Якось (не пам’ятаю в якому році) мої
сусіди вирішили поставити двері у під’їзді. Зібралась певна ініціативна група і
вирішила, що їм дме знадвору, що в їхньому під’їзді ночують бездомні собаки, що
нещодавно їхній п’яний сусіда згорів на сходовій клітці, бо не був допущений в
хату і забувся погасити цигарку (найостанніший аргумент моїх сусідів турбував
найбільше, тому що, напевно, по їхнім понятіям, якби він замерз під їхніми
вікнами це була б гуманніша смерть, та поміж тим…)…
Отже, у моїх сусідів виникла ідея поставити
двері у під їзді. Отож ініціативна група, не порадившись з іншими, зв’язалась
із якоюсь кустарною компанією зі вставляння дверей , підрахувала вартість і
рушила по квартирах збирати гроші. Моїх сусідів зовсім не цікавило ні
матеріальний стан речей у кожного сусіда ні взагалі думка інших…. Так вони,
збираючи гроші, піднімались до
четвертого поверху і нарешті подзвонили в мою квартиру!
Тут я з’явилася на порозі, вислухала їх
і відповіла, що чому вони оце вирішили власне за мене, чому саме я маю
оплачувати їхню ідею, адже і фінансів у мене не було на той час і думку мою чомусь
стосовно дверей не запитали (???) (Що не запитали мою думку – мене обурило найбільше!)
Я трохи подискутувала з ними на площадці
і відмовилась давати гроші на двері. Розпрощалась з ними, промовивши
передбачення, що ці двері стоятимуть зачиненими аж до літа (а був приблизно
березень!) і що саме їхні діти не зачинятимуть цих дверей і таке інше …
На цьому я думала, що все закінчилось!
Та не тут було: на другий день, коли я
була на роботі, мої сусідки, як сказала
мені моя мама десь з півроку поспіль, зматькобоскавшись і майже плачучи
прийшли до моєї мами і взяли частину грошей на двері ( у неї більше не було, це
були залишки пенсії).
Я собі живу в оманливому спокої , спостерігаю,
як двері влітку відчинені навстіж, як їх ніхто й не думає зачиняти їх (крім
мене!)… Доки на мене не напав кавказький вівчур, який ночував вночі на першому
поверсі і якого всі годували звечора.
Зранку я виходжу зі своїм псом надвір,
нікого не чіпаю, аж тут на мене і на мого собаку налітає кавказець і хапає мого
собаку поперек тулуба! Я голосно кричу! І що ви думаєте, виглянула лише одна
сусідка… Але кавказець заганяє мого пса на 5 поверх! Там просто була жеровня,
кавказець жер мого пса (як з’ясувалося згодом – всі мої сусіди чули цю жеровню
і згодом навіть хвалили мою героїчність, але ніхто з них не взявся мене
рятувати). Зрештою я пішла додому, взяла
кістку і почала просити кавказця вийти, він напевно таки був голодний і з
горем-пополам вийшов надвір… А я з тремтячими руками пішла йому по воду!
До речі, коли я апелювала до
ініціативної групи з моїх сусідів, я казала, що я не проти того, щоб собаки
ночували в під’їзді, бо я друг тварин.
Далі епопея з дверима не закінчилась! Тут,
як каже моя подруга, як в комп’ютерній грі, рівень піднімається!
У нас в під’їзді живуть декілька
підприємців, і от одному з них стукає ідея поставити домофон. І звичайно, він
вирішує це зробити за рахунок інших!
Він знову знаходить чувака, який
божиться, що поставить за 700 гривень з кожного слічний домофон, він навіть збирає збори,
тобто, повідомляє всіх заздалегідь!
Для мене це також була гарна нагода
висловити свою думку щодо домофона і нагадати моїм сусідам їхні підступи щодо
мого рішення не ставити попереднні двері, а також про моє пророцтво щодо
дверей, які ніхто не зачинятиме! Крім
того, я проголошую нове пророцтво, що, максимум, через рік ці двері знову не
зачинятимуть! На що чувак сказав, що так не буде, що все якісне і двері назавжди
відгородять нас від вуличних негараздів! (До слова, аргументація постановки домофона
була така: у нас смітять і ходять усякі-такі!)
Звичайно, моє пророцтво збулось, але це
інший рівень збування – двері почали заклинювати, тобто всі (не тільки я) стали
заручниками дверей, зіпсувалась кнопка і щоб вийти з під’їзду можна довго
простояти в темному коридорі, поки хтось знадвору не відчинить тебе!
А чувак, що так рекламував свій домофон
тепер вимагає по різним версіям від 400 до 500 гривень за кнопку…
І оце сьогодні ввечері сусіди знову
почали збирати гроші на кнопку…
Для мене це час реваншу (хоч маленького,
але…), адже я пророкувала це…
Так от, коли мої сусіди подзвонили у
двері, я відчинила і сказала, що не буду давати гроші на кнопку, бо я була
порти дверей!
На що мої сусіди обурились. Як так? Я
користуюсь дверима, а гроші не даю!
А скажіть мені люди, чи хто подумав про
мене, ставлячи ці капєц-двері???
Адже я, щоб до мене зайшли гості і
рідні, спускаюся з 4 на 1 поверх, а коли забуваю ключ, то чекаю, коли хтось вийде чи зайде у під’їзд! Це, так би
мовити, мої проблеми…
І оце я, страждаючи на безсоння,
переварюю це у своїй голові…
І вже і слонів рахувала, і овечок, і
коней і мантри читала…
Все намарно…
А потім прийшла мені ідея, що тра ці
двері відпустити від себе, простити і відпустити…
І я витратила півгодини нічного часу,
щоб описати історію з дверима і назавжди відпустити її від себе!...
Отже, сподіваюсь, добраніч…
P.S. …до речі, папірці і недопалки, як і раніше, на
підлогу у під’їзді кидаються і сумнівні люди, впритул до свідків Ієгови, якимсь
дивним чином проникають крізь цей домофон.
