Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир

Жаботинський Свято-Онуфріївський монастир розташований за 1.8 км на схід від центру села Чубівка, біля річки Жаботинки,в урочищі Вітряна Гора. Монастир носить ім’я одного з найвідоміших християнських святих, «пустельника» Преподобного Онуфрія Великого.

Чубівка знаходиться за 30 км від Черкас,тому добратися туди з обласного центру не складає ніяких проблем.Асфальтне покриття середньої паршивості,лише в самій Чубівці є кілометрова ділянка з "зубодробильною" бруківкою.

Біля самої Чубівки дорога перетинає річку Тясмин.З Тясминського мосту відкриваються розкішні краєвиди.

Ця територія прилягає до Холодного Яру,тож заворожений місцевими краєвидами,я деякий час провів біля Тясмину.

Проїхавши через всю Чубівку і піднявшись на гору,я опинився перед відчиненою монастирською брамою.Біля брами молодий,років 20-25 монах порядкував біля свіжозалитого фундаменту під якусь споруду.Монах виявився словоохотливим і в розмові,яка зав'язалась і протікала невимушено,розповів мені багато цікавого про історію монастиря.Виявляється,що історія Жаботинського чоловічого монастиря сягає давніх давен, хоча точна дата заснування монастиря невідома. Найбільш рання достовірна інформація про нього належить до 1706 року, коли Київський митрополит Варлаам Ясинський просив заступництва монастирю у гетьмана Івана Мазепи, а у 1752 році обитель була відновлена Чигиринським старостою Яном Яблоновським. Однак деякі архівні матеріали монастиря свідчать про існування обителі більш, як 600 років. З 1786 року –це заштатний, з 1904 року – чоловічий монастир гуртожитного типу.

З чотирьох церков,які знаходились на подвір'ї монастиря,час пощадив лише кам'яну церкву Святого Онуфрія,збудовану в 1812 році.Черз рік цей храм відмічатиме своє 200-ліття.Як і всі монастирі,Свято-Онуфріївський знав як часи розбудови,так і часи часткової і повної руйнації.

Джерела підтверджують, що у 1824 році в монастирі бував малий Тарас Шевченко.Бував він тут і дорослим, у 40-х роках 19 століття.У 18-19 сторіччях монастир розширював свої земельні володіння.Монахи серед місцевого населення мали славу добрих землеробів і пасічників.Монастир продавав сільгосппродукцію і продукти бджільництва,з чого мав непогані статки.Працювала навіть монастирська цегельня,яка випускала цеглу з клеймом "ОМ"-Онуфріївський монастир.Період розбудови і економічного зростання протікав до 1917 року.Після відомих подій в Радянській Україні справи монастиря починають іти все гірше і гірше,а в 1928 році монастир закривають.Якщо не рахувати декількох років під час другої світової війни,коли в монастирі жили черниці з Мотриного монастиря,Свято-Онуфріївський монастир до 1972 року простояв пусткою.В цей час його церкву обстежила спеціальна комісія,визнала її як руїну і...споруду стали використовувати як зерносклад,що,як не дивно,врятувало церкву від цілковитої руйнації.

Напівзруйнований Онуфріївський храм повернули церковній громаді у 1990 році. Монастир знову відкрито 29 грудня 1993 року.

У наші дні збудовано келії, готель для приїжджих, 2-поверховий братський корпус

і дещо облагороджений монастирський двір.Також більш-менш відреставрована церква,хоча,як і в інших монастирях,матеріали для реставраційних робіт підібрані невдало.Дуже вже багато сучасних матеріалів,які не пишуться до архітектури церкви.

Монастир не виглядає багатим.Є невеликі земельні угіддя,сад,маленька пасіка,невеликий виноградник.Також,за словами монаха,монастир продає молокопродукти.

Свято-Онуфріївський монастир овіяний багатьма легендами, описаними в художній та історичній літературі. Найбільш ефектна з них – про існування підземного переходу між Онуфріївським та Мотронинським монастирями, який слугував для порятунку від грабіжників у неспокійні часи та котрим нібито користувалися холодноярці.І хоча насельники монастиря заперечують наявність підземного ходу між цими монастирями,все одно багато людей,особливо місцевих,гаряче відстоюють цю легенду.На території монастиря є підземна церква Святителя Миколая та печери, давнє кладовище. Печери протягом 1996 – 2000 р. були ретельно вичищені від намитого і наносного грунту та досліджені черкаськими археологами. Загальна довжина підземних ходів сягає 70 м.Побувати в печерах цьго разу мені не довелось,бо вони перебувають на реставрації.Тому викладаю фотки печер річної давнини.