Зустріч Ніколя і Мері (розв'язка)

Як отримав Ніколя
Листа від блондинки,
Став із шафи діставать
Патефон, пластинки.

Виправ майку і труси,
Підмів в хаті трохи.
І перуку попросив
У сусіда Льохи.

Галстук-"бабочку" крутив
Ніколя і так і сяк.
Дорогою прихопив
Для солідності піджак.

Побіг кралю зустрічати
Майже із столиці.
Персик начебто жила
У Пущі-Водиці.

Пасажири уже вийшли
Із маршрутного таксі.
А блондинки не побачив:
Руді, чорні, сиві всі.

Тут до нього бабця тупа
Років десь за шістдесят:
"Діду, ти мене послухай,
Мене мають зустрічать.

Красень, ростом чималенький,
Гарний юноша такий!
Не такий, як ти, - худенький,
І високий, і стрункий!

Ще не бачила будинку,
Дім, гараж - усе своє!
А як випаде годинка,
То на скрипці виграє".

В Колі серце калатає,
Ледь не вискочить з грудей.
"Як зовуть його?" - питає.
"О, не так, як всіх людей.

Кращий за усіх у мене
В цьому місті кавалер.
Ніколя його імення
На французький все ж манер!"

Люди витрішки справляли,
Починали розуміти:
"Це не та красуня-ляля,
Що в газеті ти примітив?"

Потягнув стару за руку
Коля далі від очей.
В метушні згубив перуку,
А позаду сміх людей:

"Мріяв дідо: "Одружуся!" -
Довитався в хмарах!
Що Микола, що Маруся -
Два чоботи - пара!"