Третя імперія - Соціаліст (7)

Кожний народ має свій власний соціалізм.

Маркс сколихнув Німеччину до самого коріння. Він душив зерна національного соціалізму, котрі починали рости у Вільгельма Вейтлінга і в іншій формі у Родбертуса. Вплив Маркса був характерним: він був нещадним диссектором Європейської економічної системи. Він не мав коріння у минулому, тим не менш він поклав на себе обов'язок формувати майбутнє. Ми зараз повинні відновити ту шкоду, яку він спричинив.

Кожний народ має свій власний соціалізм.

Росіяни це показали. Російський соціалізм породив новий радянський мілітаризм. Ті самі мільйони, котрі здалися у війні тому що бажали миру і тільки миру, дозволили створити червону армію. Прийшов такий момент, коли з усіх заводів залишилися працювати тільки військові заводи. Росіяни скорилися лютому мілітаризму нової автократії. Вони скинули бюрократів та поліцію царської автократії, котра мала присмак Санкт-Петербургу та Заходу і котру вони вважали іноземною і ворожою. Але вони прийняли автократію соціалізму, Більшовизм у Росії і в них не могло бути нічого іншого.

Кожний народ має свій власний соціалізм. Німецькі робочі досі в це не вірять. Це дуже германське в них. Перед війною вони дуже охоче і дуже довго слухали втішливі євангелія  про союз пролетарів всіх країн. Вони дійсно вірили, коли їм казали, що пролетарі усюди мають однакові класові інтереси, що вони мають більше спільного з іноземними пролетарями, ніж з іншими класами у себе в країні. Німецькі робочі пішли на війну, тому що відчули голос своєї природи і благотворної дисципліни, в якій їх виховали. Це також було дуже германським в них. Вони самі закінчили війну, тому що думали, що програли її і голос характеру підкрався до них, говорячи, що мир буде даром для їхнього народу. Це було дуже германським в них.  Потім вони втратили голову. Вони нічому не вірили. Вони не вірили своїм лідерам. Вони нічого не зберегли, окрім ідеалізму, котрий не дозволяв їм допустити, що вони були зраджені. Вони повинні це зрозуміти. Вони мають побачити, що вони ще ніколи не були так закріпачені капіталістами іноземних націй, як зараз. Маючи це розуміння, вони повинні діяти відповідно.

Кожен народ має свій власний соціалізм. Згадуючи які заяви оголошував організований перед війною Соціалістичний конгрес, ми бачимо яким ілюзіям піддавався німецький робочий. Ерве в ті дні був рупором запеклого антимілітаризму.  Він адресував свої послання аудиторії в німецьким містах і запевнив їх в прогресі антимілітаризму у Франції. Він стверджував, що французький генеральний штаб морально обеззброєний, він запевнив, що спалах війни буде сигналом до повстання для французького пролетаріату. Це не запобігло тому, що той самий Ерве перетворився в свій час на нестямного патріота; це не запобігло тому, що від початку до кінця війни французькі пролетарі боролися проти німецьких. Це було дуже по-французьки.

У тому ж самому німецькому місті англійські соціалісти відхилили резолюцію направлену на торпедування будь-якої майбутньої війни шляхом пролетарського страйку, на підставі того, що Англія взагалі не розглядала такого питання, адже жоден англійський уряд не зможе вести війну без підтримки англійського робочого класу. Але це саме англійський робочий клас зробив можливим те, що їхній уряд почав підготовку війни, оголосив війну та виграв війну. Це було дуже по-англійському.

Німецькі соціалісти пишалися змішуванням продуманої теорії з практичним застосуванням, щоб створити баланс справедливості. Але німецькі соціалісти були сліпі щодо міжнародної політики; вони ніколи не думали про нації. Вони не думали про можливі виклики для існування молодої нації, вони не думали про перенаселену країну. Вони не розуміли, що більш важливо тримати баланс між націями, ніж баланс між класами. Вони ніколи не запитували, що стиснута нація, яка не мала можливості як в інших націй, буде робити з продуктом своєї зростаючої індустрії. Вони не бачили, що соціал-імперіалізм міг відкрити їм нові ринки і нові місця для робочого класу. Сьогодні німецький народ позбавлений всіх своїх можливостей. Сьогодні ця нація заявляє, що двадцять мільйонів для них зайві, двадцять мільйонів, яким немає де жити. Можливо німецький соціалізм має нову національну місію: покладену на нього не Марксом, а Світовою війною: поставити себе во главі всіх пригноблених націй і показати їм умови, тільки при котрих вони зможуть жити.

Коли ми зараз говоримо про німецьких соціалістів, ми не маємо звісно ж на увазі соціалізм соціал-демократів, партія яких захопила владу після нашого краху; також не йде мова про марксистських соціалістів, котрі не хочуть відмовлятися від класової війни в своєму Інтернаціоналі. Швидше ми маємо на увазі корпоративну концепцію держави та економіки, котра має стати основою нашого революційного руху, але потім принесе консервативну стабільність. Ми називаємо Фрідріха Ліста німецьким соціалістом, тому що його опис міжнародної політики базувався на політичній економіці. У внутрішній політиці ідея організації торгівлі і професії відсилає нас до Фрідріха Генріха фон Штейна; це ідея гільдій у Середньовіччі. Все вказує на нову концепцію соціалізму. Молодь вимагає лідера, котрий поведе її в авангарді: лідер здатний приймати рішення, не типовий західник, котрий тільки і вміє, що підводити підсумки. Соціалізм для нас значить викорчовування, реорганізація, градація.

Інтернаціонального соціалізму не існує. Його не існувало перед війною, не існує йог і після війни. Німецький робочий був замучений своєю марксистською вірою. Він має примиритися з тим фактом, що обіцянка "світу для пролетаріату" не виконана. Він повинен зрозуміти, що пролетаріат кожної країни думає лише про свою власну державу. Нації переможниці застосували марксистський принцип "переваги власних інтересів" - котрий цей скептик думав що відкрив як базис всієї моральності - тільки перевага своєї власної країни. Вони уклали мир навмисно, щоб експлуатувати Німеччину. Проблеми соціалізму досі не вирішені.

Революція, котра була націлена на створення демократичної держави, не добилася успіху у реалізації своїх принципів. Німецьким соціалістам зараз нічого не лишається, окрім того, що розмірковувати ретроспективно, що було в них такого, що завадило їм вирішити свої проблеми по марксистській лінії. Якщо вони зроблять це, вони зрозуміють, що причиною була зараза лібералізму у їхньому соціалізмі, котра їх згубила: нееластичний, догматичний, раціоналістичний лібералізм, котрий своїм чистим "розумом" не бачив реальності. Ми поки що не знаємо, хто вирішить проблеми, котрі залишаються в соціалізмі. Ми не можемо вірити, що німецький комунізм, котрий досі чіпляється за Маркса, буде сприяти вирішенню, хоча німецький комунізм має німецьке завзяття. В будь-якому випадку ми знаємо - і ми маємо в це вірити - що німецький соціалізм, котрий ми маємо на увазі, може і повинен вирішити свої проблеми на вищому рівні за Маркса: на тому рівні, де немає класових проблем, а існують лише національні. 

Ми маємо одну перевагу перед нашими ворогами в існуванні наших проблем, котрі породила наша поразка і не вирішила наша революція. Це чисто інтелектуальна перевага: але вона одна з найкращих. Ми можемо думати про повну відсутність ідей, котру демонструють наші вороги: їхня перемога принесла їм самовпевненість і задоволеність - незважаючи на всі політичні та економічні небезпеки, з котрими зіштовхнулись їхні країни.

Це буде трагедія, це буде катастрофа, це буде наше знищення, якщо ми не вирішимо проблеми, котрі постали перед нами. Але якщо ми знайдемо рішення для наших проблем, геніальне і перманентне вирішення на всі часи, тоді приклад нової держави і нового економічного порядку, котрі ми збудуємо, дасть нам величезний авторитет, котрий матиме величезний вплив на інші країни, авторитет перед яким наші вороги будуть безсилі.

Соціалізм починається коли закінчується марксизм. Німецькі соціалісти покликані зіграти в духовній та інтелектуальній історії людства роль чистячого засобу від всіх залишків лібералізму. Лібералізм це зловісна сила дев'ятнадцятого століття, котра підриває і знищує всі основи соціалізму, так само як вона підриває і знищує всі основи політичної філософії та світового порядку. Лібералізм це продукт Заходу, котрий досі ховається в парламентаризмі і називає себе демократією.

Відродити німецький соціалізм це не завдання Германської Третьої імперії.

Новий соціалізм має стати основою Германської Третьої імперії.