Неподалік села Мельники розташовані відразу кілька чудових озер, кожне з яких гідне того, щоб його відвідати. Це досить велике озеро Кримно і дещо менші — Кругле, Красинець і Соминець.
КримноНеглибоке озеро з красивим піщаним дном. Розташоване не далеко від кордону з Білоруссю, тому з півночі в нього впадає білоруська річка Рита.
Озеро Кримно знамените соєю чистою водою і прекрасною довколишньою природою. Прикрашають його два струмки, що впадають, несучи цілющі води. Та особливою прикрасою озера є невеличкий острів серед води. Це надає Кримному миловидності та неповторності, тому його вважають одним з найкрасивіших озер всього «ансамблю».
Пологі піщані береги чергуються з високими крейдяними. Краї всипані симпатичними маленькими камінцями.
Ростуть тут і дуже гарні рідкісні квіти – орхідеї. У водах плавають
понад 25 видів риб, а на берегах гніздяться кулики та дикі качки.
Озеро віддалене від цивілізації. Тому тут особливо затишно і спокійно. Кримно запрошує відпочити від міської метушні, розслабитись, насолодитись лісовими ароматами, що наповнюють повітря. Порибалити, поплавати, заснути під відкритим небом, а на ранок прокинутись від мелодійного пташиного співу.
Еріх Марія Ремарк – один з найпопулярніших німецьких письменників, життя якого складалася дуже непросто. У віці 18 років він був покликаний на службу на Західний Фронт, де був поранений у ліву ногу, праву руку і шию. Саме цей досвід він взяв за основу для написання роману «На Західному фронті без змін», що викриває жорстокість війни, а також кількох інших антивоєнних творів. Багато інших творів Ремарка також були засновані на образах і подіях з життя письменника. У їх числі – роман “Три товариші”, прообразом для кількох героїнь якого стала дружина Ремарка Ільза Ютта Замбона.
[ Читати далі ]
Гірські схили ще й самі дрімають, поколисуючи сонні смереки. Та зів’ялі від осені кущі папороті вже проймає ранковий озерний туман. Ліс обережно вдихає його, смакуючи холодний ще запах справжньої весни. А там далеко, за деревами, у найтихішому місці, зачаїлась голуба безодня. То Синевир. Він знає, що не довго вже спати Карпатам, знає, скільки ще днів до тепла. Він глибокий і древній. Він таємничий і, мабуть, навічно нерозгаданий у безкрайності своїх вод, що кануть у надра гірські. Що там, у тій воді, звідки вона взялась? Чи то все сльози юної Сині? То ж вона, разом із коханим, залишилась назавжди стояти тут на березі…
Озеро Синевир належить до семи природних чудес України. Кажуть, воно утворилось приблизно 10 тисяч років тому. Тоді бистрі річкові води стримали гори, перегородивши їм шлях на тому місці, де згодом утворилось озеро.
День за днем, не зупиняючись, переливають свої потоки у Синевир чотири джерела. Прозорі і цілющі. Розлили плесо аж на 7 гекарів. А посередині нього, наче зіниця ока, видніє невеличкий острів. Не дарма Синевир називають Морським оком Карпат. Голубою перлиною із висоти пташиного польоту видніє воно поміж гущі соснових лісів.
Диво природи під назвою Синевир заховалось у горах на висоті майже тисячі метрів над рівнем моря. 22-х метрів сягають глибини озера. Глибшу північну та мілкішу південну частину розділяє підводний кряж. Цікаво, що Синевир ніколи не виходить зі своїх берегів – ні за бурхливих паводків, ні у час танення гірських снігів.
Щороку на цьому шляху гине близько 200-300 людей. Попри це, сміливці з усього світу продовжують приїжджати сюди, щоб випробувати власну долю.
Жодних огорож, лише вузенька дорога і прірва.
