ЛГБТ – це ВКП(б) сьогодні!

Розчулює те, як наші рішучі гетеросексуали, услід (як завжди) за такими різкими москалями, фейсбучно зневажають підарастичну Європу.

Справді, гоміки з Верховної Ради поки що не приймуть закону про усиновлення дітей гомосексуальними подружжями. Проте, коли такий закон проголосували підари з французької Національної Асамблеї, це спричинило бунти в Парижі, в яких взяло участь більше мільйона обурених громадян. Тривали такі бійки з поліцією, на які ми тут ніколи не були спроможні, навіть коли приймали закон за довічне усиновлення Чорноморського флоту РФ.

500 мерів французьких міст висловили протест. І крапка ще не поставлена.

Як ви гадаєте, скільки з нас вийде побитися з мєнтами, коли в Україні гомосексуалістам забезпечать преференції при усиновленні дітей? Чоловік двісті?

Європа – земля сміливих людей: сміливих підарів і сміливих християн, які все ще здатні на повстання.

Нас тут наразі не трахають в дупу лише з тієї причини, що наші підари такі ж делікатні, як гетеросексуали боязкі.

Перш ніж виливати презирство на Європу, любі друзі, помацайте себе за гузицю, може ви чогось не помітили.

Гадаю, "новий" час (той, у якому ми все ще живемо й завершення якого так часто передрікаємо) почався не з Французької революції, а трохи раніше – з Семилітньої війни. Учасники цієї війни вже були дуже подібні до нас, бомбардували один одного не тільки гранатами, але й маніфестами.

Чи не вперше тоді в урядів виникла потреба пояснювати й виправдовувати свої дії, апелювати до народів своїх і чужих.
Для того, щоб зрозуміти нинішню Європу ми повинні усвідомити, як довго культивується європейська грядка. У знайомому нам вигляді саме з вісімнадцятого століття. Коли якомусь селянину здалося, що Фрідріх Великий будуючи Сан-Сусі зачепив кілька вершків його грядки, цей селянин став брутально погрожувати королю, що подасть на нього до суду. Нещасний Фрідріх, переможець в десятках битв, Ді Гроссе Кьоніг, поет, філософ і музикант, змушений був принизливо виправдовуватися, замість того, щоб дати батогів й запроторити до Сибіру.
Ми ще й понині не розуміємо цих патерн оф біхейвор.

Кастл пише, що у вісімнадцятому ст. після кількох боїв учень полишав фехтувальну школу в черевиках на високих підборах, в не більше скуйовдженій перуці, ніж якби танцював мінует. Освічений фехтувальник мав відповідати тільки тоді, коли супротивник повернувся у свою позицію, щоб випадково не поранити його обличчя.

Це як нині тореадор. Не штука вбити бика. Це треба зробити якомога більш вишукано, галантно, перед тим має бути танець із биком, де чим ближче ти підходиш до смерті, тим тебе більше люблять. Тореадор цілком перебуває у стилістиці вісімнадцятого століття, одягнутий майже по-жіночому, в рожевих панчохах, з тоненькою шпажкою, яку він утримує, перекинувши два пальці за гарду.
Вся ця стилістика вісімнадцятого століття, навіть якщо дивитися на неї з нашої педерастичної доби, здалася б нам занадто гомосексуальною, якби не тогочасне панування жінок у салонах і кабінетах. Чоловіки пудрилися й підфарбовували собі обличчя, широко застосовували мережива й нехтували церквою.

Фон Архенгольц пише за початок семилітньої війни: Фрідріх Великий навіть відвідав, всупереч власним звичкам, церкву й подарував проповіднику кілька пляшок шампанського.

Король грав на флейті, підозріло прохолодно ставився до жінок й згаданий вище палац Сан-Сусі – шедевр рококо – збудував дуже подібним на жіночий будуар.

Якось, я мав можливість погратися кількома французькими й німецькими цивільними шпагами XVIII ст. Вони подібні на жіночі заколки й дуже легкі (аби, згідно французької системи, фехтувати кистю). Попри те, ними легше вбити, ніж, скажімо, сокирою. Більше того, коли береш їх до рук, вони зроджують неймовірне бажання вколоти. Мені, попри мою природну відразу до насильства, коштувало величезних зусиль утриматися від того, щоб не проштрикнути сусіда.

Рококо віддавало перевагу блакитному та рожевому, s-подібній лінії й легкості стосунків, всупереч родинним вартостям. Проте, в цілому та доба нагадувала тоненьку шпажку – досконале знаряддя захисту честі.

Ті люди могли дозволити собі найризикованіші й дуже підозрілі експерименти з формою, бо суть лишалася незмінною: кавалер в мереживах суттєво не відрізнявся від лицаря в броні.

Нині, в суспільстві, де не має місця честі, позбавлена будь-якого сенсу і цнота. Наші діти черпають поведінкові стереотипи не в учасників гей-парадів, але в телевізійних персонажів. Всі вони поводять себе огидніше, ніж трансвестити. Коли пристарілі отці сімейств, якими є багато хто з поп-зірок, кривляються перед телекамерами, мов їхні п'ятирічні чада, сімейні вартості поступаються місцем радощам перверсійного сексу.

У дев'ятнадцятому столітті посполиті вирішили обрати собі в авторитети не тих, хто здатен на вчинок, не кавалерів, але тих хто здатний ОПИСУВАТИ чужі вчинки – письменників. Письменник, митець – істота, хоч талановита, але часто жалюгідна, невротична. Хвороблива поведінка передувала в моді поведінці перверсійній. У двадцятому столітті останньою армією, яка ґрунтувалася на честі, був Вермахт (там практикувалися дуелі). Після другої світової війни приклади для наслідування вже постачали ті, хто вмів ЗОБРАЖУВАТИ чужі вчинки – артисти. Серед чоловіків-акторів дуже багато гомосексуалістів, бо актор визискує жіночій бік своєї натури. Актриси бувають сильними особистостями, актори – ніколи.

Сучасні політики функціонально – актори. Тому український політик з найсильнішим характером – жінка.

З'їзди Компартії, на яких виступав Брежнєв, завершувалися урочистими концертами, на яких виступав Кобзон. Брежнєв був політиком, а поп-зіркою був Кобзон. Функції все ще були розділені.

В Україні поп-зірок, окрім політиків нема. І вже не буде, бо політика – більш досконала поп-індустрія. Політики, які прагнуть сподобатися телеглядачам, дуже подібні на гомосексуалістів, які залицяються.

Чому гомосексуалісти перемагають у Європі та США, й чому вони обов'язково переможуть у нас? Бо традиційна мораль – є продукт християнства й феодалізму. Криза християнства й крах феодалізму занурили світ у темряву.

Сексуальна революція – прямий наслідок соціальної революції. Сексуальна переможе так само, як перемогла соціальна. Вам усім доведеться стати гомосексуалістами. В цьому суть прогресу. Колись були пани й бидло. Нині всі – бидло.

Нині є чоловіки й жінки, але незабаром всі чоловіки будуть жінки.

Cпеціально для ТСН

Дмитро Корчинський