Дворіччя здорового глузду та соціальної антиутопії

«Хто розумно дивиться на світ, на того й світ дивиться розумно» Г.В.Ф. Гегель, німецький філософ Х1Х ст.

 Не треба багато думати та жалітися.

УСЕ, що відбулося – вже давно відбилося у світовому досвіді та добре задокументоване.

Тільки відкривай джерела інформації та читай як підручник для студентів перших курсів чи навіть для старшокласників.

У мене таке враження, що я пишу для тих, хто забув відкрити підручник середньої та вищої школи, де все викладено як слід.

Але справа у тому, що найбільш розумні МОВЧКИ не вчаться і не говорять – а щосили роблять гроші, гроші та гроші. Заповнюючи нішу, спорожнілу з радянського минулого.

Але, якщо нищення системи приватного підприємництва було дурістю та злочином (на це пішло майже все ХХ сторіччя ), так і зосередження ЛИШЕ на зароблянні грошей як таких – ТЕЖ однобічність, гранична теж з дурістю.

На що витрачається кінець ХХ та початок ХХ1 сторіччя.

Капіталізм містить у собі механізм економічного perpetuummobile, тобто вічного двигуна.

 Але не має ЖОДНОГО механізму самозбереження від зовнішніх впливів диких племен, або, як казав Тойнбі, «світового пролетаріату». Тому Ленін дуже влучно щось казав про куплену на Заході мотузку, на якому капіталістичних західників і повісять…

Саме тому усі ганять шановного Віктора Федоровича: він і такий і сякий…

Ми єдині, хто його похвалить і зробимо це краще Єфремова та Ганни Герман (агов, регіонали – де мої гроші!?).

Отже – згадаймо Олександра Пушкіна, який першим співчував цензорові – бо ніхто не читав стільки нудних нездар, як означений бідний цензор…

У нас таке саме ж м’яке серце, як і у шановного Олександра Сергійовича.

Віктор Федорович нагадав нашим націонал-патріотам прописні істини, якими ці патріоти завжди нехтують у повсякденному житті – не тільки політичному.

Він весь час відіграє роль «санітара лісу», бо поглинає та перетравлює у собі усіляку людську покидь. Ми б ніколи не здогадалися – хто такий, наприклад, Володимир Олійник, тушка попередніх скликань (він теж був у БЮТі – чи хто про це пам’ятає?).

Але тема тушок стала надто популярною, усі, кому не ліньки, друкують списки з фото цих…  пахучих створінь. Саме тому, ми, які започаткували цю тему – трохи призупиняємо таку тему та нагадуємо про тих, хто став тушкою так давно, що ті втратили навіть імідж зрадника. Ми вже забули, що Олександр Лавринович, який їздить на краденому автомобілі, був колись другою людиною у Народному Русі.

Ми вже забули, що Віктор Ющенко НІКОЛИ не бив себе у груди, що він і є найщиріший опозиціонер при Кучмі. Фактично, це саме опозиція ПРИМУСИЛА його вдягатися у опозиційні одежі, і так інтенсивно, що той здався під тиском тієї ж Юлії Тимошенко…

Адже усі політичні злочини, що відбуваються на відкритій політичній арені, НІКОЛИ по справжньому таємничими НЕ бувають. Треба добре мружити очі, щоб нічого не бачити, не чути, не розуміти…

Чи може нагадати, як В’ячеслав Кириленко за часів настійливо хотів позбавити народних депутатів парламентської недоторканності.

Тепер не хоче?

Але ми весь час писали, що з античних часів розуміли: є такі посади та політичні ролі, які передбачають саме персональну недоторканність. Бо ця недоторканність є умовою їх адекватної діяльності. Народних трибунів у Стародавньому Римі не чіпали. Коли вбили Тіберія та Гая Гракхів, теж народних трибунів – Рим став скочуватися до диктатури Сулли а потім Цезаря.

У Стародавніх Афінах це теж добре розуміли.

Правила демократії, як і статут для саперів «писаний кров’ю» поколінь.

Але наші націонал-патріоти (тобто – націонал-дурні) не хотіли нічого знати про якісь фундаментальні речі, про які забувати не можна з ризику втратити не лише майно, але й життя. Але шалене «заробляння грошей», зведене у абсолют, робить таких «діячів» необачними.

Віктор Федорович є покаранням за таку елементарну необачність зарозумілих скоробагатьків.

Спасибі йому за це!

Але, якщо українське суспільство потрапило у таку «експериментальну» ситуацію – не треба втрачати голову – а робити висновки з наслідків такого «експерименту» соціальної антиутопії.

Адже елементарне: якщо судова та законодавча гілки влади зливаються у ГАЛУХ суцільної виконавчої гілки влади – утворюється якась суцільна «чорна діра» влади тоталітарної.

З якої вже нормального демократичного виходу немає. Це – не я говорю, це висновки з «підручника», тут елементарні речі.

Отже – ми маємо не парламент, а залишки парламентського ладу. Треба чітко розуміти: там не закони приймають, а лише використовують відкриту трибуну, яка ще залишилася. Бажання регіоналів зробити парламентські засідання закритими – логічний крок до перетворення України у у повну диктатуру.

Тому колись важливі речі стрімко перетворюються у дрібниці.

Відставка уряду Азарова? А що це таке?

Призначення Петра Порошенка? Щоб мати такого собі Леоніда Красіна чи Сокольнікова, які своїми розумними обличчями прикривали дикунство більшовицької диктатури? Навіщо їм Ступка? Щоб грати роль Анатолія Луначарського? Все вже було, було, було…

Отже – якщо зараз ми будемо і далі жити думками та настроями у минулому – то стикнемося з ЖАХЛИВИМИ речами, бо цей режим страшний не сьогоднішнім днем, а наступним. Адже від вільної прогулянки по Зимовому палаці до ровів з розстріляними селянами та чекістами ще треба було дожити.

 Але в науці є таке поняття як «внутрішня логіка розвитку предмету». Яка відтворюється  багаторазово у різних місцях та у різні часи.

Режим Януковича НЕ може програти вибори – бо неодмінно доведеться переїджати з Межигір’я у Качанівку чи ще куди гірше…

І така дилема буде залежати від якогось жалюгідного виборчого бюлетеня?

Фаріон закликала «розстріляти Януковича бюлетенем». Романтик…

Це все одно, як писав Маяковський про «побудований у боях соціалізм». Хто будував щось у боях?

Гітлер. Той мріяв будувати у себе та кидати бомби на інших. Довелося лізти у Бункер ще з 1940 року…

А Фаріон будуть розстрілювати НЕ бюлетенем, нехай буде певна.

 Отже – вибори – НЕ вибори, а лише засіб, привід, підняти мільйони людей проти режиму.

У цьому «чорному ящику» диктатури буде відбуватися будь-що – але зовсім не за логікою нормальної європейської країни.

У закритому суспільстві влада нищить саму можливість опору собі. І гине через внутрішній розпад (по науковому – через ентропію).

 Виживають найпростіші організми, найпримітивніша культура та психологія. (Богданов).

Режим виживає лише нищенням власної суспільної матриці – цілої країни.

 За що ж ми повинні бути вдячні Януковичу?

За те, що він є щепленням від такого режиму, а не самим режимом.

Бо порушив елементарні правила, яких дотримуються диктатори: спочатку нищити опозицію, потім уже гнобити населення.

Він повинен замилювати очі навколишнім сусідам.

 Але він запізнився історично та має для відтворення найгірший людський матеріал.

І сам є найгіршим таким матеріалом. Та ще мусить поспішати…

 Його образом іміджем є не бібліотека, не комп’ютер і не архів – а вертоліт та золотий унітаз. (І справді – навіщо прив’язалися до того унітазу – це б горе та останнє!?

 Мені особисто нецікаво – чи є у нього цей виріб сантехніки чи ні.

Цікаво інше:

-  чи вистачить у диктатора сил, щоб охопити діями державних та «приватних» силовиків – щоб творити «політику спаленої землі» під ногами потенційної опозиції?

Чи вистачить у суспільства сил перешкодити проводити таку політику спаленої землі?

Чи вистачить здібностей та сил у опозиції навести лад протестним настроям українського суспільства?

 Адже опозиція, рух опору, керівники опору не так здіймають протест, як організовують те, що є в суспільстві. Опозиція НЕ може більше того, на що наважується суспільство.

Але сьогодні протестні настрої ВИЩІ, ніж здатність опозиції цим скористатися.

Віктор Федорович дбайливо об’єднав Схід і Захід, помирив тих, хто раніше знати нічого не хотів одне про одного.

Отже – випробувальний стенд спрацьовує у зворотному напрямку від того, що хоче диктатура. Бо надто слабка на рівні генокоду.

Нам тільки треба пам’ятати, що важать зараз НЕ електоральні характеристики – а міра НЕНАВИСТІ до тих, хто хоче здеградувати Україну до рівня піратського табору людського непотребу.

Наостанок:

ми нагадаємо, що практикуючі підприємці НЕ повинні йти у депутати та приймати участь у протестах. Бо з рушниці дуже добре поцілити у велике вим’я. Нам потрібні бойові корови, яких вивели на наявність не вим’я, а рогів.

Тобто перейняти досвід творців Ізраїлю: кращі воїни були з Росії та СРСР. Але фінансування йшло від західних євреїв, які безпосередньої участі у боях за незалежність не приймали…

svetiteni

С. Овчаренко