи доньку
Любу, також зросійщену перебуванням у цілодобових яслах і садочку, російській
школі й на російськомовній вулиці донбасівського міста. Мав твердий намір
виростити її українкою. 

 У школі довелося зачекати до перерви. Та ось задзвенів
дзвоник, вибігли із класів діти, вийшли учительки. Приголомшило мене те, що
вчительки в присутності дітей розмовляли між собою російською мовою. Я спитав
їх, чи до української школи я потрапив. Почувши від них підтвердження, сказав,
що засумнівався в цьому з огляду на мову їхньої розмови.

- Ну й що? –
здивувалися вони.

Почав я пояснювати,
що вони як  учителі є для дітей
незаперечним авторитетом і, отже, віддаючи в побутовій розмові перевагу
російській мові, тим самим показують дітям непристижність остатньої на відміну
від української. Вчительки назвали ці мої міркування націоналізмом.

От і виходить: те,
що в російській школі було суворим мовним режимом, в українській школі вважалося
націоналізмом. Наслідком відсутності суворого мовного режиму в українській
школі стало те, що на випускному вечорі в Бутанській українській школі №9
директор школи розпочав урочистості, виступивши з промовою російською мовою, а
за ним російською виступали й випускники. Це був 1980 рік – самий розпал
брєжнєвсько-сусловського процесу творення «нової спільноти – совєтського народу».
Та й сьогодні, в незалежній Українській державі, цього суворого мовного режиму
в українських школах не спостерігається, внаслідок чого в них продукується
суржикомовне населення.

Р.П.

Йдеться не тільки про захист української мови в кіно, хоча особисто для мене це - основне питання в темі дублювання кіно. Тепер наша влада руйнує можливості для дублювання в Україні будь-якою мовою. А навіщо воно? Адже в Росії й так усе зроблять, тільки купуй та плати...  

Чи потрібне таке «збагачення»?

Іван ЮЩУК,
професор, завідувач кафедри слов’янської філології і загального мовознавства Київського міжнародного університету

Коли я прочитав машинопис статті Максима Маурітссона, двічі здивувався. По-перше, я не повірив, що це міг написати швед такою бездоганною українською мовою. Швед, якому за 80 років і який недавно живе в Україні (низько вклоняюся йому). Отже, нашу мову легко може вивчити той, хто хоче її знати. А наші, кажучи словами Тараса Шевченка, землячки “з циновими ґудзиками” тільки “по-московській так і ріжуть, сміються та лають батьків своїх, що змалечку цвенькать не навчили по-німецькій”. Вони й російську мову калічать. А українська для них надто важка, не вистачає олії…
Друге, що мене вразило, — це те, наскільки наші вчені мужі й так звані культурні діячі позбавлені естетичного чуття: чужими неоковирними (з погляду наших фонетичних законів) словами так і засмічують, нівечать українську мову, одну з найбагатших і наймилозвучніших мов світу, ніби в ній не вистачає своїх слів. Мовляв, “мы, брат, просвищенны”.
Ось англійське hit (подаю в англійському написанні, бо українське звучання спотворює англійську мову) має точні українські відповідники, і не один: пісенька, співанка, складанка. Можна ще й додати означення модна, ходова. Донедавна було ще одне не наше (німецьке) слово шляґер.
Чи так уже нам потрібен був англійський hooligan? У нас і своїх вистачає, хоч греблю гати: бешкетник, шибеник, урвитель, пробийголова, палисвіт, збиточник, галабурдник, свавілець, розбишака, порушник громадського порядку. Щоправда, хуліган уже прижилося в нас, то й Бог із ним.
Але ось навіщо нам запозичувати hospis (споріднене з нашим гість), якщо в нас є не використовуване тепер богадільня, а можна й дім милосердя. Навіщо hobby, якщо ми маємо захоплення, пристрасть, коник, примха. Що таке holding? Англійською мовою означає ділянка землі, запас, склад, сховище, чіпкий і т. ін. Але ж у нас є вже підприємство, фірма, акціонерне товариство, додайте до цього ще якесь людське означення — і буде нормальна назва: фірма-власник, фірма-розпорядник чи щось інше. Англійці (чи американці) могли створити свою назву, а ми? Не вистачає кебети чи що? Я написав це — і відразу згадалося з Шевченка: “Так як же ти й говорить не вмієш по-здешнему?”
А ось підряд вишикувалися: highway, hiring, high-tech (усе на хай) або hard-bop, hardware, hard-cor, hard-rock. Тепер по порядку. Англійське high означає найвища точка, великий, високий, дорогий і п’яний теж; а way — шлях, дорога; разом highway (дослівно: велика дорога). У нас же, крім дорога, шлях, є ще й путь, гостинець, засвоєні автострада, автомагістраль. На щастя, хайвей поки що дехто вживає лише як екзотизм; але шосе з вибоїнами, слава Богу, хайвеєм ще не називаємо. А от що таке hiring, мені не відомо; може, й лайка якась? Бо на лайку схоже. Слово high-tech американці утворили за допомогою відомого нам high (великий) і скорочення від technik. Таку назву дістав один із стилів в архітектурі, який у нас можна було б спокійнісінько назвати технологічним або конструктивістським стилем.
Наступний ряд: hard — твердий, важкий, дужий і под.; bop — скорочення від bopper “джазовий музикант”, а що разом — Бог його відає; ware — товари, продукт виробництва, разом залізні вироби, боєприпаси, спиртний напій, а що воно насправді означає, отой мовний покруч хардвер, навряд чи простий смертний і збагне; cor — музичне валторна, а що разом, мабуть, музиканти знають; rock — то є рок, разом важкий рок. До речі, саме слово rock в англійській мові означає скеля, камінь, причина нещастя, лід, безглузда помилка, трястися, хитатися.
Треба ж, щоб запозичувати ще й harassment — у нас же є вдосталь слів для позначення цього не зовсім приємного почуття: занепокоєння, неспокій, острах, тривога, стурбованість, роздратування. Англійське house, як жебраки, хапаємо — таж є в нас хата, будинок, дім, житло, оселя, квартира. Щодо house-music, то ми маємо давно запозичене філармонія, не влаштовує це — сотворіть за американським зразком: будинок музики, дім музики, музична оселя. Запозичувати ж coffee-house може лише той, хто не знає, що ми маємо гарне слово кав’ярня. А що воно таке heavy-trash, й дібрати важко: heavy — важкий, отупілий, нудний тощо; trash — покидьки, сміття, погань, разом, мабуть, таке, що й перекладати не годиться.
Фінансовий термін hedge, якщо б його ще правильно передати, то нагадуватиме наше ґедзь. А коли б до слова продаж чи купівля додати слово запобіжний, попередній або завчасний, вийшов би, мабуть, кращий термін, ніж отой англійський. Буде двома словами? Росіяни залізницю називають двома словами железная дорога, французи так само — chemin de fer, і нічого. Мабуть, те саме й з hedge-fond — у словниках української мови цього слова немає.
Чи треба на зірку театру, зірку екрана казати head-liner (head — голова, liner — лайнер, картина, гільза тощо)? Невідомо, навіщо нам слово haphening — подія, випадок, пригода? Так само hill-billy — горянин, бідак, сільський? Чи homing “здатність тварини знаходити дорогу додому” (мовби наше гомін, але ж бо ні) — інстинкт домівки. А ось hook “крюк, багор, пастка, сікач, серп”, як не вимовиш: чи хук (хука дати), чи гук — все плутається поміж нашими словами. Не можу тут не згадати дуже модного тепер словечка top, яке в англійській мові, крім іншого, означає також гичка буряка, перо цибулі, бадилля, дзиґа. А ми його скрізь тулимо. То чи потрібне таке “збагачення” нашої мови?
Чехи в другій половині ХІХ ст. послідовно замінили іншомовні слова своїми: театр — divadlo, тротуар — chodnik, футбол — kopana, граматика — mluvnice, синтаксис — skladba і под. І чудово розуміють одні одних. Ще раніше німці майже повністю позбулися чужої лексики і зараз її рідко допускають у свою мову. Французи теж пильно стежать за чистотою своєї мови і не спішать засмічувати її чужими словами, у них комп’ютер (навіть!) — ordinateur, принтер — imprimeur, монітор — surveiller, файл — dossier тощо. А нашу мову ми через своє інтелектуальне лінивство, треба чи не треба, нехтуючи власною багатющою лексикою (і діалектною та професійною теж) та необмеженими можливостями словотвору, захаращуємо, особливо останнім часом, незрозумілими й важкими для вимови англіцизмами: промоція, інтенція, уїк-енд, сингл, ріелтор тощо. Надто вже багато таких слів у науковій літературі.

Надмірне, бездумне вживання чужомовних слів робить мову малозрозумілою, перетворює її на жаргон і, що найгірше, руйнує її систему, розхитує усталені фонетичні й граматичні закони, гальмує сприйняття тексту, утруднює мислення.

Джерело

Із студій Максима МАУРІТССОНА: «Х» чи «г» в українській мові

Звук h в англійській, німецькій, нідерландській, данській, шведській, норвезькій, румунській, фінській, естонській і угорській мовах в українській мові передається через г, тоді як у російській мові, яка не має жодної літери, що відповідає звукові h, передається через х. Так, наприклад, фінське слово Helsinki української звучить Гельсінкі, а російською — Хельсинки. Є також кілька слів, які в оригінальній мові мали h, а в українській його втратили. Так, приміром, латинське і грецьке historia — історія або грецьке Hellas (Греція) в українській звучить Еллада. З іншого боку є мови, які не мають звука х і передають його через h, так, наприклад, угорське слово Csehov (Чехов), на противагу панівному використовуванні російською звука х, навіть при переданні звука h.
На жаль, особливо в останні роки насамперед російськомовні українці забули або не зважали на правильність передання звука h через г, а не через х. Перелічу деякі помилкові передання.
З англійської: hit — хіт; hooligan — хуліган; hockey — хокей; hippie — хіпі; hospice — хоспіс; Halloween — Хелоуін; holding — холдинг; hobby — хобі; happy end — хепі-енд (чому з тире?); Hartford (місто в США) — Хартфорд; Hastings (місто в США) — Хейстінгс (але Гастінгс — місто з тою самою назвою у Великобританії); Honiara — Хоніара; Houston — Х’юстон; Huntingdon (shire) — Хантінгдон (шир); Hyderabad — Хайдарабад; Idaho — Айдахо; halfback — хавбек; highway — хайвей; hiring — хайринг; high-tech — хай-тек; harassment — харасмент; hard-bop — хард-боп; hardware — хардвер; hard-cor — хард-кор; hard-rock — хард-рок; house-music — хауз-мьюзік; house-rent-party — хауз-рент-парти; coffee-house — кофе хауз (або хаус); heavy(-trash)-metal — хеві(-треш)-метал; hedge — хедж; hedge fond — хедж-фонд (чому з тире?); head-liner — хедлайнер; hand — хенд; hands on — хендз-он (чому з тире?); happening — хепенінг; hat-trick — хет-трик; hatchback — хетчбек (чому не хечбек); hillbilly — хілбілі; hindi — хінді; Hindustani — хіндустані (населення, але Індостан про регіон); hall — хол; howlers — холерс; holism — холізм; holocaust — холокост; homing — хомінг; hone — хон; hopper — хопер; hornpipe — хорнпайп, горнпайп; hot — хот; hot-jazz — хот-джаз; hot ton — хот-тон; hook — гук; hula-hula — хула-хула; hinayana (в індійських мовах) — хінайана; з іспанської: habanera — хабанера; jondo — хондо; junta — хунта; з латинської: habeas data — хабеас дата; habeas corpus — хабеас корпус; з норвезької: halling — халінг; hardingfele — хардингфеле; з німецької: Halbmond — Хальмонд; Sahara (пустеля) — Сахара; Handler — хендлер; з грецької: haimosis — хемоз; з румунської: hora — хора; Heim (австрійський посол в Україні) — Хайм; Heel (німецька фірма) — Хель.
Думаю, що німецький композитор Ludwig van Beethoven (1770—1827) перевертається у своїй могилі, коли чує, як не тільки росіяни, а навіть українці вимовляють його прізвище Бетховен.
Зловживання літерою х з’являється ще, коли передаються китайські, японські та в’єтнамські слова, приміром, Хуанхе (Hwang Ho, проте Гонконг — правильно, відповідно до Hong Kong), Хіросіма (Hiroshima), Хоккайдо (Hokkaido), Хонсю (Honshu), Хайнань (Hainan), харакірі (harakiri), Хайфон (Hai Phong). У цих мовах звук х просто не існує.
Щодо семітських мов, там є три види звуків категорії h. У деяких словах буква х не відповідає оригінальному семітському звукові, тому краще писати г, а не х, оскільки г ближче до вимови оригінала. Тож Гайфа, а не Хайфа (Haifa).

З усього вищесказаного випливає, що зловживання буквою х замість правильної, притаманної українській мові літери г — це чистий русизм. А оскільки український патріот, який щиро піклується про свою Батьківщину та чистоту рідної мови, повинен відкидати всі русизми, треба було б починати це очищення уже 1991 року, коли Україна стала незалежною, бо, як недавно естонський Президент на запитання, чи російська мова може бути в Естонії другою державною, відповів: “Російська мова — це мова окупантів”, або як кажу я — мова загарбників, які навіть назву своєї держави украли.

Джерело

Ближче до фонетико-морфологічних особливостей

Олександр ПОНОМАРІВ,
доктор філологічних наук, професор

Не всі звуки, наявні в одній мові, мають відповідники в инших мовах. З огляду на це при запозичанні слів кожна мова на місце відсутніх у ній звуків підставляє найближчі до них за акустичним враженням власні. Наприклад, російська мова не має фрикативного звука, що йому відповідає h в англійській, німецькій, данській та инших мовах. Росіяни відтворюють цей звук то через г, то через х: гумус, Гейне, Гайдн, Гофман, Вильгельм (останнім часом почали писати Хофман, Вильхельм), хабанера (але Гавана), хиатус, хит, холдинг, хиппи тощо.
В українській мові літерою х відтворюється, як правило, іншомовна фонема ch (англ. kh): Фридрих (Friedrich), Халдея (Chaldaea), хакі (khaki); фонему h потрібно передавати через г. Про це зокрема йдеться в Словнику за редакцією Б. Грінченка, у Словнику іншомовних слів за редакцією академіка О. Мельничука, а також у Постанові Кабінету Міністрів України від 27 січня 2010 року “Український алфавіт латиницею”. Хотілося б, щоб це запам’ятали працівники Українського радіо й телебачення, численні публічні особи, які не тільки не читають жодних мовних порад, а й не заглядають у словники української мови. Нехтуючи рекомендації українських лексикографічних праць, вони беззастережно й безпідставно копіюють своїх московських колег і вимовляють хінді (одна з мов Індії), холокост, хомо сапіенс, хонорис кауза, у власних назвах Хайдеггер, Ханс, Хельмут, Хіларі, Хофман, Вільхельм, Нетаньяху, Ісфахан, Йоханнесбург та ще в багатьох власних і загальних назвах, що про них пише Максим Маурітссон.
На підставі фонетичних можливостей української мови, де маємо г (h), ґ (g), х (ch, kh), потрібно писати й вимовляти Гайдеґґер, Ганс, Гельмут, Гіларі, Гофман, Вільгельм, Нетаньягу, Ісфаган, Йоганнесбург, гіт, гокей, гіппі, гаракірі, голдинг, гобі, гепі енд, Г’юстон, Гайдабарад, геві-метал, гінді, гіндустані, Гайм і под. Крім непотрібного “хекання”, мусимо уникати й невмотивованого “ґекання”, писати й вимовляти не Ґабсбург, Ґаваї, Ґамбург, Ґамлет, Ґамсун, а Габсбург, Гаваї, Гамбург, Гамлет, Гамсун (Habsburg, Hawaii, Hamburg, Hamlet, Hamsun).
Потрібно частіше заглядати до академічних словників, де давно відмінюються слова пальто й ситро, де написано гіатус, гінді, голокост, Ісфаган, Йоганнесбург, а не хіатус, хінді, холокост; де назва міста Сіверськодонецьк, а не Сєверодонецьк, де починають упорядковувати відтворення грецької тети: за зразком бібліотека, естетика, метод, теза, Прометей, поряд із невмотивованими міф та ефір подано закономірні міт і етер. Класики української літератури не тільки в минулому писали, а й тепер пишуть: “Путь на Голготу велична тоді, Коли тямить людина, на що й куди вона йде” (Леся Українка); “Блиснула щаслива ідея. Вона ще без форми, легка, невловима. Як етер” (Михайло Коцюбинський); “Ми скрізь були, нас вабив спів сирен, Сарматський степ і мармури Атен” (Микола Зеров); “Тим вістрям щодня й щоночі Він пильно обводить світ, Привчаючи наші очі За дійсність приймати міт” (Микола Руденко); “Вони летіли поруч у ясному світляному етері… Те саме відчувала й Галя, їй здалося, що в неї голубе не тільки плаття, а й вона сама стала етерна і ясна” (Валерій Шевчук).

Наслідуймо їхній приклад.

Джерело