<![CDATA[USMIHNENA - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/832426/ //i.i.ua/avatar/6/2/832426_205310787.jpg <![CDATA[USMIHNENA - BLOG.I.UA]]> http://blog.i.ua/user/832426/ <![CDATA[А як ви зазвичай святкуєте свій день народження?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2347142/ http://blog.i.ua/user/832426/2347142/ Взагалі, не дуже люблю це свято... і не тому, що старішаю з кожним роком :) може це все осінь, якась хандра. Взагалі думала, як би це краще відсвяткувати. Думала, може понагліти трошки, сказати чоловікові, щоб оплатив мені якусь кафешку, залишився з 3 нашими дітьми, а я б щ подругами відсвяткувала б. Та потім, передумала. Осінь, хандра, нічого не хочу... рішила зробити іншим чином. Нікого не запрошувати, адже 3 дітей, найменшій ще двох років немає... це готовити, не спати, а про прибирання я взагалі мовчу, адже малеча, як той тайфун.
Отак і святкую. Чоловік увесь день на роботі, я з дітьми. Ніби все норм, як завжди. Ну думаю, увесь час готую, якась замухришка... рішила навести марахфет, накрасилась, особо з готовкою не напрягаюсь...нікого не звала, думаю буду гарною сьогодні. Ввечері приїхав чоловік з роботи, привіз торт. Зайшов тато, привітав, повечеряли... тато довго не затримався. Думаю вечір, свято. Проведу цей вечір в колі родини, з коханим чоловіком, вся гарна... Та кульмінація цього дійства мене сразила на повал. Не встигла я прибрати зі столу, чую: " НУ ЛАДНО, ТО Я ПІШОВ" і пішов бухати із своїми друзями. Кароч, з днем народження мене!
Комментировать
]]> Fri, 06 Nov 2020 20:11:00 +0200 <![CDATA[Люди, схаменіться!]]> http://blog.i.ua/user/832426/2345492/ http://blog.i.ua/user/832426/2345492/ Дивлюсь на оточуючих людей і іноді... бракує слів
Невже не можна бути трішки добрішими, лояльнішими... хоч, мабуть, більшість моїх проблем чирез мою надмірну лояльність. Та зараз не про це, швидше про ввічливість.
Якось, в одній із своїх заміток, я писала про те, як мріяла стати вчителем і в решті стала... Це був початок 2015-го. Щойно після революції, анексії Криму, якого мені досі шкода... згадую, як тільки прийшла. Вся сповнена ентузіазму, окрилена мрією, що здатна змінити цей світ на краще. І що я побачила? Весь педагогічний "дружній" колектив ладний перегристи один одному горло, ніби поділився на два воюючих табора. У мене просто виникало відчуття, ніби я на полі бою. Хоч і досі не розумію, що вони там не поділили... Був випадок, ведучи урок в 9 класі... я ще тоді навіть всіх учнів у класі не знала, адже тільки прийшла. Так от, під час уроку, між учнем і ученицею стався конфлікт, можливо стався ще на перерві, а на уроці його вирішили продовжити. В якийсь момент хтось із них схопив стілець і почав погрожувати іншому розправою. Звичайно, на мої прохання і намагання якось врегулювати конфлікт ніхо не звертав увагу. Та мене в цій ситуації більше обурила реакція решти класу. В класі більше 20 учнів. І жоден з них не намагався мені допомогти залагодити конфлікт, якось розняти забіяк, засудити їх дії... всі просто вболівали за учасників "бою", як ніби на рингу. І ніби їм не було важливо хто кому "вмаже", я чула лише вигуки, "а ну, давай!"...
Після цих подій зробила висновок: "Тепер розумію, чому в Україні війна". Поки ми не почнемо поважати один одного, не залежно від статусу, не залежно від того, що в когось може бути інша думка... не буде миру. Якою б не була ворожа країна, але не забрали б у нас Крим, якби всі кримчани любили свою країну. Не було б війни в Донбасі... та навіть останні президенські вибори виграв Зеленський не за якісь свої заслуги, а в наслідок того, що добряче "засадили" Порошенка перед виборами. Та й наша країна почала об'єднуватись не за Україну, а проти Росії!
Коли ми вже почнемо цінувати те що маємо? Коли почнемо ділитись позитивом і старатимемось зробити хоч трішки щасливішими оточуючих, а не лише вказувати на їх помилки, при чому в грубій формі. Адже те, що ми випромінюємо, те і множимо.
P.S. Ось за що я люблю I.ua - це те, що тут дуже багато позитивних людей. Не одноразово, занепадаючи духом, заходила у якусь із заміток на даному сайті і просто піднімався настрій за лічені секунди.
Комментировать
]]> Sat, 17 Oct 2020 20:50:00 +0300 <![CDATA[А ну ка признавайтесь, як день пройшов?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2342901/ http://blog.i.ua/user/832426/2342901/ Комментировать]]> Sat, 19 Sep 2020 22:19:00 +0300 <![CDATA[Бувають різні люди...]]> http://blog.i.ua/user/832426/2342478/ http://blog.i.ua/user/832426/2342478/ Чому в одній компанії відчуваєш себе комфортно, проводячи час разом, відпочиваєш душею. А в іншій, помираєш з нудьги або ж просто відчуваєш себе не в своїй тарілці?
Хочеться завжди оточувати себе цими "світлими" людьми, але ж так не буває. На роботі чи просто в черзі у магазині, чи в маршрутці.... усі різні і з усіма потрібно якось співіснувати.
Комментировать
]]> Tue, 15 Sep 2020 14:01:00 +0300 <![CDATA[Щоденник]]> http://blog.i.ua/user/832426/2341490/ http://blog.i.ua/user/832426/2341490/ Потрібно мати велику силу волі, щоб піднятись і добиватись своєї цілі; коли в очах оточуючих бачиш лише слова "ти невдаха", або ж співчуття. І моментами не знаєш що гірше? 

Коли хочеш себе відчувати людиною, якою пишаються і захоплюються... яку цінують і поважають. Де знайти сили, щоб повірити в себе і полюбити себе?

По справжньому сильні люди, це ті, які не дивлячись на всі невдачі, знов і знову намагаються бути щасливими, і зрештою в них це вдається. Коли ти розгублений, а поряд немає жодної людини, яка б просто обняла і вселила віру в те, що усе в тебе вийде.

Мабуть в усіх в житті бувають складні моменти, коли просто опускаються руки. Важливо в цей момент не зламатись. Але як? Якось в одній із соцмереж взломали мою сторінку, і що дивно, там не напартачили, а лише змінили статус. Статус став таким «Для того, щоб чогось досягнути не варто сидіти і чекати, що тобі скажуть, що ти чогось вартий». Ці слова глибоко закарбувались в моїй пам’яті і я їх собі часто повторюю…

 

Комментировать
]]> Sat, 05 Sep 2020 22:31:00 +0300 <![CDATA[Дивно, коли тобі за 30, а ти усе ще не можеш знайти місця в житт]]> http://blog.i.ua/user/832426/2340729/ http://blog.i.ua/user/832426/2340729/ Чи жалкую я про свій вибір, який зробила раніше? Ні. Адже я прожила цікавий період, взнала багато хороших людей і врешті здобула безцінний досвід. Але чи правильним буде йти в цьому ж напрямку? У мене якась дилема... чи йти далі до своєї мрії чи взяти і змінити усе, поки не затягло в це болото остаточно; адже з рештою я мріяла зовсім не про це. Можливо, просто це не для мене, адже є безліч занять, які приноситимуть задоволення і дохід, просто варто спробувати?
А може й ні... можливо я доклала не надто багато зусиль для досягнення мети і просто покинути все зазнавши якихось труднощів буде безглуздо?
Присоединенное голосование (голосовать):
  • Спробуй ще раз досягнути успіху у цій справі, покинути встигнеш.: 29%, 2 голоса
  • Пробуй щось нове, адже життя проходе, не спробуєш - не дізнаєшся!: 29%, 2 голоса
  • Пусти все на самотік. Життя само розставить усе намм місця.: 43%, 3 голоса
Комментировать
]]> Fri, 28 Aug 2020 22:45:00 +0300 <![CDATA[Дивно, коли тобі за 30, а ти усе ще не можеш знайти місця в житт]]> http://blog.i.ua/user/832426/2340728/ http://blog.i.ua/user/832426/2340728/ Чи жалкую я про свій вибір, який зробила раніше? Ні. Адже я прожила цікавий період, взнала багато хороших людей і врешті здобула безцінний досвід. Але чи правильним буде йти в цьому ж напрямку? У мене якась дилема... чи йти далі до своєї мрії чи взяти і змінити усе, поки не затягло в це болото остаточно; адже з рештою я мріяла зовсім не про це. Можливо, просто це не для мене, адже є безліч занять, які приноситимуть задоволення і дохід, просто варто спробувати?
А може й ні... можливо я доклала не надто багато зусиль для досягнення мети і просто покинути все зазнавши якихось труднощів буде безглуздо?
Присоединенное голосование (голосовать):
  • Спробуй ще раз досягнути успіху у цій справі, покинути встигнеш.: 0%, 0 голосов
  • Пробуй щось нове, адже життя проходе, не спробуєш - не дізнаєшся!: 0%, 0 голосов
  • Пусти все на самотік. Життя само розставить усе намм місця.: 0%, 0 голосов
Комментировать
]]> Fri, 28 Aug 2020 22:35:00 +0300 <![CDATA[Є питання]]> http://blog.i.ua/user/832426/2339303/ http://blog.i.ua/user/832426/2339303/ Комментировать]]> Fri, 14 Aug 2020 22:09:00 +0300 <![CDATA[Трошки про містику перед сном]]> http://blog.i.ua/user/832426/2335530/ http://blog.i.ua/user/832426/2335530/ Часом вони правдивіші за передбачення ясновидців.
Зразу згадала "молодість", раніше я бавилась картами "Таро" і взагалі мене цікавило усе паранормальне. Не те, щоб до фанатизму... та передбачення майбутнього цікавило особливо.
Я ще з 1999 року вела особисті щоденники до того часу, поки не з'явився цей сайт. І замітила тенденцію, що як я опишу якісь майбутні події (те, як я думаю все може бути) стосовно себе, найближчого оточення... все здійснювалось на відсодків 80. Можливо справа в психології, адже знаючи людину можна розрахувати, як вона вчинить у тій чи іншій ситуації, а може й ні? Може кожне сказане, а тим більше написане слово має якусь силу. Тим більше були орисані події, які не завжди залежали від мене чи знайомих. Пам'ятаю, писала навіть якісь абсурдні речі, чисто, щоб перевірити чи буде. І знаєте, було. Досить часто писала "листи в майбутнє". Приміром в кінці року старого описувала свої надії, сподівання, думки на Новий рік. І відкривала рівно за рік, тоді коли вже зовсім забула, що писала і про кого.
Часто, коли складна ситуація в країні і світі, починають по ТВ цитувати Вангу, Біблію, Шевченка. І що цікаво, слова які цитують, можна трактувати по різному. А трактують їх проектуїчи саме на ці події. І все підходить.
Так от про містику. А ви вірите у всякі там передбачення, ворожіння, віщі сни і всіляке таке? Чи думаєте все співпадіння? Може справа у подачі інформації? Адже одну і ту ж інфу можна спийняти порізному.
Присоединенное голосование (голосовать):
  • Не вірю у всю цю дурню: 40%, 2 голоса
  • Щось таке є: 40%, 2 голоса
  • Вірю у все перечислене: 0%, 0 голосов
  • Сам передбачаю майбутнє: 20%, 1 голос
  • Свій варіант нище: 0%, 0 голосов
Комментировать
]]> Tue, 07 Jul 2020 23:06:00 +0300 <![CDATA[Ну і які плани на залишок літа?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2334796/ http://blog.i.ua/user/832426/2334796/ Присоединенное голосование (голосовать):
  • Закохатись: 0%, 0 голосов
  • Поїхати на море: 30%, 3 голоса
  • Подолати коронавірус: 0%, 0 голосов
  • Схуднути: 30%, 3 голоса
  • Подорожувати: 10%, 1 голос
  • Одружитись: 0%, 0 голосов
  • Кинути палити: 0%, 0 голосов
  • Написати замітку на і.юа: 0%, 0 голосов
  • Свій варіант у коменти.: 30%, 3 голоса
Комментировать
]]> Tue, 30 Jun 2020 23:10:00 +0300 <![CDATA[Чи проходить час даремно?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2333488/ http://blog.i.ua/user/832426/2333488/ Колись чула вислів,  щось типу, якщо ти не прочитав сьогодні жодної книги, жодної сторінки – ти цей день жив даремно.

Скоро у моєї першої доньки день народження. Пам’ятаю, як тільки вона з’явилася на світ, перше, що я подумала : « Я жила не даремно». Чомусь на той момент, коли мені було 22, я вважала, що якби навіть я в той день померла, то я уже залишила слід в цьому світі – це нове життя може дати світу щось більше, ніж дала я…

Зараз, коли мені вже майже 32,  у мене є розуміння того, що просто народити дитину не достатньо,  та це розуміння прийшло вже досить давно. І після думки «Я жила не даремно», наступною такою суттєвою думкою була: «Тепер є для кого жити». Ні, не те, щоб я до того жити не хотіла, чи рідних у мене не було… просто коли з’являється дитина, вона така безпорадна… і ти починаєш розуміти, що мама у неї одна і її ніхто не замінить. Пам’ятаю, як вона плакала, а я не могла до неї встати, тому, що у мене крутилось у голові і я практично зразу втрачала свідомість. Та якщо раніше, коли у мене щось боліло, я могла просто полежати (і цим полегшити біль чи головокружіння), то тепер так не можна було і я не мала права на слабкість. Доводилось вставати через «не можу».

То коли ми можемо вважати, що день прожитий не дарма? Як на мене тоді, коли ми задоволені тим, що зробили протягом дня. Якщо метою було прочитати книгу – то ти вважатимеш цей день не даремним, як прочитаєш її. Думаю, якщо перед сном ти задоволений своїми діями і досягненнями (протягом дня), цей день пройшов не даремно.

 

Комментировать
]]> Wed, 17 Jun 2020 10:21:00 +0300 <![CDATA[Багато тексту... про стосунки і почуття]]> http://blog.i.ua/user/832426/2331488/ http://blog.i.ua/user/832426/2331488/ З якої причини одружуємося, чому розлучаємось? Чи змінюємося з роками? Чи просто починаємо помічати недоліки лише з часом? Чому закохуємось саме в цю людину, а не іншу? Чому зраджуємо або ж бережемо вірність тому, хто не заслуговує на це? Чи можливо прожити довге життя разом, не сумніваючись у своєму виборі, не жалкуючи про цей вибір? Чи завжди вам є про що поговорити, про що помовчати.... і чи потрібно це?
Іноді, задумуючись над тим, що чекає моїх дітей в майбутньому, стає просто страшно. Чи правильний вибір зроблять і на скільки вони будуть щасливі в шлюбі. Озираюсь на своє життя... хочу, аби не гірше, щоб краще... щоб щасливіше... без цих гірких моментів. Хоча я свій шлюб вважаю щасливим, я кохаю свого чоловіка більше 15 років і жодного разу не пожалкувала, що вийшла за нього заміж. Хоча часто сумнівалась в його почуттях, адже одружились ми " по зальоту"... ні, це не була якась інтрижка, ми досить довго знали один одного до весілля, та й нам було вже не по 16 років. Але все одно... іноді задаю собі запитання: якби не вагітність, чи одружився б він на мені? Як би склалось життя? Але ж зараз все добре, я щаслива. Та й мабуть він би не був зі мною скільки років, якби не любив.
Іноді здається, що ми зовсім різні. Що з ним немає про що поговорити, що він зовсім не хоче мене чути, а іноді... розуміє мене без слів і відчуває навіть на відстані. Пам'ятаю, як побачила передачу про зифір. І такий він мені там апетитний був (хоча я не є фанатом зифіру і це не моє улюблене лакомство)... яке ж моє було здивування, коли чоловік прийшов ввечері з роботи і приніс пакунок із зифіром! Але ж я того дня йому нічого про зифір не говорила. І такий випадок був не один. Пам'ятаю як ще зустрічались... він тоді працюав у іншій країні і наші стосунки були на відстані. Ми переписувались, зідзвонювались. Часто оці переписки закінчувались фразою " я тебе люблю". Але так іноді ці слова втрачали зміст і спиймались мною просто як "до побачення", чи типу для зв'язку слів. І іноді не мали такого значення, як би мало б бути. Якось я подумала, що якби він просто написав мені цю фразу, просто так, рапново... минув день чи два і я отримую смс " Я ТЕБЕ ЛЮБЛЮ". Це було так неочікувано.... давно я вже не чула від нього цих слів.... та й не говорила йому також.... чому з роками ми рідше говоримо коханим ці слова? Чому після багатьох років подружнього життя нам здається, що їх не обов'язково говорити...та зараз не про це. Невже він справді так мене відчуває? Були ще випадки, та я конкретно уже і не пригадаю, ці мабуть найяскпавіші були для мене. Чи це лише співпадіння... чи просто мої думки матеріалізуються? Та це вже інша історія.
Комментировать
]]> Thu, 11 Jun 2020 22:14:00 +0300 <![CDATA[Чи може увага до дитини компенсувати нестачу матеріальних благ?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2332592/ http://blog.i.ua/user/832426/2332592/ Та з іншого боку, є сім' ї в яких батьки тривалий час не працюють, проводять багато часу з дітьми, та чи щасливі вони? Чи щаслива дитина, коли бачить, що у більшості однолітків є якісь певні речі, а у них немає? Чи компенсує увага з боку батьків (якісь відверті розмови, сімейні ігри...) відсутність смаколиків навіть на свята?
Звичайно, я описала крайності... та думаю нам варто іноді задумуватись чи дійсно даємо ми своїм дітям те, що їм дійсно потрібно? Для людини цінне те, чого у неї обмаль. Чим довше вона не отримує бажане, тим більше цінує його, коли отримала.
Тому, якщо ви трудогілік, все ж варто хоч іноді викроїти трішки часу, щоб побути з дітьми, нехай це буде рідко, та для них це буде цінно, адже їм так цьог о не вистачає. Ящо вашої уваги вдосталь, а грошей на дитячу мрію не вистачає... можливо ватро трігки зекономити і нехай з часом та здійснити її. Просто іноді, те, що для нас здається лише незначною забаганкою, для когось може бути заповітною мрією.
Комментировать
]]> Tue, 09 Jun 2020 22:36:00 +0300 <![CDATA[Знову дощ...]]> http://blog.i.ua/user/832426/2331497/ http://blog.i.ua/user/832426/2331497/ Комментировать]]> Sun, 31 May 2020 08:12:00 +0300 <![CDATA[Зі святом!]]> http://blog.i.ua/user/832426/2331271/ http://blog.i.ua/user/832426/2331271/ Так, за кілька днів канікули, літо... та погода нас не втомлюється дивувати. Та й коронавірус і карантин вніс свої корективи в життя і передбачити, яким будуть ці КАНІКУЛИ, ВІДПУСТКИ, та й це літо взагалі... практично неможливо.
Та все ж, якщо у вас є діти, внуки, які навчаються, ви учень чи учитель.... ЗІ СВЯТОМ ВАС!
Комментировать
]]> Fri, 29 May 2020 15:11:00 +0300 <![CDATA[про матюки]]> http://blog.i.ua/user/832426/2330979/ http://blog.i.ua/user/832426/2330979/

Надибала сьогодні цікаву картинку в мережіlol . Мабуть вчорашньому дню філолога присвячувалась. І наштовхнула вона мене на думкуumnik . От я, в принципі, в повсякденному житті не вживаю лайливих слівangel . Ну по суті взагалі їх не використовую. Та бувають моменти…devil ну до прикладу стукнути той же лікоть, чи палець… чи ще що дуже болюче і не приємне. О цей не ловкий моментsmutili . Вирвалось.

 От так думаю. Чому саме в цю мить вимовляю це? Чому ми не говоримо «лишенько», як на картинці, чи просто «ОЙ!». В такі моменти ми не усвідомлюючи кажемо матюк. Але ЧОГО? Ось у чому питання. Це мабуть якась тонка психологія.chih

P.S.я не філолог.


Комментировать
]]> Tue, 26 May 2020 10:19:00 +0300 <![CDATA[Чому саме i.ua?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2330814/ http://blog.i.ua/user/832426/2330814/ Я сюди заходжу здебільшого, щоб відволіктись від домашньої рутини, виговоритись, поговорити ні про що, іноді підняти настрій і просто бути собою. Інші соцмережі використовую для викладання фото і спілкування зі знайомими, там у мене в друзях: учні, батьки, батьки учнів, начальник, свекруха, чоловік, сусіди... короче викладати свої всі думки якось не того. Тому зависаю тут, де легко знайти однодумців, вислухати критику чи навпаки... і ніхто на мене не тицятиме пальцем завтра на вулиці, бо не знатиме, що це саме я.
Комментировать
]]> Sun, 24 May 2020 21:03:00 +0300 <![CDATA[Сколько вам лет? Опрос.]]> http://blog.i.ua/user/832426/2330701/ http://blog.i.ua/user/832426/2330701/ Присоединенное голосование (голосовать):
  • Менше 10: 22%, 10 голосов
  • 10-13: 2%, 1 голос
  • 14-16: 0%, 0 голосов
  • 17-20: 0%, 0 голосов
  • 21-30: 2%, 1 голос
  • 30-45: 31%, 14 голосов
  • Більше 46: 42%, 19 голосов
Комментировать
]]> Fri, 22 May 2020 23:35:00 +0300 <![CDATA[Чому так багато уваги?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2330489/ http://blog.i.ua/user/832426/2330489/ До чого я веду... от цікаво, це просто саме в останнті роки свобода слова так розгулялась і нарешті маса невдоволеного люду може виговоритись? Чи просто основна можливість конкурування в політиці заключається в створенні ботоферм і вливання через соцменежі потрібної комусь пропаганди? Просто не за горами нові вибори, а чи навчились ми робити якійсь висновки, приймати виважені рішення і не обирати аби що, бо до нас так донесли інформацію?
Комментировать
]]> Wed, 20 May 2020 22:14:00 +0300 <![CDATA[Що для вас 9 травня?]]> http://blog.i.ua/user/832426/2329183/ http://blog.i.ua/user/832426/2329183/ В моїй сім'ї не залишилось ветеранів. Та й на моїй пам'яті їх і не було. Батько мого дідуся, мій прадід воював і загинув на фронті, але це було ще тоді, коли мій дід був зовсім маленький. А мого дідуся вже давно немає серед живих.
Що для мене 9 травня?
Пам'ятаю, як навчаючись у школі, нас збирали на парад, ми всією школою з квітами йшли до місцевого пам'ятника. Стояли і слухали ветеранів, які розповідали про гіркі воєнні роки. Деякі діти непритомніли (ні, не від тих розповідей, а від палючого сонця під яким доводилось стояти годинами, може й ні, але так здавалося), а решта просто чекали закінчення параду, щоб побігти в магазин і купити морозива. 
Що для тих дітей 9 травня?
Пам'ятаю,як будучи у підлітковому віці, та і в юнацькому ми ходили в ліс на "майовку" і там пили за перемогу. Хоча, може і суті тієї перемоги мало хто осмислював.
Що 9 травня для сучасної молоді? Що цей день значить для вас особисто?
"Пам'ятаємо..." часто чую цей лозунг сьогодні по телеканалах. Але що ми пам'ятаємо? Я народилась в кінці 80-х, описала, що я пам'ятаю. А що пам'ятають ті, хто народились в 2000х, адже зараз це вже дорослі люди.

Що для мене 9 травня? Так, це день перемоги! Перемоги над війною, яку вели наші прадіди. Заради чого вони загинули? Миру.... але що ми маємо зараз? Зараз на території України, вже не один рік йде війна.І сьогодні, в цей день, мені як ніколи хочеться святкувати перемогу не лише ту, яка була 75 років тому, а перемогу над війною, яка є зараз. Щоб не гинули люди за чиїсь амбіції і переконання, щоб ніяка паскуда (будь то німецький фашист чи російський найманець) не лізла в нашу країну. Щоб Україна дійсно була самостійна і незалежна! 
Комментировать
]]> Sat, 09 May 2020 09:41:00 +0300