Життя духовного основа.

Ми всі – з лозової колиски,

І в ній малим лежав Тарас.

Під сволоком, німа, зависла.

Щоб нам нагадувать не раз,

Як у кріпацькій тій хатині

Почув журливу пісню він,

Як з крапель крові на калині

Далекий і тривожний дзвін.

Бо саме у слідах Тараса

Його розбурхана душа.

Блага до всіх вона відразу

І поміж нас тепер руша.

«Хай слово наше не вмирає»

Звучить як щире каяття.

Нема, Тарасе, того раю…

Але з-поміж марнот життя

«Ще наша правда не пропала», -

Ми щиро твердим Кобзарю,

Бо є між нас борців немало,

Хто вірить у ясну зорю.

Твій гнівний дух ніхто не зрадить,

Такі не стануть поміж нас.

І українська буде влада,

Тобі клянемося, Тарас.

Автор: Валентина Поїзник.