О сообществе

Толерантність - біологічний термін, що означає поступливість живого організму до інфекції, втрату здатності до захисної реакції на зараження, відсутність імунітету до будь-яких шкідливих для організму впливів. Ми проти насаджуваної вимираючим білим людям "толерантності", як засобу їх поневолення і геноциду. Ми проти гомосексуалізму, розпусти, расового змішування, мультикультуралізму, ювенальної юстиції, гендерної політики, та інших факторів, що ведуть до деградації і загибелі суспільства. Проінформований - значить озброєний!
Вид:
краткий
полный

Антитолерантність

Звідки коріння політкоректності?

  • 11.06.13, 12:11
Здавалось би вся ця вакханалія в Європі та США (більш широко в білому світі) почалася нещодавно. Але це тільки здається, насправді коріння того, що відбувається тягнеться доволі далеко, в початки ХХ століття, з якого інтелектуали працювали в поті чола, щоб "обгрунтувати" те, що здається пересічній людині абсурдом.

Коріння цього звісно лежить в марксизмі. Марксизм перший обгрунтував ідею, що не існує націй і рас, а існують лише пригнобленні (пролетаріат) і гнобителі (буржуазія, аристократія). Культура народів за Марксом це лише надбудова над економічною формацією, тому вона власне і не варта до уваги, важлива лише економічна формація і зміна якої призведе і до зміни культурної надбудови автоматично. Власне культурі не особливо приділялось і уваги. Маркс передрікав, що коли економічні протиріччя призведуть до великої війни, пролетаріат об'єднається між собою не дивлячись на кордони в єдиному пориві проти національних буржуазій. Однак розгорнулася Перша світова війна і нічого. Німець пролетар воював з французом пролетарем. Пророцтво Маркса не здійснилося. Не дивлячись на те, що в Росії більшовизм переміг і фанатик Троцький-Бронштейн передрікав наближення "світової революції", стався швидше кінець Троцького. Але здавалось би успішний соціалістичний поступ в Європі був подавлений приходом фашиських і націонілстичних режимів. Російські більшовики взялися за теорію "побудови комунізму в окремо взятій країні", а ось західним марксистським інтелектуалам довелося чесати потилиці і знайти відповідь на питання: чого комунізм в Європі програв?

Першими переробляти теорію почали італійський комуніст Антоніо Грамші та Дьердь Бернард Льовінгер, угорський єврей, більш відомий під псевдонімом Георг Лукач. Грамші, розібравши Першу світову, заперечив Марксу в його тезі, що головне економічні формації, а культура лише надбудова. Адже за Грамші пролетаріат був засліплений західною культурою, щоб усвідомити свої економічні інтернаціональні інтереси. Отже, робить виснвок Грамші, наш основний удар має бути спрямований не на клас буржуазії та капіталу, а саме на європейську культуру. Схожої думки притримувався і Лукач, котрий будучі помічником скаженого угорського комуніста і єврея Бели Куна, сказав: "Нас треба врятувати від європейської культури". До речі Лукач був автором концепції, котра зараз стала у широкому вжитку у Європі - це сексуальне виховання у школах, котре Лукач увів в угорських школах. Щоправда недовго це щастя відбувалося, адже до влади прийшов Хорті і вигнав з країни комуністів. 

Але Лукач без справи не залишився. Він перебрався у Веймарську Німеччину. Тут він зійшовся з Феліксом Вейлом, марксистом і заможною людиною. Вейлу сподобались ідеї Лукача і він вирішив профінансувати створення Лукачем університету, як він мав спочатку називатись "Інститут марксизма". Хоча Лукач наполіг, щоб назва була більш респектабельною. Так на світ з'явився Інститут соціальних досліджень у Франкфурті, що став відомим у майбутньому як Франкфуртська школа.

Вейл і Лукач одразу знайшли і дирекктора для цього інституту - ним став німецький єврей Макс Хоркхаймер. Він звернув на себе увагу Лукача своїми теоритичними працями, де зумів об'єднати психоаналіз Фрейда із теорією Маркса. Апогей роботи Франкфуртської школи - це праця Хокрхаймера "Критична теорія". Отже в чому полягає суть теорії Хоркхаймера? Хоркхаймер погодився з Грамші і Лукачем, що перегородою до панування нових формацій є європейська культура, котра засліплює "гноблений" люд. Отже прав був Грамші - удар має в першу чергу бути направлений на європейську культуру. Хоркхаймер критикував Маркса за те, що той будував майбутню концепцію устрою. За Хоркхаймером передрікати майбутнє неможливо, адже це буде "ера абсолютної свободи" і яки риси вона отримає передбачити неможливо. Отже їхнє завдання не будувати майбутні формації, а лише критикувати сьогодення, руйнувати європейську культуру і всі "забобони", щоб вона рухнула і на її уламках вже сам визріє майбутній устрій "благоденства". Тобто робота має бути направлена на тотальний нігілізм, критику будь-чого і будь-кого, особливо не задумуючись що пропонувати натомість, котре має "саме визріти".

У Хоркхаймера були послідовники. Найвідоміші з них це Теодор Адорно, Герберт Маркузе та Еріх Фромм (всі євреї). Після приходу до влади нацистів Інститут соціальних досліджень був закритий, а Фромм, Марузе і Адорно були змушені емігрувати через своє єврейське походження. Адорно переїхав у Великобританію, а Фромм та Маркузе у США. Саме Маркузе та Фромм зіграли величезну роль в цьому руху. Отже Маркузе пише книгу "Одномірна людина", в якій критикує сучасне йому "суспільство споживання" прикрите пуританською американською мораллю. Еріх Фромм вимагає від молоді "вивільнити себе" із вузьких рамок культури, "стати собою". В продовження своєї "Ондомірної людини" Маркузе написав "Ерос та цивілізація", де слідуючи за ідеями Фромма та іншого представника Франкфуртської школи Вільгельма Райха (також єврей, що емігрував з Рейху), що людина, "одномірна" за Маркузе, може вивільнитесь тільки шляхом вивільнення від всіх умовностей, відірватись від культури, в тому числі вивільнитись сексуально та подолати всі культурні "забобони". Маркузе, Фромм та Райх стали ідеологами руху хіппі та авангардом сексуальної революції, котра мала покінчити з усією західною європейською культурою, котра за Грамші, стояли на заваді "суспільству свободи".

В Європі після війни, комуністи прийняли тактику Грамші та ідеї Маркузе-Фромма. Іспанський комуніст Сантьяго Каррільо написав програмну книгу "Єврокомунізм та держава" за якою він продовжує ідею Грамші - руйнувати треба не держави або клас буржуазії, а саме спосіб західної культури та еволюційно перейти на новий рівень. В цьому Карілльо бачить можливість співпраці з лібералами та необхідність та навіть бажанність до певного часу таких систем, як демократія. Отже за думкою Карілльо соціалізм має атакувати зсередини, зруйнувати все за Хоркхаймером, а потім вже прийде "щастя", саме. Італійський комуніст Енріко Берлінгуер, продовжуючи ідеї Карілльо, закликав до можливості та навіть необхідності співпраці з християнськими-демократами (або їхніми аналогами в інших країнах). За Берлінгуєром ера комунізму відходила, саме він став автором іміджевого ребрендінга, заявивши, що Європа впитала в себе ідеї комунізму та лібералізму і має перейти на іншу ступінь розвитку - європейську соціал-демократію. Сам Берлінгуєр у 1993 році перейменував Комуністичну партію Італії в Демократичну партію Італії, котра сьогодні в Італії правляча.

І тепер я думаю вам не буде дивним весь той абсурд, що відбувається в Європі із захистом кольорових, просування педерастії, педофілії та інших збочень, уродського мистецтва і тупорилої попси У неокомуністів немає цілей, їхня ціль за Хоркхаймером - це руйнування всього традиційного без жодної цілі, а потім, за їхньою думкою, на голому майданчику мультирасового космополітичного суспільства визріє "справедливе суспільство" саме собою. Тож не дивуйтеся абсурдності того, що відбувається в Європі. Доведення до абсурду зброя "нових лівих", що правлять там.

Європейська андроповщина та Україна

  • 10.06.13, 12:20
Україна ніколи не бажає вчитися на помилках, вперто не бажає. В часи всевластя УНР, цієї ікони сучасної української історіографії, відбувалося те, що і зараз. В ті часи керманичі УНР, як собаки пускали слину, дивлячись на Європу. В цей час побідоносним маршем йшов соціалістичний рух по Європі. Не особливо задумуючись, вони повторювали лозунги європейського соціалізму, надаючи їм місцевий колорит. Тоді у повітрі відчувалося, що стара демократія руйнується, а соціалізм вносить хаос. Це була агонія Європи, але унеерівці цього не помічали, вони захоплювались всім поверховим, вони мліли перед Європою, мазохістсько захоплюючись тим, що її руйнувало, як сьогодні наша еліта і більшість мліє перед блиском бутиків, новими колекціями від Шанель і підпідарашенимми поп-зірками. Вони були не далекоглядні, щоб зрозуміти виклики часу. В той час, яу їх зрозуміли фіни, поляки, прибалти, угорці, румуни УНР вперто билась головою об стіну. А потім в Європу прийшов фашизм. Хтоб які слюняві сентенції не пускав, фашизм був силою реакції Європи на соціалізм. Ера мас була приглушена нетривалим володарюванням особи - Муссоліні, Прімо де Рівера, Хорті, Кодряну, Пілсудський, Маннергейм. І навіть країнам демократії, щоб перемогти фашизм знадобились особи, ніхто не буде заперечувати, що Черчилль був особистістю, що інвалід Рузвельт був більшою особистітю ніж більшість сучасних здорових тілом, проте не духом, а які фігури породжувала армія демократичних країн - Паттон, Монтгомері, Макартур. Хтось сказав, що перша половина ХХ століття була битвою останніх титанів. Цього всього "засєдателі" в Центральній Раді передбачити не могли, тому і залишились на узбіччі історії, до останнього пускаючи слину в бік соціалістичного руху Європи.

Період з 1945 по 2001 рік в історії Європи можна назвати словами Ніцще "ерою тотального нігілізму", марксистські інтелектуали перефарбувалися в лібералів, проте своєї справи не покинули - вони виривали європейське коріння, волаючи про фашизм і ототожнюючи з ним все, що відповідало європейській традиції. вони будували мультирасовий, мультикультурний майданчик для вільного ринку, де балом правитиме всемогутня економіка. Все інше піддавалося травлі, як забобони та "фашизм". Це був хаос, але прикритий блиском бутиків. Підспудний та непомітний. Але те, що відбувається зараз, етнічні зіткнення, протести, теракти, хаос, що вирвався з-за куліс, має і добрий аспект. Нарешті "пригноблений" кольоровий став існувати не в уяві крео-марксистського писаки, нарешті він вирвався на вулицю, нарешті цей "гноблений" руйнує те, що він мав би дати європейцю, вдірваному від коріння - добробут. Горять машини в Швеції, руйнуються бутики. І це в часи кризи. Прямо за Бенджаміном Франкліном, коли вони здали свободу в обмін на комфорт, зараз втрачають і комфорт. Отто фон Бісмарк казав, що не треба будувати повітряних будівель, вони легше всього будуються, але й легше всього руйнуються. Більш ніж  50 років вони жили в повітряному будинку мультирасового та мультикультурного будинку - час вже йому пасти. Зараз навала мігранта просто змушує кожного німця, француза, італійця задати собі питання: що таке бути німцем, французом, італійцем? Паспорт вже немає значення, коли Мумба має такий самий паспорт, Марсельєзою тут не зарадиш і вже навіть "Дойчланд убер аллес" не допоможе, марширувати під триколором сьогодні не значить бути французом. Тобто настав час самоідентифікації, котрий не був би можливий, якби навколо не горіли квартали, а доброго порядного бюргера заспокоювали б мантри крео-марксистських інтелектуалів.

Потроху відходить у історію і ера мас. За опитуваннями більшість населення Франції, близько 70% за однополі браки, але це вже не зупиняє протест. Протестуючи виходять, щоб битися з поліцією і цей мітинг "красиво чистий", бо вперше за довгі роки немає призивів до демократії, волі більшості або прав людини. Вони взивають до вищого закону, до європейської традиції. І по фіг на волю більшості одураченних споживачів, бо справжня Франція сьогоднів консолідується навколо радикальної націоналістичної молоді, не зважаючи на кордони і мантри про "права людини". В Німеччині сьогодні три людини (двоє з яких вже померли) навели шороху на всю Німеччину і змушують лякливо пити Шнапс обивателя. Часи коли Червоні бригади наводили шорох пройшли, сьогодні наводять шорох "праві" бригади. Вони національне підпілля, в своїй же країні підпілля, але сьогодні такий час. І це тільки початок, сьогодні напевно часи, коли марксистьсих егалітарних інтелектуалів кидає в піт не дарма. До речі показова в цьому і ЄС. Сьогодні єврокомісари висунули в авангард Ангелу Меркель. Вона рельєфна, одна з небагатьох там, вона говорить цинічно і поводиться брутально. Мантри про демократію, права і прочі радості вона полишила говорити коміссарами і своєму міністру закордонних прав гомосєку, вона просто і брутально не зважає на суверенітети країн, називає вибори, якій їй не сподобались "неправильними" і просто діє. Хоча радше як слон в посудній лавці, але добре, що маски скинуті. Вона технократ до мізків і костей і поводиться, як типовий німецький болід. Але вона не Маргарет Тетчер і тим паче не Отто фон Бісмарк, в неї за спиною нічого немає, окрім балансу європейського центробанку і пришелепкуватих єврокомісарів, тому вона не виграє.

Її краще порівняти з Андроповим. Коли в совку починалася агонія, до влади прийшов Андропов - совєт до мізка і костей, стара гвардія. Його час - це час безуспішної боротьби, що в своїй затятості доходила до абсурду, коли КДБ ловила по кінотеатрам і ресторанам "тунеядців". Це саме відбувається і нео-радянському союзі - ЄС. Звідси ця вся істерія з правами людини, звідси це агресивно нав'язування педерастів і мультикультурності, звідси ці всі істереки марксистських інтелектуалів в Європі. І чим далі, тим це буде агресівніше. Далі буде ще більше абсурду, ще більше агрессії, це треба розуміти. Але це не свідчення атаки, це свідчення агонії, це андроповщина. Це розвал всього того, що вони набудували. І не факт, що ця агонія закінчиться також мирно, як і розпад совка.

Але українські еліти всіх мастей пускають слину саме на ці поверхові речі, вони зачаровані тим, що скоро піде у минуле і сліпо копіюють все, щоб було як у "Європі", копіюючи речі, котрі радше сьогодні в Європі як наріст і гнойник, аніж її сутність. Вони не бачуть навіть того хаосу, що вирвався з-за куліс, вони ще досі малюють в уяві всю ту спільноту мультикультурного економічного майданчика, котрі тріщить по швам. І коли ця повітряна будівля впаде, Україна залишиться сама зі своїми "європейськими інституціями", котрі вже нікому будуть не потрібні. А там за спиною буде стояти Євразійська імперія, котру лозунгами не сдолаєш і котра поглотить цю нерозумну еліту, кастрованих нащадків Вінніченка-Грушевського. І десь за кордоном Янукович (Яценюк, Тимошенко, Кличко, Голодупенко - немає різниці) напише книжку з гламурною назвою, де скаже, що в усьому винні імперські амбіції москалів та байдужість Європи. Історія любить повторюватись, але вдруге вже у вигляді фарсу.

Еуропа зовсім вже з дуба впала...

В Норвегії пройшов дитячий гей-парад....









Чому іслам переграє гомо-соціалістів?

  • 09.06.13, 18:51
Іслам вже давно перетворився з релігії на ідеологію. Ісламська умма це щось на кшталт комуністичної інтернаціональної ідеї. Іслам - це інтернаціонал. Не дарма все більше чується про ідею Халіфату, міжнаціональної спільноти, котра тримається не за національною ознакою, а саме на релігії. Для ісламу національність не грає ніякої ролі, якийсь негр з Сомалі та араб з Пакистану переварюються в котлі ісламської ідеології. Тому всі тези, що питання ісламу - це питання релігійне вже не мають під собою опори, треба говорити про питання ісламу (саме в його вакхабітському сенсі), як нової утопічної ідеології, котра протистоїть всім іншим політичним ідеологіям. 

Нову ідеологію взростило США. Я писав якось про коріння вакхабізму (те що не є вже власне ісламом в його традиційному значення, але стало тим називатись). Давайте подивимось як саме. На близькому сході ще у другій половині ХХ століття панували секулярні режими. Саддам Хусейн був противником ісламістів і лідером соціалістів Іраку, соціалістом і секуляристом був Муаммар Каддафі, Асад теж, а той же Мубарак. США кидалася у війни захищати саме ісламістські держави, як наприклад Кувейт у війні в Перській затоці. І там не стільки проблема Кувейту була, скільки намагання захистити ісламістський режим Саудівської Аравії. США спонсувало талібів в Афганістані, скинула Саддама Хуссейна, Муаммара Каддафі, допомогла скинути Мубарака, зараз веде війну проти Асада. Ці всі постаті боролися проти ісламізації своїх країн. Смішні розмови про "волю народу", бо дати ісламістам-варварам волю і свободу це те саме, що дати мавпі гранату. І всі диктатори Близького сходу стримували вакхабітський іслам і грали безумовно позитивну роль в цілому. Всі розмови кабінетних розумників про іслам, це розмови ні про що. Треба пам'ятати, що іслам підіймає зелений прапор як символ нової інтернаціональної ідеології і першим цей прапор на своїй державі підняв друг США - Саудівська Аравія.

Безумовно США, з її тоталітарним режимом Патріотичного акту, розгалуженою сіткою ЦРУ і Пентагону, ісламізація поки що не страшна. А ось Європі, котра ходить як бараняче стадо за авантюрами США по "розігріванню" Близького сходу, вона стає питанням ледь не життя та смерті. Європейські гомо-соціалісти (як їх назвав Корчинський) вже ні на що не здатні, окрім захищати права педиків. Захиститись від "зеленого прапору" прапором "веселковим" в них не получиться. Політика мультикультурності, тобто по-суті політика зневаги і не підтримки на державному рівні європейської традиційної культури, створила вакуум, у який залізли варвари із поясами шахідів. Але що можуть протиставити ісламістам гомо-соціалісти Європи? Демократію? Бугага. 

Більш того ситуація в Європі сприяє переходу іноземної молоді в іслам. В одній радіо-передачі поляк Станіслав Міхалкєвич розповів цікаву історію. Коли у Франції уряд намагався заборонити носіння хіджабу (а ми знаємо, що ця спроба провалилася, як і будь-які демократичні потуги гомо-соціалістів будуть програвати ісламу), то ісламісти зробили свою піар-кампанію. Вони вивісили плакат з фотографіями двух дівчат. Одна мусульманка в хіджабі, а інша якась французька мавпа з продирявленим пірсингом обличчям і ірокезом на голові. А знизу напис: "Обирай". Ісламісти підійшли до справі креативно і обіграли "веселкових" демократів. Бо дійсно дівчина в хіджабі виглядає приємніше за мавпу з металобрухтом на обличчі. Але ж якби уряд Франції не населяли хіпарі з сумнівною орієнтацією, вони б заборонили носити в навчальні заклади як хіджаб, так і металобрухт на морді, бо я не розумію одного: чому хіджаб вважається дикістю, а скажімо поклоніння негритянським культам (чим є металобрухт на морді) не є дикунством? Ірокезам і металобрухту місце там же де і хіджабу - вдома або на якихось вузькоспеціалізованих тусовках серед ісламістів чи емо. Важко уявити ірокез в аудиторії Соробнни в ХІХ столітті. Тобто щоб побороти іслам, треба його бороти тільки одним - європейською культурою.

Коли німецька класична школа висунула наперед ідею розуму і гуманізму в Європі, то безумовно ані Канту, ані Гегелю в страшному сні не снилося, що гуманізм  це те, що твориться зараз в Європі. Ідеї цієї філософії це була частина європейської Традиційної культури, сталий розвиток якої заклали ще греки. Тому це наш гуманізм і розум - європейський і він не може бути гуманний до якоїсь іншої культури, інакше він не матиме сенсу. Якби зараз оживити старого доброго Канта і запитати: "Іммануїл, ми ж в руслі ваших ідей підтримуємо арабський народ проти диктаторів? То Кант би був в шоці: Я ж Вам заповідав користуватися розумом, ідіоти! Після чого б бідолаха вимагав би повернути його на цвинтар. Хіба треба багато розуму, щоб зрозуміти, що араби не зможуть жити під демократією? Хіба треба було мати сім п'ядей у лобі, щоб здогадатись, що повалення близькосхідних "тиранів" призведе до ісламізації? Невже не можна зрозуміти, що китайцям потрібен свій політичний устрій, неграм інший, а арабам - третій?

Політика європейських гомо-соціалістів є провальною в тому плані, що вони дивляться на іслам як на проблему релігії, в той час як проблема іслама в Європі (я наголошую саме проблема іслама в Європі, а не іслама взагалі) вже стала проблемою політичною, проблемою захоплення інтернаціональною ідеологією європейського культурного простору. Причому саме смішне те, що іслам не витісняє його, його вже витіснили, іслам заходить на порожнечу. Саме ці євро-політики починаючи після Другої світової самі почали знищувати європейську культуру, намагаючись її замінити, як казав французький філософ Ален Де Бенуа, релігією прав людини. Цю новітню європейську релігію можна характеризувати крилатим виразом з одного російського фільму: "Все просто так, кроме денег". Звісно вакуум схільний до заповнення і він заповняється ісламом, бо європейські політики окрім гей-парадів та співів про демократію не здатні нічого йому протиставити. І безумовно єдиний вихід зараз це "бліцкріг" європейської культури, Європу треба різко повернути до суспільних відносин часів Канта та Гегеля, вся інша боротьба проти ісламізації Європи скінчиться провалом.

Гомосексуализм как биологическое оружие

  • 06.06.13, 17:42

Священник Святослав Шевченко

У меня у одного такое ощущение? Такое чувство, что в последнее время меня силком пытаются пичкать информацией о представителях нетрадиционной ориентации. Акции, пикеты, парады… и над всем этим реет семицветный флаг ЛГБТ. Четно говоря, мне уже надоело до тошноты.

Семицветная торба

В недалеком XX веке педерастия признавалась светской медициной однозначной психиатрической патологией. Но вдруг, словно по мановению (Американской психиатрической ассоциации и Всемирной организацией здравоохранения) волшебной палочки болезнь перестали признавать болезнью. Это как, если бы сейчас нам стали утверждать, что шизофрения на самом деле — это норма. Дескать, до этого ученые просто ошибались.

И с этой своей «нормой» поборники однополых отношений носятся нынче как с писаной торбой. Причем, усугубляется ситуация тем, что эту торбу нам насильно пытаются надеть на уши, как лошадям… Сотни тысяч французов вышли протестовать против принятия закона, разрешающего однополые браки, но хваленная европейская демократия показала им фигу. На днях во Франции был официально зарегистрирован союз двух партнеров мужского пола.

Еще в 2010 году центр социологических исследований «Социс» выяснил, что 85% жителей Киева высказались за право на защиту от пропагандыгомосексуализма, а 66,5% признают однополые взаимоотношения извращением и психическим расстройством. Более того, 61% киевлян заявили о том, что пропаганда педерастии должна караться уголовно и административно. Но мнение жителей столицы Украины было проигнорировано. 25 мая нынешнего года, не смотря на запрет окружного административного суда, извращенцы прошли по киевскому проспекту Победы. (Победили?). Группу из нескольких десятков «однополых» человек оберегало 1000 правоохранителей.

Меньшинства в тренде

Возникает резонный вопрос: почему меньшинство пытается навязать свое представление о мире большинству? На днях на глаза попалась занятная цитата французского публициста-философа Жан-Мишеля Верноше, которая отчасти раскрывает механизмы этой загадки. Он сказал: «Неолиберализм провозгласил власть якобы угнетаемых меньшинств и теорию позитивной дискриминации, заставляющую большинство постоянно оправдываться. Власть меньшинств — это глобальный тренд. Ведь что такое олигархия? То же меньшинство, принуждающее большинство. А гей-лобби для него всего лишь политический инструмент для контролируемого разрушения общества, из обломков которого будет построен новый зомбируемый мир».

В этой цитате есть ключевая фраза: «политический инструмент». Когда я проговариваю эти слова, в моем сознании всплывает следующая ассоциативная пара: «Pussy Riot» — «Femen»… Думаю, ни для кого не секрет, что участницы этих одиозных групп активно поддерживают начинания ЛГБТ-движений. Их главный прицел — расшатать моральные устои общества, подменить понятия, перевернуть все с ног на голову. Инфицировать.

Гомо-вирус

Многие слышали о таком явлении как вирусная реклама. Так называется маркетинговый метод, потому что процесс распространения информации сходен с биологическими законами стремительного поражения организма вирусом. Как правило, подобный вирус, создается искусственно. Другими словами, заказчики вирусной рекламы преследуют цель создать искусственный спрос на товары или услуги, без которых потребители до этого спокойно обходились.

Например, потенциального покупателя могут убедить, что ему, как воздух, нужен продукт рекламируемого бренда. Таким образом, бренд становится трендом. Вспомните вирусный эффект скрытой рекламы продукции Apple в сериалах и блокбастерах, когда гаджеты с «надкушенным яблоком» появлялись в руках сенаторов, президентов, шпионов.

Тоже самое происходит и с гомосексуализмом. Это бренд, к которому нас настойчиво пытаются приручить. И у этого бренда по всем законам медиа-рынка есть свое название, символика, тезисы-слоганы, а также — ярлыки, которые наклеиваются на несогласных. Все уже разработано. Меня очень удивил тот факт, что по центральным каналам, освещающим митинг протеста против гей-парада в Грузии, дикторы по отношению к протестующим употребляли слово «гомофобы». В социальных же СМИ, которыми являются блоги и соцсети, оппонентов обычно клеймят «латентными геями».

Главная цель, которую преследуют адепты однополого секса, мелькая в многочисленных акциях, американских мыльных операх, скандалах и анекдотах, можно выразить одним словом — толерантность. Они просто хотят, чтобы мы к ним привыкли. Как та подопытная лягушка, которую посадили в кастрюлю с водой и постепенно нагревали, пока она не сварилась.

Ну, коли мы уж затронули тему вирусов, то толерантность в иммунологии — очень опасная штука. С одной стороны, очень хорошо, когда иммунная система матери не конфликтует во время внутриутробного развития ребенка или когда организм реципиента не отторгает донорский орган. Но горе, если толерантность возникает в период проникновения в тело вируса. Отсутствие иммунитета, сопротивляемости организма болезни грозит человеку летальным исходом.

Журналистская добродетель

И все это разносится с легкой руки сотрудников СМИ. Неужели журналисты поддерживают представителей нетрадиционной ориентации? — спросите вы. Совсем необязательно. Просто у журналистов такое кредо — вступаться за «слабых, обиженных и угнетенных».

Марк Мэтис в своей книге «Накорми зверя по имени Медиа» приводит цитаты, проливающие свет на это явление: «Майкл Келли из Washington Post писал: „Чтобы выжить в конкурентной борьбе, журналистам приходится смотреть на мир сквозь призму стандартных схем и подгонять под них реальные события“.

Джон Лео добавляет: „По этим стандартам, громкие преступления должны быть совершены сильными против слабых, например, против гомосексуалистов, женщин или нацменьшинств. Это облегчает освещение некоторых сюжетов, но затрудняет работу с преступлениями черных против белых, насилием женщин над мужчинами и пр.“. Лео заключает: „Это происходит из-за потребности защитить слабых, проявить журналистскую добродетель…“».

Короче говоря, у представителей СМИ, как впрочем, и у многих топовых блогеров, меньшинства априори будут правы. А дальше — пошло-поехало… по социальным сетям и интернет-сообществам.

И что дальше?

А дальше — больше. Примечательно, что Святейший Патриарх Кирилл, в свою бытность митрополитом Смоленским и Калининградским, предупреждал российскую общественность о том, что вслед за легализацией гомосексуализма настанет черед и узаконивания педофилии. К сожалению, его слова сбываются.

Во время своего визита в Амстердам спецкор «Комсомолки» Дарья Асламова взяла интервью у Мартейна Аутенбогаарда, основателя «Партии за любовь к ближнему, свободу и многообразие», которая выступала за легализацию педофилии, детской порнографии, секса с животными, тяжелых наркотиков и прочей мерзости. Вот, что он заявил журналистке:

«Мы докажем обществу, что у секса нет возраста. Мы законным путем добьемся того, что сексуальные действия будет возможно совершать с детьми разного возраста, даже с новорожденными. Мы снимем все табу и запреты! Все начинается с провокаций. Сначала шок, скандал, все в ужасе. А через полгода это уже не скандал.

Вспомни, как начиналось гей-движение. Пятьдесят лет назад геев выгоняли с работы за сексуальную ориентацию. А сейчас общество наказывает тех, кто встает у них на пути. Гей-браки и усыновление детей — это только начало. Педофилы спасут этот мир, больной сексуальной неудовлетворенностью. Пусть через десять-двадцать лет, но победа будет за нами!»

Партия была вынуждена самораспуститься в 2010 году, поскольку не собрала нужного количества подписей в свою поддержку. Но вот общественная организация «Мартейн» в Нидерландах с такими же целями и задачами в апреле 2013 года получила юридическое разрешение своего бытия в судебном порядке.

Финал на карантине

И не нужно тешить себя надеждами, что половые извращенцы остановятся на достигнутом. Тем более, что цели у них поистине наполеоновские. В эфире австралийского ABC-радио активистка российского ЛГБТ-движения Мария Гессен откровенно призналась:

«Ежику понятно, что гомосексуалисты имеют право на создание брачных союзов, однако я так же считаю не менее очевидным и то, что институт брака вообще не должен существовать… Борьбу за право геев вступать в супружеские отношения обычно сопровождает ложь о наших планах относительно института брака как такового уже после того, как мы достигнем цели. Институт брака ожидают перемены, и он должен измениться. И, повторюсь еще раз, он должен перестать существовать».

То есть, меньшинство планирует расширять свои права за счет сужения прав большинства, информационно заражая их потомство вирусом порока. Любой вирус, будь-то информационный, компьютерный или биологический, который специально создается человеком, вредоносен. А значит, вполне может использоваться как оружие. Вопрос в том: успеем ли мы создать антидот для тех, у кого иммунитет уже ослаблен?

ЛГБТ – це ВКП(б) сьогодні!

  • 04.06.13, 15:01

Розчулює те, як наші рішучі гетеросексуали, услід (як завжди) за такими різкими москалями, фейсбучно зневажають підарастичну Європу.

Справді, гоміки з Верховної Ради поки що не приймуть закону про усиновлення дітей гомосексуальними подружжями. Проте, коли такий закон проголосували підари з французької Національної Асамблеї, це спричинило бунти в Парижі, в яких взяло участь більше мільйона обурених громадян. Тривали такі бійки з поліцією, на які ми тут ніколи не були спроможні, навіть коли приймали закон за довічне усиновлення Чорноморського флоту РФ.

500 мерів французьких міст висловили протест. І крапка ще не поставлена.

Як ви гадаєте, скільки з нас вийде побитися з мєнтами, коли в Україні гомосексуалістам забезпечать преференції при усиновленні дітей? Чоловік двісті?

Європа – земля сміливих людей: сміливих підарів і сміливих християн, які все ще здатні на повстання.

Нас тут наразі не трахають в дупу лише з тієї причини, що наші підари такі ж делікатні, як гетеросексуали боязкі.

Перш ніж виливати презирство на Європу, любі друзі, помацайте себе за гузицю, може ви чогось не помітили.

Гадаю, "новий" час (той, у якому ми все ще живемо й завершення якого так часто передрікаємо) почався не з Французької революції, а трохи раніше – з Семилітньої війни. Учасники цієї війни вже були дуже подібні до нас, бомбардували один одного не тільки гранатами, але й маніфестами.

Чи не вперше тоді в урядів виникла потреба пояснювати й виправдовувати свої дії, апелювати до народів своїх і чужих.
Для того, щоб зрозуміти нинішню Європу ми повинні усвідомити, як довго культивується європейська грядка. У знайомому нам вигляді саме з вісімнадцятого століття. Коли якомусь селянину здалося, що Фрідріх Великий будуючи Сан-Сусі зачепив кілька вершків його грядки, цей селянин став брутально погрожувати королю, що подасть на нього до суду. Нещасний Фрідріх, переможець в десятках битв, Ді Гроссе Кьоніг, поет, філософ і музикант, змушений був принизливо виправдовуватися, замість того, щоб дати батогів й запроторити до Сибіру.
Ми ще й понині не розуміємо цих патерн оф біхейвор.

Кастл пише, що у вісімнадцятому ст. після кількох боїв учень полишав фехтувальну школу в черевиках на високих підборах, в не більше скуйовдженій перуці, ніж якби танцював мінует. Освічений фехтувальник мав відповідати тільки тоді, коли супротивник повернувся у свою позицію, щоб випадково не поранити його обличчя.

Це як нині тореадор. Не штука вбити бика. Це треба зробити якомога більш вишукано, галантно, перед тим має бути танець із биком, де чим ближче ти підходиш до смерті, тим тебе більше люблять. Тореадор цілком перебуває у стилістиці вісімнадцятого століття, одягнутий майже по-жіночому, в рожевих панчохах, з тоненькою шпажкою, яку він утримує, перекинувши два пальці за гарду.
Вся ця стилістика вісімнадцятого століття, навіть якщо дивитися на неї з нашої педерастичної доби, здалася б нам занадто гомосексуальною, якби не тогочасне панування жінок у салонах і кабінетах. Чоловіки пудрилися й підфарбовували собі обличчя, широко застосовували мережива й нехтували церквою.

Фон Архенгольц пише за початок семилітньої війни: Фрідріх Великий навіть відвідав, всупереч власним звичкам, церкву й подарував проповіднику кілька пляшок шампанського.

Король грав на флейті, підозріло прохолодно ставився до жінок й згаданий вище палац Сан-Сусі – шедевр рококо – збудував дуже подібним на жіночий будуар.

Якось, я мав можливість погратися кількома французькими й німецькими цивільними шпагами XVIII ст. Вони подібні на жіночі заколки й дуже легкі (аби, згідно французької системи, фехтувати кистю). Попри те, ними легше вбити, ніж, скажімо, сокирою. Більше того, коли береш їх до рук, вони зроджують неймовірне бажання вколоти. Мені, попри мою природну відразу до насильства, коштувало величезних зусиль утриматися від того, щоб не проштрикнути сусіда.

Рококо віддавало перевагу блакитному та рожевому, s-подібній лінії й легкості стосунків, всупереч родинним вартостям. Проте, в цілому та доба нагадувала тоненьку шпажку – досконале знаряддя захисту честі.

Ті люди могли дозволити собі найризикованіші й дуже підозрілі експерименти з формою, бо суть лишалася незмінною: кавалер в мереживах суттєво не відрізнявся від лицаря в броні.

Нині, в суспільстві, де не має місця честі, позбавлена будь-якого сенсу і цнота. Наші діти черпають поведінкові стереотипи не в учасників гей-парадів, але в телевізійних персонажів. Всі вони поводять себе огидніше, ніж трансвестити. Коли пристарілі отці сімейств, якими є багато хто з поп-зірок, кривляються перед телекамерами, мов їхні п'ятирічні чада, сімейні вартості поступаються місцем радощам перверсійного сексу.

У дев'ятнадцятому столітті посполиті вирішили обрати собі в авторитети не тих, хто здатен на вчинок, не кавалерів, але тих хто здатний ОПИСУВАТИ чужі вчинки – письменників. Письменник, митець – істота, хоч талановита, але часто жалюгідна, невротична. Хвороблива поведінка передувала в моді поведінці перверсійній. У двадцятому столітті останньою армією, яка ґрунтувалася на честі, був Вермахт (там практикувалися дуелі). Після другої світової війни приклади для наслідування вже постачали ті, хто вмів ЗОБРАЖУВАТИ чужі вчинки – артисти. Серед чоловіків-акторів дуже багато гомосексуалістів, бо актор визискує жіночій бік своєї натури. Актриси бувають сильними особистостями, актори – ніколи.

Сучасні політики функціонально – актори. Тому український політик з найсильнішим характером – жінка.

З'їзди Компартії, на яких виступав Брежнєв, завершувалися урочистими концертами, на яких виступав Кобзон. Брежнєв був політиком, а поп-зіркою був Кобзон. Функції все ще були розділені.

В Україні поп-зірок, окрім політиків нема. І вже не буде, бо політика – більш досконала поп-індустрія. Політики, які прагнуть сподобатися телеглядачам, дуже подібні на гомосексуалістів, які залицяються.

Чому гомосексуалісти перемагають у Європі та США, й чому вони обов'язково переможуть у нас? Бо традиційна мораль – є продукт християнства й феодалізму. Криза християнства й крах феодалізму занурили світ у темряву.

Сексуальна революція – прямий наслідок соціальної революції. Сексуальна переможе так само, як перемогла соціальна. Вам усім доведеться стати гомосексуалістами. В цьому суть прогресу. Колись були пани й бидло. Нині всі – бидло.

Нині є чоловіки й жінки, але незабаром всі чоловіки будуть жінки.

Cпеціально для ТСН

Дмитро Корчинський

Майбутнє європейських народів. Ч.1.

  • 03.06.13, 15:30
Уривки зі лекції Томіслава Суніча "Майбутнє європейських народів". Сам Томіслав Суніч громадянин США хорватського походження, профессор політології Каліфорнійського університету, колишній посол Хорватії в Лондоні, Копенгагені та Брюсселі.

Переклад мій:

З лекції, прочитаної в академії Саарбрюкена, Німеччина, 23 липня 2012 року

"Я хотів би звернути вашу увагу на деякі парадоксальні події, що отримали свій розвиток в нашій недавній історії. На початку 90-х років минулого сторіччя комуністичні режими в країнах Східної Європи згинули. Комунізм рухнув, тому що більшість з його ідеалів, хай і під іншими назвами, були реалізовані в Західній Європі. Такі палео-комуністичні ідеї російських більшовиків та європейських інтелектуалів-марксистів як: егалітаризм, інтелектуально-ідейне "вирівнування і встрювання" (Gleichschaftung), можливість постійного економічного зростання в деякій уявній мультикультурній системі - все це з більшим успіхом було реалізовано на Заході. Саме тому доволі очікуваним стало витончене перетворення європейських інтелектуалів і політиків, що до того стояли на марксистських позиціях, в затятих лібералів і захисників ідеї "свободного ринку".

Другий химерний вигин історії в тому, що ми маємо апостеріорі бути вдячними окремим проявам комуністичного минулого, а саме - майже повній відсутності мігрантів не-європейців у Східній Європі. Завдяки досить скромному рівню життя при комуністах, Східна Європа ніколи не була приваблива для мігрантів з "третього світу". Не дивлячись на те, що комуністична система відкидала будь-які прояви націоналізму і прагнула до побудови мультикультурної системи, всі зусилля в цьому напрямку не увінчалися успіхом. Іммігранти не були наївними і розуміли, що умови життя кращі в колишніх метрополіях та екс-фашистських країнах. Франкфурт-на-Майні був для них привабливішим ніж Франкфурт-на-Одері.

І, нарешті, третій історичний парадокс. Ті з нас, кому довелося провести більш-менш довгий час в країнах "третього світу", добре знають, що з себе уявляє расова дискримінація або іншими словами соціо-культурна ексклюзія Іншого. Метис, що живе у Мехіко або турок-вихідець із Східної Туреччини, що живе у Стамбулі, добре уявляє собі кордони того расового та культурного шару, до якого вони належать в себе на Батьківщині. Жебрак турок з азійськими рисами обличчя ніколи не буде допущений у вищі кола заможніх білошкірих турків, що пишаються своїм "європейським" (албанським або боснійським) походженням. Нелегальний мігрант-мексиканець, ледве опинившись в США, вже майже не на пам'ять знає свої права. Про такі права вони можуть лише мріяти в себе вдома, інакше вони б ніколи не перебралися в "расистські" США. Тепер же, знаходячись на території США, він може беззастережно розраховувати на підтримку зі сторони лівих інтелектуалів. І Німеччина, і США надають такі соціальні можливості, котрі були наглухо зачинені на Батьківщині мігрантів у "третьому світі".

Давайте підведемо проміжний підсумок. Вибір Історією того чи іншого напряму завжди залишається відкритим. Треба бути обережними, коли передрікаєш апокаліптичний кінець білим європейцям. Історія не запрограмована і до кінцевої зупинки ще далеко. Потік Історії не терпить штучно збудованих обмежень і, перефразовуючи Ернста Юнгера, може легко зруйнувати будь-які стіни часу, що встають в неї на шляху. Ліберальна стіна нашого часу може обрушитись в будь-який момент, тому буде помилковим створювати сценарії в жанрі фільмів жаху, передрікаючи неминуче вимирання європейців. 

       Що рухає Східними і Західними європейцями?

Ми маємо чітко розрізняти самоідентефікації західно- та східноєвропейців. Що рухає ними? Які міфи є домінуючими? Тридцять-сорок років тому західноєвропейські націоналісти обговорювали зовсім не питання міграції. Головною їхньою темою був комунізм, загрози, що йшли від нього і можливі способи захисту від них. Питання національного самовизначення європейських націй не входило в повістку дня, якщо не враховувати повільно тліючих конфліктів в Південному Тіролі, Північній Ірландії та Країні Басків.  Західноєвропейські націоналісти та їхні політичні інституції бачили свого головного ворога в образі коміссара-комуніста, а не в образі імігранта-неєвропейця. В нас час коміссар-комуніст абсолютно забутий націоналістами, оскільки всі західноєвропейські народи, без виключення, піддаються масовому притоку імігрантів-неєвропейців. При вигляді цієї нескінченної хвилі іміграції, озираючись назад, мимоволі задаєшься питанням, чи дійсно погрожував комунізм самому існуванню європейців? Можливо при комунізмі ідентичність європейців була б краще збережена, ніж при капіталізмі?

Адже саме так вийшло в країнах Східної Європи. В наш час національна самосвідомість у східноєвропейців виражена яскравіще та рельєфніше, ніж у західноєвропейців. Частково це можна пояснити жорстким подавленням будь-яких націоналістичних проявів, що мали місце при комуністичному режимі, що завжди боровся з так званою "загрозою фашизму".

Страх перед нескінченним потоком мігрантів, реальна чи навіть тільки уявна загроза розпаду етнічних серцевин держав-націй змушують багатьох європейських націоналістів переосмислити такі поняття, як "народ", "національна свідомість", "національний дух".  Колись західноєвропейські націоналісти самоідентефікувались шляхом очернення націоналістів з країн-сусідів. На щастя, ті часи минули. Зараз на перший план для всіх західноєвропейських націоналістів і їх представників вийшла проблема виживання і збереження спільної (для всіх) біокультурної унікальності. І ми зіткаємось з черговим історичним парадоксом, що виявляється в тому що ймовірність конфлікту між колись ворогувавшими західноєвропейськими народами обратно пропорційна кількості не-європейців, що прибули. Погодьтеся, що важко уявити фламандців, що оголошують війну сусідам валлонцям або австрійський уряд, що підбурює південнотирольців до відділення від Італії.

Представники східноєвропейських народів практично ніколи не відчувають історичної вини або зневаги до самих себе, на відміну від західноєвропейських народів, в особливості німців, котрі вже ледь не звикли до подібних почуттів. Національна самосвідомість усіх громадян і усіх політиків Східної Європи все ще в значній мірі визначається почуттям національної гордості. Наприклад, звичайним людям в Хорватії чи Угорщині не потрібно читати наукові статті про небезпеку мультикультурності або обговорювати змісти національної душі. Вони і без цього знають, що вони Білі, Європейці і Християни.

Тим не менш, не дивлячись на всі переваги, що зумовлені національною однорідністю, взаємовідносини між східноєвропейськими народами виглядають не так вже й райдужно, як хотілось би. Всі східноєвропейці демонструють високу ступінь "негативності" або іншими словами "реактивності" національної самосвідомості, що виражається в ексклюзії Іншого сусіда-європейця. Не можна недооцінювати міжетнічну та міжкраїнову напругу, що існує в Східній Європі, котра в будь-який момент може стати джерелом нового конфлікту в регіоні. Не дивлячись на те, що країни Східної Європи залишились в стороні від проблем масової міграції, для них залишаються гострими внутрішні проблеми міжетнічних образ та взаємної неприязні.

Наведу декілька прикладів згаданої мною "негативної чи реактивної" національної самосвідомості, оскільки воно викликає нерозуміння зі сторони французького чи американського націоналіста. Візьмемо для прикладу польського націоналіста. Він може погодитись з націоналістом-німцем в усьому, що стосуєься критики процесів глобалізації, в нього будуть також антикомуністичні та антикапіталістичні погляди, але його національна самосвідомість вкорінена в яскраво виражених в анти-німецьких почуттях. Далі, третина етнічних угорців - більш як 2 мільйони - живуть під юрисдикцією іншоетнічних держав - Словаччини, Сербії, Румунії, але їх самосвідомість здебільшого визначається тісними відносинами з родичами, що живуть переважно в Угорщині. Або візьмемо Сербію та Хорватію. Не дивлячись на офіційно укладений мирний договір між цими країнами, їх самосвідомість і сприйняття один одного просто-напросто несумісне. У народів цих країн протилежні погляди на історичні події і взаємно непримиримі оцінки принесених жертв. Коротше кажучи, не дивлячись на разючу расову ідентичність, серби та хорвати володіють такими національними самосвідомістями, що взаємно виключають один одну, причому самим радикальним чином. Тобто хорватський націоналіст самоідентифікує себе в першу чергу, як затятий "анти-серб", щоб мати можливість подальшої самоідентефікації себе як "доброго хорвата". 

Хто винен в тому, що серед народів Східної Європи і між ними, все ще жевріють подібні уявлення, настільки взаємно непремеренні, настільки ж і шкідливі? Велику долю відповідальності за негативне сприйняття народами один одного несе сучасна історіографія, усілякого штибу "придворні" історики і сучасна "медіократія". Східноєвропейцям вдалося позбавитись комуністичних режимів, однак загальноприйнята в кожній окремій країні інтерпретація історії майже не змінилася з 1945 року. В основі національних міфів і взаємновиключних сприйнять лежать неповні і, зачасту, помилкові дані з історії Другої світової війни. Наведу яскравий приклад.

Початкові передумови розпаду пост-комуністичної Югославії і війни, що послідувала у 1991 році, лежать в офіційно прийнятій югославськими комуністами історіографії. Десятиліттями пропаганда твердила про 600 тисяч сербів, євреїв та комуністів, що нібито були знищенні у Другу світову війну хорватами-усташами. В часи правління комуністів в Югославії, образ хорватів-усташей, а також багатослівне вихваляння антифашиської боротьби стали не тільки основними маркерами пануючого режиму, але й лягли в основу негативізуючих міфів самосвідомості етносів, що явилося двома "символами віри" громадянської релігії, що колись скріплювала в єдине комуністичну Югославію. У 1991 році в центрі уваги опинився Франьо Туджман, історик і майбутній президент Хорватії. В своїх працях, написаних в кінці 80-х, він переглянув загальноприйняті історичні факти і оцінив загальну кількість сербів, євреїв та комуністів, що загинули в лагерях усташів, в 60 тисяч людей. Наслідки цього незвичного історичного нарратива, що з'явився в новонародженій Хорватії, скоро прогреміли в усьому світі. Серби в уламках Югославії, що розвалювалась та сербська етнічна меньшість у Хорватії, буквально впали в паніку.  І розверзлося пекло.

Тут можна провести певну паралель з Німеччиною. Передбачалося, що Єврокомісія критично висловиться з приводу дій, що зробила Чехословаччина у відповідності з так званими "декретами Бенеша", в тому числі з приводу виселення в 1945 році, 3,5 млн. судетських німців. Якби це трапилось, можна було б з легкістю передрікти не тільки серйозний зріст напруги у відносинах між Чехією та Німеччиною, але і виникнення серйозних проблем по всій Європі.

Коротше кажучи, помилкові, перебільшені, сюрреалістичні, брехливі і навіть романтично історичні нарративи, в особливості ті з них, що намагаються невміло переглядати кількість жертв Другої світової - ось головні чинники підспудно тліючий міжетнічній ненависті і взаємного страху серед народів Центральної та Східної Європи.

Можлива війна у майбутньому в Європі

Які б надії не мали більшість націоналістів в Європі та США у війні, що цілком можлива на європейському континенті, не буде чітко розиежованої лінії між "хорошими білими європейцями" і "поганими небілими європейцями". Майбутня війна може продемонструвати риси війни класової змішаної з расовою війною і безладними міжетнічними зіткненнями між і в середені самих європейських народів. В цьому світлі, жоден із згаданих мною історичних нарративів, політично вмотивованих і таких, що викривляють дійсність, не може служити виправданням для замшілих містечкових націоналізмів європейців. Вузько окреслені націоналізми німецького, хорватського, американського, французького чи англійського розливу вже принесли немало бід європейським народам.  За останні двісті років ми зіткнулися з спустошливими релігійними війнами, з безперервними територіальними спорами і з фальсифікацією історичної пам'яті. І нарешті головне питання, яке нам необхідно задати самим собі і на який дуже важко відповісти. Сьогодні, коли 10% громадян Німеччини, 15% громадян Франції і 30% громадян США є не-європейцями за походженням, що сьогодні значить вислів: "Я пишаюся тим, що я - німець (або фламандець, або француз, або американець)?".

Предметом нашої турботи не має бути вирішення питань можливості, бажання чи обов'язкової інтеграції імігрантів не-європейців, а також питання о ступіні та кордонах подібної інтеграції. Про початкові системні протиріччя мультикультуралізму, так само як і про його небезпеку, сказано вже досить. Нашим головним завданням має стати повернення величезній масі німців ясної усвідомленності своєї "німецькості" і повернення величезної маси європейців до ясного усвідомлення своєї "європейськості". Мільйони німців, хорватів, американців, французів, що вважають себе "Білими апріорі", но такі що ведуть рослинне життя пасивних споживачів, що не пам'ятають власної історії і не задумуються про власну долю, являють собою набагато більш серйозну проблему, ніж продовження притоку мілйона нових мігрантів з "третього світу".

"Бути німцем значить не тільки говорити по-німецьки або бути родом з Німеччини, чи володіти громадянством Німеччини. Країна і мова є природньою основою нації, але свою історичну самобутність нація набуває тільки через здатність своєї духовної основи визначати повсякденне життя людей одної крові. Жити з усвідомленням своєї нації означає жити всередені свідомих (і визнаних) нацією цінностей" (Артур Меллер ван ден Брук).

Говорячи про іміграцію не-європейців ми часто плутаємо причини із наслідками. Ми шукаємо цапа-відбувайла не там де треба. Давайте спробуємо розібратись. Найчастіше всього мігрантів не-європейців занадто узагальнуючим образом іменують "мусульманами" чи "ісламістами", начеб то в Європу прибувають тільки мігранти-мусульмани. Треба відрізняти людей від їхньої релігії. Наприклад на Балканах проживає близько 10 мільйонів європейців-мусульман, причому багато з них насправді Білі. Хіба цих людей також треба вигнати з Європи? З іншої сторони, навіть якщо завтра усі 4 мільйони турок з Німеччини приймуть християнство, для мене це абсолютно нічого не змінить. Наше відчуття національного, так само як і моє відчуття приналежності до історично складеного народу залежать не тільки і не стільки від мого віросповідання, скільки від нашого укоріненого специфічного відчуття трагедійності буття, від нашого спільного та унікального сприйняття історії і звісно ж від наших біологічних властивостей. В Америці 50 мільйонів метисів-латиносів, котрі вірують в Ісуса Христа і вважають себе істинними католиками, але вони не є частиною мого народу і моєї культури. І я, в свою чергу, не чекаю від них якого-небудь співчуття до себе, свого народу чи своєї долі.

Далі, багато наших колег роблять концептуальну помилку. В наш час вираження антиісламських та антифашистських поглядів вважається безпечною інтелектуальною пригодою, що не є порушенням закону. Безсумнівно треба розуміти, що подобний дискурс, підпитується представниками вищих урядових кіл, деякими власниками ЗМІ, а в США - "неоконами". За збігом обставин анти-ісламізм є добрим прикриттям для вираження неприйняття мультикультурної системи. Якщо ви відкрито не критикуєте європейський та американський олігархат (наприклад за підтримку мультикультурності), то можете на законних підставах і без наслідків для професійної кар'єри в своїх промовах кидати грім та блискавку на не-білих мігрантів.  Таким положенням речей не оминули скористатися європейські та американські націоналісти, намагаючись приховати за критикою ісламу своє критичне відношення до мультикультуралізму. Деякі відомі фігури пішли ще далі - вони перемішують рішучу антиісламську риторику з обов'язковими спокутними візитами до Ізраїлю, наївно віруючи в те, що їм вдасться виторгувати на майбутнє можливість безперешкодної критики мультикультуралізму.

Далі буде...


Джованні Джентиле

  • 30.05.13, 14:42
30 травня 1875 року в містечку Кастельветрано народився автор найбільш форседного мему сучасності - автор фашиської концепції Джованні Джентиле. Коли Джентиле сформував свою концепцію Гітлер виглядав ще так:


Чому девайси Джентиле і Муссоліні приписують Алоїзичу знає напевно тільки Дельфінарій. 

І уривок з праці Джовані Джентиле "Філосовські основи фашизму" для "дельфінів":

Напротив, для Фашизма Государство – всецело духовное образование. Это Национальное Государство, поскольку, с Фашистской точки зрения, сама Нация является плодом разума, а не материальной предпосылкой, заданной природой. Процесс создания Нации, - говорит Фашист, - никогда не завершится; следовательно, и Государство не достигнет абсолютной формы, раз это всего лишь Нация в её конкретном, политическом выражении. Для Фашиста Государство всегда in fieri. Оно в наших руках, без изъятия; отсюда и наша самая серьёзная ответственность по отношению к нему...

Стоит коротко упомянуть о Фашистской концепции Свободы. Вождь Фашизма однажды избрал для дискуссии тему: «Сила или согласие?» И он пришёл к выводу, что два эти понятия неразделимы, что одно подразумевает другое и не может существовать независимо от него. Другими словами, власть Государства и свобода Гражданина составляют неразрывный круг, где власть предполагает свободу, а свобода – власть. Ибо свобода возможна лишь в Государстве, а Государство означает власть. Однако Государство не нависает над головами граждан, оно составляет целое с личностью Гражданина. Фашизм видит разногласие не между свободой и властью, а между настоящей, конкретной свободой, которая есть, и абстрактной, иллюзорной свободой, которой не существует.



Остання інфа на рахунок гей-параду

  • 24.05.13, 17:04

перепост зі спільноти ВК PidarOff: Зупинимо гей-парад 25 травня!

1. Гей-парад апеляційний суд дозволив. Кілька годин назад. Гей-парад буде.

Буде не менше сотні підарів і грантожерів ліберально-антифашистських псевдоорганізацій.
Фото головних організаторів підарського параду - http://vk.com/album-36287547_174617885

2. Підараси шифрують місце проведення. Кажуть публічно, що це буде Поділ. Імовірно брешуть і звертають увагу на Поділ, бо їх там не буде. Ми будемо покривати Київ мережею спостерігачів.

3. Менти готують провокації супроти націоналістів. В РУВС викликали на бесіди усіх зсучених пєтухів, роздавали вказівки. Достовірна інформація. Отже, готуватися серйозно. Візьміть з собою запас грошей, зарядіть мобілку та увідомте друзів, що цього дня ви маєте повернутися додому і віддзвонитися чи відписатися.

4. Можливо саме менти пролобіювали проведення гей-параду для провокацій. Інформація для безпеки українців:- оперативна відео-зйомка в першу чергу знімає обличчя і взуття. Взуття у кожного 1-2 пари по життю, легко вираховувати потім вас будь-де та ідентифікувати. Беріть непримітні типові кеди, чи адідаси. Рідкісного кольору кроси - це дуже хороший орієнтир.

- менти ведуть зйомку через тихарів - осіб в цивільних шмотках, переважко в кепках чи окулярах, часто з барсетками, що імітують журналістів. Зйомка ведеться від початку і до кінця. Задача - прив'язати на відео вас до того як ви одягли маску і вас того, що буде в масці. Отож одягаючи маски, старайтесь в той же час змінити зовнішній вигляд - надягти іншу футболку(чи навпаки піддіти під одяг футболку іншого кольору), накинути іншу кепку, можливо навіть перед двіжем змінити кроси на кеди, чи джинси на шорти і т.п. 
Єдиний(!) надійний метод - відразу сховати обличчя і не розкриватися до відходу з місця акції.
- Дуже корисні кепки, кенгури, окуляри. Ви не приховуєте обличчя, але в десятки разів погіршуєте можливість вас ідентифікувати. 
Ідеальний набір - звичайні "найки", чи "нью беленси" + кепка + кенгур або куртка-штормовка сірого, чи темного кольору + сонцезахисні окуляри любого ступеню затемнення.
- Як поводити себе при затриманні міліцією: http://blog.i.ua/community/662/1214060/

5. Менти мають на меті використати гей-парад щоб показати: "звери нацисты убили пидарасов. Их пора в тюрьму!" Ментам треба фото, де підара хтось б'є ножем, фото де лезбіянок ударять бітою, можливо псевдозамінування, можливо натовп в чорних масках, який б'є журналістів.

УВАГА! Ми нормальні українці, що виступають проти примусового насадження збоченць в нашій країні. На марш підарів виходять не бойовики, а полудурки, грантососи, збоченці та дурачки. Ми маємо продемонструвати своє несприйняття цих ідей. Силова бійка в центрі міста в умовах такого негативного настрою ментів - закінчиться репресіями. Згідно нашого великого досвіду проведення подібних акцій ми рекомендуємо розігнати гей-парад з посмішками на обличчях. Беріть побільше кефіру, гондонів, помідорів, яєць, просто води. 

Задача нормальних українців - красиво і демонстративно розігнати цих збоченців, але без великих фізичних ушкоджень. 
Підари мають розбігатися під градом яєць, помідорів. Стояти заляпані кефіром, водою та бозна чим ще. Звичайно пару толерантних підсрачників має бути. Але важливо не перетворити це все в криваве побоїще!
Ми в змозі розігнати їх без особливих фізичних сутичок, бо їх буде небагато і вони убогі додіки. 
Тому налаштовуйте себе на креатив. Угамовуйте свого сусіда, якщо він надто розпалився і зібрався нанести комусь надто серйозний урон. В центрі під оперативну камеру при великій кількості ментів і їхнє очікування провокацій - ЦЬОГО РОБИТИ НЕ ВАРТО.

І головне!

Це не бойова акція. Це нормальна реакція усіх нормальних українців.
Беріть з собою друзів, дівчат, родичів, батьків.
Наша задача показати, що ми не зникли. Українці є і ми будемо боротися за свої цінності. Нам не треба дешеві євро гранти для того, аби захищати свої права!
Збір в 10:00 на Майдані Незалежності під Поштампом. Це зручне місце щоб звідти висунутися в будь-яку точку столиці, де буде помічено підарський парад. 
УВАГА! Ми просто гуляємо. Акція не зареєстрована, оскільки суд заборонив усі контр-акції. Але ніщо не заборонить гуляти українцям по своїй землі ;)

РЕПОСТ!