О сообществе

Співтовариство патріотичного спрямування. Націоналістичний рух. Невідома історія України. Інформаційна просвіта суспільства. Дискусійний клуб щодо політичних кроків влади і опозиції. Обмін досвідом інформаційної боротьби з антиукраїнськими діями на теренах України і сусідніх держав.
Вид:
краткий
полный

ВАРТА

Львівська облрада попросить президента за Івана Дем'янюка

  • 16.05.11, 05:34
Львівська облрада має намір звернутися до президента Януковича з вимогою домогтися звільнення Івана Дем'янюка, який був засуджений в Німеччині за причетність до масових вбивств в’язнів нацистських концтаборів.

Про це повідомив заступник голови Української республіканської партії, колишній депутат Львівської облради Ростислав Новоженець.

За його словами, питання про направлення президенту звернення облрада планує розглянути на сесії 17 травня. Текст звернення до Януковича вже підготовлено.

Новоженець прогнозує, що облрада підтримає підготовлене звернення.

Крім того, заплановано спрямувати звернення до Міністерства закордонних справ України і Світового конгресу українців із проханням надати Дем'янюку моральну і юридичну допомогу, а також домогтися його звільнення.

Ініціював внесення цього питання до порядку денного облради депутат від ВО "Свобода" Михайло Барбара.

"У ФРН померла Феміда. Абсурд, але німецькі нацисти за власні злочини засудили українця, котрий вже став збірним образом нашої нації. Вся ця справа відверто смердить російським газом, від якого, без сумніву, отруїться і сама Ангела Меркель", - сказав Новоженець.

Нагадаємо, 12 травня суд Мюнхена визнав 91-річного уродженця України Івана Дем'янюка винним у пособництві нацистам в роки Другої світової війни та засудив його до 5 років позбавлення волі.

Процес над Дем'янюком розпочався в Німеччині 30 листопада 2009 року після того, як він був депортований зі США. За версією німецького слідства, Дем'янюк безпосередньо брав участь у знищенні щонайменше 27,9 тисяч ув'язнених у таборі Собібор, де служив наглядачем, за що в пресі його охрестили "катом Собібору".

Німецька прокуратура вимагала засудити Дем'янюка до шести років позбавлення волі. Захист наполягав на невинності підсудного - за словами його адвокатів, усю війну він утримувався у таборі як військовополонений.

Після завершення судового процесу стало відомо, що суд має намір відпустити Івана Дем'янюка з-під варти з огляду на його похилий вік.
Джерело - ТСН

У Держдумі РФ оголосили зрадниками, хто за Тягнибока і Бандеру

  • 16.05.11, 05:26
В Україні піднімають голови "спадкоємці поліцаєв", які "виступають на стороні Бандери і Тягнибока". Про це 13 травня заявив відомий російський політик, депутат Держдуми від партії "Єдина Росія" Сергій Марков, коментуючи заворушення 9 травня у Львові.

"Я б пішов від дрібних політичних сенсів, річ у тому, що у нас є великі політичні сенси, і один з них полягає в тому, що є свято Перемоги. Ми, і росіяни і українці, є частиною великої цивілізації, що визначає долю Європи впродовж трьох століть. Ми не недоєвропейці, як нам намагаються сказати. Спільна перемога над Гітлером - це найбільша подія ще й тому, що в нього в планах було зробити усіх росіян та українців рабами", - заявив політик.

"Тому усі, хто виступає на стороні Бандери і Тягнибока - зрадники свого народу, тому що Тягнибок виступає на стороні вбивць українців. Спадкоємці фашизму, вони зараз підіймають голову в Україні, сподіваючись використати труднощі соціально-економічного характеру", - сказав він.

Марков закликав українських політиків "перестати крутитися між спадкоємцями переможців фашистів і спадкоємцями поліцаїв".

"Я згоден, що в гуманітарному плані ми недопрацьовуємо з українською молоддю, ми її фашистам не віддамо. Наш інтерес - розвиватися спільно, зберігши православне ядро європейської цивілізації", - зазначив російський депутат.

Марков вважає, що в Росії та України дуже багато спільного. "Ми використовуватимемо наші загальні символи, і георгіївська стрічечка - це символ, що об'єднує десятки мільйонів людей по всьому світу. Я нещодавно був в Україні і роздавав їх усім - даїшникам, що зупиняли мене, на митниці. Так вони ще дивувалися, чому їх не роздають в Україні. Я є членом парламентської асамблеї Ради Європи, і ми там роздаємо ці стрічки, люди їх із задоволенням носять", - розповів він.

Нагадаємо, президент Росії Дмитро Мєдвєдєв заявляє, що Росія враховуватиме ставлення влад інших країн, зокрема України, до пам’яті про Другу світову війну під час вибудовування зовнішньополітичних пріоритетів.
Джерело - ТСН

Mузей совєтської окупації атакують... привиди

  • 15.05.11, 09:58

В це важко повірити - лист від неживої людини, за життя - бомжа та п'янички, змусив кілька державних органів і спецслужбу інтенсифікувати "профілактичну роботу" проти унікального музею та його керівника.

Був у приснопамятній радянській журналістиці такий жанр - "лист покликав у дорогу". Але в нашому випадку - все вигадливіше.

Лист надійшов Роману Круцику, колишньому нардепу від Івано-Франківщини, керівнику столичного "Меморіалу" ім. Василя Стуса, засновнику Музею совєтської окупації, який працює в Києві вже вісім років. 

Лист був відправлений з Києва якимсь анонімом. Але в середині конверту - копія іншого листа. З усіма потрібними регаліями - і відправника, і адресатів.

Отже, власне, текст листа: 

Я, Журавська Анна Іванівна, звертаюсь до Вас з приводу протиправної діяльності Круцика Романа Миколайовича та його Музею Совєтської окупації. 

Я народилася, як і мільйони наших спрівгромадян, у Радянському Союзі. Вважаю, що то були найкращі часи мого життя, вважаю соціалістичну модель побудови країни найкращою. Але зараз, як кажуть - маємо те, що маємо. 

Із часів створення товариства "Меморіал", який був створений на початку 90-х років минулого століття і на теперішній час знаходиться по адресу Стельмаха, 6-А, я дивилася за його діяльністю.

Раніше керували цією громадською організацією патріоти України, але діяльність теперішнього голови "Меморіалу" Романа Круцика, який очолює його з 2003 року, викликає у мене глибоке занепокоєння. 

Роман Круцик родом з Івано-Франківщини, ставить українців із Галичини ставить вище українців із центральної та Східної України. Він захопив як рейдер цю організацію, попередніх керівників ні в що не ставить, каже, що вони усі "дурні". Практично усіх нормальних людей повиганяв, каже, що вони йому не потрібні. Залишив 3-4 чоловіка, які тільки йому піддакують.

На базі цих трьох чоловік створив Музей Совєтської окупації та Громадський інститут національної пам'яті. Коли я була у нього в Музеї Совєтської окупації, він казав, що у нього все схвачено. Є зв'язки не тільки в Міністерстві культури - Вечерський, але і в самій Адміністрації Президента - Гончарук - високопосадовці, які і при колишній владі і зараз при посадах. Вони його слухають і роблять все що він їм скаже, їм Президент не авторитет. А Круцику кажуть що робити західні спецслужби. І все це сходить їм з рук, як "з гуся вода". 

Основною задачею цих двох організацій він ставить зверхність української нації над іншими націями, в першу чергу над росіянами та іншими народами, робить умисні дії спрямовані на розпалювання національної ненависті та ворожнечі, на приниження національної честі та гідності інших націй та громадян України, а також пряме обмеження прав та привілеїв за ознаками політичних переконань, зневажливо ставиться до усіх, хто не згодний з його думкою. Вважаю, що він порушує статтю № 24 Конституції України, статтю № 161 КК України "Порушення рівноправності громадян, залежно від їх расової, національної належності або релігійних переконань". 

Діяльність Романа Круцика направлена на національну ворожнечу з особистих переконань. 

Також у своїх останніх публікаціях Круцик ставить під сумнів територіальну цілісність України, думаючи, що Росія і Польща хочуть розрізати навпіл Україну між собою. Вносить розлад у суспільну думку. Чим посягає на територіальну цілісність і недоторканість України. Своїми діями він порушує ст.. 110 КК України "Посягання на територіальну цілісність і недоторканість України", він відкрито публікує і розповсюджує матеріали до вчинення таких дій, хоча він є колишнім народним депутатом України і не має морального права це робити. 

Незрозумілою є позиція Київської міської державної адміністрації, яка дозволяє у своїх приміщеннях проводити антидержавницьку, антиукраїнську політику, яка здає в оренду приміщення особам, які компрометують Україну не тільки в середині України, але і далеко за кордоном. Наприклад у Канаді, де у нього є багато знайомих і провокує українську діаспору за кордоном ігнорувати Президента України В.Ф.Януковича, як Президента України, який є гарантом Конституції України, як Глава Держави. Західні спецслужби США та Канади активно фінансують Круцика. 

Усі ми бачимо, як колишні високопосадовці, такі як Юлія Тимошенко при першій же нагоді за кордоном поливають брудом теперішній Уряд, Президента, Україну. Це ставить під загрозу міжнародний імідж країни. Не звертаючи уваги на ці факти, закриваючи на це очі Генеральна прокуратура, міліція, СБУ сприяє поширенню суспільної думки про недолугість України. А це може привести, як нещодавно до відкритих нот протесту сусідніх країн, що однозначно скажеться на економічній співпраці між країнами. А це нам не потрібно, із сусідами треба жити мирно. 

Це є ЗРАДА Батьківщини - УКРАЇНИ. 

У зв'язку з цим, прошу Вас перевірити надані мною факти, надати відповідні доручення та повідомити мене про: 

  1. Скільки дійсних членів налічується у Товаристві "Меморіал"? 
  2. За які кошти існує Товариство і на які кошти Круцик веде активну діяльність? 
  3. Чи сплачуються податки в повному обсязі Товариством? 
  4. На якій підставі Київська міська рада прийняла про надання оренди у приміщенням по вул. Стельмаха, 6-а? Чому у комунальних приміщеннях проводиться антиукраїнська шовіністична політика? 
  5. Чи можна створити комісію за участю Генеральної прокуратури, СБУ, міліції та Київської адміністрації і дати оцінку діяльності Товариства та Круцика зокрема? 
  6. Чи можна розірвати договір оренди за результатами перевірки? 
  7. Навіщо Україні Музей Совєтської окупації (неіснуючої країни) та Громадський інститут національної пам'яті, які очолює Роман Круцик? Що вони позитивного дають Україні? Хто дозволив його зареєструвати? Де беруть і братимуть кошти на їх діяльність? 
  8. Чи відповідає характер його дій налагодженню міжнародних відносин, чи не компрометують його дії Україну на міжнародній арені? Чи не несуть ознаки діяльності Круцика - ознаки явного екстремістського характеру? 
  9. Чи отримує Роман Круцик разом із наближеними особами кошти від західних спецслужб, зокрема від США та з Канади? Чи не підриває своїми діями він Державницькі засади України? 
  10. Чи не є основною задачею Круцика пересварити Україну і Російську Федерацію? "По принципу - разделяй и властвуй" Усі пам'ятають як нещодавно газ перекривали, війни велись в Грузії нашим озброєнням і т.д. 
  11. Чи все було погано у нас за часів Радянського Союзу? Я особисто так не вважаю. Було багато позитивного, освіта, культура, соцзабезпечення і т.д.

04.04.2011             Журавська А.І. 

Даруйте за довгу цитату, але істоія - наука точна. І хай би цей текст теж став її надбанням. 

Погодьтесь, давно такого читати не доводилось. Донос чистої сльози. Аж сталінським протягом дунуло... 

Так зараз не пишуть. Колись за подібним листом наступали "оргвисновки" для того, про кого писали. Зараз, коли анонімки проти "ворогів народу" вже ніби не в пошані, пряма дорога подібної писанини - в кошик для сміття. 

Але на листі є номер вхідного листа Київської міськдержадміністрації. Отже, принаймні в цій державній інституції доносу дали хід. 

Це, м'яко кажучи, щонайменше нерозумно. Не знаю як Янукович, але столична мерія чудово знає як власне пана Круцика, так і його антикомуністичний музей - мало того, що будівля на Стельмаха перебуває на балансі КМДА, так і в самому музеї регулярно відбуваються різні освітні заходи - екскурсії, лекції, кінопокази для учнів і викладачів. 

Отже, в мерії чудово знають, чим займаються в Музеї совєтської окупації і, дякувати Богові, в міру сил співпрацюють з громадською ініціативою. Бо ж державного музею, де б на такому документальному рівні викривалася злочинна ленінсько-сталінська політика, в Києві немає. 

І те, що чиновники витрачають час і ресурси на дослідження маячні, викладеної в доносі, симптоматично. Тим більше, якщо ще й згадати, що протягом останніх тижнів, за словами пана Круцика, з якогось дива "зачастили" представники двох згаданих у шапці послання установ - столичної мерії і... СБУ. 

Якщо клерка першої цікавили ніби питання господарського характеру, але при цьому він для чогось фіксував на фотоапарат експозицію виставки - зараз це "Народна війна" створена на основі розсекречених матеріалів обласних управлінь Служби безпеки і яка розповідає про потужний антирадянський рух в центрі України проти більшовицької влади. 

У свою чергу, офіцер СБУ, який прийшов до Круцика, взагалі грав вар'ята, представившись представником т.зв. "єврейського відділу". Пішов, отже, з тим, з чим прийшов... 

Коли оця нав'язлива увага Круцикові набридла, виникла ідея відвідати скаржницю, дарма що вона прописана аж у Сумській області - Кролевецький район, село Обтове. 



Отже, ми вирушили в Обтове. 

Версій, хто ця жінка, було кілька - активістка Компартії або Партії регіонів, якій по партійній лінії довелось підписати явно не селянкою складений донос. 

Вже перший контакт у селі приголомшив поворотом теми. Заходимо у сільську раду. Голови немає на місці, але співробітниці-жінки привітні і дають довідку щодо особи, яку шукаємо. 

- Так, є така Журавська Анна Іванівна, точніше була. Десь два роки тому зникла без вісті. І більше її не бачив ніхто. 

Касир Світлана Миколаївна показує відомість з виплати пенсій. Навпроти прізвища Журавською проставлено - пропала без вісті. 

 Може, пощастить у міліції щось дізнатись. 

Черговий районного відділу внутрішніх справ був настільки любязний, що викликав по мобільному Андрія Трусенка, начальника карного розшуку РВВС, який з самого початку вів цю справу. 

Андрій Михайлович з'являється буквально за хвилину. Підтверджує: справді, у березні 2008 року був такий випадок - зникла пенсіонерка, яка вела антигромадський спосіб життя. Каже, що випадок відпрацювали по повній - було зроблено запити в морги, психлікарні не тільки Сумщини, але й кількох сусідних областей. 

Писали лист навіть на Івано-Франківшину, звідки зникла родом, і де є якась далека родичка. Не було. 

Трусенко підводить до дошки - "Їх розшукує міліція". В центрі "іконостасу" - портрет і короткі дані Журавської. 



Правоохоронець розповідає, що нещодавно справу, серед інших, було затребувано в Суми, в обласну прокуратуру і звідти її не повертали. 

Можемо в цій історії поставити крапку чи три крапки, як кому подобається. Донос, скерований владі і на який влада відреагувала, відправлений, судячи з усього, неживою людиною.

Хто написав? Очевидно, той, кому ріже око наявність у Києві "Меморіалу", його активна виставкова та видавнича діяльність. 

повна версія статті - джерело Історична правда

Специально для россиян о ситуации во Львове 9 мая

  • 14.05.11, 22:37

Во Львове не любят красный флаг. Представим: на одно из кладбищ солдат вермахта в России торжественно прибывает делегация их немецких внуков, дабы развернуть там большущее знамя со свастикой. А на все претензии отвечают, что их деды воевали именно под этим флагом. Как вы их встретите?

Первое. Подумайте – почему в этот день беспорядки были только во Львове? Почему в других городах Западной Украины всё прошло без мордобоя? Почему в другие года, даже при Ющенко, в том же Львове ветераны прекрасно справляли свои потребности, и возлагали куда хотели что хотели?

Всё просто – именно в этом году, именно во Львов заезжали ребята из "Русского Единства" (Крым) и "Родины" (Одесса).

Ребята обнаружили, что в Украине есть солидный кусок советско-русского электората, который остался без чабана: Наталья Михайловна Витренко ушла в безвременный запой, Петр Симоненко окончательно махнул рукой на советский имидж, расслабился и превратился в успешного буржуя, "регионалам" вообще не до борьбы против НАТО за русский язык, им бы с реальными проблемами совладать. Итого – местечковые РЕ и "Родина" решили, что хватит прозябать в своих провинциях, надо расширяться на всю страну. "Собирались в 2011 выйти за пределы Крыма. Выходим. Планы "Русского единства" распространяются на всю Украину. И вообще, хватит сидеть в глухой обороне, надо продвигаться вперед и распространять свои идеи, свои ценности", - сказал координатор акции Юхин.

А чтобы привлечь много-много внимания, надо сделать что-то очень-очень яркое. Например, привезти во Львов красный флаг и поднять его над городом, как над Берлином.

Второе. Львовяне не любят красный флаг, у них есть на это миллион весомых причин. Не вдаваясь в исторические подробности, представим: на одно из кладбищ солдат вермахта в России торжественно прибывает делегация их немецких внуков. Не просто внуков, а идейных таких внуков, - "руссиш швайне, хо-хо-хо". За два месяца до приезда внуки показывают всем бааааальшущее знамя со свастикой, которое планируют торжественно развернуть в России. А на все претензии отвечают, что их деды воевали именно под этим флагом, а память дедов свята. Как вы их встретите?

Третье. 9 мая Львов еще раз подтвердил свое звание культурной столицы Украины - не был избит ни один настоящий ветеран. НИ ОДИН. Раздухарившаяся шпана срывала ленточки с тетушек средних лет, давала подзатыльники молодым, но стариков никто не трогал. Не зафиксировано ни одного обращения ветеранов в милицию с жалобами на физическое насилие или даже оскорбление.

Хотя, между нами говоря, многим именно львовским ветеранам стоило бы врезать. Обычные советские ветераны после демобилизации возвращались в родные русские колхозы. А во Львове, невероятно красивом европейском городе, любили оседать на пенсии крупные армейские и силовые чины, или просто бывшие ГБшники, которых тут к концу "бандеровщины" развелось, как вшей. Но это так, к слову.

Четвертое. Если посмотреть внимательно знаменитое видео с насмерть перепуганной девчушкой, не трудно заметить, что толпа не пытается раскурочить автобусы и всех там убить. Люди пытаются не пустить автобусы на холм славы, а их оттесняет милиция, начинаются драки.

Русские националисты из "Родины" и "Русского единства" повели себя, как палестинские арабы, - прикрылись детьми и женщинами. Загрузили в автобусы тетушек, навязали на них ленточек и погнали на злополучный холм. На том самом видео слышно, как львовянин кричит бабушке – "Ты зачем привела её (девочку), с...ка старая?! Детьми прикрываешься?" Хотя, вообще-то, по совести, вопрос не к бабушке.

С 10 марта работали мобилизационные пункты "Русского Единства" в Крыму. Русскоеды сами заявляли, что планируется "не пикник, а серьезное мероприятие".

Пятое. Украинская власть повела себя подло. Выстроив с утра кордоны вокруг места поклонения и не давая занять его львовянам, она отказалась пускать настоящих, не понаехавших ветеранов. Свидетели событий утверждают, что пока не появились автобусы с одесскими и крымскими "внуками", ситуация развивалась вполне мирно – люди с ленточками спокойно прохаживались по толпе, вели политические споры, и как все, поглядывали на милицию у холма, бросали цветы через кордон. А когда подъехали "гости" - вот тогда и началась свистопляска.

Почему милиция, не смотря на запрет суда, обеспечила проезд именно этих автобусов, проигнорировав настоящих ветеранов – тут будем разбираться еще долго. МВД уже путается и отбрехивается.

Шестое. Русская агит-пресса сразу обгадилась заголовками типа "Во Львове ветеранам пришлось вновь биться с нацистами". Если чуть-чуть приглушить треск и праведные стенания, имеем: несколько расквашенных физиономий каких-то быков в пиджаках, несколько сорванных ленточек, одно разбитое стекло, 5 уголовных дел по итогу. В краю закопанных шмайсеров это верх сдержанности. В цивилизованной Европе, в Берлине, обыкновенная первомайская демонстрация не считается удачной, если не сожгут пару машин, не разобьют кучу витрин и вообще не разгуляются до крови. Корреспонденты, снимающие берлинский праздник весны и труда, бегают исключительно в шлемах.

Седьмое. Янукович, к которому сейчас все вопиют, честно попытался сгладить ситуацию до ее возникновения.

Чтобы не обвиняли в "фашизме", на киевском параде т.н. "знамя победы" несли впереди государственного, и вообще всю Украину красными тряпицами поистыкали. Чтобы не обвиняли в прогибе перед Кремлем, закон о признании красных тряпиц Знаменами он так и не подписал. И вообще явился на торжества не с "георгиевской" ленточкой на груди, а с желто-голубой, как нормальный президент независимой страны.

Наверняка он сам сейчас удивлен ментовскими интригами, русскоедскими политическими амбиция и львовской "завзятостью" (извините, не знаю, как это слово по-русски, но оно подходит больше всего). Оставьте человека в покое, наш МИД вам уже ответил.

Восьмое. Верьте или нет, но на кадрах из бушующего Львова видно очень мало настоящих, идейных националистов. С милицией, в основном, толкаются обыкновенные львовяне.

Карпаты – это наш Кавказ. Считать жителей Львова националистами – всё равно, что называть всех партизан Дудаева ваххабитами. Галичане не любят красный флаг, и у них, повторяю, есть для этого миллион причин. Молча терпеть его в своем городе не станут. Они у нас такие.

Девятое. Некоторые суровые русские парни, услышав, что нацисты убили и съели сто тыщ ветеранов, собрались приехать во Львов и показать зарвавшимся хохлам всю силу имперской мощи. Реально говорю – не стоит этого делать.

Большая часть украинских националистов живет не во Львове. Среди украинских правых перед русскоедо-родинской вылазкой бродило желание выехать на Западную и принять посильное участие в мероприятии. Но из-за пресловутого решения суда, запретившего любые массовые мероприятия, а большей частью из-за уверенности, что уж львовяне-то сами разберутся, махнули рукой и остались на праздники в кругу семьи. На видео и фото мелькали повязки и флаги ВО "Свобода", другой символики из бесчисленного количества правых партий Украины не видно вовсе. Где камуфляжная форма "Патриота Украины" и "Тризуба"? Где флаги УНСО?..

Но если ребята из России таки решат приехать в наш любимый Львов не как гости, а как хозяева – уж поверьте, поверьте, встречать их выйдет так много народу, места мало будет.

И десятое (это уже к украинцам). Мы привыкли, что, сколько бы разные активисты не кидались друг на друга, милиция играет роль лесника из известного анекдота, - приходит и всех разгоняет. Собственно, милиция и есть центральная ось уличной политики.

Но стоит однажды собраться по-настоящему большой толпе, которая милицию опрокинет, и Бог знает, какой конституционный строй будет в стране на следующее утро.

 

Автор: Дмитрий Резниченко (reznichenko-d.livejournal.com)

Дресировані українці

  • 14.05.11, 13:16
Брати Капранови, для УП _ П'ятниця, 13 травня 2011, 15:38
Фото прес-служби президента

"Величезною завадою у боротьбі –

[є] відсутність чекістів-українців".

Ф. Дзержинський 25 червня 1920р.

Щось забагато в оточенні українського президента наших знайомих. Їй Богу, за Ющенка такого не було. У Гуманітарній раді, Шевченківському комітеті, прес-службі... Звичайно, це не близькі друзі, але багато кому з них ми не гребували потиснути руку, а інколи навіть було і чаркували.

Навіщо всі вони Януковичу? Чому кадровики Банкової за перевіреним рецептом не скомплектували усі ці органи за рахунок донецьких?

Відповідь на це питання нам підказала цитата з листа Дзержинського власному заступнику – Ксенофонтову. Цитату цю ми зустріли випадково, читаючи біографію Махна, сказати чесно, найбільше нас вразила дата – червень 1920 року. Що, тоді і справді не було українських чекістів?

Наскільки нам відомо, Всеукраїнська ЧК була створена ще у вісімнадцятому. А це означає, що за два роки ані розстріли, ані шантаж, ані залякування не примусили українців служити карателям. Звучить дивно, особливо як на нинішню українську самооцінку.

Звичайно, ми розуміли, що йдеться не про повну відсутність українців–"по пачпорту", а скоріше про жорсткий дефіцит чекістів "від пуп’янка" місцевих.

Це теж вдавалося дивним, а проте підстав не вірити керівнику ВЧК ми не мали. Тому вирішили приймати це як доконаний факт. І факт цей подарував нам новий погляд на історію минулих та хроніку поточної окупації України.

Як знають усі, саме у двадцятому році українські повстанці дуже успішно тримали фронт проти більшовицьких карателів, попри те, що на тих цілодобово працювали Тульські зброярі, а українці постачалися хіба здобутим у боях. І здається, корінь цього успіху саме у цитаті, винесеній у епіграф.

А й дійсно. Військові окупаційні хвилі котилися потужно і безжально, але карателі ішли далі, а випалена і розстріляна Україна піднімалася знову. Саме у такий спосіб боролися найбільш успішні повстанці – Холодноярська республіка та армія Нестора Махна.

І протистояти цьому перманентному відродженню комуністи змогли тільки за рахунок зміни національної політики, яке забезпечило залучення на бік окупантів хоч якоїсь частини корінного населення – найбільш зневірених та заляканих.

Наступна спроба всеукраїнського повстання було подавлена голодом у тридцять третьому. Тоді вже чекістів-українців було доста і саме це гарантувало успіх карателів.

Тому коли у сорок четвертому стало питання упокорення нових українських земель, цей рецепт був застосований одразу ж. "Істрєбітельниє отряди", прозвані в народі "стрибками" були наріжним каменем чергового етапу окупації – нащадки Дзержинського вміли робити висновки з власних помилок.

Але зверніть увагу, що слід за військовим упокоренням незмінно йшло упокорення культурне. "Поступившись принципами" і дозволивши розквіт національної культури у двадцяті, вже на початку тридцятих більшовики ретельно перетворили українське відродження на розстріляне, залишивши живими лише культур-чекістів.

У сорокові ж услід за озброєними "стрибками" у ідеологічний бій одразу було кинуто "стрибків" гуманітарних.

Звичайно, не усі ланцюгові інтелігенти мали шанс стати вишнями і галанами – хтось через брак агресії, хтось – через атавістичну і ретельно приховану совість. Та роботу знаходили всім. Не вмієш проклинати ворогів – прославляй вождів. Ну а якщо з прославлянням не аж як виходить, тоді просто легітимізуй. Усім своїм виглядом і творами удавай перед очі влади покірність народу, а в очах народу підтверджуй "рідність" влади. Ну і, звичайно, її справедливість і всемогутність.

Історик Олександр Палій у своїй "Історії України" зауважив, що окупаційний режим завжди встановлювався руками колонізованих народів. А ми додамо, що ідеологічним авангардом виступали у цій справі ретельно відібрані і добре видресирувані діячі місцевої культури.

Тепер, підкріпившись авторитетом Залізного Фелікса, спробуємо проаналізувати відповідний авангард сучасної хвилі окупації. Пам’ятаєте, у 2004-му в оточенні Януковича було троє публічно україномовних – політик, журналістка та архітектор. Результат ви пам’ятаєте також.

Що ж. Тепер мізансцена виглядає зовсім інакше. Президент оточений легіоном дресированих україномовних. Подивіться хоч би запис недавнього засідання Гуманітарної ради. Всі вони вміють натхненно вихваляти і публічно сподіватися на світле майбутнє. Ні, вершин радянського дуполизтва ще не досягнуто, але ми не сумніваємося, що цим рекордам ще дадуть нові дзвінкі імена.

Функції новітніх "стрибків" – ті самі. Вихваляти та легітимізувати. Та й нагорода така ж – тридцять срібняків у всіх сенсах цього історичного образу. Але якщо хтось думає, що у президента дарма витрачають гроші на дресированих аборигенів, то ми мусимо категорично заперечити. У інформаційну чи то постінформаційну добу саме цей фронт стає головним, далеко випереджаючи військово-каральний напрямок.

Аргументи? Та дуже прості. Ви ніколи не замислювалися, чому за умов перенаселення нашого телебачення талант-шоу лідерство тримають проекти телеканалу СТБ? А ми замислювалися. І знайшли відповідь, яка має навіть конкретне ім’я – Ігор Кондратюк.

Україномовний до останнього патрону, яскравий, компетентний. Хто сказав, що один у полі – не воїн? Ще й як, якщо у журі шоу-конкурентів суцільні зайди. А люди ж тягнуться до свого, попри те, що у журі поруч – зовсім вже третьосортні персонажі. Самим фактом свого екранного існування Кондратюк робить позичені формати нашими, "рідними".

Не знаємо, чи аналізували Банківські політтехнологи саме цей феномен, але висновки зроблено абсолютно вірні. Дресировані україномовні культурні діячі – перевірений шлях легітимізації будь-якої, а особливо окупаційної влади. (Попередня влада теж, до речі використовувала цей простий прийом, просто тоді контраст не так кидався у очі).

Зверніть увагу, що серед дресированих найбільше україномовних з такої породи, яка почувши під час українського ефіру російську мову тут-таки радикально міняє лінгвістичну орієнтацію. Проте авторитет цього різновиду теж не аж який високий – навіть якщо вони у перервах старанно танцюють дикі танці. Принципово україномовні котуються значно вище.

А Кондратюк чим вам не догодив? – спитає уважний читач. – По-вашому, національна інтелігенція взагалі не повинна співпрацювати ні з телеканалами ані з владою? Це ж те саме, що просто віддати всю гуманітарну політику зайдам. З відповідними наслідками.

І ми замислимося, бо відповідь на цей закид не така проста.

Звичайно, закликати усю інтелігенцію іти у підпілля і відмовлятися від спроб впливу на державну політику ми не можемо. Саме тому й жодного разу не висловилися у різкому тоні стосовно вибору Дмитра Стуса, Дарки Чепак або візиту на засідання Гуманітарної ради Ольги Богомолець чи Мирослава Поповича.

Проте кожен, хто сідає грати з шулером повинен розуміти, що противник має специфічний погляд на правила. Так само це має усвідомити і той, хто береться співпрацювати із владою.

Згадаємо того-таки Кондратюка. Пам’ятаєте минулий сезон "Україна має талант", коли за рішенням журі замість бандури до фіналу шоу вийшла балабайка? Та ще й з низькопробним попурі на теми совєцьких пісень? Це при тому, що глядацьке голосування дозволяло втілити і менш ганебний сценарій.

Звичайно, пан Ігор скаже, що ці номери були в різних півфіналах, що він голосував інакше, що такі правила гри – виправдань знайдеться купа. Але факт залишається фактом – під цим паскудством стоїть підпис україномовного патріота, який таке рішення визнав і не знайшов у собі сил поставити питання руба.

І інший приклад. Свого часу при Ющенку членом Гуманітарної ради була Ліна Василівна Костенко. З нею у 2007 році спробували такий самий фокус – протягти голосуванням рішення, з яким вона не була згодна. І чим, як ви гадаєте, усе закінчилося?

Правильно. Ліна Василівна прямо під час засідання написала заяву і вийшла зі складу цього поважного органу. Бо у культурі не буває демократичного централізму. Кожне рішення ухвалює не безлика більшість, а конкретні особистості з конкретною репутацією. І саме від таких рішень ця сама репутація і залежить.

Кожен з тих, кого влада запрошує до співпраці має знайти в собі мужність коли буде треба гацнути дверима. Кожен повинен бути готовим втратити не тільки посаду, а й дещо більше. Бо інакше і не помітите, як будете носити "апорт" і подавати "голос", коли скажуть.

Чи наважиться хтось зі складу сучасного українського владного кордебалету на такий різкий крок? Сумніваємося. Поки бачимо, як Шевченківський комітет, не зморгнувши оком, дозволив витерти об себе ноги і проігнорувати в указі президента власне рішення щодо Шкляра. Другим номером було колективне підлизування на Гуманітарній раді...

Цікаво, а якщо організувати тоталізатор з питання – піде хтось з "привладних українців" у відставку на знак ідеологічної незгоди, чи ні? Які коефіцієнти даватимуть тоді букмекери?

І чи знайдеться в Україні хоч одна людина, яка поставить гроші на "Так"?

Джерело

А дійсно, чи  піде хтось з "привладних українців" у відставку на знак ідеологічної незгоди? Як ви вважаєте?


14%, 5 голосов

81%, 29 голосов

6%, 2 голоса
Авторизируйтесь, чтобы проголосовать.

Та вони всі зговорилися!!!

  • 13.05.11, 23:00
Прочитайте цю статтю!!! Медведєв думає, що він суддя... як мінімум. http://news.zn.ua/articles/80960 

Скільки в Україні ще діючих “еліта-центрів”?


- це запитання ми адресуємо Генеральній прокуратурі України та Міністерству внутрішніх справ України.

У засобах масової інформації ледь не кожного місяця можна прочитати повідомлення про те, що чергова будівельна компанія набралася грошей у громадян України для спорудження житла, щось почала робити, а потім… її засновники зникли разом з коштами громадян.

Суми вкрадених грошей, як правило, зникають десятками мільйонів гривень. Куди вони діваються? У який спосіб вивозяться? Чому правоохоронні органи не вживають профілактичних заходів, щоб запобігти розкраданню грошей громадян України? Хто контролює видачу ліцензій “будівельним” фірмам та приватним підприємцям?

Закликаємо народних депутатів України звернутися до ГПУ та МВС з депутатськими запитами, в яких вимагати надання відповідей на вищезгадані питання. Пропонуємо журналістам та громадським активістам долучитися до боротьби з великомасштабним шахрайством в Україні.

РАЗОМ МИ ДАМО ГІДНИЙ БІЙ “БУДІВЕЛЬНИМ” ШАХРАЯМ!

Світова інтернет-спільнота українців "Україна - Ukraine".

Севастопольська влада знищує єдиний у місті український н.з.

  • 13.05.11, 13:37
Оптимізація середніх навчальних закладів, яку проводить Міністерство науки і освіти, тихо котиться і Севастополем. Є у Севастополі єдиний середній повноцінний навчальний заклад, де викладання всіх предметів ведеться українською мовою – це школа-інтернат № 7. Він, між іншим, є єдиним українським інтернатом на Кримському півострові. Зараз його тихо, без суспільного розголосу, розпочали «оптимізувати» так, щоб з 2012 року школа-інтернат взагалі перестала існувати.

Створена школа-інтернат № 7 була на вимогу штабу Військово-морських сил України, міського товариства «Просвіта» і української громади у 1997 році для дітей-сиріт і військовослужбовців на базі вивільнених приміщень дитячого садочка № 69. Інших приміщень тоді місто для української школи не знайшло. На сьогодні в школі українською мовою навчається більше 80 дітей. Але, згідно з програмою оптимізації, виданою управлінням освіти і науки Севастопольської держадміністрації, вже через рік ці діти будуть позбавлені можливості в подальшому отримувати знання рідною українською мовою.

Оптимізація твориться по-єзуїтськи. У жовтні місяці минулого року усним(!) розпорядженням начальника управління освіти та науки СМДА С. Круглова було закрито перший клас гімназії з причин малої кількості учнів у класі – першокласників-українців набралося 14 дітей. Малечу не просто позбавили можливості навчатися рідною мовою - їх викинули на вулицю посеред навчального року. Батьки змушені були терміново шукати своїм дітям школу і посилати посеред навчального року вже до російськомовних шкіл, бо інших у тому районі міста немає. Тепер ці діти, отримавши першу у своєму житті психологічну травму, будуть освоювати азбуку «слов’янського братерства» в традиціях «города русской слави».

За словами директора цього навчального закладу Галини Григорівни Колесник, їй вже надійшло розпорядження з управління освіти прискорити «оптимізацію». Вимагають перевести з 2012 навчального року дітей до російськомовної школи – інтернату № 4 і, таким чином, поповнити учнями їх класи. Навчання там обіцяють проводити, але ще не проводиться, двома потоками – російською і українською мовами. Але діти, стверджує Галина Григорівна, туди не підуть, бо з місця проживання до школи їм прийдеться добиратися двома транспортними маршрутами. І накладно, і важко, і довго дітям треба буде добиратися до навчання. Скоріш за все, діти розійдуться по сусідніх російськомовних школах. На місці існуючої школи-інтернату планують створити навчально-виробничий комплекс з дошкільною підготовкою і початковою освітою, але вже на базі російської мови виховання і навчання.

Таким чином, єдиний у Севастополі український навчальний заклад припиняє своє існування. У вину школі-інтернату ставиться факти відсутності в навчальному закладі спортзалу, виробничих майстерень та й багато чого, потрібного сучасній школі. У зв’язку з цим, за словами директора, вже давно навколо навчального закладу, замість державної допомоги у створенні сучасної перспективної української школи, точаться розмови про її закриття - звідси і зменшення притоку учнів. Батьки, бажаючи надати своїм дітям ґрунтовну освіту, вимушені, замість української, посилати дітей в російськомовні школи, яким влада приділяє набагато більше уваги.

З приводу такої популярної в коридорах місцевої влади ідеї двомовних (з українською і російською мовами викладання) шкіл, то треба визнати, що існуючі у Севастополі три такі школи в жодному разі не виховують справжніх громадян-патріотів України. У більшості діти там стають такими собі денаціоналізованими малоросами, які ніби й знають мову, але не вважають її корисною для себе. Ані учні, ані педагоги таких шкіл, окрім уроків, українською мовою не користуються. Варто лише відвідати шкільні заходи цих навчальних закладах: там скрізь домінує російська мова.

В ситуацію, що склалася з «оптимізацією» школи-інтернату, ще у грудні місяці втрутилася Севастопольська «Просвіта», яка патронує школу-інтернат. Загалом не заперечуючи проти «оптимізації» як такої, просвітяни виставили вимогу взамін «оптимізованої» школи-гімназії № 7 українізувати школу-інтернат № 4, щоб у місті залишився український навчальний заклад. Але пропозиція просвітян в управлінні освіти була відхилена, а здійснювана ними «оптимізація» освіти по-севастопольськи набирає антиукраїнського відтінку.

Заступник начальника управління освіти Віктор Корнієць, якого у «Просвіті» вважають ініціатором розпуску першого класу в українській школі-гімназії, від коментарів ухилився.

Як відомо, міністр освіти і науки Дмитро Табачник з трибуни Верховної Ради не раз заявляв, що українські школи, якщо у них навчається 40 дітей, закриватися не будуть, і що МОН України під його керівництвом піклуватиметься про функціонування і розвиток шкіл з українською мовою навчання. Однак севастопольські працівники від освіти і без словника зрозуміли езопову мову свого патрона – рішенням про закриття єдиної української школи і скасування української освіти в місті-герої відзначили двадцяту річницю ратифікації Україною Конвенції захисту прав дитини. Севастопольським дітям залишають право навчатися в українській школі, однак, у них відбирають саму можливість такого навчання. В педагогічному колективі школи-гімназії стверджують, що «оптимізацію» їхнього навчального закладу контролює голова міської державної адміністрації Валерій Саратов особисто.

Це не перший у Севастополі наступ влади на все українське. Торік було зупинене будівництво українського колегіуму, перший камінь в який заклав ще екс-президент Леонід Кучма. У державній адміністрації вже не один раз пропонувалося перепрофілювати його на англійську, чи ще якусь іншу мову, аби не українську. Судячи з усього, керівництво міської організації Партії регіонів, користуючись владою, всерйоз перейнялось викоріненням у системі освіти всього українського. Розпочали з найбільш беззахисних – з дітей початкових класів. По всьому видно, що здійснюються «дружні поради» московської делегації, яка ще торік заявляла у Севастополі, що Росія тут залишається назавжди, і українське не повинно заважати розвиткові «русской слави» міста-героя. Ось воно і маліє з кожним днем.

Вчителі школи-гімназії, навчені гірким досвідом, у більшості мовчать, бояться взагалі втратити роботу. У штабі ВМС України та в управлінні виховної роботи командування ВМС про «оптимізацію» української школи інформацією не володіють. Там давно забули, що вони є шефами школи-гімназії, і що там вчаться діти їхніх військовослужбовців. Представників ВМС ЗС України все частіше можна побачити з квітами в руках не в українській школі-гімназії, а біля пам’ятника «голодній вовчиці» Катерині II, а вона, як відомо, українську мову не вважала за мову взагалі.

На завершення, хотілося би нагадати севастопольській владі і особисто начальнику управління освіти і науки С.Круглову, що німецько-фашистські загарбники, захопивши Севастополь, у 1942 році відкрили у місті справжню українську школу і ввели предмет «Історія рідного краю». Як на цьому тлі виглядає теперішня влада у поштовхуваній нею «оптимізації» української освіти у Севастополі з предметом «севастополєвєдєніє»?
За матеріалами: ukrlife.org

Наша Земля – наші порядки

У Чернігові невідомі облили фарбою двері Почесного консульства Росії Чернігів. 12 травня. УНІАН. У Чернігові вночі невідомі патріоти облили чорною фарбою двері Почесного консульства Російської Федерації. Про це УНІАН повідомили у Відділі зв`язків з громадськістю міської ради з посиланням на працівників консульства.

”На фасаді приміщення, у якому розташовано Почесне консульство, балончиком патріоти написали

”Наша Земля – наші порядки”, - про це йдеться у повідомленні, надісланому працівниками консульства до міської ради з проханням прийняти до відома інформацію.

Факт пошкодження підтвердили й у Відділі громадських зв`язків Управлінні МВС України у Чернігівській області. ”На місці працює слідчо-оперативна група міліції. Про якісь висновки і результати говорити зарано”, - сказав працівник відділу. УНІАН

Милиция поймала в Севастополе двух русских фашистов

  • 13.05.11, 11:32
Вчора, здається, хтось написав замітку, що у Севастополі двоє російських нацистів побили 60-ти літнього чоловіка із партії Свобода, ось продовження:

Милиция 12 мая задержала Романа Ангеловского и Павла Маслова, которые подозреваются в избиении представителя севастопольской городской организации партии, помощника депутата Тернопольского областного совета Эдуарда Леонова Анатолия Декина в Севастополе.

Об этом сообщила пресс-служба «Свободы».Милиция задержала их после того, как 12 мая взяла пояснения у Декина.Согласно сообщению пресс-службы партии, Декин был избит 9 мая 3 людьми.«Трое молодчиков... затащили его в парк и начали издеваться. Не остановил их даже тот факт, что их жертва, кроме того, что была преклонного возраста, имела тяжелую инвалидность после недавней аварии... Сначала преступники били свободовца по голове руками, когда он упал без сознания - начали безжалостно бить его ногами», - говорится в нем.Избиение прекратилось после того, как появились прохожие.По сообщению, днем 9 мая председателю севастопольской «Свободы» Александру Болтяну позвонил неизвестный, представившись гостем из Западной Украины, и предложил встретиться для передачи важной информации.Сам Болтян в то время находился в другом городе, поэтому пошел 60-летний Декин.На месте встречи его поджидали 3 молодых людей, которые выразили сожаление, что на встречу не явился Болтян, и якобы пообещали, что обязательно найдут и убьют его, а также двух других активистов проукраинского движения Севастополя - председателя Конгресса украинцев Севастополя Богдана Мороза и бывшего руководителя одного из телевизионного каналов в Севастополе проукраинской направленности Мирослава Мамчака. 2 из 3 нападавших - Ангеловский и Маслов, - по данным «Свободы», активисты антиукраинских организаций. Партия считает, что основной причиной нападения на ее члена была не политическая деятельность, а национальность, язык и их активная жизненная позиция по защите прав украинцев. У Декина многочисленные ушибы и гематомы на голове, сломаны ребра и травмирована нога.

Дай-то Боже, посадити цих виродків.