17 грудня – великомучениці Варвари

                               
Варвара в Україні здавна вважалась покровителькою вишивання і вишивальниць, тому й не дивно, що
святкують цей день тільки жінки.
Дівчата заготовляли галузки з вишень і ставили у воду, якщо гілочки розквітали на Різдво, то це віщувало про швидкий шлюб.

Народна мудрість:
Яка погода на Варвари, така й на Різдво.
Дерева в інеї – урожай на фрукти.
Якщо горобці збираються купками на деревах, цвірінькають – буде тепла зима.

Маруся Чурай.

Українська культура має жіночу душу. Тому так багато у нас жіночих творів, що є так би мовити певною квінтесенцією нашої ментальності. От такими  творами –  відгуками глибинно-проникливої  української душі  є пісні легендарної народної піснярки Марусі Чурай…

До мотивів пісень, що приписують цій неперебутній постаті в українській культурі, зверталося безліч митців, і не тільки українських.

 

 

 

А от і пісня талановитої дівчини ,що стала мотивом переспівів:

    

ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ

Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки — чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.
Інша дівчина чорнобровая,
Та чарівниченька справедливая.
У неділю рано зіллячко копала,
А у понеділок переполоскала,
Як прийшов вівторок — зілля ізварила,
У середу рано Гриця отруїла.
У четвер надвечір Гриценько помер,

А прийла п'ятниця — поховали Гриця.
 — Нащо ж ти, доню, Гриця отруїла?
 — Ой мати, мати, жаль ваги не має:
Нехай же Грицько двоїх не кохає!
Нехай він не буде ні тій, ні мені,
Нехай дістанеться сирій землині.
Оце тобі, Грицю, за теє заплата -
З чотирьох дощок темная хата…

Різдвяні повісті Чарлза Діккенса

Починаючи з 1843 року, видатний англійський письменник Чарлз Діккенс щороку  перед Різдвом публікував нову повість, присвячену цьому святу. Адже, за свідченнями сучасників, Різдво було найулюбленішими урочинами  письменника. В Англії навіть до сьогодні його ім’я асоціюють із Різдвом. Оповідають, що коли у 1870 році письменник помер, то маленька дочка одного крамаря запитала: «Містер Діккенс помер? Чи означає це, що помер і Санта Клаус?»

Довгий час Різдвяні повісті Діккенса українською мовою не видавались.

Але 2007 року в Тернопільському видавництві «Навчальна книга – Богдан» побачив світ томик уславлених повістей.


 

До книги увійшли такі твори  Чарльза Діккенса, як «Різдвяна пісня»,»Новорічні дзвони», «Цвіркун Домашнього вогнища»,Битва життя», Одержимий».

Переклав повісті Олександр Мокровольський.

 

Чехов - forеver

  • 10.12.09, 09:06

                                   
                                    
Подібно до парадоксального вислову однієї героїні А.П. Чехова, що вона "больше всего на свете любит три вещи - пирог с яблоками, статных мужчин и имя Роллан", висловлюсь і я, відповідно того  чого я не люблю:

Отже, більше всього на світі я не люблю холоду, коли мені забивають баки і графоманів.

 

 

 

НАШ КАНДИДАТ??????????????????!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Після вчорашньої презентації двох "ПРЕТЕНДЕНТІВ" на посаду Президента України

Хочу запитати у вас, українці, за кого ви??????????????????? віддали б свій голос:

За Петю Бампера:

http://censor.net.ua/go/offer/ResourceID/141270.html

За Єгора Лупана:

http://www.youtube.com/watch?v=PDXEsmJL1ns&feature=player_embedded

 

Прошу не матюкатися у коментарях.

Коментарі з нецензурною лексикою видалятиму!


11%, 3 голоси

41%, 11 голосів

48%, 13 голосів
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

My cinema

   
                         
 
Того кіно, яке я обожнюю, більше немає. З цим потрібно змиритися. Отак взяти - образитися на розвиток технічного прогресу й різні соціальні перебудови, й змиритися.
Кіно, як вид мистецтва, втратило свою таємничість, адже зараз кожен має власний кінотеатр вдома. Пам’ятаю, якою чорною заздрістю заздрили усі кінематографісти світу Бергману, через те що у нього на його острові Форьйє є своя кінотека, переглядовий зал, власний кіномеханік, і що він міг будь-якої миті розслаблятися у порожньому кінозалі, дивлячись фільми на свій розсуд, а не ті, що йому пропонують у кінотеатрі чи по ТВ. Бергману заздрив навіть Трюффо, я знаю, він писав.
Пам’ятаю, як навчаючись в інституті, ми спостигали історію зарубіжного кіно зі слів викладачки з цього предмета. Тихо ми її ненавиділи, бо вона бачила фільми, про які розповідала нам на лекціях, а ми ні… Історію зар.кіно ми вчили, дивлячись на викладачку з зарубіжного кіно, а вона викочувала нижню губу вперед і вимовляла: “Бюуууунюєєєль”. 
Пам’ятаю, закриті перегляди іноземних фільмів у Домі Кіно. Студентів інколи туди запрошували, інколи студенти пробиралися на ці перегляди самі.
Назавжди залишилися незабутні враження від фільму “Чужий-2”, я його дивилась, відвернувши голову назад, було гидко… Тепер я розумію, що цей фільм не такий вже й гидкий, є набагато гидкіші картини.
Інколи іноземні фільми привозили на кінофак, і тоді усі студенти, викладачі, співробітники навчальної студії збирались у тісному переглядовому залі Лаври.
Одним із перших моїх кінофаківських переглядів (а, може, й взагалі першим) була демонстрація фільму Л. Бунюеля “Цей примарний об’єкт бажання”. Досі пам’ятаю кожен кадр стрічки (який же Бунюель геніальний, яка образна мова його фільмів, щоб отак сходу запам’ятати кожен кадр його фільму!!!). Так от фільм цей про жінку. Про її незрозуміло природу. Вона щораз постає перед світом то в обличчі ангела, то натягає похотливий лик і виражає тваринні інстинкти. У фільмі Жінку навіть грають дві акторки. Одна – втілення усього світлого, небесного, інша – земного. Розповідають, що до Бюнюеля на проби до фільму привели двох актрис, і він, не вибираючи, взяв обох. Так от, у цьому фільмі впродовж усього сюжету в кадрі час від часу з’являється дядько, що носить якийсь мішок з мотлохом. Ну, носить, то й носить… (це геніальний знак-символ сюрреалістичного Бюнюеля, думала я багато років поспіль, аж до 5 курсу). І тільки на 5 курсі уже згадана раніше викладачка з зарубіжного кіно зізналась, що під час перегляду фільму вона посоромилась перекласти фразу, що її кинув якийсь епізодичний персонаж: “Жінка – то мішок з лайном”.
Ось так ми вчилися дивитися кіно на кінофакультеті.

Інтернет-спілкування

  • 08.12.09, 10:03



Якось так сталось, що я переймаюсь проблемами Інтернет-спілкування...  

(час від часу я пишу про це у своєму блозі).

І от до якого висновку я прийшла нещодавно:  

в Інтернеті, як у  житті, одні люди хочуть бути справжніми... Вони не приховують себе за  ширмою ніків,  авторизуються, відверто розказують про себе, показують, власні таланти,  набутки, праці...  

Інші, навпаки,  - ховаються під маски, не завжди хороші, щоб, можливо, також проявити себе з того чи того боку...

Але насправді, кожен приховує чи, можливо, й виставляє на загальний огляд свої комплекси...

Взагалі, проблема нашої цивілізації - відсутність повноцінного спілкування й хороших психотерапевтів. Тому люди не можуть побачити своє справжнє обличчя, усвідомити себе справжніми.

Всі ми в Інтернеті, як прояви себе справжніх, як негативи своїх позитивів на зразок знімальної плівки.

Щоправда, у проявці плівка має ще проміжний етап – т. зв. лаванду:  це така плівка синього кольору – вже не негатив, і ще не позитив.
Мабуть, у Інтернеті люди виглядають, як кадри лаванди: ще не прояв себе справжніх, але й не справжні вже.............


86%, 6 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

0%, 0 голосів

14%, 1 голос
Авторизуйтеся, щоб проголосувати.

«Лілі Марлен» Сергія Жадана

2009 рік. Після вдалого всеукраїнського  PR-туру з «Ефіопією» Сергій Жадан публікує  книгу «Лілі Марлен», другу за цей рік. Щоправда, вона укладена як збірка вибраного – і лише 10 нових поезій письменника з ексцентричною підназвою «Лесбійки» увійшло до неї. Ця підназва неоднозначно вказує на те, що загальновизнаний оспівувач міських звалищ, нетрищ і  завулків взявся за тему нетрадиційного кохання.

 

     
Несподівано, і навіть епатажно звучить заключна  фраза у вірші «Жінки» (єдиному з-поміж десяти, що прямо присвячений лесбійській любові): «Ось саме тому я її люблю, як тільки жінка може любити жінку». Адже до цієї фрази у даному творі поет витончено і  глибоко  за допомогою поетичного слова розповідає про «повітря» нерозуміння, що утворилося між коханцями в процесі стосунків, про непорозуміння між ними, про страх близької розв’язки взаємин... Якби не остання фраза «... як тільки жінка може любити жінку», можна сміло подумати, що у поезії йдеться про звичайне  кохання між чоловіком і жінкою. Але такий вже Жадан літератор – він любить парадокси...

Повністю статтю читайте на gloss:

http://gloss.ua/story/34793

 

або на ХайВей:


                      http://h.ua/story/241911/  

Сергій ЖАДАН

к. х. б.

Тарас Григорович Шевченко
зітхнув поважно й непричетно
дістав годинника старого
і рушив повагом в дорогу

він йшов врочисто тихим містом
в пивницях пиво пив імлисте
стріляв цигарку в перехожих
такий живий такий несхожий

дівчата парфумами вкриті
просили в нього закурити
їм отвічав не вельми чемно
Тарас Григорович Шевченко

він врешті втік із цього міста
він зник із сяючого місива
і в черешневій квітній піні
його зустріли перші півні