Єгор Соболєв

журналіст "Свідомо", активіст САМ

Перші ідеї як врятувати Андріївський

Друзі, півсотні переважно незнайомих, але дуже симпатичних киян зібралися на руїнах Десятинки з приводу нових руїн на Андрїівському. Ось про що ми домовилися: 1. Завтра, 11 квітня, о 19:00 приходимо до центрального офісу Ріната Ахмєтова (Десятинна, 3а) з будівельним сміттям. Мета – дати особисто йому можливість зрозуміти, що для киян означає узвіз Булгакова. Заявку на акцію подам я. Запрошуйте друзів, приходьте самі, приносьте цеглу та балки. Того, хто зможе приїхати на бульдозері, розцілують багато вродливих дівчат. 2. Готуємо велику акцію протесту Києва у суботу, 21 квітня. Оргкомітет збирається завтра о 17:00 в кафе Ольжин двір. Хто готовий брати участь в організації мітингу – ласкаво просимо. 3. Поширюємо максимально інформацію про сьогоднішнє руйнування серед друзів. В цій ФБ-групі можна буде оприлюднено більше історії знищених будинків. І більше інформації, яким ще будинкам загрожують варвари сучасності 4. Викладаємо в цю групу фото руйнувань та руйнівників 5. Формулюємо системні вимоги, які мають зупинити нищення історичного центру Києва. З ними виходимо на великий мітинг 21-го 6. Відсилаємо до КМДА та Мінкульту (хочеться написати Мінкульті) запити про інформацію, які мають прояснити які чиновники допустили сьогоднішнє варварство 7. Хто може повідомити бізнес-партнерів SCM про неприйнятність ТАКОГО бізнесу – повідомляйте Інші ідеї, ініціативи та повідомлення на захист Андріївського – вітаються:)

Второе место по популярности после утверждения «Мы всех кормим» в Донбассе имеет миф о том, что промышленный Донбасс уничтожают враги с правого берега Днепра. Советский менталитет жителей востока Украины, как известно, остро нуждается в некой враждебной силе. На происки таких врагов можно бесконечно списывать последствия собственной инертности и лени. Поэтому жители западной части страны были изначально обречены играть роль вселенского зла. Эту «слабость» жителей Донбасса весьма удачно использует в своих целях не одно поколение политиков местного пошиба. Впрочем, истинных разрушителей донецкого благополучия вычислить несложно. Они продолжают убивать промышленность региона и сегодня, причем делают это совершенно легально и открыто, не нарушая законов Украины. Правда, я не уверен, что жители Донбасса хотят знать их имена, ведь в роли «мучителей дончан» обычно выступают ребята с донецкой пропиской. Рассмотрим конкретный пример. В городе Дзержинске Донецкой области уже больше месяца не ведется угледобыча. Все три шахты государственного объединения «Дзержинскуголь» остановились по банальной причине – никто не хочет покупать уголь, добытый в них. Для небольшого города остановка всех градообразующих предприятий – настоящая катастрофа. Шахтеры отправлены в бесплатные отпуска и доведены до отчаяния. Уголь донецких шахт не находит покупателя оттого, что стал не нужен украинской металлургии и энергетике. Если ранее уголь Донбасса покупали отечественные электростанции, то после того, как большинство их перешло в собственность донецкого олигарха Ахметова, топливо для них стали закупать заграницей. То же касается металлургических предприятий и коксохимических заводов региона, ныне находящихся в собственности Ахметова и еще одного донецкого парнишки – Виктора Нусенкиса. В прошлом – заурядного участкового маркшейдера на макеевской шахте, ныне – миллиардера и владельца холдинга «Донецксталь». Плохонький уголь с украинских государственных шахт им не интересен, а продать его куда-либо еще государство не в состоянии. Шахтеры Дзержинска не понимают, почему их уголь стал вдруг бесполезен. Перед выборами выходцы из Донбасса, составляющие костяк партии власти, всякий раз обещают им отстаивать интересы региона и развивать угольную отрасль, однако на деле сами убивают украинскую добывающую промышленность - и отстаивают только собственные интересы. После того, как государственная энергетика и металлургия перекочевала в руки донецких олигархов, покупать уголь у государственных шахт стало некому. Некому отдать и сами шахты – хорошие давно разобраны, а бесперспективные не хотят забирать и даром. Символично, что в тупик государственная угольная отрасль зашла именно при донецких управленцах, многие из которых свои первые капиталы сколотили именно на угле. Впрочем, пока есть внешний враг, на которого можно сваливать все собственные грешки – опасаться мошенникам нечего.

Пока в Донбассе боятся «жидобандеровцев», донецкие парни могут безнаказанно пилить бюджеты и резать на металлолом оборудование шахт.

Автор: frankensstein

Згадайте маячню совконутих про "галіцаєв - атдєльную нацию", а гарно ж подоба мізків в них промита...

ВІДЕО___ ТИСНИ

Сьогодні минає два роки з дня авіакатастрофи під Смоленськом, в якій загинули 96 людей, в тому числі президент Польщі Лех Качинський.   Трагедія дворічної давнини не забута. Одна пам'ятна акція в Польщі вже відбулася. Більше двадцяти людей з плакатами "Вбивство" зібралися біля російського посольства у Варшаві і публічно спалили портрет Володимира Путіна.  Багато опозиціонерів, як і раніше впевнені, що катастрофа під Смоленськом була підстроєна Москвою. У польських храмах пройде понад 200 поминальних богослужінь. Чинний глава республіки Броніслав Коморовський розпочне день з відвідин військового кладовища, де встановлено пам'ятник жертвам катастрофи.  Крім того, Варшава направила офіційну делегацію до Смоленська, безпосередньо до місця падіння літака.  Свої жалобні заходи проведе і польська опозиція. Її лідер, Ярослав Качинський, збере своїх прихильників біля будинку, де жив його брат-близнюк. На згадку про загиблого президента опозиціонери запалять свічки.

Несприйняття марксизму - єдине що об’єднує Адольфа Шикльгрубера та Степана Бандеру.

автор Андрій Мамалига

Саме таку саркастичну назву має стаття Степана Бандери, якого Россолінський – Лібе назвав українським фашистом. Парадоксальна лекція «псевдо» історика під егідою посольства Федеративної Республіки Німеччина на початку березня викликала значний інтерес української інтелігенції. В мене, як представника цієї інтелігенції, також виникло питання до ідеології Степана Бандери: невже фашист? Для цього я дістав стареньку збірку статей провідника Організації Українських Націоналістів від 1978 року та звернувся до «MEIN KAMPF» Adolf Hitler. Ідеологічні засади останнього мене в принципі нічим не здивували – тотальний «антисемітизм» та світове володарювання «аріїв». Натомість фюрер (глава «Світогляд та партія») заявив, що Карл Маркс «створив концентроване вчення, направлене на як найшвидше знищення незалежності всіх вільних націй на цій землі». Напевне неприйняття марксизму єдине що об’єднує Шикльгрубера та Бандеру , головною тезою якого є «побудова Суверенної Соборної Української Держави». Жодного антисемітизму, расизму чи ксенофобії в статтях Степана Бандери я не зустрів, натомість, «цілі визвольних змагань України і союзних народів…- повне визволення від загарбницького і насильницького імперіалізму московської нації в цілому і його теперішньої форми, большевизму зокрема. Побудова суверенних національних держав на етнографічному просторі кожного народу» ( стаття « З москалями нема спільної мови») є актуальними і сьогодні. Саме ці ідеологічні настанови і роблять Степана Бандеру найбільшим ідеологічним ворогом Російської Федерації, яка і напевне і використала свого західноєвропейського партнера для обструкції ідей «націоналізму» на теренах України .

1.
Розділена навпіл, тридцяті роки.
Тут в нас поляки, на сході совки.
Бють нас поляки за "Січ" і за "Луг".
Хочуть зробити з на ссвоїх слуг.
2.
Жовніри всюду шомполами шмагають.
Це вони люди нас так усмиряють.
"Береза Картузька", ми як ті бурлаки.
У люті безсилій стиска кулаки.
3.
вступа у село і шмага юнаків.
Хотіли зробити вони з нас дураків.
По всій Україні, по Західній ходять.
По Збручу і по Стрипі зло вони творять.
4.
У селі так одному, наприклад Вербівці.
Може в Романівцях, чи Комарівці.
Шмагають Петра, Миколу, Василя.
А ті їх питають : "Земля то є чия".
5.
Бють їх за те, що вони є свідомі.
Сторінки відкривають вони невідомі.
Тараса, Богдана за те, що святкують.
Нещадно поляки за те їх лупцюють.
6.
Батько Миколи, він загинув в УГА.
Находить на сина за батьком туга.
Продовжує славні традиції роду.
"Служити полякам?". "Здобудем свободу!".
7.
Батько Петра, він десь в Аргентині.
Кращу долю шукає він на чужині.
Заробити поїхов він туди грошенят.
В свій час він спиняв у Львові "орлят".
8.
А батько Василя, без ноги він лишився.
Не на фронті він власною кровю умився.
У Києві місті москалі бунтували.
Під ноги вкраїнцям гранати кидали.
9.
Пілсудський, і двуйки, і дефензива.
Нас нищать поляки, бо є у них сила.
Але були унас, що опір творили.
Скрегочуть поляки : " Ми їх не скорили.
10.
Тридцятих кінець, вже тридцять девятий.
Сюди Сталін приперся, диявол проклятий.
як пиріг вони ділять, ви ж подивіться.
Україну з Адольфом, лише не вдавіться!
11.
Тюрми забиті, в Магадан ешелони.
В Воркуту ще шикують українців колони.
-"Дай кушать, мамаша, холодной дюже вітер".
-"Щоб тебе вже москалю, злий задув вітер!".
12.
Опричники всюду, червоні зірки.
На місці отому вам зробим дірки.
Забирайтеся геть, ми не кликали вас.
Оглянутись не встигли, уже "Вас іст дас?".
13.
Вже німці отут, вже ловлять свиней.
Масло, яйко давай, стріляють гусей.
Пруть фердинанди, гвалт і пилюка.
Адольф на нас суне, та німецька тварюка.
14.
Мовчать навіть собаки, завмерло село.
Що роблять Микола, Василь і Петро?
Нишком, вночі, вони зброю шукають.
Змазують маслом, в криївку ховають.
15.
Три автомати, кулемет, ППШ.
Як місяць зійшов, братва ця знайшла.
Дві сумки патронів, ящик гранат.
Заховали в криївці, нам німець не сват.
16.
А як прийшов час, це було на Покрову.
Над дверима на щастя прибили підкову.
Пішли воювати, начувайтесь поганці.
У сотні у Крука, вони стали повстанці.
17.
На завдання завжди вони йшли разом.
Васильі Микола, разом з Петром.
Ешелон під укіс, чи десь на гілляку.
Підвісити треба яку комуняку.
18.
Поліцая убити, є потреба в розвідці.
Завжди вони разом сиділи в засідці.
Були нерозлучні, товариські ці друзі.
Страх наганяли цілій окрузі.
19.
Днини одної Крук визиває.
-"Звязкового зустріти, хто бажання з вас має?"
Зголосились всі троє, треба одного.
Василя він відправив по того звязкового.
20.
До села він підходить, "Хальт! Хенде хох!"
Німчура проклятий, щоб в утробі ти здох!
Гранату він кинув, вогнем з автомата.
Полива він жандармів, вам буде розплата.
21.
Закінчились набої, Боже прости!
Останній у скроню, Ти його не суди!
Двадцять жандармів поклав він і край.
Не пхайтесь сюдт ви - повстанський це край.
22.
Аж бісивсь комендант, скреготав аж зубами:
"Сидіти вам треба біля рідної мами!
Центр вимагає ловити повстанців.
А ви тут розвели бандюг-сіроманців".
23.
"Де їхня база, хто їм помагає.
Де сотник Крук, Берлін вас питає!".
Лиш блима очима жандарм головний.
"Спаси і помилуй, Боже святий".
24.
"Піду сам я до лісу, приведу на мотузці.
Сам сотник Крук буде в мене в кутузці!
Бери своїх гицлів, до лісу підемо.
Завтра раненько там повстанців знайдемо!".
25.
Ще туман не осів, вже гуркочуть мотори.
Сунуть до лісу німецькі потвори.
Дві машини піхоти, броневик, легковик.
Але певно повстанці зроблять ім пшик!
26.
Різонув з кулеметів по них сотник Крук.
Лиш гільзи летять, лиш чути стук-стук.
Вже машини палають, а де ж легковик?
Де ж той комендант? Щось швидко він зник.
27.
"Швидше до мвста, шепоче "Майн Гот".
Хай з Круком воює підлеглий мій Скот.
Де на голову мою взялась ця країна.
Це не Дойчланд є мій, це Україна!".
28.
Вертають жандарми, побитий як пес.
Майор отой Скот, ніби з пекла воскрес.
З мундира лахміття, злий як той вовк.
Ніби хто ціпом три години йго товк.
29.
"Підбирайте панове гранати і зброю.
Вона нам знадобиться, заберемо з собою.
Може ще хто полізе. захоче у гості.
То приходить нехай, натовчем йому кості!
30.
Петро і Микола, як вони сумували.
Себе де подіти, хлопці не знали.
Ще більш завзято вони воювали.
За себе і Василя, щоб його памятали.
31.
Сорок четвертий, зміна режиму.
Танки совіцькі переходять вже Стрипу.
А сотня Крука спочину не знає.
В нових окупантів вона вже стріляє.
32.
комісари усюди, в кожній хатині.
Бійця вони бачать у кожній шпарині.
Конфісковують землю, руйнують церкви.
в колгосп ви підете, хоч не хочете ви.
33.
Нагнали на хутір вони з переляку.
Своїх горлорізів, а ти їм ще дякуй.
Жеруть все підряд, а як вони пють.
Повстанці горлянку їм швидко заткнуть.
34.
А весною в них свято, вождь народився.
Ленін той клятий, щоб він був сказився.
В неділю виходить комісар на "суботнік".
Це ніби на Крука він буде "охотнік".
35.
Дивись комісаре, щоб не був дичиною.
Як Микола й Петро побіжать за тобою.
Будеш боятьсь по нужді ти присісти.
Це герої повстанці, а не твої гебісти.
36.
"Здавайся бандіте, здавайся вже швидше".
Микола шепоче : "Підійди но ти ближче".
Сунуть гебісти, лаштуйся до бою.
Наш сотник Крук, він веде за собою.
37.
сунуть гебісти, на плечах автомати.
З пояса вних ще звисають гранати.
Вдарили хлопці ще з крісів дідівських.
Звідсіля щоб прогнати дітей цих бісівських.
38.
Сотня відходить, прикриває їх Коля.
Вогнем кулемета, щоб була у нас воля.
Відходьте друзяки, і друже Петро.
Загину я тут, передай у село.
39.
Хай свічку поставлять за мій упокій.
Комісару Петрову дам останнвй я бій.
Сімї я не маю, вона в Магадані.
В концтаборі може десь в Казахстані.
40.
Гебісти вже ближче, поранений в руку.
Реве комісар : "Поймайтє мнє суку".
Граната у лівій, кільце він зірвав.
Кільканадцять гебістів круг себе поклав.
41.
На захід, на захід вже сотня прямує.
Як пробитись у Польщу, Крук метикує.
Всюди заслони, московські застави.
По селах вкраїнських видно заграви.
42.
Опричники палять українські хати.
Берія, Сталін - це наші кати.
Як пробитись на захід, не попасти в облаву.
Провідник знадобиться, обійти щоб заставу.
43.
Приведу я його, зголосився Петро.
Піду я у Жабє, це я знаю село.
Ви туту чекайте, до ранку на мене.
Як не вернуся рушайте без мене.
44.
Хоч як він не крався до крайньої хати.
Посіпаки зловили, давай катувати.
Кованим чоботом били у спину.
Чули собаки, свою чули силу.
45.
А сотня чекає, чекає до бою.
Думає сотник, що сталось з тобою.
Вже почало світати, рушаємо браття.
Хай нам допоможе козацьке завзяття.
46.
Закордонні частини,притулку шукають.
Чи знайдуть його де, цього не знають.
Осідають де можна, хто в Мюнхені, в Штатах.
А Петро наш повстанець, животіє на нарах.
47.
Пройшов табори він, гебіські катівні.
В країні отій, де були ми всі рівні.
Було ще заслання, але він не скорився.
Повернувся назад, він тут оселився.
48.
Він дожив до свободи, він лишився один.
Бійців його сотні забрав часу плин.
Не дожив сотник Крук, на чужині спочив.
Петро не шкодує, не марно він жив!

07.04.2003.              Тернопіль.

1.
Слобода закінчилась, подушне плати.
Вже три дні на тиждень на пана роби.
На що мені пан, той останній злодюга.
Піду я на Січ, буду там козарлюга.
2.
Казав так собі якийсь парубійко.
На Січ він майнув, панських коней взяв двійко.
Міняючи коней скакав день  і ніч.
Не побачив він доки на обрії Січ.
3.
Прийняли його у курінь гетьманський.
Козак він вже є, не попихач є панський.
І вчить його старший варити куліш.
Шаблюку тримати, і кидати ніж.
4.
Собор і сваргу, і гопак бойовий.
Опановує хлопець, козак молодий.
Вчиться він також стріляти з мушкета.
Щоб турок і пан не робили бешкета.
5.
Два роки в науці минуло як день.
Козак всього вчився, не був він як пень.
Вже козак повноцінний, пора вирушати.
В похід закликають турка рубати.
6.
Поголивсь у неділю, сходив він на службу.
Вдячно вклонився він браттям за дружбу.
Взяв шаблю у руки, оселедець запяв.
Мушкет на плече, ще й олова взяв.
7.
Зібрались на площі, загув тулумбас.
Господи-Боже, щоб в поході нас спас.
Оглянувсь він на курінь, на дніпровський туман.
"На байдарки сідайте!", заклика отаман.
8.
Посіда на байдарки, помолились раненько.
Попливли по Дніпру, до моря швиденько.
Плили лиш вночі, а вдень  в очереті.
Сиділи тихенько наче в секреті.
9.
Вони вже у морі, проминули лиман.
Раду скликає кошовий отаман.
-"Бачу галери, наче ті чорні круки.
Готуємо браття абордажнії крюки".
10.
Цілий день так ішли, аж мязи стогнали.
Поки ніч не настала - тоді наздогнали.
Лізли вверх на галери, турок крикнув "Шайтан!".
В своїй аж каюті проснувсь капудан.
11.
Парубійко наш славний він всюди встигав.
На палубі перший він голови тяв!
Котились до долу, стріля із пістоля.
Всміхалася хлопцю козацькая доля.
12.
Золото,срібло давай на байдарки.
Турків із трюмів витягайте за барки!
Давайте на рею капудана-башу.
Товариство вас просить і я вас прошу.
13.
Так говорив наказний отаман:
-"Убитих ви браття загорніть у саван.
Поміч подайте пораненим ви.
Все, ми відходим, підпалюй борти!"
14.
Горіли галери, було в морі багаття.
Що ото значить козацьке завзяття.
Горіли завзято корма і вітрила.
Що ото значить козацькая сила.
15.
Назад ми вертаєм на матінку Січ.
Здобич хороша була цьогоріч.
Принесли в казну ми і грошей і славу.
Почує султан про козацьку державу.
16.
Підпливають до Січі, погана там звістка.
Стала в горлі султану козацькая кістка.
Кримські татари, якийсь Берендей.
Знову в поході, знов нищить людей.
17.
Заграви по селах, палають поля.
Аж стогне і плаче вкраїнська земля.
Поради немає, козаки ми є браття.
В Кафі прийдеться розпалити багаття.
18.
А турки захланні. все ловлять людей.
Ясира збирають, вбивають дітей.
Людей вони вяжуть як тую худобу.
Щоб хану своєму пакувати утробу.
19.
З байдарок на коней і без зупину.
Скачуть за ханом, дихають в спину.
Лицарі славні, отаман кошовий.
Скаче із ними  і козак молодий.
20.
Плачуть дівчата, худоба реве.
Свист нагаїв - переправа іде.
Поспішають татари, тупіт і стогін.
Але що це за звуки. що це за гомін?
21.
Це коні козацькі, червоні жупани.
Чуєте бранці, ви ще не пропали!
Татари ревуть :  "Спаси нас Аллах!".
Але вже не поможе ім падишах.
22.
Рубають на ліво, направо рубають.
Зломаний опір - татари втікають.
Волають повсюду "Сагайдак - бей!".
Не знав з ким звязався хан Берендей.
23.
Розвязують бранців, вертайте додому.
З собою ви також забирайте худобу.
Радість велика, сльози з очей.
Хто це на аркані? Та це ж Берендей!
24.
Наш козак молодий зловив того хана.
Як трофей він забрав його ятагана.
Шаблюка та гостра, коштовна є дуже.
Добре воюй, рубай турків ним друже.
25.
Лиш блима очима - качавсь у пилюці.
Може втопим його у дніпрвській багнюці.
Краще не треба, на Січ поведемо.
Потім за нього ми викуп візьмемо.
26.
Кримський це хан - візьмем грошенят.
Аж в аулах прийдеться ловить чортенят.
Отих турків маленьких, що вже підростають.
Ятагана що точать, на коней сідають.
27.
Це було влітку, як осінь прийшла.
Святкували Покрову, аж луна лісом йшла!
За нею Різдво і Пасху Христову.
Козаки святкували, справляли обнову.
28.
За зимою весна, журавлі прилетіли.
На Вкраїну як круки. ксьондзи налетіли.
З шляхтою разом бучу нам роблять.
"В нас військо кварцяне! Козаки що нам зроблять!".
29.
Мучать людей, до смерті катують.
Думає шляхта, козаки їх не чують.
Людей садять на палю, а самі бенкетують.
Козаки не проблема, вони з турком воюють.
30.
Так шляхта казала, запивала вином.
Мала страх вона завжди перед козаком.
"То є наймити наші, бандити і здрайці".
Але часто втікали він них як ті зайці.
31.
Католики всюду, домініканці.
В нас віра правдива, ми францисканці.
А ви у нас хто? - "Схизмати, хлопи!".
Костели повсюду, руйнують церкви.
32.
Знову сотні збирають, але вже на Поділля.
Магнатам і шляхті ми зробим "весілля".
Нас як називають? Що ми лайдаки.
Покажемо їм що ми козаки!
33.
Шляхту ми тую розібєм на цурку.
Панянок заставим танцювати мазурку.
Магнату якомусь обсмалимо вуса!
А можна й продати до якого улуса!
34.
Підступаєм тихенько до якогось фільварку.
Вартового тихенько беремо за барку:
-"Цить! Не кричи!". В того вже дрижаки!
-"Матко ти Боска, та це ж козаки!".
35.
І де б ти подумав, в маєтку гетьмана!
То є певно неправда, то є омана!
З перепою вся шляхта покотом спить.
Храпака заливають. аж стеля дрижить.
36.
Повязали ту шляхту, протирають ті очі,
Пістоля гетьману навели межи очі.
"Давай злоті і збіжжя, золото наше.
На землю вкраїнську прийшов нащо ти ляше?".
37.
Розбирайте добро награбоване ляхом.
Ставайте під нашим, запорізьким ви стягом.
За спини ховався миршавий панич.
Жупан в нього яскравий ніби павич.
38.
Ховався він так, щоб козак не побачив.
Наш козак не сліпий, він швидко добачив.
А ну ж бо виходь, памятаєш мене?
Кара Господня тебе не мине!
39.
Памятаєш паничу, як ти знущався.
Насильно з дівчатами як ти кохався.
Пояснює браттям - мій це є пан.
О-но там на на дворі - його це ридван.
40.
Дайте у руки паничу пістоля.
Зараз спідкає його гірка доля.
Застрелю з пістоля, чи шаблю свою.
Я з ножен виймаю - сам його заколю.
41.
Зчепились вони і танцюють танок.
Смертельний для когось - тремтить аж панок.
Панка розрубали, бо де ж це до бою.
Зранку вставати та ще з перепою.
42.
Пройшлись по Поділлю, панів полякали.
Пани і підпанки аж в Польщу втікали.
В Московщину потім ходив наш козак.
Водив їх туди сам бей Сагайдак.

12.03.2003                  Тернопіль.

    Яка головна ознака завойовника? Захопити, пограбувати все що можна, а завтра хоч потоп. За совєтів Україна була одним із найбільших експортерів газу в Європі. Орда не квапилася розробляти нові родовища, доки не вибрала майже все наше. А тепер продає те, що брала в нас задарма.
    У Криму й досі немає нормальної курортної інфраструктури, панують дурнуваті ціни за примітивний комфорт, а сервіс надто вже ненав’язливий. А все чому? Орда, яка прийшла на місце виселених, не почуває себе на своїй землі й поводиться, як завойовник. Нічого подібного не побачимо в Болгарії, де ціни нижчі, а комфорт вищий.
    Нова влада в Україні теж почувається дуже невпевнено. Її представники прагнуть за будь-яку ціну висмоктати все до краплі. Тож і не дивно, що продукти і ліки в нас дорожчі, ніж за кордоном.
   Феноменальну дикість виявляє орда, піднявши ціни під час Євро-2012 на готельні номери. Власниками готелів стали нувориші, вчорашні рекетири, комсомольці, менти, митники, податківці з ментальністю свинопасів. Вони не мають певності, що колись їх у них не заберуть, бо за кожною приватизацією був кримінал.
   Їм здається, що в іноземних туристів така сама гуляй-душа, як і в тих, що по куршавелях жбурляють пачки банкнот в обличчя барменам. Але туристи теж не дурні. Наприклад, англійці воліють вікенди проводити в Польщі, авіаалкотур коштує лише €20. Тобто іноземці не збираються посівати грошима, і хіба одиниці житимуть у совдепівських готелях за скандинавськими цінами і харчуватимуться в дорогих ресторанах. Але біди немає – зароблять прості люди, запропонувавши свої помешкання, пиріжки й канапки.
   Друга ознака орди: ненависть до завойованих. Причому вона зашкалює саме до тієї частини народу, з якого ця орда вийшла. Уже понад два роки нам пояснюють, що поліпшити життя не вдається через прорахунки попередньої влади. Ну гаразд, західняки та центрові українці й не заслужили покращення. Але за що ж караються східняки? Чому навіть хліб там дорожчий, ніж деінде? Чому саме на батьківщині правлячої і керуючої вимирає людність? Мінусовий приріст, найвищий рівень злочинності, туберкульоз, наркотики, пияцтво, СНІД... А діти в копанках? А міста такі, ніби їх бомбила ворожа авіація?
   В орди свої правила на цьому бенкеті життя. Її не цікавлять вітчизняні ціни, вона здійснює закупівлю за кордоном. Міністр Грищенко навіть рідним маслом гидує, воліє ісландське. Гарант не тільки ісландську рибку любить, а й води нашої не п’є. І що їм ціни на ліки, якщо й лікуються не на українських теренах?
Вони нам радять садити капусту, але наша капуста сезонна, а та, яку вони косять щодня, вічнозелена і ніколи не в’яне.
   Ментальність орди не вродилася на голому місці. Корені її сягають глибше. Максім Ґорькій описав, як 1918 року в Петербурзі відбувся з’їзд сільської бідноти. Кілька тисяч делегатів розмістили в Зимовому палаці. «Когда съезд кончился и эти люди уехали, то оказалось, что они не только все ванны дворца, но и огромное количество ценнейших севрских, саксонских и восточных ваз загадили, употребили их в качестве ночных горшков. Это было сделано не по силе нужды, – уборные дворца оказались в порядке, водопровод действовал. Нет, это хулиганство было выражением желания испортить, опорочить красивые вещи».
Таку саму картину застав російський живописець Юрій Аннєнков, повернувшись у свій будинок у Фінляндії: «Обледенелые горы человеческих испражнений покрывали пол. По стенам почти до потолка замерзшими струями желтела моча... Посуда до верху заполнена испражнениями. Непостижимо обильно испражнялись повсюду: во всех этажах, на полу, на лестницах, на столах, в ящиках столов, на стульях, на матрасах, швыряли кусками испражнений в потолок. Вот еще записка: «Понюхай нашава гавна ладно ваняит».
В третьем этаже – единственная уцелевшая комната. На двери записка: «Тов. Командир». На столе — ночной горшок с недоеденной гречневой кашей и воткнутой в нее ложкой».
   Авжеж, орда не приходить «созідать». Орда не будує нові фабрики, вона доводить до руїн старі. Орда захопила всі обленерго, а допотопні трансформатори ті самі, совєтські. І орді начхати, що кількість електротехніки неймовірно зросла, трансформатори ламаються, ніхто не отримує напруги 220 вольт, однак вартість електроенергії збільшується, як і неякісних газу та бензину.
   Принцип простий, як дишло: заробляти, не вкладаючи ані копійки. Бо завтра потоп, землетрус, виверження вулкана або народного гніву...
   Казочка про покращення життя – це теж із епохи більшовизму. У 1921 році Лєнін обіцяв спорудити «из золота общественные отхожие места на улицах нескольких самых больших городов мира» («О значении золота теперь и после полной победы социализма»). Залишалася дрібничка – перемогти «в мировом масштабе».
  Не вдалося. Але ідея пульсувала в повітрі, нуртувала, булькотіла, аж поки не втілилася в одному окремо взятому маєтку однієї окремо взятої країни. Тому що бажання «іспражняться» в саксонську вазу чи в іншу «красівую вєщь» нікуди не зникало, воно завжди жило в крові орди.

Юрій Винничук

http://www.pravda.com.ua/articles/2012/04/6/6962248/

1.
А де ж то наш Король? Король ласує мед.
Збира макітри, горщики і глеки.
І ще не знає, що останній в королівстві смерд.
Його так любить, як люблять грім смереки.
2.
А ще недавно Дона не любили.
І Королю кричали всі "Віват"!
На спинах своїх короля на трон всадили!
Але Король і Дон, вони як кум і сват.
3.
Король не вірив своїм посполитим.
Він родичався з Доном, іі все йому віддав.
Король напевне думав, що смерд лиш ликом шитий.
Друзякам любим останній помаранч віддав.
4.
Законний уряд, вибраний народом.
Отим народом, що на верх його зіпяв.
Він розігнав, зате Верховним Лордом.
Князька Януку бачить побажав.
5.
А князь Янука, є вельми проворний.
В Палаті Лордів є главою він.
І вже не наш Корль, а Лорд потворний.
В Бастилії, в свій час, він там сидів.
6.
А треба було гаркнуть для порядку!
Хто тут король? Кому належить власть?
Палату Лордів розігнать спочатку,
А що король тепер? Йому набридла власть!

2005                                   Рівне