Можуть тільки відважні...

Каплиця кісток була побудована у XVI столітті францисканським ченцем, який хотів донести до своїх братів думку про те, що життя на землі коротке. Саме тому всередині все оздоблено таким чином. При вході в каплицю можна побачити напис «Nos oss que aqui estem pelos voss esperamos», який перекладається як «Ми, кістки, які знаходяться тут, чекаємо на вас».

Ліс Хоя-Бачу знаходиться в Трансільванії і відомий завдяки різноманітним історіям про паранормальні явища. Свою назву ліс отримав на честь пастуха, який, якщо вірити легенді, одного разу зайшов із тваринами на узлісся і зник разом із ними у густому тумані. Жодних слідів нападу та опору на цьому місці не було виявлено.

Багато дослідників стверджують, що з незрозумілих причин під час перебування у лісі вони відчували страх, паніку та чули різні голоси. Хтось переконаний у тому, що бачив там НЛО, а хтось каже, що зустрічав у лісі примар. У все це віриться важко, незважаючи на фотографії, на яких нібито зафіксовані всі ці явища. Але де, як не в Трансільванії, бути подібному?

Гора Хрестів – це святиня у Литві. Вона є пагорб, на якому встановлено величезну кількість хрестів. Їхня точна кількість невідома, але, за неповними підрахунками, у 90-х їх було близько 50 тис.

Святиня не є цвинтарем, але там з’являються все нові й нові хрести, оскільки існує повір’я про те, що, якщо залишити на горі хрест, людину супроводжуватиме удача. Про час появи та причини виникнення Гори хрестів немає жодної точної інформації.

З іспанської El Caminito del Rey перекладається як Королівська стежка. Це споруда з бетону, вбитих у скелю милиць та залізничних рейок. Розташовується стежка між водоспадами Чорро та Гайтанехо в Малазі (Іспанія) на великій відстані від землі. Протяжність стежки становить 3 км, а ширина – лише 1 метр.

Вона була створена в 1905 році як допоміжний шлях для робітників, які займалися будівництвом греблі. Стежка допомагала робітникам перебиратися з однієї стінки каньйону на іншу. Свою «королівську» назву стежка отримала після того, як король Іспанії Альфонсо XIII пройшов нею на церемонії відкриття греблі.

Місто Сагада є дуже привабливим для туристів, тому що колись ця місцевість була частиною океану, а зараз там безліч печер, які прагнуть відвідати іноземці, що прибули на Філіппіни. Крім печер у Сагаді багато скель, і на деяких із них можна побачити висячі труни. Видовище, звісно, не з приємних.

Поховання у висячих трунах – дуже давній звичай. Порожні труни висікалися з цілісних шматків дерева і після переміщення всередину покійного їх розташовували на високих (до 100 метрів) скельних уступах та печерах. Згідно з повір’ям, гори були сходами між цим світом та небесним.

Енсьєро – це звичай, що полягає в тіканні від бугаїв, яких спеціально випускають із загону. Прогін биків або корів вулицями селищ Іспанії досі є поширеною розвагою. Найпопулярніше енсьєро проходить у місті Памплона.

Маршрут пробігу становить близько 1 км, і бігунами можуть стати всі охочі, у тому числі туристи. Енсьєро починається після вибуху петарди, і із загону випускаються бики, а учасники тікають від них вулицею. Не існує умов про те, що потрібно пробігти повну дистанцію, якщо хтось із бігунів відчує небезпеку для свого життя.

В італійському місті Палермо розташовані похоронні катакомби, де у відкритому вигляді останки понад 8 тис. осіб місцевої еліти та видатних громадян. Це місце є однією з найзнаменитіших виставок мумій.

Катакомби з’явилися наприкінці XVI століття, коли кількість служителів монастиря капуцинів зросла і виникла потреба у гідному містковому цвинтарі. У XVIII-XIX століттях це місце стало престижним місцем поховання для духовних осіб та буржуазних сімей. Офіційно катакомби були закриті для поховань лише 1882 року.

Ця незвичайна скульптура знаходиться у пустелі Атакама (Чилі). Вона являє собою людську долоню, яка приблизно на 3/4 висовується з-під землі, її висота – 11 метрів. “Рука пустелі” – дуже популярне місце для різноманітних зйомок: реклами, музичних кліпів. Її часто розписують графіті, після чого владі доводиться відправляти робітників, щоб її очистити.

Автор цієї скульптури – Маріо Ірарасабаль. Скульптура зроблена із цементу на сталевому каркасі. За задумом автора, робота має виражати людську несправедливість, самотність, муки, а такий значний розмір – вразливість та безпорадність. Відкриття “Руки пустелі” відбулося 28 березня 1992 року.

Джерело