Подорожі Україною

Чимало українців прагне побувати за кордоном, відвідати всесвітньо відомі пам’ятки та помилуватися на красиву природу. Однак багато хто з нас не знає, скільки чудових творінь людських рук і розуму, мальовничих та унікальних місць розкидано по рідній країні. Подорожі Україною — це реальна можливість ознайомитися ближче з її багатою історією, культурою, долучитися до багатовікових традицій. Отже, мета товариства — популяризація подорожей Україною. Подорожуйте Україною, отримуйте незабутні враження і діліться ними з іншими людьми!
160+ подписаться

85 участников

  • Nech sa paci
  • olh@
  • Hrab
  • Spectatrix
  • ksem
  • с любовью
  • Stihiy
  • Андрей Че
  • МХL
  • V@lNik
  • Українк@
  • _кcю_

Она небольшая, но для туриста есть всё!

«Файне місто Тернопіль» Не ошибусь, если скажу, что все знают  песню братьев Гадюкиных. Если не песню, то строчку  из песни. И часто даже цитируют.

Но можно смело говорить «Файна область Тернопілля». Небольшая область, в которой находится больше третьей части  памятников истории, археологии, замков и дворцов всей Украины. По количеству церквей, костелов и часовен область получила название  маленький Иерусалим.

Дабы показать возможности области для туристов Тернопольская обладминистрация провела всеукраинский туристический медиа-форум «Тернопільщина туристична – очима журналістів».


По традиции  участников медиа-форума встречали  на вокзале. Три микроавтобуса быстро заполнились (все организованы!) и совершив мини-экскурсию городом приехали к первому объекту. Тернопольский национальный  экономический  университет. Здесь прошло открытие форума,  с приветствующим словом выступили председатель Тернопольской обладминистрации Олег Сиротюк, мэр Тернополя Сергей Напал, вице-президент Ассоциации журналистов Елена Зеленко и другие.

А после все участники разошлись, так сказать, в группы по интересам.   Я выбрала группу экстремальный и экологический туризм то, что мне больше интересно. Член  президиума областной федерации спортивного туризма Владимир Горон, рассказывая и отвечая на вопросы, раскрыл потенциал области для туристов,  виды туризма.  

А уже после этого для групп продолжилась программа все посмотреть, попробовать, фотографировать.

По плану группы проедут в Тернопольской области условную восьмерку. Это значит, что мы совершим путешествие от Тернополя на север круг, а потом от Тернополя круг на юг области.

В путь! Мы переезжаем в Теребовлянский район село Зарваница. Здесь в 1442 году монах Киево-печерской лавры спасаясь от монголо-татар прилег под дерево и уснул. Во сне к нему пришла Матерь Божья. Утром возле источника с водой он нашел ее икону. В честь этого чуда в пещере он построил келью, поставил икону и назвал свое жилье Зарваница, где сон его зарвав.  

Село, возникшее у этого святого места, назвали Зарваницей. По преданию, икона не раз останавливала вражеские нападения, а вода из источника исцеляла калек и больных.

Сегодня это место известно всему христианскому миру – Зарваницкий Марийский духовный центр.


Центр располагается на краю села. Включает в себя церковь Пресвятой Троицы, Собор Матери Божьей Зарваницкой, Надбрамной церковьи и капличка.  Напротив собора, в центре площади, построена архитектурная композиция иконы Божьей 3арваницькои. Стела с изображением иконы (из итальянского белого мрамора) – точная копия иконы. Композицию венчает корона с крестом.

Певческое поле художественно-духовных мероприятий. В виде амфитеатра и вмещает до 50 тыс. зрителей.  За источником святой воды Крестный путь.

19-21 мая 1995 года состоялось Всенародное паломничество в Зарваницком духовном центре, в котором приняло участие около миллиона человек, в том числе 339 иностранных граждан.

Центр посещают и православные, и католики.


А чудотворная икона Божьей Матери  находится в приходской церкви Святой Троицы, построенной в 1754 году. В 1867 году прошла ее коронация,  Папа Пий IX дал иконе отпускного значения.

 Зарядившись энергией святого места, отправляемся дальше.

 Тернопольская область располагается на западной  части Подольской возвышенности. В области протекают реки,  принадлежащие к бассейнам Днестра и Припяти. Крупнейшими из них являются Днестр (длина в пределах области 215 км), Серет (242 км), Збруч (244 км), Стрыпа (147 км) и другие.

Наша дорога уже несколько раз пересекалась с  речкой  Стрыпа. И привела нас в село Скоморохи.

Отсюда наш путь лежит на базу отдыха «Над Стрыпою».  И вот начинаются чудеса. Если в Карпатах дороги ровные или в гору, то  на Тернопольщине дороги ровные или вниз. Нам предстоит проехать серпантинчик вниз.  Предлагают

повороты. Интересно! 


Все,  мы спустились. Взгляду открывается невероятно красивый вид. База расположена в долине на берегу реки между гор.  Сотрудники базы обещали показать нечто! И это нечто предстало перед нами. Видим монстра «Над Стрыпою», предназначение  джип-сафари. Низ этого чуда от ГАЗ-66, ну а верх всем знакомый внедорожник JEEP Cherokee.  

 Но для тех кто не успел занять место есть возможность пройтись и посмотреть на прелести природы. А посмотреть есть что! Здесь же, что называется за углом, находятся горные  водопады.  Пробираясь в ущелье по  руслу реки и преодолевая трудности на пути, любуемся красотой водопадов. В народе их называют Серебряными. Не зря называют. Капли воды на солнце выглядят именно серебряными.

Взобравшись вверх, вниз спускаемся лесной тропинкой.

Но если мы остаемся на базе для отдыха, то что же за отдых без бани. Баня будет! (Продолжение будет)

«Я открыла благодатное место для отдыха!» (продолжение)

По традиции артисты летом тоже едут на юг.  И без сомнений едут артисты туда, где хорошие условия для выступлений.  Коблево одно из таких мест.  Это  комплекс «Миллениум»: гостиница, концерт-холл, ночной клуб. Концерт холл «Миллениум», который отвечает  всем требованиям света и звука одновременно  может посетить две тысячи человек.  С концертами были артисты из Украины, ближнего и дальнего зарубежья.  Зал построен в форме амфитеатра. На берегу моря!

 

Но недаром я назвала это место благодатным. Здесь можно выбирать любой вид отдыха.

Например. Посетить удивительное место Кинбурнская коса.

Всем известны строки:

«У Лукоморья дуб зелёный,
Златая цепь на дубе том...»


Но не все  знают, что Лукоморье —  не миф,  а реально существующее место. И остров Буян существует. 

Александр Сергеевич Пушкин находясь в Очакове, увидел узкую полоску суши  в синем море. Вот оно — Лукоморье — Кинбурнская коса — Длинный Волос.  Вот и остров Буян — остров Березань, на котором тысячи лет стоял великий город Борисфен!
Кинбурнская коса — песчаная полоса между Днепробугским лиманом и Ягорлыцким заливом в Чёрном Море. Длина косы составляет более 40 км, ширина — до 10 км.  С 1992 году на Кинбурнской косе   работает  региональный ландшафтный парк. Парк без дорожек и скамеечек.  Здесь отсутствует асфальтовая дорога.

Это  уголок дикой природы. Здесь минимум цивилизации.

Для передвижения  идеальны  грузовики «Урал» или «Уазики». Скорость небольшая. Успеваешь посмотреть на сосновые участки леса, песчаную дорогу, разнотравье полей, полеты птиц. И только рев двигателя оглушает всюокругу.

Прочувствовав  все прелести поездки в «Урале» мы приехали в пансионат «Крутая осыпь». У ворот  отдыхающих 

всречают бюсты Ленина и Маркса. Не только природа здесь сохранена, но и исторические личности! 


   

А вот территория современная. В лесу отдельно стоящие коттеджи, бассейн с сопутствующим инвентарем, бар, столовая. 


В таком живописном месте  прошло открытие IX Фестиваля туристической журналистики Украины.

А утро начинается с рассвета. Его пропускать нельзя. Пробежка к мору, преодолев болотце. Но большое желание  увидеть розовых пеликанов – гордость парка. Не так много их осталось в природе. Увидели! Много их! Пеликаны летают!


Чтобы посмотреть как можно больше отправляемся на экскурсию. Для эко-туристов и фотоохотников здесь рай.  А еще можно купить лицензию и поохотиться на кабана, оленя или волка. И рыболовы не останутся скучать, так как в лимане водится много рыбы.

Но есть одно большое условия пребывания на территории парка. Передвижение должно быть по отведенным дорогам. Здесь все подчиненно природе и ее охране. А для путешественников установлены таблички с названиями местности, озер. Отлично сделано!

  Вот так петляя между холмов, озер, посадок мы пересекаем границу  Николаевской и Херсонской областей.

В Николаевской области граничным  было село Покровка. Почему запомнилось? История интересная. Появилось село во второй половине XVIII  века после поселения беглых крепостных из Черниговщины. В ходе раскопок на окраине села были найдены серебряные монеты с изображением богини Деметры. То есть здесь жили люди еще до нашей эры.

Сегодня это небольшое село, где любят останавливаться отдыхающие. Тихий спокойный семейный отдых. Наблюдать жизнь птиц. Их много. Ходить на рыбалку.

В Херсонской области граничное село Геройское. Не так давно село получило такое название. Прежде называлось Прогнои, Прогнойск.

Легенды говорят, что в далеком  XVI веке запорожские казаки приходили сюда добывать соль. Соль добывали из прогнои – гнилых озер с соленой морской водой,  где по мере испарения появляется осадок соли. Отсюда и название всей местности.  А потом казаки  поселились,  основав Прогноинскую паланку войска Запорожского. Охраняли территорию от турков. В память о казаках установлен памятник. И ежегодно в конце августа проводится фестиваль Соли и Рыбы.

 

Единственным историческим объектом в селе является руины храма Казанской иконы Божьей Матери. Деньги на строительство храма дал купец второй гильдии Григорий Капуста. Построен он был в 1898 году. А строительство  храма продолжалось 45 лет. Уверяют, что такого храма больше нигде нет. Кладка еще сохранилась потому, что использовалась особая технология. В раствор входили куриные яйца. Руководил проектом К.И. Квинта.

Интересно, что купец второй гильдии поначалу был небогатым человеком. Однажды он косил камыш на зиму  и нашел клад. Возможно, что и казацкий. Деньги от находки он вложил в солевой промысел. А на дивиденды построил храм. После Второй мировой войны храм закрыли. Помещение использовали как клуб, мастерские. В 1986 году здание сгорело. Купол, колокольня и перекрытия были утрачены.

Проехав село, покружив между озер выезжаем к знаменитому соляному промыслу. Эти белые горы на фоне голубого неба с облаками в окружении полей…. Даже не верится….

Отлично, что группу сопровождает председатель сельсовета села Любовь Егоровна Богдан, которая и рассказывает все тонкости промысла. Озера с укрепленными берегами. Главное, чтобы озеро было 200 квадратных саженей каждый. На дне озера хорошо видны  осевшие кристаллы соли.  Оказывается недавно прошли сильные дожди и добавили воды. Жаль, была возможности  увидеть уже почти готовую соль. На цвет она имеет розоватый оттенок.


Любовь Егоровна говорит: На наших озерах испокон веков соль добывали. В ней есть вся таблица Менделеева за исключением газа. Настоящая соль, когда каждый кристаллик наполненный – очень долго сохраняет свои качества. И та соль, что сейчас продается в аптеках, – это наша, Геройская. 

И продолжает: Тут и оздоровительный комплекс сделать можно. Когда много солнца и долго дождей нет, соль в озерах начинает выпадать в осадок. Бывает, опустишь туда ноги на несколько минут, вытащишь, а они покрываются тонкой соляной корочкой. Если с десяток таких сеансов сделать, то зимой болеть, точно не будешь. И если кто хочет приехать к нам – милости просим.

 Убирают соль при помощи техники. Режут, грузят, отвозят. Даже невозможно представить, как это делалось раньше. Вручную, с помощью тяжелой лопаты и 16-пудовой тачки.

Героические люди.

 А на фронтах Второй мировой войны четырем жителям села было присвоено звание Герой Советского Союза. И в честь земляков в 1963 году село переименовали в Геройское.

Вот такое Геройское.

Если вы приедете, то вас обязательно угостят  «Геройской  юшкой». Изысканная рыбная юшка, рекомендую не пропустить.

Хочется надеяться, что край будет развиваться. Такой большой природный потенциал, гостеприимные и работящие люди.

Верится, так и будет.

И есть люди думающие о развитии края. Один из них - народный депутат Украины Владимир Сальдо: "Херсонщина своей стратегией должна избрать развитие туризма, ведь здесь есть все условия для полноценного отдыха - два моря, заповедники, острова, огромный потенциал санаторно-курортного лечения".


Его цель – развитие  Херсонщины как туристической Меккы Украины. 

 

Я открыла благодатное место для отдыха!

Всем известно, что из Киева в Одессу можно доехать ….  поспав ночь в поезде, можно 5-6 часов на машине, а некоторые за 3,5 часа доезжают на мотоцикле. Главное приехать  в Одессу. Без сомнений Одесса это хорошо! Но… Черное море большое.

Ранним утром наша дружная группа собирается на железнодорожном вокзале в Одессе. Дружно занимаем места в комфортабельном автобусе и  в путь.  Сопровождающий нас экскурсовод ТА ДЮК настолько влюблённый в историю человек, что ей оказалось достаточно времени провести ознакомительную  экскурсию об Одессе и области, о Тилигульском  лимане, который разделяет Одесскую и Николаевскую области.  Название лимана происходит от тюркских слов «Дели Гёль» — Буйное Озеро. От  тюркского прилагательного deli: обезумевший, сумасшедший,  буйный.


Тюрки дали лиману это название из-за местных долинных ветров, дующих преимущественно с юга на север или с севера на юг - вдоль лимана. Это подходит для обучения кайтингу  (Чилова коса Тилигульского лимана — место проведения Международных соревнований по кайт-сёрфингу, а также излюбленное место прохождения тренировочных сборов кайт- и виндсёрфингистов). И это не всё. Здесь же находятся известные дельтадромы / парадромы (стартовые площадки для полётов на дельтаплане и параплане).

Тилигульский лиман, как и многие черноморские лиманы, обладает большими запасами целебной сероводородной грязи. 


И здесь, на  середине лимана проходит граница двух областей.  Нашу группу встречают представители региональной торгово-промышленной палаты Николаевской области, Николаевской областной профсоюзной организации работников малого и среднего бизнеса «Единение», ассоциации туристического и оздоровительного бизнеса «Возрождение». Все вместе отправляемся в путь. Переехав на другую сторону лимана в 4 километрах от основной дороги на берегу Черноморского побережья находится курорт Коблево. Это самый большой курорт Николаевской области. Здесь расположились 120 баз отдыха на семи километрах песчаного пляжа, где  одновременно может отдыхать 25 тысяч человек.

Интересна история появления села Коблево. Создано было русским князем Г. Волконским в период Русско-Турецкой войны. Основной задачей была организация перевалочного пункта для помощи раненным при нападении на Очаков и отдыха лошадей. Отсюда и название – Постовое. В 1788 году Постовое было переименовано в Троицкое - в честь завершения строительства церкви, совпавшего с празднованием Святой Троицы. А в  1792 году за успешное завершение Турецкой кампании и отменную службу Екатериной II Фоме (Томасу) Кобле были пожалованы земли (12 десятин) на левом берегу Тилигульского лимана, в честь которого и по сей день  названо Коблево.

И вот мы въезжаем в курортную зону.  Начинается она с автостанции. Автобусы курсируют из  Одессы (50 км) и  Николаева (80 км).

Рядышком находится знаменитый аквапарк.    

Что еще интересно. Коблево «по-народному» делится на молдавскую и николаевскую  части. Произошло это еще в прошлом веке, в период массового строительства баз отдыха предприятиями. Да так и сохранилось. При поселении  вас обязательно спросят: вам потише или вы на дискотеку ? В молдавской части находятся все ночные дискотеки, а в николаевской  большая часть баз и пансионатов для родителей с детьми.

Новинка: в этом сезоне в Коблево открывается дельфинарий. Все уже готово, у дельфинов заканчивается инкубационный период – самочувствие хорошее. Как справка. Дельфины «местные», т.е. их не вылавливали в море. Для меня тоже неожиданность, что в дельфинариях Черноморского побережья выступают «потомки артистов». Без сомнений всем дельфинам хорошо, если потомство растет!

 

База отдыха «Винница». Очень большую территорию занимает. Жилой корпус со всеми удобствами в номере, рассчитан на триста человек. Номера для проживания 2-3 человек. Есть на территории базы несколько бассейнов, игровая площадка, танцевальный зал и большой крытый спортивный зал.

 

Но если вы пожелаете проживание в отдельно стоящем домике, вам в Парк-отель «Элизиум». Двухэтажные коттеджного типа домики расположились в сосновом бору.


А немного в стороне расположился корпус из таких же домиков построенных кольцом, в центре которого находится бассейн. Номера на первом и втором этажах. Индивидуальный выход к бассейну. И вот я прохаживаюсь с коктейлем из бара (здесь же) в бассейне или лежу на топчане. Очень напоминает Турцию, но … Ура! Это в Украине.

 

В пяти минутах езды от Парк-отель «Элизиум» (пока отъедешь-территория немаленькая!) расположилась база отдыха «Лотос».  Арочный въезд на территорию и ты в «эдемском» саду. Так я его себе представляю. Большая территория, большой пятиэтажный корпус с номерами на 2-3 человек, отдельно стоящая большая столовая, большой спортивный зал. И очень много роз всех цветов – от белой до черно-бордовой. Чуть не сказала большой запах))) Пьянящий запах роз! Все дышит любовью. Это заслуга директора базы, это ее руками все выращено.

Лотосы, правда, не растут, но помещение столовой выполнено в восточном стиле. Потолок выполнен в виде шатра, а с картины на вас смотрит Будда. Оригинальное решение.

 

В Коблево уже приехали отдыхающие. Много молодежи.

А где же подрастающему поколению отдыхать? Есть где, отдыхают.

В лесу в нескольких километрах от курортной зона, находится село Рыбаковка. Это зона издавна создавалась для детских лагерей. Пологий песчаный берег, сосновая роща и теплое море. Запомнился детский оздоровительный лагерь «Космос». Для школьников  двухэтажные кирпичные корпуса, рациональное и вкусное питание, спортивные площадки, бильярд и теннис, кружки, конкурсы, фестивали. Море, пляж, экскурсии, походы, поездки на катере. И многое другое. Интересное предложение лагеря: совместный отдых «Родители и дети».

 

И когда бы будете отдыхать в Коблево, обязательно посетите винзавод «Коблево», как это сделали мы.

Заплатив 45 грн за «Классическую» дегустацию можно очень многое узнать и попробовать.

Уникальный климат, плодородные почвы, расположение на 46-й параллели – одной географической широте с известным французским регионом Божоле плюс трудолюбивые люди. Все способствует успеху развития предприятия. Завод провел полностью реконструкцию отделения переработки винограда. Ежегодно к имеющимся виноградникам засаживается 100 новых гектаров. Молодые виноградники высажены саженцами известных мировых производителей из Италии, Франции, Германии по современной европейской схеме: по 3 333 саженца на гектар. Такое вот число!

 

Не удивительно, что Коблево выпускает все виды вин – сухие, полусухие, полусладкие, десертные и крепкие. А также натуральные вермуты. Открытием стал напиток на основе вина TAKADO.

Количество наград завода радует, а Международная звезда за качество и золотой приз «Международная эра качества»  убеждают в правильности выбора продукции к своему столу.

 

Продолжение будет.

 

 

 

 

 

  

Севастополь 2013. Частина 6

Фіолент. Балаклавський монастир

Мис Фіолент розташований на півдні, внизу півострова-"підборіддя" (див. мапу з частини 1), неподалік від Балаклави. Аби дістатися сюди, треба спочатку доїхати до 5-го кілометру — це така велика розв'язка на південному виїзді з міста. Звідти можна поїхати до Балаклави або взагалі в Ялту. Ми поїдемо на Фіолент.

Їдемо повз поля зі стоянками військових машин, ліси тощо. На передостанній зупинці виходимо і йдемо через дачне селище на південь. І ось нарешті виходимо на відкритий простір.

МОРЕ! Яке воно велике! На затуманеному обрії море зливається з небом. Праворуч видно власне мис Фіолент:



Ближче до нас на фото — теж знатна каменюка (скеля Хрест, див. потім нижче).

Ліворуч бачимо в морі скелю Святого Явління. Назва пов'язана з подіями, що відбулися близько 891 р.

Під час бурі на морі, корабель терпів аварію, і, бачачи свою неминучу загибель, моряки стали закликати на допомогу святого великомученика Георгія. Георгій, послухавши їхнє милостиве прохання, з'явився на великій скелі поблизу берега і миттєво втихомирив бурю. Коли врятовані моряки піднялися на скелю, то на її вершині вони знайшли ікону святого великомученика Георгія, винесли її на берег і в скельному обриві влаштували печерну церкву. (c) Вікіпедія.


Люди допливають туди й підходять до хреста:



Пізніше тут на краю гори виник Свято-Георгіївський монастир:



Далеко на обрії видно мис Айя (вже за Балаклавою в бік Ласпі й Форосу), біля якого в заповіднику ВФЯ будував собі черговий палац. Праворуч бачимо пам'ятний знак на честь Пушкіна, що тут побував. Узагалі — кого тут тільки не було. Приїжджав і цар Микола II із родиною.

Монастир був грецький, але після завоювання Росією Криму він став головним монастирем Чорноморського флоту й постачав туди капеланів.



Більшовики, звичайно ж, закрили монастир, частково зруйнували і влаштували санаторій. Після війни тут зробили військову частину. Кажуть, звідси запускали експериментальні ракети в море:



За легендою, тут був Андрій Первозванний:



Андріївський хрест — символ Російського флоту.

Після падіння СРСР частину території було повернуто монастирю. Тут збудовано новий храм:



По дорозі до монастиря звук цикад заглушував наші голоси.


Біля входу починаються сходи вниз до моря. Сходинок близько 800.

При вході — святе джерело:



Праворуч посаджено бамбук, ліворуч — банан:



Узагалі-то, тут під горою біля моря фактично розпочинається субтропічна рослинність. Почуваєш себе як біля Ялти.

Жінкам треба дотримуватися дрескоду. Для тих, хто не подумав наперед про це, висять хустини для голови й щось для закриття ніг.

Водяться тут і коти:



Святий Георгій:



Новий храм:





Біля нього в горі — Храм Різдва Христова (печерний):





Робити всередині зйомку без благословення настоятеля не можна.

Унизу є залишки печерних келій:



Нам зробив невелику екскурсію місцевий монах. Наскільки зрозумів, тут усі налаштовані дуже за Росію й проти Заходу. Монархічно налаштовані. На паркані висять оголошення про поїздку до Косово на підтримку православних сербів. Наш екскурсант розповів, що головна ікона Св. Георгія перебуває в Художньому музеї Києва. А також поділився інфою: одному монаху прийшло знамення, що 2015 року Русь об'єднається. Нагадаю, це був 2013 рік. От і думай тепер...

Море

Ідемо з монастиря вниз:



Сходинки періодично перериваються горизонтальними ділянками. Є й лавки для тих, хто втомився. На початку спуску є залишки дачі адмірала Лазарєва:


І ось нарешті — море!



Вода чистіша за ту, що в межах міста. Пляж — із якісної гальки (як у Ялті). Плавають мальки й медузки:



Фіолент:



Десь там є пристань, але по суші пройти туди не можна.

На скелі Святого Явління витесано східці, якими можна піднятися нагору:



На горі ростуть такі живописні деревця:



На заході височіє скеля Хрест. Підійдемо до неї:









У ніші валяється така парамілітарна штука:



Сподіваюся, нічого страшнішого на Севастопольській землі не буде. На закінчення додам, що підійматися вгору було не так приємно й легко, як спускатися. 800 сходинок — це все одно, що залізти пішки на 41-й поверх.

З надією на мир в Україні завершую серію фотозаміток про славне місто Севастополь. Сподіваюсь, далі буде щось хороше...


Севастополь 2013. Частина 5

Херсонес

Залишки давногрецького міста відділяє від центру Карантинна бухта.



Аби дістатися до Херсонесу, треба від центру проїхати трохи на захід. Можна — до центрального універмагу. Потім треба пройти кілька тихих кварталів на північ до моря. Варто зауважити, що частину некрополя (кладовища) та ще якісь фрагменти забудували хатами.

Касирка трапилась не в гуморі. Довелося з нею трохи посперечатися з якогось приводу.

Ми звідти пришли:



Цей мікрорайон Херсонесу було побудовано в пізні часи.





Розкопки тут почалися майже 200 років тому. Пізніше на орієнтовному місці хрещення Св. Володимира збудували храм. Він є майже ровесником однойменному київському.


Як бачимо, схожий на київський, теж у візантійському стилі. Усередину не потрапив (службу вже було закінчено). Однак на фото помітив подібність також інтер'єру.

Оскільки від центру сюди йти далекувато, трохи пізніше там звели ще один Володимирський храм.

Неподалік від храму є музей:


А також — іще один храм:


І античний театр:







Герострат — головний герой вистави. Його судять:







Далі йдемо до моря:


Тут дуже гарно. Відчуваєш історію.


Залишки базиліки (церкви) 6-10 ст.:



Як бачимо, батарейки сіли, тому знімав мобілою. Мало й неякісно. До того ж, сонце сіло за небокрай. На цьому доведеться закінчити цю частину.



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 4

Вулиця Леніна

Починає вулицю Центральна міська бібліотека імені Льва Толстого.



Пройшовши трохи вулицею, натрапляємо на площу Суворова. Тут два узвози (Червоний та Тролейбусний) привозять людей із вокзалу в центр. Із боку Південної бухти закінчуються будівлі, й починаються сквери. Зокрема, бачимо ротонду:



Тут можна підійти до краю гори й пофотати бухту та Лазаревські казарми:



Це лабораторний корпус філії МГУ. Даний заклад вважається найпрестижнішим, хоча є й інші популярні спеціалізовані інститути (наприклад, новенький банківський).



Бухта ліворуч, на північ:



Удалині ліворуч видно вихід із меншої — Корабельної — бухти, яка примикає до Південної.

Поряд у сквері — меморіал пам'яті афганців. Хрест поєднується з комуністичною зіркою:



Бойова подруга:





Унизу плавають маленькі човники. Саме на таких невеликих (і трохи більших) човниках зазвичай відбуваються водні екскурсії:


Пам'ятник комсомольцям:



Далі знов починаються будівлі. Зокрема, банк:



Музей історії Чорноморського флоту:









Красиво:



Навпроти — пам'ятник Катерині II. Саме за її командою було засновано місто:



Поряд із музеєм флоту є храм Архістратига Михаїла та Будинок офіцерів ЧФ РФ.

Площа Нахімова. Графська пристань

Підходимо до важливого місця — площі Нахімова. Тут є Севастопольська мерія, порт, купа пам'ятників та Графська пристань.

Міська Рада:



Звідси почало будуватися місто:



Площа дуже велика, але зафотати її всю якось не здогадався. Добре, що не забув за пам'ятник адміралу Нахімову:



Більше мою увагу привернула Графська пристань:



Униз до води ведуть красиві сходи. Можна вийти на дерев'яний причал і взяти до рук фотик.

Поряд комунальний катер перевозить людей на Північну сторону:



Севастопольська бухта з нашими кораблями:



Адміральський корпус на кінчику Павлівського мису, який відділяє Корабельну та Південну бухти від Севастопольської:



Південна бухта з кораблями та кранами — вже знизу:



На нашому березі теж багато кораблів. Наприклад, "Новочеркаськ":



Поряд є невеликий Севастопольський морський порт.

Підіймаємось наверх і йдемо далі.

Приморський бульвар. Артбухта

Як і Історичний бульвар, Приморський також є по суті парком. Тут є фонтани та сцена:



Під патронатом ПР відбувається святковий фестиваль. А ось — його учасники:



Схожі на Бурановських:



Вони прямують у цю арку:



Сонячний годинник теж комусь сподобається. Але то таке. За спиною в нас — один із двох символів міста, пам'ятник затопленим кораблям:



Якщо придивитися в бінокль, видно голки проти птахів:



На Північній стороні теж багато церков і пам'ятників:



Нижче бачимо київський мега-теплохід "Генерал Ватутін" із супроводом та комерційний пором, який з'єднує Артбухту з Північною стороною:



Артбухта — це Артилерійська бухта (на захід).



З іншого боку від неї є якийсь новий готель та обеліск місту-герою Севастополю:



Набережна красива. До 230-ліття її суттєво оновили, в т. ч. за гроші Москви. Нижче бачимо Палац дитинства та юності та Дельфінарій:



Цей же палац — із Приморського бульвару:



Севастопольський академічний руський драматичний театр імені А. В. Луначарського:



Кількість театрів та різних клубів каже сама за себе.

Приморський бульвар красивий:







Ленкоранська акація мені особливо подобається.

На вечір місцеві музиканти майстерно лабають рок:



Нарешті, окинемо оком краєвид із набережної. Ліворуч — Артбухта з обеліском. За ними на захід — Херсонес та купа різних масивів, бухт. Аж до мису Херсонес, за яким — суцільне Чорне море.

Трохи праворуч бачимо вихід у море з Севастопольської бухти, обмежений мулами. Праворуч — початок Північної сторони, а саме — Радіогірка. Там Олександр Попов із колегами робили військові експерименти з радіо.



Далі буде.


Севастополь 2013. Частина 3

Центр. Коротко про маршрут



Маршрут подорожі: Історичний бульвар — пл. Ушакова — вул. Леніна — пл. Нахімова — Приморський бульвар (Артбухта). На мапі це по правій стороні знизу вверх і потім трохи вліво.

Ядро історичного центру стоїть на Міському пагорбі й обмежене по суті вулицями Великою Морською та Леніна. Плюс парк Історичного бульвару. Варто зауважити, що пагорб достатньо високий, особливо якщо дивитися від вокзалу (на захід):



Ліворуч на горі видно колесо огляду. Перенесімося одразу туди. Дістатися того місця зручно з площі Ушакова, до якої повернемося пізніше.

Історичний бульвар

Отже, що ми бачимо з колеса:


Ліва половинка панорами:



Це ми дивимось на північ у бік центру. Монументальна будівля ліворуч — Панорама оборони Севастополя. Праворуч — Південна бухта. Вдалині видно Севастопольську бухту, Північну сторону й море.

Кадруємо, аби краще роздивитися:



Ліворуч на фото вище — район Артбухти:



Видно Обеліск місту-герою, ліворуч від нього — Північний мол та Костянтинівська батарея, праворуч за бухтою — Радіогірка. Видно золотавий купол Покровського собору.

Центр:


Якщо придивитися, видно візантійської форми купол Володимирського собору, який служить усипальницею адміралів. Шпиль із зірочкою — Морський клуб на площі Ушакова. Туди ми й підемо згодом.

Візьмемо трохи праворуч. Бачимо на фото нижче Південну бухту, праворуч — вокзал і нещодавно розширений міст. Його відкривав сам ВФЯ, у зв'язку з чим спостерігалися небачені тут пробки. 



Південна бухта й Корабельна сторона за нею:



Біліють Лазаревські казарми. Частину з них із червоним дахом займає філія МГУ. Із сірим дахом — військова частина ЧФ РФ.

Тепер подивимося, що в нас із іншого боку — на півдні:



Тут була одна з батарей оборони Севастополя (4-й бастіон):



Бетонний пам’ятник мішкам та солом’яним кулЯм із піском. Гармата автентична:



Можна залізти наверх:



А там ми були:



Ідемо на північ, до Панорами:



Вхід — 50 грн, додатково за право фотати — 25 грн.


Заходимо наче в шахту чи мавзолей.

Автор панорами, основоположник російського панорамного мистецтва, професор класу батального живопису Петербурзької Академії мистецтв Франц Олексійович Рубо поклав в основу твору найяскравіший епізод севастопольської епопеї — бій на Малаховому кургані 6 червня 1855. У цей день 75-тисячна російська армія успішно відбила натиск 173-тисячного англо-французького війська. (c) Вікіпедія.



Не солодко було воякам і місту:



Панорама — на 360 градусів. Під час війни серйозно підгоріла. На передньому плані обстановку зроблено з піску та інших матеріалів, далі йде живопис на стіні.



Можна дивитися зверху зі спеціального майданчика, можна — знизу в віконця через скло.

Купол ізсередини виглядає так:



Панорама вражає — але не на 75 грн. Виходимо з протилежного боку:



Поряд є ще музей Папаніна — севастопольського Колумба. Вхід туди загородив собою кіт.



У парку на Історичному бульварі також є тераріум та виставка старих якорів:



Це тільки фрагмент — їх там насправді багато. На Історичній алеї концентрація різних пам'ятників зашкалює. Багато палаток із сувенірами:



А ще тут надувають великі бульбашки:



У затінку заховався вхід до офісу ТРК Бриз. Це [був] чи не єдиний голос вопіющого українця в Севастополі.



На підході до площі Ушакова — симпатичний пам'ятник інженер-генералу Тотлебену, який спроектував оборонні укріплення під час Кримської війни:



На площі Адмірала Ушакова домінує Матроський клуб, за сумісництвом Драматичний театр ЧФ РФ:


Навпроти між іншим — готель "Україна":


У бік площі Нахімова на північ — кільце з ліванським кедром, а за ним — типові, але красиві представники архітектури центру міста:



Звідси раджу йти або на Велику Морську вулицю, що веде до Артбухти, або праворуч на вулицю Леніна до Графської пристані. Підемо за другим маршрутом, але все-таки зафотаємо краєчок не побаченого:



Це Покровська церква. Неподалік є вже згаданий Володимирський храм.

Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 2

Загальна ситуація

Насамперед маю сказати, що Севастополь, або Сєвас (так у побуті кажуть кримчани), є дуже великим, цікавим, мальовничим за рахунок рельєфу та цікавим для любителів історії. Незвичні краєвиди милують око. Пам'ятки античності та середньовіччя є об'єктом уваги кожного туриста. Паломники тут знайдуть важливі місця для Православ'я (Херсонес), гірські монастирі (Інкерман, Фіолент і т. д.) та кілька храмів 19 ст.

Але загалом зручним та затишним Севастополь не назвеш. У центрі все дуже красиво й компактно, однак численні житлові масиви розкидано окремими купками, між якими плещуться хвилі, гуляють пустирі або цвітуть різнокольоровими дахами поля приватного сектору. Кожен такий масив має свій центр, у якому є базар та купа магазинів.



Нижче на фото -- технічний універ та його гуртожитки:



Окрема історія — Північна сторона. Туди легше доплисти на катері або поромі, ніж об'їхати маршруткою. Дехто так робить двічі щодня.

Місто відносно чисте — принаймні, порівняно з Києвом не брудніше. Хоча — якщо гарно пошукати — можна знайти звалища будматеріалів та інші малоприємні речі. Також має місце незаконна забудова та ущільнення. Зокрема, постраждали околиці Херсонесу, де якісь добрі люди поставили собі розкішні хати.

Гарячої води у квартирах нема, холодна є майже завжди. Всі гарні господарі давно вже поставили котли, тому в готелях тОчно не має бути з цим проблем. На полях використовують безпосередньо дніпровську воду, а питна вода надходить із гірських водосховищ. Як мені казали, це вода з опадів (сніг, дощ).

У обличчях помітної різниці з Києвом не відчув. Хіба що трохи більше світловолосих людей. Народ загалом нормальний. У місті є 5 вузів, тому мОлоді є куди піти вчитися. Зокрема, є [БУВ] банківський інститут, який 2009 року відкривав особисто Ющенко:



Дуже п
'яних не бачив, а російський мат у розмові чув здалеку лише двічі (сторож на будівництві та моряки на вокзалі). Дехто з місцевих дуже допоміг. Зокрема, гостинна севастопольчанка Тетяна витратила на прогулянку з нами цілий день. Сподіваюся, їй із нами теж було приємно.

Звичайно, що мова панує російська (див. статистику з частини 1), однак на пару моїх спроб забалакати українською реагували нормально (сприймали як туристів). Майже всі принаймні розуміють українську, особливо молодь. Україномовні українці теж є, але їх важко розпізнати.

Більшість людей дуже хоче бути в Росії. Але вони й так досить інкорпоровані в Росію через флот. Принаймні, злих бандерівців боятися не треба, бо мають під боком захист.



Є й "куточок українця" — пам'ятник ювіляру Тарасу Шевченку:



Наявність багатьох вивісок загальноукраїнських установ (того ж Сільпо) дає зрозуміти, що це все-таки Україна. Трапляються й україномовні вивіски, однак рідко. Прапорів більше російських — вони всюди, оскільки по всьому місту розкидано різні заклади ЧФ РФ. Уранці прибережних мешканців та гостей міста-героя підіймають звуки сурми — як у піонерському таборі.



Ось вам маленький, хоч і неграмотний, україномовний напис.



Військові частини займають значну частину берегової лінії, однак у радянські часи все було ще гірше. Місто взагалі було "закрите". Зараз частину флотської землі передано місту.



Архітектура та дизайн

Бувають колоритні вивіски та дизайнерські ходи:





Головне  підібрати Феміді правильну компанію. Поводиря, так би мовити. Якщо що  Висоцький тут як тут:



Напис нижче на стіні громадського туалету на Приморському бульварі уміляє:



На старому кладовищі на захід від центру є "Дом траура". Ось так і написано. Великими літерами. Якось незвично: дом быта, дом траура...

Вулиця Леніна (здається, найстаріша в місті) є, само собою:



Партія регіонів намагається своїми монументальними плакатами показати, хто тут господар. Однак, як ми побачили недавно, є могутніші сили.



На масивах архітектура стандартна совкова. На фото нижче видно такі насправді сірого кольору 9-поверхівки. Ними забудовано квартали по всьому місту.



Будинок із "пимпочкою" народ називає "одеколон". Там розміщено радіозавод. Пару цехів здають під великий ТРЦ з катком та іншими приємностями. Більшість сучасних житлових будинків (і багатоповерхівки також) має білі стіни, великі вікна та нестандартні дахи вишневого чи зеленого кольорів. Південна морська архітектура.

Транспорт

Зупинки поза центром часто оформлюються як цілі торговельні комплекси з лавками:



Із транспорту є автобуси з маршрутками та тролейбуси:



На вікнах висять газети від сонця для кондукторів, а також реклама курсів скорочитання.

Є й новіші  подаровані Москвою:





У маршрутках пасажири зазвичай платять за проїзд під час виходу на зупинках. Інколи таке стояння триває довго. Досить незвично після Києва, але мудро: з таким гірським рельєфом та різкими поворотами водіям не варто відволікатися на видачу здачі. Триматися за поручень strongly recommended. Дуже strongly, бо можна впасти ще й когось собою привалити. Мав певний досвід.

Фауна та флора

У передмістях помічено дуже багато здичавілих собак. Коли вони збираються у зграї, можуть напасти або принаймні по-дорослому обгавкати.

Насадження та дика рослинність — південно-степова (як у Євпаторії) з елементами субтропіків. Зокрема, було приємно бачити ленкоранські акації та ліванські кедри:





Також є ось такі дерева метрів 4 заввишки:



Дуже незвично бачити квіти рожі (мальви) високо на дереві:



У траві також часто зустрічаються мальвові. Виглядають як аналог цикорію в наших широтах:



Море і флот

Моря в Сєвасі багато, але пляжів малувато. Переважно це напівдикі пляжі з галькою та іншим камінням, у т. ч. гострим. Піщані пляжі — у північній частині міста, хоча є і в південній (бухта Омега). Оскільки тут плаває багато кораблів, а 350 тисяч людей справляють різні потреби, то за чистою водою краще їхати або на північ (там є санаторії й пісок), або на південь (Фіолент, Балаклава). Принаймні, в бухтах краще багато не купатися.

Кораблів багато. Запливають сюди й київські велетні-теплоходи:


І не  тільки київські:


Флот явно є містоутворюючим підприємством. Військових кораблів досить багато. Причому вони не тільки стоять на якорі, а й баржують туди-сюди в морі. Це переважно російські кораблі:



Флагман ЧФ РФ — ракетний крейсер "Москва":



Але є й українські. Ще влітку 2013 року наші моряки разом із росіянами ходили на спільні навчання, а сьогодні...

Ось ракетний катер "Прилуки":



Ракетний корвет "Придніпров'я":



Флагман ВМС України корвет "Гетьман Сагайдачний":



Український (єдиний) підводний човен "Запоріжжя" перебуває не у степах України, а в Севастополі. Він уже вміє плавати, але ніби ще не відновив навички занурення під воду:



Далі буде.

Севастополь 2013. Частина 1

Улітку була можливість пару днів погуляти по "місту-області" Севастополю. Був не всюди, гуляв "дикарем", але дещо встиг побачити. Довго лінувався написати замітку про це незвичне місто. Враховуючи нові обставини, жалкую, що не зробив цього набагато раніше. Тепер поспішаю...

Дуже коротко

Море, Херсонес, Інкерман, Балаклава, Ласпі, незвичний ландшафт, монастирі, багато військових кораблів і пам'ятників. Можна використати як базу для поїздок іще кудись. Варто приїхати.

Коротко

Севастополь — місто-порт на південному заході Криму. Населення — 343 тис. + 43 тис. поза містом на території міськради. База Чорноморського флоту РФ та ВМС України. Росіян — 71,6 %, українців — 22,4 %, російськомовних  90,6 % (2001).

Є залишки грецького міста Херсонес, церкви та гірські монастирі, винзавод у Інкермані, багато чого в Балаклаві, безліч монументів та інших пам'ятників. І, звичайно, військові кораблі.

Де був: центр, Херсонес, мис Фіолент. Їхав туди залізницею.

Географія

Місто розташоване на південно-західному кінчику Кримського півострова. На мапі нижче його зафарбовано в сірий колір. Як бачимо, територія міськради достатньо велика й доходить на півдні до Форосу.




Берегова лінія нагадує велетенське підборіддя у профіль, причому нижня "щелепа" сильно виступає вперед:



"Ротовий отвір" — найбільша Севастопольська бухта (8 км). У верхній та нижній "щелепах" щілини між "зубами"-півостровами — численні бухти, що заглиблюються в сушу однойменними балками.



Над кружечком із вокзалами  Південна бухта, що омиває з одного боку центральну частину.

Історія

Наявність близько 30 бухт майже ґарантує постійне існування якого-небудь портового міста.

За оцінками археологів, близько 10 тисяч років тому тут жили представники комі-обинської культури, які паралельно любили що-небудь витесати з каменю. Потім у I тис. до н. е. там мешкали таври, скіфи. У 5 ст. до н. е. сюди припливли та й осіли греки. Херсонесос із грецької перекладається як "півострів". Логічно.

На початку нашої ери Херсонес увійшов до Римської імперії. Цей період був означений появою християнства, а там, де були християни, одразу виникали гоніння на них. Християн сюди привозили й примушували тесати ракушнЯк. Зокрема, в ці місця потрапив 4-й Папа Римський, апостол із числа 70 Климент I, прийнявши мученицьку смерть. Кажуть, тут був і Апостол Андрій Первозванний.

Грекам удалося стримати натиск гунів у 4-5 ст. 861 р. у православному візантійському Херсонесі на шляху до хозарів святий рівноапостольний Кирило знайшов мощі святого Климента. 988 р. князь Володимир пішов у похід на Херсон[ес] і охрестився, подружившись із Візантією. Пізніше до 1900 р. у Севастополі було побудовано аж два Володимирських собори (схожі на собор у Києві).

Після руйнувань міста Золотою Ордою та Литвою (12991399) греки потроху переселилися в гирло річки Чорної до Каламіти (тепер це Інкерман) і далі вглиб материка, утворивши князівство Феодоро. З півдня на них наступали італійці-генуезці (фортеця Чембало в Балаклаві), з півночі  кримські татари. 1475 р. прийшла Османська імперія і всіх завоювала.

1783 р. після приєднання Катериною II Криму до Російської імперії капітан Берсенєв обрав для основи майбутньої бази флоту кримсько-татарське селище Ахтіар (Ак-Яр). Хоча ще раніше тут ніби Суворов розмістив тут війська. Засновником міста вважають командувача ескадри етнічного шотландця Томаса Мекензі. Звідси — Мекензієві гори на півночі від міста. Однією з перших 4 кам'яних будівель стала Графська пристань, яку побудував для себе граф Войнович, командувач Чорноморським флотом, аби переправлятися додому.

1784 р. Катерина наказала назвати місто Севастополем: грецькою Севастос  вельмишановний, священний, Поліс ясно що. Вийшло священне місто. Потім імператор Павло відкотив назву назад (Ахтіар), але не надовго. Севастополь почав швидко розбудовуватися. Величезний внесок зробили командувачі флотом адмірали Ушаков та (особливо) Лазарєв. Станом на 1859 р. населення міста налічувало 45 тис.

Важливу роль у історії міста відіграла Кримська війна (1853—1856). Тоді Росія напала на ослаблену Османську імперію, бо не отримала протекторат над християнами Османської імперії (а турки раніше обіцяли дати цей протекторат). Англія, Франція, Австрія та Сардинія підтримали турків. Опоненти Росії висадилися у Криму й осадили Севастополь. Англійці осіли в Балаклаві й у холодну зиму натягали на голови такі цікаві штуки з отворами, які потім так і назвали — балаклави. Протягом 349 діб (1855—1856) російські військові (в т. ч. українці) мужньо відбивалися від ворогів, але потім відступили на Північну сторону бухти й затопити всі російські кораблі. Після цього Росія та Туреччина втратили право мати флот. Пізніше у зв'язку з цим було споруджено відомий пам'ятник загиблим кораблям, а також намальовано велику Панораму оборони Севастополя.

Після Кримської війни порт став торговим, однак після чергової російсько-турецької війни з 1890 р. знову став військовим. Протягом 1905 та 1917—1920 років тут відбувалися жорстокі революційні події.

Під час Другої Світової радянські війська тримали оборону протягом 250 днів (1941—1942). Загинуло дуже багато радянських вояків, останнім пав мис Херсонес (крайня точка суші). Навесні 1944 року після масованого штурму німецьких укріплень на Сапун-Горі Червона Армія повернулася в місто. Пізніше було намальовано діораму штурму Сапун-Гори.

За час війни в черговий раз було знищено майже всі будівлі міста. Відбудовано центр було доволі красиво (див. нижче).

Поїзд

Залізниця між Сімферополем та Севастополем пролягає в улоговині між двома віддаленими хребтами. Попри взаємну близькість цих міст, їхати доводиться нешвидко години півтори. На під'їзді до міста на півночі — Мекензієві гори (та однойменна станція). Паралельно колії тече річка Бельбек — на заході біля впадіння її в море є той самий однойменний напів-військовий аеропорт.



На обрії на північному заході виглядає краєчок моря:



До мети ще хвилин 30. Невдовзі поїзд заїжджає прямо в гору.


Поїзд повільно кружляє північним та східним передмістями, періодично занурюючись у тунелі. Таких є не менше 5 по місту. Між горами Північної сторони видно здалеку південно-східну частину міста.



Потім ми проїдемо вздовж протилежного берега Севастопольської бухти.


Їдемо ліворуч. Унизу — траса з Сімферополя. Ще один тунель — і будемо біля Інкерману.



Ліворуч видно залишки турецької фортеці Каламіти. Під горою та в горі — Інкерманський монастир (див. нижче). Десь там працював на каторзі Папа Климент I. На обрії видно "реальні" Кримські гори.


Інкерман:



Деякі вапнякові гори ніби хтось ножем розрізав:



Починаємо робити півколо, тобто розвертаємося на 180 градусів.

Насправді знімав це фото, коли їхав назад, тобто локомотив їхав на Київ.



Річка Чорна впадає в Севастопольську бухту. Ліворуч — південь:



Тепер ми на південному боці милуємося північною частиною міста. Ми там тільки що були:



Можливо, в тих "норах" жили монахи.




Ось і Севастопольська бухта. Сухі доки.



Далі — кораблі. Багато кораблів.



Військових теж багато, переважно російські. Ліворуч — ракетний крейсер Москва (121) на північному березі бухти:





Величезні "бочки" на горі — зерновий термінал Ахметова в Доковій бухті. Поряд хотіли побудувати ще й вугільний, але народ поки не дав. Піраміда ліворуч — храм-пам'ятник на Братському цвинтарі оборонців Севастополя у Кримській війні.



Рухаємося на захід — і бачимо наш флагман корвет Гетьман Сагайдачний та інші наші кораблі. Де вони зараз, нам усім відомо. Добре, що корвет у Одесі.


На обрії видно район Графської пристані в центрі міста:



Після виїзду з тунелю бачимо затишну Кілен-бухту.



І ось ми — на фінішній прямій. На протилежному березі Південної бухти, на горі — центральна частина міста.


Вокзал. Ось такі електрички курсують:



А ще там дуже не люблять фашистів:



Навпроти бронепоїзду на горі поставлено танк Т-34, але якісних фото не маю. Біля залізничного також є автовокзал.

Далі буде.
Страницы:
1
2
3
5
предыдущая
следующая