Подольський: Ющенко дав гарантії недоторканності Кучмі

— Пане Олексію, до слідства залучені плівки Мельниченка, даються нові свідчення, є реакція Президента Віктора Януковича, тобто справа набирає обертів. На вашу думку, які перспективи?

— Хочу нагадати, що Ющенко протягом п’яти років постійно обіцяв, що замовники сядуть на лаву підсудних, але за цей час плівки Мельниченка так і не піддали міжнародній експертизі. Чому? Тому що Ющенко дав гарантії недоторканності Кучмі. Пригадайте прес-конференцію туркменської опозиції в Україні одразу після його інаугурації. За інформацією туркмен, Ющенко за гарантії безпеки другому президенту отримав конкретні гроші від родини Кучми (за їхніми словами, це 1 млрд дол. і частка у «РосУкрЕнерго»). Може, хтось не хоче вірити туркменській опозиції, але особисто я переконаний в тому, що це правда. До речі, це якраз збіглося у часі з убивством головного свідка проти Кучми — колишнього міністра внутрішніх справ Кравченка. Експертиза плівок Мельниченка завершилася восени минулого року — їх визнано автентичними. Тобто Ющенко за п’ять років не зробив той простий крок, який за рік зробив Янукович. Сьогодні плівки долучено до справи.

Незважаючи на те, що кримінальна справа проти Кучми порушена (хоч ми і не згодні з класифікацією), курчат будемо рахувати восени. Я стану оптимістом тоді, коли побачу Кучму під час процесу на лаві підсудних поряд із Пукачем. Сьогодні я поки не готовий співати дифірамби Генпрокуратурі. Чому? Справа в тому, що, окрім плівок, є інші шляхи, які доводять вину Кучми у порушеній проти нього справі. Але по цих напрямках нічого не робиться.

Взяти, наприклад, справу Кравченка. Я особисто знайшов в ній прямі докази вбивства. В будь-якому підручнику з криміналістики написано, що при встановленні особи, яка стріляла (якщо вона не була у рукавичках), обов’язково перевіряються сліди порохових газів на руках. На руках Кравченка цих слідів не знайдено. Потім. На передсмертній записки Кравченка є бурі плями. Звідки вони взялися, ми ж знаємо, що бурими на папері є плями крові? Якщо Кравченко стріляв у себе сам, то крові на цій записці бути не могло. До того ж, записка була знайдена за резинкою трусів, а зверху майка, синтетичний гольф і застебнута вельветова куртка. Як на записці опинилася кров? Вона могла з’явитися тільки після пострілу. Він же не міг в себе стріляти, а потім засовувати записку в труси... Наступне. Правоохоронці обшукали весь дім, але так і не знайшли двох простих речей — блокнот і ручку. Виникає запитання — якщо, як вони стверджують, він писав записку перед самою смертю, то звідки взяв лист і де ручка? Йдемо далі. На пістолеті, з якого він начебто стрілявся, є чіткі відбитки пальців, при цьому на набоях всередині пістолету і тих, які чомусь валялися на землі, а також на відстріляних гільзах не було жодних слідів. Це свідчить про те, що магазин пістолету заряджався людиною, яка була в рукавичках. Навіщо Кравченку заряджати пістолет у рукавичках, а потім брати його голими руками? Тобто логіки немає. Наступне запитання — це фізіологія пострілів. Я не спеціаліст, але відомо, що 2005 року, коли відбувся цей трагічний випадок, свій висновок дав кращий спеціаліст із вогнепальних поранень голови і нервової системи не тільки в Україні, а й у СНД — Микола Поліщук. На той час він займав посаду міністра охорони здоров’я, входив до уряду Ющенка. Міністр зробив висновок, що Кравченко після першого пострілу, коли у нього було травматологічно ампутовано вісім зубів, майже відстрелено язик, ніс, перелом щелеп в кількох місцях, не міг вдруге стріляти собі у скроню. При такій травмі будь-яка людина не може залишитися при свідомості. Також мали б бути сліди крові чи тканин у шлунку, тому що після першого пострілу людина при свідомості у панічному стані мала б ковтати повітря. На цей висновок Поліщука так ніхто досі й не зауважив.

Всі ці факти свідчать про те, що стріляти у Кравченко міг хто завгодно, тільки не він сам. Це було вбивство, незважаючи на те, що тодішній голова СБУ Турчинов і генпрокурор Піскун говорили про самогубство. Сьогодні ж Турчинов ще має совість говорити, що справа Гонгадзе ніколи не буде розкрита. Я думаю, що якщо розслідувати справу Кравченка, можна знайти не тільки тих, хто його вбивав, а й тих, хто його замовляв. Тоді стане зрозуміло, що мотив убити Кравченка мали люди, зацікавлені скрити свою провину у справі Гонгадзе і злочину проти мене. Цікаво, але на момент, коли Пукач вивозив мене і бив, він був полковником міліції, потім, коли вбивав Гонгадзе, — вже генерал-майором, а після того, як переховав тіло Георгія, — генерал-лейтенантом. За які заслуги Кучма давав йому ці звання? Я на процесі ставитиму ці питання.

— Які етапи фальсифікації вашої з Гонгадзе справи?

— У своїй першій заяві (10 червні 2000 року) я написав, що вважаю замовниками злочину проти мене Кравченка й Кучму. Прокуратура мусила протягом десяти днів або порушити справу, або відмовити мені. Натомість не було жодної реакції. Мене вивезли за 100 км від Києва і побили так, що від затилку до п’ят був один суцільний синець, а вони навіть кримінальної справи не хотіли порушувати. На той час ще був живий Гонгадзе. Сергій Одарич (один з активних членів благодійного фонду «Українська перспектива» в кінці 1990-х — на початку 2000-х рр., нині мер Черкас. — Авт.) розказав про мій випадок Георгію (я з ним був знайомий, але не так близько, як Сергій), тому коли Гонгадзе помітив за собою стеження, він знав, чим це може закінчитися. Він одразу звернувся до Потебенька, щоб той захистив його від свавілля. Але Потебенько, який, до речі, знав і про мій випадок, навіть пальцем не поворухнув, щоб нас захистити. І замість того, щоб сидіти зараз і давати покази, що, наприклад, змусило його брехати всій країні про перебування Гонгадзе у Львові під час злочину, він ходить собі з орденами від Ющенка. Чому Потебенько на свободі? Чому Піскун на свободі? Вони всі фальшували наші справи. Тут навіть плівки не потрібні.

Справу порушили лише тоді, коли зник Георгій. Причому порушили за хуліганство, і не прокуратура, як я вимагав, а міліція. Вона навіть видавала постанови, щоб примусово притягнути мене до показів, бо я відмовлявся. А відмовлявся тому, що у своїй заяві я написав, що злочин скоїла міліція, отже, вона не має права розслідувати цю справу. Далі, що вони робили — назбирали кілька томів допитів водіїв тролейбусів, мешканців прилежних будинків (мене викрали на Львівській площі). З 26-ти томів моєї справи тільки один стосується самої справи. Десять томів займають допити водіїв іномарок (машини, на якій мене могли вивезти), причому не Києва, а Чернігівської і Сумської областей. Одним словом, анекдот, а не слідство. Натомість ми знаємо, що коли було дано команду знайти виконавців вбивства Гонгадзе і мого побиття, справи були розкриті буквально за кілька місяців. Вони взагалі не приєднували мою справу до справи Гонгадзе впродовж довгих років, бо не бачили зв’язку. Хіба це не фальсифікація?

http://www.day.kiev.ua/207682