Про співтовариство

Ми Українці не за національністю, а за Духом, Світоглядом, Свідомістю. Кожен Українець знає свою особисту національну культуру та мову і кожен Українець знає українську культуру, добре володіє українською мовою, державною та міжнаціональною мовою нашої спільної Батьківщини Руси-України.
Вид:
короткий
повний

Я розмовляю українською!

пам'яті Олександра Ільченка

  • 04.06.15, 13:46

"...Зaчувши пaнські похвaляння, ти, Михaйлику, зaпорожець тобто, візьмеш доброго дрюкa, покличеш нa поміч добрих сусідів…

 

- Москaля? - спитaли з юрби.

 

- А то кого ж!.. Покличеш москaля з білорусaми нa допомогу тa вже з ними рaзом тих пaнів мостивих добрим гуртом будете тaк сильно лупцювaти, тaк дуже духопелити.

 

 

- Гaмселити, - підкaзaв Покивaн.

 

- Товкмaчити, - підкaзaли з юрби.

 

- Дубaсити!

 

- Гріти! Періщити!

 

- Гaтити! Молотити! Дубцювaти!

 

- Хворостити! Хвоїти! Шпaрити! Чухрaти!

 

- Оклaдaти! Бaнити! Пужити! Шмaгaти!

 

- Трощити! Гепaти! Гилити! Голомшити! Кулaчити! Мaніжити! Локшити! Потрошити! ..."


http://www.bofon-life.com/#!???????????-??????-??????????-????????-???-?-??????????-????-????-????????/cu6k/556c6b690cf298b2d3f7042f

Продукти харчування — це предмети засерання!

А от з харчовими продуктами, видно, можна заходити.

Сам в шоці

  • 30.04.14, 18:06
Я не живу иллюзиями и даже мечтать не могу о том, что в «Динамо» приедет иностранный тренер, который свою первую пресс-конференцию в новом клубе даст на украинском (ну, или русском) языке в знак уважения к месту своей новой работы, как это в «Баварии» сделал Гвардьола, который за полгода до вступления на должность просто учил новый для себя язык. Акцентирую: В ЗНАК УВАЖЕНИЯ К КЛУБУ И СТРАНЕ.

***

  • 04.03.14, 17:48

1. Багато важило й те, що вона жила своєю головою, нікого не брала під своє крило й з усіма була проста. Як на інших, то й їй не слід було б держати себе так. По-дурному це все. Гостре на язик вуличне інформбюро, знай, переконувало всіх: «Хай там як вона старається – з того всього не буде діла».

 

2. Велику роль відігравало й те, що вона була самостійною людиною, нікого не брала під своє покровительство й з усіма трималася просто. Згідно з поняттями багатьох, то їй не слід було б поводитися так. Це все не дасть жодних результатів, і дотепне вуличне інформбюро безупинно переконувало всіх: «Як би вона не старалась, її старання – абсолютно безперспективна справа».

День української писемності та мови

  • 09.11.13, 18:00


9 листопада народилися:

1872 — Богдан Лепкий, український поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури. Творча спадщина Б.Лепкого складає понад 80 власних книг, у тому числі цикл романів «Мазепа», він — упорядник і видавець 62 томів творів української класики з ґрунтовними дослідженнями, примітками, коментарями.

«Колисав мою колиску Вітер рідного Поділля І зливав на сонні вії Степового запах зілля. Колисав мою колиску Звук підгірської трембіти, Що від неї зорі меркнуть І росою плачуть квіти» (Богдан Лепкий)

Питання походження слов'янської писемності залишається досі остаточно не з'ясованим. Але однозначно визнано факт її існування ще до Хрещення Русі. Про це маємо декілька свідчень у стародавніх літописах.


У «Житії» слов'янського просвітника Кирила зберігся переказ, що він бачив у 860 в кримському Херсонесі (Корсуні) книги, написані «руськими письменами». Ці ж «руські письмена» згадують й арабські письменники Х століття. В історичних джерелах зустрічається також повідомлення про те, що руська писемність, нарівні з староєврейською, розповсюджувалася в Хазарії. Важливим свідченням того, що писемність була відома в Київській Русі ще до хрещення, стала знайдена в 1949 р. в одному зі смоленських курганів глиняна посудина середини Х ст. з давньоруським написом «гороухща» (гірчиця).

У світі нараховується близько трьох тисяч мов, а якщо ще діалекти порахувати, як самостійні мови, то загальна кількість мов у світі сягне п’яти тисяч. Таким чином, на кожен мільйон осіб припадає одна мова.

В землі віки лежала мова

  • 31.10.13, 10:34
В землі віки лежала мова
І врешті вибилась на світ.
О мово, ночі колискова!
Прийми мій радісний привіт.
Навік пройшла пора безславна.
Цвіти і сяй, моя державна...

І розцвіла, як квітка, мова
На рідній ниві, над струмком,
Але прийшла на лан корова
І завертіла язиком...
Недовго думала і ждала,
Взяла і всю її злизала...

Отож чужих корів годуйте
Сінцем, помиями в хлівах,
Але вночі і вдень пильнуйте,
Щоб не ходили по ланах.
Коли ж у вас серця телячі,
Зробіть намордники собачі.

13.Х. 1918 Олесь

Печенізька облога києва

  • 04.10.13, 19:31
Раз дізнались печеніги,

Що для бою час настав,

Що в Болгарїї далекій

Забарився Святослав.



Наче хмари, бідний Київ

Печеніги облягли,

Загриміли всюди сурми,

Тарабани загули.



А у місті плач і стогін:

Ані вийти, ні ввійти,

Став людей косити голод,

Став в могили їх нести.



А в той час гуляє Претич

З дужим військом за Дніпром…

Та не станеш буйним вітром

І не зробишся орлом.



Полетіли б і сказати:

"Ви на волі, соколи,

А наш Київ сірим муром

Печеніги облягли".



Стали думати кияни,

Де їм лицаря знайти,

Щоб із міста на той берег

Сміло зважився пройти.



"Я піду!" – хлоп'я говорить.

"Ти ж мале ще, молоде…"

"Я піду", – хлоп'я говорить

І з вуздечкою іде.



Вийшов з міста, в яр спустився,

Полем швидко перебіг,

Став, постояв, вийшов з гаю,

Йде, неначе печеніг.



Ось і табір, Глянув – війська,

Як тієї сарани!

Коні ржуть, реве худоба,

На триногах казани.



А на сонці сяє зброя,

Сяють, блискають списи…

Як пробитися крізь хмару,

Як пройти через ліси?!



"Де ти, Претич-воєводо,

Де ти, князю Святослав?!" –

Так собі подумав хлопець

І у когось запитав:



"Чи не бачили ви, дядьку,

Тут буланого коня?

Я пустив його на пашу,

Та й заснув на хвильку я…"



"Ні, не бачив… ач, роззява!

Так колись ти і в бою

Задрімаєш і за хвильку…

Стратиш голову свою".



"Треба йти питати інших…

Де ж він, лишенько моє?!

Гей ти, коню мій буланий,

Гей, озвися, де ти є?!"



Вдалині Дніпро синіє…

Хлопчик плаче, як ягня:

"Чи не бачили ви, дядьку,

Тут буланого коня?"



Ось уже і любий берег,

Хвилі весело шумлять…

Він оглянувся – далеко

Вороги його стоять.



І схопив себе за груди,

На собі одежу рве,

Через мить уже по хвилях

На той берег він пливе.



І нарешті бачать хлопця

Печенізьки вояки,

І за ним біжать, женуться,

Як за сарною вовки.



Туго луки натягають,

Стріли кидають вперед,

То пірне хлоп'я у воду,

То заб'ється в очерет.



Стріли падають у воду,

Наче чорні блискавки…

Попливти б, – але бояться

Печенізьки вояки.



А мале хлоп'я давно вже

Степом котиться-летить…

Сяють вогниками очі,

Серце пташкою тремтить.



Ось уже і рідний табір,

Ось і Претич, вояки…

Ах, здається, по степу він

Розгубив свої думки.



Прибігає, важко диха,

Ледве встоїть на ногах…

Закричав – і гнів палає

В огняних його словах.



"Воєводо і вояцтво!

Ви гуляєте, орли,

А наш Київ, наче хмари,

Печеніги облягли.



Ви гуляєте, а люде

Швидко з голоду помруть,

Швидко з голоду наш Київ

Печенігам віддадуть".



Пильно слухає вояцтво,

Що розказує хлоп'я…

Меч стискає воєвода

І сідає на коня.



"Вояки! вперед! на поміч! –

Вірний Претич закричав, –

Хай живе наш славний Київ,

Хай живе наш Святослав".



Обернувся в вулик табір…

Крики, ржання, метушня…

Кожний бравсь за спис, за зброю

І… на огиря-коня.



І злякались печеніги…

Крик пішов і залунав,

Що вертається з походу

Переможець Святослав.



Безліч літ уже минуло,

Вже давно в землі хлоп'я.

І давно вже в серці нашім

Вмерло лицаря ім'я.


О.Олесь

їїї

  • 04.10.13, 19:23
500 чи 1000, або Ще раз про вік літери «Ї»

Хай це можливо і не найсуттєвіше
але ти дитино
покликана захищати своїми
долоньками
крихітну свічечку букви “ї“
Іван Малкович. Напучування.

Шановна редакціє! Прочитав у ч. 9 “Слова Просвіти” за 2013 р. замітку Євгена Цимбалюка з Рівненщини “Літера “Ї” потрапила до книги рекордів України”. У ній він повідомляє, що літера “ї”, яку було встановлено на майдані Незалежності в Рівному під час святкування Дня рідної мови, заввишки 3 метри 60 сантиметрів. І що завдяки цьому вона потрапила до книги рекордів України. А далі автор замітки говорить, що літері “ї” нібито лише понад 500 років і що “в сучасному значенні її вперше вжито 1874—1875 рр. у “Записках Південно-Західного відділення” Російського географічного товариства у Києві”. Я вже друкував у “Літературній Україні” свою розвідку щодо літери “ї”. Але, зважаючи на важливість цього питання та з метою виправлення помилкового уявлення про джерела її походження, вважаю за необхідне викласти свої розвідки і для читачів “Слова Просвіти”.
Тривале й систематичне перекручування історії імперською Москвою включно з викраденням і присвоєнням спадщини і самої назви княжої доби нашої держави Русь; переслідування та заборона використання української мови, які поширювалися навіть на окремі літери української абетки, спричинилися до того, що ми ще й сьогодні живемо і мислимо за імперськими стереотипами. До одного з таких стереотипів належить думка про походження літери “ї”. Оскільки її немає в російському алфавіті, Москва досовєтська й совєтська заперечувала думку про використання цієї літери київськими руськими писцями. Тим самим відсікалися справжні витоки української писемності та насаджувалась облудна теза про значно пізніше формування української мови — ХІV ст. А отже, й української історії та нації. Водночас Імперська Москва нахабно присвоювала всю спадщину княжої доби України—Руси. Ця тенденція не змінилась і нині. З особливою люттю вона виявлялася в Україні за радянських часів. Колись світлої пам’яті український історик Я. І. Дзира лише за невеличку публікацію, у якій стверджував думку про використання літери “ї” в козацьких літописах і надибування її в “Ізборнику Святослава — 73”, мав величезні неприємності. Тодішній керівник Інституту Іван Білодід навіть влаштував спеціальне засідання вченої ради, аби засудити зухвалий вчинок молодого науковця. Тож і сьогодні в наукових дослідженнях старослов’янської писемності та мови в незалежній Україні використовуються давні імперські стереотипи.
Загалом літеру “ї” науковці пов’язують із “іжицею” глаголиці. Вважається, що в глаголицькій абетці існувало два знаки для звука “і”. Один із них — коло (подібно до літери “о”), на якому зверху вклинювався маленький трикутничок. А другий — трикутник, на якому зверху тулилися два з’єднані по верху лінією малесенькі вічка. Перший знак нібито використовувався на початку слова і після голосного, а другий — після приголосного. У пізніших пам’ятках глаголиці з’являється третій знак для літери “і”, який називають “іже на ніжці”. Він відрізнявся від другої “іжиці” тим, що замість трикутника під вічками стояла ніжка. Тобто — подібний до літери “ї”. Походить цей знак, за І. В. Ягичем, як і більшість літер глаголиці, нібито з грецького мінускульного (маленького, дрібного) письма. Чи запозичили греки, чи самі придумали — невідомо. Якщо зважити на те, що один з творців слов’янського письма в кримському Херсонесі (Коростені) знайомився з невідомими руськими письменами, то можна припустити, що там була і літера “ї”. Щодо використання чи не використання її київськими руськими писцями, то для мене особисто тут двох думок бути не може.
2007 року я записав і реконструював текст Остромирової Євангелії сучасною українською абеткою. Так-от, на звороті аркушів 102 та 184 цієї пам’ятки автор використовує літеру “ї”. Уперше для позначення місцевого відмінка первісного займенника “ій” – іїм: “Запрети[в] же Іі[су]с д[у]ху нечистууму [в] [і]ї[м] [і] ісціли[в] отрока”. Удруге для позначення особового закінчення активного дієприкметника минулого часу: “Во время оно [в]виді[в] Іюда, предавъї[й] Єго…” Тобто в такому ж значенні, у якому її вживаємо і ми сьогодні.
Минуло 956 років від початку написання пам’ятки давньої української писемності й мови “Остромирова Євангелія” (1056—1057). А отже, не менше й легендарній українській літері “ї”, що з нею асоціюється назва нашої держави: УКРАЇНА, і на честь якої в Рівному було проведено свято в День рідної мови 28 лютого. Отож вік літери “ї” складає не 500, а щонайменше 1000 років. І відправною точкою є не “Записки…” 1874—1875 року, а “Остромирова Євангелія” 1056—1057 року.

Примітка: У квадратних дужках зазначено реконструйовані літери, що відсутні в оригіналі тексту.
Додаток: ксерокопії аркушів 102 та 184 зворот Остромирової Євангелії; зразки форми літери “ї” в найдавніших джерелах.

Микола ТКАЧ