Воно повернулося

Колись таке було. Дідусь розповідав. 
 
Їхав від друзів - святкували День Незалежності. Зайшов у метро (я в мультикамі і зеленому береті) - там група правосеків. Вітаюся "Слава Україні" у відповідь "Героям слава! Брате, ти давно звідти? Як ти тут?" Слово за слово - хлопці розповіли що о 20.30 на Михайлівській буде відкриття пам'ятника добровольцям. Дізналися що я доброволець-козак. "Брат підгрібай, це ж і вам пам'ятник!" 
 
Абсолютно незнайомі люди. 
 
Я й не збирався виходити у центрі, але не витримав. До відкриття було ще хвилин 45 - пройшовся Майданом послухав симфонічний оркестр. Підійшла миловидна жінка: "Ми так вам вдячні за вашу службу". Підійшли хлопці в мультику: "Слава Україні, брате! Зі святом тебе!" 
 
Абсолютно незнайомі люди. 
 
Піднявся на Михайлівську. Люди-люди-люди. Однострої-однострої-однострої. Кепі, мазепинки, панами, блакитні берети. Торкають за плече. "Слава Україні! Зі святом, брате!" Хлопець у блакитному береті тисне руку і обнімає. Хлопець в червоному береті і однострої НГ поплескує по плечу. 
 
Абсолютно незнайомі люди. 
 
На станції метро стикнувся з хлопцем у мультиками. З тербату. У госпіталі лежить. "Слава Україні - Героям слава! Зі святом брате!" І всю дороги до самої його зупинки травили байки у кого що було в АТО. 
 
Абсолютно незнайома людина. Ми навіть імен одне одного не спитали. 
 
Я знаю, в книжках це називають "фронтове братство". 
 
Дідусь розповідав. Колись таке було. Після війни. Після тої війни. 
 
Воно повернулося. 
 
Дмитро Калинчук