Третя імперія - Соціаліст (4)

Матеріалістична концепція історії вихваляє себе як науку досвіду. Тут соціалісти сіли в калюжу з парадоксом, оскільки вони спекулювали про гіпотетичне майбутнє, про природу досвіду якого нам нічого не може бути відомо.

Соціаліст тим не менш мислив достатньо не критично, щоб закликати природничі науки собі на допомогу, сподіваючись отримати підкріплення своїм теоріям у майбутньому. Він взиває до Дарвіна, як свідка у своїй справі. Маркс заявляв, що "природній відбір" хоча і грубо "пояснений англійською модою", повинен стати "науковим базисом нашої теорії". Слідуючи йому, Енгельс запевнив своїх учнів, що в основі фундаментальної економічної думки, що лежить в основі Комуністичного маніфесту, "лежать ті самі закони прогресу, справедливість яких Дарвін показав для природничої науки".

Хтось колись має звернути увагу соціалістів на факт, що докази Дарвіна слугують доказами прямо протилежної думки. Соціалісти тим не менш повні рішучості відстоювати свою науку соціологію за будь-яку ціну і не хочуть вчитися. Німецькі соціал-демократи вхопилися за принцип природної адаптації і старий добрий Бебель, повний наукового завзяття, поспішив застосувати дедукцію: оскільки Дарвін довів, що організми самі пристосовуються до навколишнього середовища, все, що соціалістам треба зробити це забезпечити людині бажані соціальні умови і тоді людська тварина одразу ж дуже сильно змінить свій характер. Це все, що потрібно, щоб замінити "нації" на "людство" і всі національні сентименти будуть викорінені. Ці думки Бебеля були спростовані вченими, які вказали, що цій новій соціальний організації будуть потрібні століття, перш ніж людство адаптується саме до себе. Соціалісти вважали, що нові соціальні умови можуть негайно створити нову людську тварину. Але історія не може бути знищена так просто, не для народу, який має свою державу та свою мову. Серед нас існують пре-преісторичні фактори та вічні сили, котрі знову відроджують себе і виставляють на посміховисько всі абстрактні розрахунки. 

Проти цієї матеріалістичної концепції історії виступила вся наука і не сказала ані слова в її підтримку, проте популярні писаки продовжували випускати памфлети з посиланням на фіктивну "науку". Будучи соціалістами вони палко проповідували освіту та просвітництво, але вони не хотіли чути вчення Ернста фон Баєра, якби вони прислухалися до нього, то вони б дізналися, що еволюція наштовхує на питання про походження і ми можемо пояснити еволюцію тільки тоді, коли ми будемо постулювати первісний акт творіння до всіх форм життя, не тільки по відношенню до людства. Соціалісти були однаково глухі і до вчення Морітца Вагнера, теорія сепарації якого була доповнена теорією відбору. Це повинно було навчити їх чомусь цінному про походження націй, оскільки сепарація в просторі є переконливою причиною диференціації видів, і після цього соціалісти мали б рахуватися з існуванням націй сьогодні, навіть якщо їхнє уявне майбутнє існує без них. Соціал-демократи також були глухі до досліджень Людвіга Вольтмана, котрий дослідив і спростував марксистські позиції з точки зору антропології, морфології та генеалогії. Соціалісти відмовляються звернути увагу на націю чи на індивідуальність; вони не терплять дуалізму і знаходять притулок в банальному монізмі. Вони заперечують, що існування протилежностей це принцип природи, що існує дуалізм думки та матерії, що всередині цього дуалізму людський мозок породжує ініціативу. Вони не визнають, що людина сама еволюціонує; що мозок диктує людині вертикальну позицію; що людська історія була власним найвеличнішим досягненням самої людини.

Багато років тому Шиллер сформулював ідеалістичну концепцію історії, котра бачила в людині моральну діючу силу, що контролює природу. Матеріалісти ніколи не вийшли за межі позитивістської точки зору, котра обмежує історію спробами зрозуміти її умови, описати її феномени та проаналізувати її компоненти. Але є, тим не менш, інша точка зору: метафізична, котра включає фізичну, інтелектуальну та наукову точки зору: точка зору, яка визнає велич і піднімається вище людської деградації: єдина точка зору, за допомогою якої можна знайти відповідь на питання: Хто створив свідомість? Це не відповідь, що свідомість створила сама себе. Маркс ніколи не дозволяв собі міркувати, чи не може бути матеріалізм лише переходом до деяких вищих принципів. Він чіплявся за твердження, що людина творить свою історію не як вільна діюча сила, а під примусом даної свідомості. І знову ми питаємо: але хто ж створив цю свідомість? І тут може бути лише одна відповідь: людина сама є даністю.

Матеріалізм міг би бути доведеним, якби людство нічого не створювало окрім матерії. Але людство створило цінності, усю ієрархію цінностей, серед яких матеріальні цінності займають найнижчі щаблі. Матеріальні умови легко вивчати, легко випробовувати, легко рахувати та їх легко заносити до статистики. Вони легко спокусили безцеремонних мислителей і досі легко спокушають маси, котрі рідко думають - як показала наша революція, вони здатні на необдумані вчинки - маси, які займають позицію a priori до фізичних сил і займають позицію a posteriori до метафізичних, якщо не відкидають їх взагалі. Проте курс історії не детермінований матеріальними силами, але детермінований непередбачуваністю.

Матеріалістична концепція історії ніколи не брала до відома ці доводи. Вона концентрувалася на частині людської історії і не сприймала іншої частини. Однобічність соціалістичної філософії стала катастрофою для соціалістів; вони мислили економічно, але не політично. Швидкий економічний розвиток в матеріалістичну еру приніс з собою не соціалізм, як сподівався Маркс, але Світову війну. Її спалах привніс у гру інші історичні сили, ніж класові відмінності та класова війна. Навіть якщо б єдиною причиною війни було економічна конкуренція, всеодно війна була б не можливою без національного суперництва та ідей справедливості-несправедливості, що акомпанували їй. Національні пристрасті перевершили економіку, викликавши війну; і любов до несправедливості - представлена як любов до справедливості - встановила мир. Марксисти і соціалісти робили свої розрахунки не зважаючи на ці сили. Світова війна поставила історію на її належне місце і найважливіший урок цієї війни: політика, а не економіка визначає курс історії. Таким чином мова йде про те, що соціалісти, котрі на невеликий проміжок часу сподівались на те, що вони наберуть силу і будуть здатні зруйнувати капіталістичний устрій та встановити прославлений економічний устрій, замість цього опинилися перед хаосом хворої, зруйнованої та божевільної економіки.

Коли спалахнула революція соціалісти були повні добрих сподівань. Щоправда партія почала відчувати невелике тремтіння нервів, коли вони міркували над тим, як їхнє 9 листопада вплине на зовнішню політику; легке занепокоєння перед лицем історії, котрій вони ніколи не приділяли уваги і перед якою вони тепер несли відповідальність. Тим не менш революційний ідеолог Роберт Мюллер, профан у марксизмі, придумав формулу "Durchwirstschaftung" ("Супер-економіка"). Соціалізм повинен був принести визволення від матерії. Супер-економіка, котру породив соціалізм, повинна була бути проголошена як акт людської емансипації. Конституція супер-економіки мала б принести людям свободу від всіх турбот про хліб насущний. Раціональна економіка повинна була дати людям ключ від земного раю. Натомість замість досягнень економічної емансипації ми були кинуті в посилене економічне рабство, котре довело нас до найгірших злиднів з усього нашого досвіду. Ми думали тільки про економіку, про векселі, про репарації. Ми думали про сьогоднішні ціни, і вчорашні ціни, і ціни на завтра. Ми думали про тарифи і діаграми індексів, про страйки і підняття заробітної плати. Вранішній курс долара замінив вранішню молитву. Ми не думали ні про що, окрім сьогоднішньої нужденності: ані капіталіст, ані пролетар не думали ні про що інше. Ми занурились на глибину, на якій доти не бували: матеріалістична концепція історії досягла свого зеніту.

Чи може це тривати вічно? Ми знаємо, що не може. Відраза до матеріалізму, до самих себе захопила нас. Відбулася реакція, реакція проти соціалізму. Соціалізм може врятувати себе, якщо зможе очистити себе від свого матеріалізму, свого раціоналізму і що особливо важливо від своєї найбільш фатальної риси - свого лібералізму.

Соціалістична партія не може скористатися цією лінією; вона зв'язана з опортунізмом, навіть залишаючи при цьому рештки свого радикалізму, як в Росії чи лише удаючи свій радикалізм, як в Німеччині. Але окремі соціалісти можуть це зробити, соціалістична молодь може це зробити, соціалістичні робітники можуть це зробити. Вони можуть повернутися спинами до інтелектуального соціалізму, котрий увів їх в оману і прийняти емоційний соціалізм, котрий відкриває ширші перспективи ніж марксистські розрахунки.

Німецький комуніст відчуває, що має марксистську логіку за собою; і він дійсно її має; він був би змушений відмовитись від утопії, якби він відмовився від марксизму. Але якби він від цього відмовився, він отримав би більше, відкинувши руйнуючу доктрину і сьогоднішній хаос, в який він занурився з головою. Марксизм найбільш логічний; але для справжньої логіки він був повністю відірваний від реальності, коли Світова війна кинула його один на один з фактами, котрих не було в його порядку денному. 

Єдиний факт, що лишається від марксистської програми це пролетаріат. Але результат Світової війни показав, що проблеми пролетаріату не є класовими проблемами, а є національними проблемами.

Третій інтернаціонал досі годується з рук більшовиків. Соціалізм хитався у невизначеності і сховався під крилом демократії. Пролетаріат залишився, але з партійної точки зору зараз стало зрозумілим, що соціалізм та пролетаріат більше не синоніми. 

Соціалізм виявився не здатним дати відповіді на проблеми пролетаріату. Проблеми пролетаріату лишилися відкритими, величезними, похмурими, тривожними - але ці проблеми опинилися на узбіччі.