Росія вдарила Януковича по трубах

Наприкінці 2009 року Міністерство промисловості і торгівлі Росії почало процедури перегляду захисних заходів щодо імпорту цих видів труб.

Відтак, 31 січня 2011 року уряд РФ прийняв постанову про захист інтересів своїх виробників, за якою розміри мит на труби зросли. На обсадні - до 18,9%, на насосні - до 19,9%, на нафтогазопровідні - до 19,4% для заводів "Інтерпайпу" і 37,8% - для ІСД, а на котельні і підшипникові труби мита були скасовані.

За словами аналітика ІГ "Арт капітал" Дмитра Ленди, головна причина введення мит - спроможність Росії забезпечувати себе власними трубами завдяки послідовному проведенню політики імпортозаміщення.

"Це відбулося навіть у сегменті труб великого діаметру, які раніше Росія не випускала. РФ зацікавлена в поставках труб лише в тих обсягах, які дозволяли б обмежувати монопольну владу місцевих виробників", - пояснює Ленда.

Тим не менш, навіть з урахуванням цих обставин, у корпорації "Інтерпайп" упевнені, що посилення антидемпінгових заходів, яке відбулося у 2011 році, є надмірним.

"Для їх продовження, принаймні, щодо обсадних і компресорних труб, підстав не було. Розміри мит справді завищені", - уточнює начальник управління корпоративних відносин "Інтерпайпу" Дмитро Кисилевський.

Цю точку зору підтверджує директор з розвитку аудиторської компанії Kreston GCG Андрій Попов.

"У рішенні Росії фактор економічної доцільності грав другорядну роль, адже ще до продовження дії мит основні російські споживачі нафтогазопровідних труб - ТНК-ВР, "Газпромнафта" і "Роснєфть" - звинувачували російських виробників у значному зростанні цін на продукцію і затримки поставок", - стверджує він.

За словами експерта, малоймовірно, щоб для Кремля інтереси металургів, стурбованих конкуренцією з боку українських колег, були важливіші за потреби нафтогазової галузі - визначальної для економіки РФ.

"Головна мета збільшення мит - показати Україні реальні загрози для її економіки в разі подальшої непоступливості у формуванні МС. Судячи з усього, заради її досягнення російська влада готова йти на деякі економічні втрати", - каже Попов.

Квоти звужуються

Корпорація "Інтерпайп" - єдиний в Україні виробник обсадних і насосно-компресорних труб. Вона також випускає інші види безшовних труб, які мають попит у Росії.

Вона і Дніпровський трубний завод, який входить до складу ІСД, є найбільшими вітчизняними виробниками лінійних труб діаметром до 820 міліметрів. Проте, на відміну від ІСД, для якого російський ринок непріоритетний, "Інтерпайп" поставляє в РФ близько 30% загального обсягу власної продукції, пояснює Попов.

Саме тому введений 2006 року режим антидемпінгових мит було пом'якшено механізмом квот. Відповідно до нього українські виробники можуть здійснювати безмитні поставки труб на російський ринок в обсягах, які щорічно визначають спеціальні міжурядові угоди. У 2007-2009 роках квоти стабільно зростали.

У 2007 році квота становила 411 тисяч тонн, у 2008 році - 419 тисяч тонн, у 2009 році - 427,6 тисячі тонн. Проте на 2010 рік квота впала до 260 тисяч тонн.

За даними Кисилевського, Москва орієнтувалася на рекордно низькі обсяги поставок, здійснені у кризовому 2009 році. "Квоти були визначені виходячи з імовірного невеликого зростання обсягів поставок порівняно з 2009 роком і без урахування збільшення обсягів споживання труб у Росії у 2010 році", - пояснює він.

Україна очікувала, що в угоді на 2011 рік Росія виправить цей прорахунок, але цього не сталося. Під час переговорів, які відбулися у грудні 2010 року, у сфері двосторонньої торгівлі були скасовані обмеження на 120 мільйонів доларів. При цьому вигоди від переглянутих домовленостей виявилися явно несиметричними.

Так, незважаючи на колосальні поступки України в питанні імпорту феросплавів і добрив, російська сторона обмежила обсяг ввезення українських труб до Росії у 2011 році 300 тисячами тонн, що лише на 40 тисяч тонн більше, ніж у 2010 році.

Як вважає Попов, українська сторона не домоглася більшого не через слабкість дипломатії, а з внутрішніх причин. "Головна з них - ефективний лобізм з боку корпорації "Інтерпайп", яка більше залежить від російського ринку збуту, ніж виробники феросплавів і добрив РФ - від ринку України", - пояснює експерт.

За його словами, імпорт феросплавів в Україну зачіпає лише інтереси групи "Приват", якій належить більшість підприємства галузі, а теперішня влада їй не сприяє. Ці фактори стали визначальними в ході переговорів з питання труб.

У пошуках рівноваги

У липні 2011 року заступник міністра економічного розвитку РФ Андрій Клепач анонсував укладання довгострокової російсько-української угоди, яка повинна була замінити існуючий режим антидемпінгових мит, супроводжуваний механізмом квот.

"Для нас є вкрай важливою наявність української продукції на російському ринку труб та сталі, а тому ми разом з представниками Мінпромполітики України та виробниками повинні визначитися щодо моделі регулювання наших відносин. Як мінімум, ми могли б суттєво збільшити розмір квоти або укласти договір на тривалий час", - казав він.

Проте через півроку Росія збільшила мита і зменшила квоти, а ще через півроку комісія МС затвердила це рішення. Як вважає Попов, це сталося через відмову України від членства у Митному союзі і курс на глибшу інтеграцію з ЄС.

"Росія була зацікавлена у формуванні єдиного ринку з Україною, і оскільки її плани опинилися під загрозою зриву, вона зняла з порядку денного питання про довгострокову трубну угоду, тобто перейшла від "пряника" до "батога", - резюмує він.

Після трубного сегмента під ударом можуть опинитися й інші ключові галузі. "Коли в квітні 2011 року Володимир Путін оцінював прямий виграш України від вступу до Митного союзу 9 мільярдами доларів на рік, він мав на увазі переваги для металургії, машинобудування, хімічної промисловості та АПК", - уточнює Попов.

Відтак, додає він, можна зробити висновок, що саме в цих секторах Україні слід очікувати подальшого псування умов торгівлі з країнами-членами МС у разі погіршення економічних і політичних відносин з Росією.

Попов вважає, що Київ міг би у відповідь відновити обмеження на ввезення російських феросплавів і мінеральних добрив, які діяли до початку 2011 року.

Ще болючіший удар він міг би завдати Білорусії і Казахстану, адже перша дуже залежить від українського ринку збуту своєї сільгосппродукції, а другий 30% своєї потреби в продукції машинобудування покриває за рахунок поставок з України.

Тим не менш, Попов зазначає, що торгівельна війна з трьома ключовими економіками СНД, на частку яких припадає 36% загального обсягу вітчизняного експорту, вкрай небажана для України.

"Українська влада намагається будувати з Митним союзом зважену політику. І хоча озвучена Януковичем концепція "національного прагматизму" є продовженням "багатовекторності" епохи Леоніда Кучми, можливо, що геополітичні та економічні реалії країни роблять єдино можливим саме цей сценарій", - підсумовує експерт.