Звідки коріння політкоректності?

Коріння цього звісно лежить в марксизмі. Марксизм перший обгрунтував ідею, що не існує націй і рас, а існують лише пригнобленні (пролетаріат) і гнобителі (буржуазія, аристократія). Культура народів за Марксом це лише надбудова над економічною формацією, тому вона власне і не варта до уваги, важлива лише економічна формація і зміна якої призведе і до зміни культурної надбудови автоматично. Власне культурі не особливо приділялось і уваги. Маркс передрікав, що коли економічні протиріччя призведуть до великої війни, пролетаріат об'єднається між собою не дивлячись на кордони в єдиному пориві проти національних буржуазій. Однак розгорнулася Перша світова війна і нічого. Німець пролетар воював з французом пролетарем. Пророцтво Маркса не здійснилося. Не дивлячись на те, що в Росії більшовизм переміг і фанатик Троцький-Бронштейн передрікав наближення "світової революції", стався швидше кінець Троцького. Але здавалось би успішний соціалістичний поступ в Європі був подавлений приходом фашиських і націонілстичних режимів. Російські більшовики взялися за теорію "побудови комунізму в окремо взятій країні", а ось західним марксистським інтелектуалам довелося чесати потилиці і знайти відповідь на питання: чого комунізм в Європі програв?

Першими переробляти теорію почали італійський комуніст Антоніо Грамші та Дьердь Бернард Льовінгер, угорський єврей, більш відомий під псевдонімом Георг Лукач. Грамші, розібравши Першу світову, заперечив Марксу в його тезі, що головне економічні формації, а культура лише надбудова. Адже за Грамші пролетаріат був засліплений західною культурою, щоб усвідомити свої економічні інтернаціональні інтереси. Отже, робить виснвок Грамші, наш основний удар має бути спрямований не на клас буржуазії та капіталу, а саме на європейську культуру. Схожої думки притримувався і Лукач, котрий будучі помічником скаженого угорського комуніста і єврея Бели Куна, сказав: "Нас треба врятувати від європейської культури". До речі Лукач був автором концепції, котра зараз стала у широкому вжитку у Європі - це сексуальне виховання у школах, котре Лукач увів в угорських школах. Щоправда недовго це щастя відбувалося, адже до влади прийшов Хорті і вигнав з країни комуністів. 

Але Лукач без справи не залишився. Він перебрався у Веймарську Німеччину. Тут він зійшовся з Феліксом Вейлом, марксистом і заможною людиною. Вейлу сподобались ідеї Лукача і він вирішив профінансувати створення Лукачем університету, як він мав спочатку називатись "Інститут марксизма". Хоча Лукач наполіг, щоб назва була більш респектабельною. Так на світ з'явився Інститут соціальних досліджень у Франкфурті, що став відомим у майбутньому як Франкфуртська школа.

Вейл і Лукач одразу знайшли і дирекктора для цього інституту - ним став німецький єврей Макс Хоркхаймер. Він звернув на себе увагу Лукача своїми теоритичними працями, де зумів об'єднати психоаналіз Фрейда із теорією Маркса. Апогей роботи Франкфуртської школи - це праця Хокрхаймера "Критична теорія". Отже в чому полягає суть теорії Хоркхаймера? Хоркхаймер погодився з Грамші і Лукачем, що перегородою до панування нових формацій є європейська культура, котра засліплює "гноблений" люд. Отже прав був Грамші - удар має в першу чергу бути направлений на європейську культуру. Хоркхаймер критикував Маркса за те, що той будував майбутню концепцію устрою. За Хоркхаймером передрікати майбутнє неможливо, адже це буде "ера абсолютної свободи" і яки риси вона отримає передбачити неможливо. Отже їхнє завдання не будувати майбутні формації, а лише критикувати сьогодення, руйнувати європейську культуру і всі "забобони", щоб вона рухнула і на її уламках вже сам визріє майбутній устрій "благоденства". Тобто робота має бути направлена на тотальний нігілізм, критику будь-чого і будь-кого, особливо не задумуючись що пропонувати натомість, котре має "саме визріти".

У Хоркхаймера були послідовники. Найвідоміші з них це Теодор Адорно, Герберт Маркузе та Еріх Фромм (всі євреї). Після приходу до влади нацистів Інститут соціальних досліджень був закритий, а Фромм, Марузе і Адорно були змушені емігрувати через своє єврейське походження. Адорно переїхав у Великобританію, а Фромм та Маркузе у США. Саме Маркузе та Фромм зіграли величезну роль в цьому руху. Отже Маркузе пише книгу "Одномірна людина", в якій критикує сучасне йому "суспільство споживання" прикрите пуританською американською мораллю. Еріх Фромм вимагає від молоді "вивільнити себе" із вузьких рамок культури, "стати собою". В продовження своєї "Ондомірної людини" Маркузе написав "Ерос та цивілізація", де слідуючи за ідеями Фромма та іншого представника Франкфуртської школи Вільгельма Райха (також єврей, що емігрував з Рейху), що людина, "одномірна" за Маркузе, може вивільнитесь тільки шляхом вивільнення від всіх умовностей, відірватись від культури, в тому числі вивільнитись сексуально та подолати всі культурні "забобони". Маркузе, Фромм та Райх стали ідеологами руху хіппі та авангардом сексуальної революції, котра мала покінчити з усією західною європейською культурою, котра за Грамші, стояли на заваді "суспільству свободи".

В Європі після війни, комуністи прийняли тактику Грамші та ідеї Маркузе-Фромма. Іспанський комуніст Сантьяго Каррільо написав програмну книгу "Єврокомунізм та держава" за якою він продовжує ідею Грамші - руйнувати треба не держави або клас буржуазії, а саме спосіб західної культури та еволюційно перейти на новий рівень. В цьому Карілльо бачить можливість співпраці з лібералами та необхідність та навіть бажанність до певного часу таких систем, як демократія. Отже за думкою Карілльо соціалізм має атакувати зсередини, зруйнувати все за Хоркхаймером, а потім вже прийде "щастя", саме. Італійський комуніст Енріко Берлінгуер, продовжуючи ідеї Карілльо, закликав до можливості та навіть необхідності співпраці з християнськими-демократами (або їхніми аналогами в інших країнах). За Берлінгуєром ера комунізму відходила, саме він став автором іміджевого ребрендінга, заявивши, що Європа впитала в себе ідеї комунізму та лібералізму і має перейти на іншу ступінь розвитку - європейську соціал-демократію. Сам Берлінгуєр у 1993 році перейменував Комуністичну партію Італії в Демократичну партію Італії, котра сьогодні в Італії правляча.

І тепер я думаю вам не буде дивним весь той абсурд, що відбувається в Європі із захистом кольорових, просування педерастії, педофілії та інших збочень, уродського мистецтва і тупорилої попси У неокомуністів немає цілей, їхня ціль за Хоркхаймером - це руйнування всього традиційного без жодної цілі, а потім, за їхньою думкою, на голому майданчику мультирасового космополітичного суспільства визріє "справедливе суспільство" саме собою. Тож не дивуйтеся абсурдності того, що відбувається в Європі. Доведення до абсурду зброя "нових лівих", що правлять там.