I.UA

О сообществе

Все про Україну. Статті від авторів та копіпаст, живопис та історія, вірші та музика та ін. Можна викладати вірші українською мовою на будь-яку тематику. Без політики та бруду по відношенню до будь-якої країни, нації чи віри.

Топ участников

Вид:
краткий
полный

Рідна Україна

Рідне слово.

(акровірш)

Роде наш красний, роде прекрасний,

Іншого в світі не хочемо ми!

Дух український, вольний, незгасний,

Не подолати силам пітьми:

Ери нової гримлять громи.

 

Слово погідне, шляхетне і рідне,

Любим тебе ми, вік будем любить!

Обрій відкрився, світам тебе видно,

Всміхайся ж, як сонце, як ясна блакить,

О слово Шевченка, о радості мить!

 

Автор: Ангеліна Денисенко.

Пам"ятник Шевченкові у Черкасах.

А ранок  сонце, як знамено,

Підняв над містом гомінким.

Шевченко дивиться натхненно

Суворим зором і палким.

 

А ось вже зором променистим

Він у майбутнє заклика.

І кожен знає: українцем

Сьогодні бути – честь яка!

 

Якщо в труді душа завзята,

Пустих не треба кидать слів.

Його ми  правнуки-орлята,

Посеред них – і я змужнів.


Автор: Владислав Гафінов.

Повінчана з чумацьким шляхом.

Куди б мої доріжки не помчали

І де б не довелося побувати,

Мене з Чумацьким Шляхом повінчали

Назавжди мої любі батько й мати.

 

Тут рідний запах, рідні краєвиди,

Мої найперші, несміливі кроки.

Тут любий місяць, зорі-ясновиди,

Найважливіші у житті уроки.

 

І та болюча на колінці ранка

Живе солодким спогадом в мені,

І мамина тихенька колисанка

Мені ще й досі шепчеться у сні.

 

Святі мені тут звичаї і мова,

І слава молодого козаченька.

Горнуся я до батьківського слова

І віщих слів Великого Шевченка.

 

Я тут зростаю, вірю і кохаю,

За щастя й спокій Господа молю.

Свята земля, тебе я величаю,

Вкраїно мила, я тебе люблю!

Автор: Дарина Торбасюк.

Тарасова земля.

Черкащино,  Шевченків краю,
Крута стежин
а ввись - до Кобзаря.
Вкраїни рідної окраса,
Край
сонця й золота – зерна.
Колиска нашого Тараса,
Чарівна
,  рідна сторона.
Молюсь про Дух високий і співаю:
»Черкащино – нев’януча зоря!
Народ
е мій, нескорений і гордий,
Багатий кра
ю в  праці і піснях,
Хоч є краї на світі пречудові,
Та кращого за тебе
 більш нема
Яке то щастя, коли сонце сходить
І чистий ранок день розпочина.
Умита ніжно росами природа
Красу травневу в небо підійма.
Люблю тепло твоїх стежин,
Де у сади Дніпрова синь вплелася
,  
У серце вріс і древній Чигирин,
Й священний отчий край Тараса.
Минають дні, віки, літа минають,
Їм так призначено – минать.
Щось на Землі живе, щось відмирає,
Ти ж, Україно, не повинна відмирать!

Автор: Ангеліна Денисенко.

До подруг з НЕТу. З 8 березня.

Які чудові аватари,

Які чарівнії жінки.

Із них люба була б до пари

Й мені. Тепер, і навіки.

 

Душевні, продуктивні, творчі,

Розважливі, на співчуття легкі.

Я вам подякувати хочу

За те, що чуйні ви такі.

 

Буває вам самотньо в свято –

Я вам заглядую в віконце,

Серед приємних є багато:

Лазоревка, «Моє ти», Сонце… 



Тарасові.

Тараса знають як свідомого митця,

Як генія, що правди добивався.

Життя його – це річка без кінця,

Із нею наодинці він зостався.

 

Він сперечавсь з життям і кляв недолю,

Питав у неба, як же йому буть.

Хотів Тарас гніздечко звить на волі,

Та волю серця не вдалось здобуть.

 

В очах його ніхто не бачив болю,

А скільки ж витримав поет образ!

На рани клали люди тонни солі,

Що серце виїдали раз у раз.

 

Та пробачав, бо звик він пробачати,

Бо був він добрим, щирим чоловіком.

Добра з дитинства вчила хлопця мати,

Хоч навкруги усі кричали криком:

 

«Покинь усе, що тут тебе тримає,

Забудь Вкраїну, хлопче, рідний край!

Зроби ти вигляд, наче зла не помічаєш,

Тоді потрапиш, безсумнівно, в рай!»

 

Збагнути не вдавалося Тарасу,

Як можна зрадити свою країну!

Не розумів і поринав відразу

В полон думок про землю-сиротину.

  

Свій біль він виливав у гнівні твори,

Що кликали народ до боротьби.

Покараний був, як ніхто, суворо:

Роки заслань, солдатчини, ганьби…

 

Все ж повернувся на Вкраїну милу:

В граніт впокорений, у вічності пливе.

Мовчить Тарас, за нього кажуть  хвилі,

Закамянів, та серце в камені живе!

 

Автор: Ірина Шостак.

Світоч духу.

Світоч духу, що дав

Коріння українській мові,

Леліяв і творив він навіки

Неоціненні багатствами скарби.

Його життя – то книга драматична,

Немов журлива пісня кобзаря.

І все ж зійшла його зоря,

Щоб освітився шлях до слова

І зазвучала рідна мова.

Чи маємо право ми забути

Шевченка і його життя,

«Садок вишневий коло хати»,

Який оспівував Тарас?

Бо ж народився він,

Щоб не вмирати,

І закликав не забувати,

Якою ціною свобода дається

І як найспівочіша нація зветься.

 

Автор: Ілона Броварська.

До сучасника.

Весняний вечір притомивсь на схилах,

Не охоплю обшир, не надивуюся,

Ясніють зорі над Дніпром, і темінь крил

Птахів, що повертають і групуються.

Здавна, вже майже два століття,

Нас намагались групувати духовбивці,

Воліли придушить, заперти в клітці,

А ми мовчали, бо були, як вівці.

Зявився він, родився саме вчасно,

В самому серці рідної Вкраїни,

Явився, щоб єднати нас не гаслом –

Щоб українці стали воєдино.

В кріпацтві був, не мав добра і статку,

Не став він ні царем, ні князем,

Тепер його ім’я в устах нащадків,

Що згадують Шевченків подвиг разом.

Йому ім’я пророк, поет, митець,

Його оспівують та славлять за кордонами,

Шевченкові слова горять вогнем сердець,

Йому завдячую за те, що тут я – вдома.

Віддав весь вік Тарас за нашу волю.

Вклав душу й серце, все творив...

Історія його із крові й болю.

Він втратив все, та віри не згубив.

Життя його – заплутані дороги,

Він з них вернувся в неньку  Україну.

Цінуймо й нині батьківські пороги,

Бо цим завдячуєм Тарасу-сину.

Як факел волі, всім зорів,

І просував народ до розуміння.

Знедолених до купи звів, зігрів,

Щоб не забули ми своє коріння.

Пройшов вогонь та воду водночас,

На світ дивився з-за тюремних гратів,

Йому і смерть являлася не раз,

Ніхто тих мук не зможе описати!

Тарас нас згрупував, немов отару,

Така митцеві вже судилась доля.

В очах гроза застигла, бо недаром –

Так все не просто в тому слові «воля».

Сучаснику, мій невгамовний друже,

Де та жага, котра від серця лине?

Тарасу ж бо й донині не байдуже,

Що кожен з нас віддасть для України…

 

Автор: Ольга Стадник.

Я горда тим.

Я горда тим, що українка зроду,

Що зранку чую співи солов’я,

І українську чисту свіжу вроду

Від неньки рідної  перейняла.

 

Я горда тим, що пісня в серці лине,

Що душу гріє сонячне тепло.

І що ніколи смуток не поглине,

Яким життя  печальним б   не було.

 

Я горда тим, що моя рідна мова

Дзвенить і ллється,  мов струмок.

ЇЇ вплітаю, ніжно-барвінкову,

У мови української вінок.

 

Я знаю гасло  неньки України:

Один за всіх і всі за одного.

Немає в світі кращої країни,

Ніж край дитинства світлого мого.


Автор: Ірина Шостак.

До кобзаря.

А вітер шарудів дерев листами…

Вже років півтораста є між нами,

Монета в небесах виблискує гербом.

Ти ввіковічив істини пером,

Я ж безліч замальовок – олівцем,

Для мене ти залишився взірцем,

Й перед тобою у повазі я схиляюсь;

Мов долю перечитую чиюсь

Сторінками Славутича Дніпра…

А він буркоче: “Вже прийшла пора…

Й пливе-пливе, лиш хвилі хлюпотять…

О Генію великий, ти порадь,

Як з користю в життя мені іти…

Береза шелестить: “Ти ще рости, рости…,

Ріка Дніпро суворо додає:

Дівча, ти слово бережи своє!

 

Та настанов не чую майже я,

Мені ж потрібна думка лиш Твоя…

Ти усміхнувся, ніжно проказав:

Дитино, знаєш, я таких чекав,

Коли на тебе й вішають тавро,

Роби, моя хороша, лиш добро!

Дніпро насупившись, далі поспішив.

Тарасе, батьку… Ти до мене говорив?

Радію я життю, сміюся і творю;

Вклоняюся Тобі, славетний Кобзарю!

Автор: Тетяна Шевченко.

Страницы:
1
2
3
4
5
6
7
8
14
предыдущая
следующая
Для удобства пользования сайтом используются Cookies. Подробнее в политике конфиденциальности