Кадровий резерв влади

Сьогодні цікаво спостерігати політично-психологічну еволюцію людей, що, позиціонуючи себе як демократів та українських патріотів, об’єктивно сприяли встановленню нинішньої влади, яку аж ніяк не можна запідозрити в наявності таких чеснот.

Звісно, йдеться про сумнозвісних «противсіхів». Без них, без їхньої допомоги у формі обструкції Тимошенко на виборах 2010 року Віктор Янукович програв би. Це, сказати б, медичний факт. «Противсіхи», незважаючи на патологічну, а часом навіть талановиту демагогію, що рясніє пересмикуваннями та яскравими алогізмами, не можуть цього (бодай у глибині їхніх душ) не розуміти. І тому мають доволі обмежений моральний вибір: або покаятися і взяти на себе частку провини за дії нинішньої верхівки (якій вони таки сприяли), або оскаженіло, агресивно виправдовувати свій вчинок, шукаючи дедалі більше нових псевдоаргументів на власний захист. Другий шлях має свою невблаганну, примусову логіку: той, хто сказав «а», вимушений сказати «б», хто зробив перший крок тими сходами, навряд чи зможе не зробити другого.

Спочатку ці люди відчайдушно обстоювали свою «рівновіддаленість» від Тимошенко і Януковича, мовляв, ті діячі однаково (ну абсолютно однаково!) для них неприйнятні. Останнім часом крига скресла і те, в чому їх цілком обґрунтовано підозрювали опоненти, вийшло назовні. «Противсіхи» почали публічно визнавати, що вони, так би мовити, не зовсім збалансовано «противсіхи». Виявилося, що один із двох фігурантів їм ближчий і рідніший, ніж друга. Спочатку в цьому зізналася відома письменниця, що вважає себе ідейним лідером «противсіхівського» руху, потім один із постійних колумністів на сайті «Української правди» в екстравагантно-антитимошенківській статті «Те, що німцю – Божа роса, українцю – у печінку коса» (мається на увазі зачіска екс-прем’єрки), а тепер уже і деякі колишні дисиденти, що претендують на роль морально-релігійних авторитетів, примудряються віднайти в діяльності адміністрації Януковича «очевидні позитиви» і чекають, що завтра їх стане ще більше…

Це ще раз підтверджує думку про те, що «противсіхство» насправді є особливо лицемірною формою підтримки чинної влади, сором’язливою ідеологічною співпрацею з нею з боку певної частини української інтелігенції. Уже сказавши своє «б» і на відстані півкроку від наступної літери колаборантської абетки, вони геть забули свої гордовиті заяви про те, що «меншого зла не буває» (це «противсіхи» вже публічно заперечили), що «не хочуть бути фахівцями з різних сортів лайна» (а таки стали)…

Хочуть того «противсіхи» чи ні, але дедалі більше наближаються до влади, вступаючи в реальний конфлікт із настроями абсолютної більшості українців. А це означає, що ризикують назавжди втратити рештки своєї репутації й ототожнити себе з чинним режимом та його політичною долею. В сучасному світі деспотичні режими дуже рідко бувають довгожителями. І те, що комусь видається «тисячолітнім Рейхом», може виявитися зовсім не тисячолітнім. Цим аж ніяк не глибокодумним діячам просто нікуди подітися з їхньою позицією. Вони приречені стати кадровим резервом Януковича й пройти шлях Ганни Герман, Дарки Чепак і Владислава Каськіва. Зрозуміло, що всі вони виправдовуватимуть такі кар’єри тільки «вищими національними інтересами України». Як кажуть у мене на Півдні, «поганому виду нема стиду»… Цікаво буде послухати оцінки цієї «противсіхської» громадськості, коли їхнє «менше зло» віддасть Кремлю українську газотранспортну систему. Напевно, знову скажуть, що «Тимошенко зробила б ще гірше», незважаючи на те що саме екс-прем’єрка домоглася ухвалення більшістю (400 з гаком) голосів у ВР закону про недопущення будь-яких маніпуляцій з нашою ГТС. Усі реальні негативні дії чинної адміністрації «противсіхство» нівелює вигадками про імовірні негативні дії можливого президента Тимошенко. Є підстави вважати, що цей сумнівний рухнеминуче вироджуватиметься в таку собі ідейно-політичну секту, де символом віри стане ірраціональна ненависть до екс-прем’єрки як самовиправдання власного колаборантства. А з Партією регіонів ця секта таки ж установить консенсус, який потроху формується вже тепер. І підуть вони вервечкою на «государеву службу», і прийматимуть ордени, премії та дешеву штучну славу за активну боротьбу проти єдиного реального на сьогодні (хоча й ув’язненого) опозиційного лідера, зовсім не однакового, попри численні вади, чого «противсіхи» з притаманною їм політичною сліпотою нездатні побачити. І тому, якщо ПР здасть Україну Москві, секта знову волатиме, що Тимошенко зробила б іще гірше, хоча куди вже гірше… Найближчим часом треба чекати значного «противсіхівського» посилення влади Януковича, що дасть йому можливість косметично приховати найодіозніші риси своєї команди і стилю керування.

Ігор Лосєв

УТ