-Викидень в нас може статись,
Є така загроза! -
Промовляє до Миколи,
Дружинонька Роза.
Спантеличено у неї
Чоловік питає:
-Що проблеми зі здоров'ям,
Й рятунку немає?
Посміхнулася дружина:
-Здоров'я відмінне,
Та мені уже набридло
Це пиття постійне,
Тож прийдеш хоча б ще раз,
Додому ти п'яний,
Тебе викину з квартири,
Колику, коханий.

Всім відомо, що жінки,
Вухами кохають.
Чоловіки для кохання,
Очі долучають.
Тож недивно, що частенько,
Шлюби розпадаються,
Бо як бачимо в коханні,
Мізки не включаються.

Запитати якщо жінку,
Епізод з її життя,
То вона не відповість,
Як то кажуть допуття.
Прозвучить із її вуст,
Фразонька співоча:
-Я уже не пам'ятаю,
Бо пам'ять дівоча.
А якщо не подаруєш,
Квітів їй на свято,
То почуєте від неї
Нарікань багато,
Ще промовить наостанок
Вона чоловіку:
-Пам'ятатиму про це,
Я тобі довіку.
Тож у мене запитання,
Може хтось сказати,
Як дві якості у жінці,
Ось так проживати?

Схвильовано до Мартина
Жінка промовляє:
-Аналізи твої, любий,
Моє серце крає.
-Що тебе у них хвилює?-
Запитує Мартин.
-Завеликий у крові,
Є холестирин!
-А чому ти так боїшся
За кров же мою?
-Бо частенько я, Мартине,
Її з тебе п'ю!!!

Рано вранці з будуна
Микола проснувся.
Походивши по кімнаті,
До жінки звернувся :
-Я, кохана, чоловік?
Як же ти вважаєш?
-Ну, звичайно ж, чоловік!
А чому питаєш?
-Ось Колумб, був чоловік,
Його кожен знає,
Він Всесвітню навіть славу,
Як відомо має,
Бо Америку зумів,
Бачиш відшукати,
Ну, а я знайти штанів
У своїй же хаті.

Прийшла кума до Галини,
Й завела розмову:
-Я зізнаюся тобі,
Що кохаю Вову.
Із твоїм же чоловіком
Рік уже коханці,
Він щовечора приходить,
А буває й вранці.
А у відповідь Галинка
Сміхом залилася,
Потім все ж та зупинилась,
Й говорить взялася:
-Ой, який же він брехун,
Хоч й сива борода,
Говорив, коханка в нього...
Гарна й молода.

Ой, проблеми з горілкою
Кум Петро мій мав.
Як здолати цю проблему,
Відповідь шукав.
Та тепер уже проблеми,
Чоловік не має,
Бо горілку він варенням...
Завжди заїдає.
Запитаєте, чому,
Робить він це так?
Не подобається йому,
Горілочки смак!

-Кобелі всі чоловіки! -
Жінки заявляють. -
Вони зраджують же нам,
Совісті не мають.
Я хотів би жіночкам
Поставити питання,
Відповісти тільки чесно,
На нього благання:
-З ким же зраджують мужчини,
Скажіть, милі дами,
Якщо всі ви такі вірні,
Й не крутите задами?

Від пияцтва Опанаса
Жінка лікувала.
До столиці вже возила,
Щоб закодували.
Й ось два дні з того моменту
Уже так минає,
Але вечером в квартиру
Панас заповзає.
Жінка в крик:
-Ти за старе, бачу знову взявся,
Що помреш ти від спиртного,
Бач не побоявся.
Чоловік відповідає:
-Досить вже кричати,
До поліції потрібно,
Швидше набирати!
Спантеличена Галина
Стала промовляти:
-А що маю я тим копам,
Коханий, сказати?
Дуже чемно чоловік
Промовля до Гали:
-Скажеш, люба, що шакали...
Код мій весь зламали!!!

У віртуальне кохання не вірив,
Бо вважав, що це все маячня.
Але думка моя геть змінилась
Ось одного осіннього дня.

П-в:
Світланка, Світлана, Світуся,
Увесьчас на вустах це ім'я,
В тенета її ось потрапив,
І від щастя хмелію вже я.

Як завди я блукав інтернетом
Своїх соціальних мереж,
І вона щось напевне шукала,
Від суму ховалася теж.

П-в.

Так доля напевне рішила,
Шляхи щоби наші зійшлись,
І дві половинки самотні
В єдине суцільне злились.

П-в.

Так час швидкоплинно минає,
За вікном вже буяє весна,
А душа моя ніжно співає,
Коли щось мені пише вона.

П-в.

За цю зустріч я дякую долі,
І щоденно я Бога молю,
Щоб розлуки між нами небуло,
Бо Світланку я дуже люблю.

П-в.