Серед сотень старих сіл в Україні знайдеться не більше півдесятка Старих Сіл. Те, що в Пустомитівському районі на Львівщині, кілометрах у 22 від обласного центру, на доказ своєї старовини може пред’явити впливову «метрику» — замок.
Але про все по порядку…
У XI ст. поселення Черепин (так тоді називалося Старе Село) входить у володіння давньоруського князя Давида Ігоровича — онука Ярослава Мудрого. У 1401 році король Володислав Ягайло продав частину селища Черепин Завішу Чорному з Гарбова. Син Завіша Ян у 1448 році будує тут дерев’яний замок. Ян назвав це містечко Гарбове, та ця назва не прижилася. Далі село перейшло у власність Станіслава Тенчинського, чоловіку Барбари Завіши, а після його смерті — другому чоловіку Барбари, Яну Амону Тарновському (1488-1561 pp.), великому коронному гетьману. Він віддав ці володіння у посаг своїй доньці Софії, нареченій князя Костянтина (Василя) Острозького. У 1498 замок було спалено, а містечко зруйновано під час татаро-турецької навали. У 1584 році розпочато зведення кам’яних стін нового замку Острозькими. Будівництво було завершене в 1589 році. Онука князя Костянтина (Василя) Острозького, Єфросина, вийшла заміж за князя Олександра Заславського (1577-1629). А їхній син, Владислав Домінік Острозький-Заславський (1616-1656) у 1642 році реконструював замок у Старому Селі, значно розширивши його площу до двох гектарів. Фортецю оточили глибоким ровом і валами. Ворота були оснащені ланцюговим мостом, що піднімався над ровом. На найбільшій башті був розміщений герб Володислава Домініка Острозького-Заславського з буквами WDXOYZWSLS , що означає: «Wladyslaw Dominik Xize Ostrogski y Zaslawski Wojewoda Sandomierski Lucki Starosta» . Ледь встигли вимурувати стіни, як їх зруйнувала в 1648 р. хвиля козаччини, піднята гетьманом Богданом Хмельницьким. Князь, якого Хмельницький дошкульно обізвав „периною”, не був аж таким лентюхом і вже наступного року відновив твердиню. Коли війська Богдана облягли Львів у 1654 році, об’єднана армія козаків та татар старосільський замок штурмувати не наважилася. Красномовний факт. І турки, що сараною рухалися в 1672 році від одного замку до іншого, підкоряючи практично всі, обламали зуби об старосільську твердиню. Та й не дивно! Восьмиметровим замковим стінам у два метри завширшки і високим баштам (по 14-16 метрів заввишки) допомагали й мочарі, що оточували форпост з усіх боків, поруч була й гребля. Через рів до замку з південного боку вів звідний міст, а в XVIII ст. побудували нову в’їзну браму в західній стіні. На жаль, вона не збереглася, як і західна вежа та арсенал. По периметру стін йшла оборонна галерея для замкового гарнізону. На замковому подвір’ї розташовувалася каплиця, палац та господарські приміщення. З документів XVII століття відомо, що на той час у замку було 8 гармат, 13 моздир, багато рушниць, самопалів та холодної зброї. Колись посередині південно-східної стіни стояла ще одна в’їздна башта, гроші на яку дала Катерина Радзівілл. Їй пощастило найменше з усіх замкових будівель: вона зруйнувалася ще до того, як хоч хтось встиг її описати чи замалювати. Капличка, що стояла біля брами, теж прожила недовго. Середньовічним довгобудом був і палацовий корпус: його так жоден з господарів до пуття й не довів. Далі було століття XVIII, коли замки з суворої необхідності перетворювались на артефакти минувщини. Новий власник Старого Села, магнат Адам Миколай Сенявський, відреставрував малопотрібний при новітніх військових конфліктах форпост, посилив його гарматами і моздірами та пристосував під арсенал, який перед наступом шведів перевезли сюди зі Львова. Та вже в 1731 році, коли фортеця потрапила до нових господарів — Чарторийських, вона почала з могутньої амазонки перетворюватись на немічну бабусю. Магнати мешкали у своїх маєтках, а Старе Село було для них далеким і нецікавим. Коли ж Ізабела Чарторийська в 1809 році подарувала замок своїм онукам Потоцьким, старим охоронцем села і взагалі перестали опікуватись: бовваніє серед села, ну і нехай. Останнім власником твердині до вересня 1939 року був ланцютський ординат Альфред Потоцький. За радянських часів замок встиг побувати винокурнею і складами, а ще броварнею… А що зараз??? З боку залізничної колії замок виглядає монолітом, нехай і пошматованим часом. Це дивно, адже постійні вібрації не можуть піти на користь пам’ятці архітектури.
З південного ж боку — рана великого пролому, фантомні болі неіснуючих уже веж: з шести вціліли лише три.
Зараз пам’ятка архітектури нікому не потрібна. Нікому — крім циган, що часом розбивають у замку свій табір, та місцевих дітлахів, які із задоволенням приміряють на себе ролі екскурсоводів по одній з найбільших українських твердинь. Це вам не жарти: два гектари території, а ще ж є залишки оборонних земляних валів... Хлопчакам, щоправда, не до статистичних даних: їм цікавіше переповісти легенду про зведення замку, яка пояснює, чому стіни фортеці дожили до ХХІ століття.
За давнім звичаєм в будівельний розчин при зведенні замків додавали яйця і молоко — цементу тоді не було (а такий органічний «клей», як жовток, тримає не гірше «Моменту»).Як розповідає легенда, один із шляхтичів міста за свої провини був засуджений на смертну кару. Та можновладці дали йому ще один шанс: зможе привезти віз яєць для будівництва, та так, щоб жодне не розбилося, — подумають ще судді, чи варто його голову від тіла відділяти. Розіб’є хоч яйце — то...смерть. Шляхтич єдиний шанс вижити втрачати не хотів. Яйця всі привіз цілими – вареними. Люди замислилися, що з хитруном робити — і таки вирішили стратити, щоб не був такий мудрий. Також дітлахи люблять розповідати про те, як у старосільській дерев’яній церкві св. Миколая (з 1742 року, між іншим) колись чорти танцювали та про те, які скарби зберігалися в замкових пивницях. Зараз туди ходу немає — засипали підземелля від гріха подалі. А тепер тут пасовище, паркінг і місце, де збирається місцева молодь. За такою картиною можна поспостерігати, потрапивши за старовинні мури.
А ще територією колишньої фортеці ходять кози, пасуться тут кури, гуси. Їх історії про колишні військові подвиги не цікавлять. Як, здається, не цікавлять вони і чиновників від справ культури. Як відомо, спроби відновлення замку траплялися регулярно ще з 70-х років минулого століття, але, як кажуть, віз і нині там: завершити справу коштів не вистачає. Отже, пам’ятка архітектури XVI-XVII століття ще досі в аварійному стані.
У 2010 році замок 17-го століття у Старому Селі було передано в концесію на 49 років директору мережі ресторанів „ДеМанджаро” Михайлові Рибі. За інформацією прес-служби Львівської облдержадміністрації, "потенційний концесіонер зобов’язався виготовити проектно-кошторисну документацію на консервацію, реставрацію та пристосування пам’ятки. До кінця 2012 року підприємець планує вивести замок із аварійного стану. У 2013 році інвестор пообіцяв здійснити консервацію об’єкту, зміцнити фундаменти, підвести інженерні мережі, влаштувати водовідведення та каналізацію. Цього ж року було заплановано ввести в експлуатацію першу чергу реставрованого об’єкту – північно-західну вежу. У 2014-2015 роках підприємець продовжуватиме виконання робіт з реставрації та пристосування пам’ятки, а після їх завершення планує ввести об’єкт в експлуатацію - створити у замку в Старому Селі пізнавально-мистецький центр із художніми, творчими майстернями та закладами громадського харчування".
Отже, інвестор пообіцяв вивести замок з аварійного стану до 2012 року. Термін обіцянки спливає менше як за 4 місяці. То, може, як це в нас буває, роботи почнуть із настанням морозів? Хтозна….
Зрештою, туристів тут і так чимало. Люди автомобілями заїжджають у замкові ворота й оглядають закапелки, що вистояли і ще не завалилися. Перше, що спадає на думку, коли близько підходиш до старих стін, - аби щось на голову не впало.
Та й замок, цю стоїть на 2 гектарах землі, лякає своїми закутками. На жаль, від колишньої величі старовинної споруди зосталися хіба що незначні елементи.
Оборонні стіни замку обладнані бійницями у три яруси та завершуються аттиком, який прикрашений аркатурою. Башти замку вищі за стіни та завершуються білокам’яними аттиками.
З шести башт збереглися три, а найкраще з них — східна башта з уцілілими зубцями корони, обрамленої ліпним та різаним орнаментом.
З житлових приміщень збереглися південний та східний палаци. Аркади та переходи палаців ще є, а от стіни майже всі зруйновані.
Незважаючи на занедбаний стан фортеці, краса та велич замку відчуваються і зараз.
Хтозна, скільки ще милуватимемося нею, бо замкові стіни вкриті тріщинами, а зверху вже виріс справжній ліс.
Як твердять дослідники, замок осів на три метри в землю. Кажуть, це через вібрації, які йдуть від залізниці, що поруч. Виникає враження, що будівля від цього ось-ось розвалиться...
Дивлячись на Старосільський замок, розумієш, що найбільших руйнувань він зазнав за останні 100 років. Замок пережив не один бій, не одну облогу, не одну війну... Але зруйнували його найбільше не ядра, не кулі, не час, а банальна людська байдужість і недбалість.
P.S. Для написання замітки я використала матеріали сайтів
http://stareselo.lviv.ua/ http://ukrainaincognita.com/ http :// castles . com . ua / http://castlesua.jimdo.com/
Додаткова інформація для тих, хто зацікавився:
3D-панорама замку в Старому Селі Як доїхати в Старе Село
Коментарі
rcz
110.09.12, 21:38
Цікаво! І дуже прикро, що так "цінується".
Треба їхати, хоч так роздивитись, доки він зовсім не розсипався від тієї залізниці.
Piligrim7
210.09.12, 21:44
Який жах!!! Ну чого ж ми не цінуєм наших надбань?!!!! Чому народ такий байдужий до своїх цінностей
uraha
310.09.12, 21:52
бував там.
Пробіотик
410.09.12, 21:52
час стирає міста і цивілізації.
чого б це козакам і татарам на нього дертися? вони ж не мавпи. можна викурити ворога у інші способи
DES Line
510.09.12, 22:05
Sunny Side
610.09.12, 22:21
а ще в кінці серпня на території замку відбувається з'їзд байкерів
Воїн світла
710.09.12, 22:58
анонім
810.09.12, 23:33
Дуже цікаво! Дякую
Українк@
911.09.12, 00:23Відповідь на 1 від rcz
Отож треба їхати!
Українк@
1011.09.12, 00:26Відповідь на 2 від Piligrim7
Ніяк не навчимося цінувати свою історію.... Чула, що місцеві жителі потроху розбирають замок на будівельні матеріали. А про ставлення держави - взагалі говорити нічого.