4 хвилини.

...що в цьому місяці рашка офіційно об"явить війну Україні.
А щоб був пропагандистський привід для відкритої мобілізаціі.
А з другого боку, тоді доведеться пояснювати всьому ООН, що та для чому.

"...Йдеться не про Петра Толстого, на якому природа сильно відпочиває, оскільки нещодавно цей любитель рятувати все, що погано лежить у передачі Скабеєвої, примудрився уявити себе таким собі доном Ігнасіо - багатим плантатором і рабовласником, розповідаючи записникові поляку, що "наших російських українок ми вам не віддамо".
Очевидно, російських росіянок у Росії для госдуровского недографа не залишилося.

Втім, розмова зараз про інше. Після введення чергового пакету санкцій МЗС Литви чесно попередив губернатора Калінінградської області - що для більшості аналогових вантажів, що циркулюють між Унікальною та її "споконвічними землями" Сувалкський коридор буде закрито.

 Тим не менш, вірячи в свою скріпну непереможність, спадкоємиця Нерушимого, що кудись загубився, просто проігнорувала цю "червону лінію", оскільки була зайнята своїм триденним бліцкригом в Україні, розраховуючи після "одної на всіх" не постояти за ціною і пізніше почати "спецоперацію" у прибалтійських республіках

Однак коли настав той самий день X і Москва усвідомила масштаби проблем, чиновники Непереможної почали загрожувати всіма ракетними карами, якщо литовці не розблокують прохід скріпного вантажу.

Хоча зрозуміло, що воювати з НАТО Встаюча з колін віддає перевагу "в Україні", а реально перевіряти свої сили у прямому зіткненні з Альянсом Давно звільнена особливо не поспішає. І Литва це знає. Тож із ввічливою усмішкою киває на санкції – які для Росії неймовірно корисні. Мовляв раз корисні - нате вам - користуйтеся.

І тут якраз такий випадок, коли вихлопи пекельної духовності рвуть скріпу на шматки і звідти починають кип'ятками сипати зайві хромосоми. Здавалося б - є шлях по Балтійському морю.

Навіщо принижуватися, якщо можна занурити ту ж аналогівну ходу на скріпний кораблик - і спокійно обійти надто корисні санкції. Але річ у тому, що непереможний балтійський флот існує лише хворих фантазіях Путіна та її наближених. А в реалі – "вона потонула".


Визнати повну свою поразку та безсилля в Балтиці – смерті подібно. Навіть настільки "духовний" і довготерплячий російський народ почне ставитись питанням - а де ж ще нас наїбали.

Ось і залишається невтішним у відпустку шахтарям, заблукавшим трактористам та іншим спецоператорам виторгувати марні іскри непереможності та з ще більшим розлюченістю ґвалтувати нещасну Україну - остання радість для злегка підгуляли російської величі - та й ту, очевидно - скоро вже відберуть. А там на горизонті маячить вже примара ніжок Байдена та й усіх інших "втрачених" няшок пізнього СРСР...."

Я дивувався феномену Херсона з Мелітополем.
Як тількі почалось у лютому-22, знайомий сказав, "от побачиш, вибіжуть на вулицю оккупантів з квітами т оркестром. Бо херсонці та мелітопольці, начебто це ті, хто голосував за пророссійського Якунєвіча".
Не відбулось. Ніякого ентузіазму нахшталт а ля "дайош Крим та Дамбас".
Та ще й антиватні виступи.

Знайомий, щоб пояснити, чому не відбулось, привів приклад з 2ї світової.
Ентузіазм радянців по здачі у полон, співпраці з гітлерівцями на оккупованій территоріі був досить високий. До 42го року. Потім німців вдалось відкинути від Москви, активність співпраці з оккупантами почала знижуватись. Тому що дещо вже не були впевнені у перемозі Гітлера. Тобто вата залишилась ватою, але поки "прітіхлі".

А я подумав, що причини можуть бути інші. Російсько-фашистські окккупанти самі зробили все можливе, щоб відштовхнути від себе населення. Тут тобі і пограбунки колгоспників та фермерів, городян. Розруйноване житло. Безсудне насильство та навіть страти, викрадання, зубожіння людей.
Як що не торкнулось одних, то торкнуло сусідів, рідних, знайомих.
Крім того, рашка під санкціями, та без санкцій, це не одне й те саме. (могли помітити принаймні заробітчани).
Проте зрадники скрізь знайдуться.

То практичні висновки. А є моральні. Національні. Ну не всі ж у Херсоні бавовна. Не всі думають лише про гроші. Я дивився мапи  голосування до майдана 2014. За "Якунєвіча" у східних регіонах голоснуло біля 65-75%. У Донбассі аж 97%. (Навіть у Криму 91%.)...

"Альтернативна історія: Путін страждає на бонапартизм, генерал Кутузов гине у загарбницькій війні, французькі бренди залишають Москву"

"України в Україні після війни побільшає".

"Це видно вже зараз. Людина, яку ще вчора ніщо не могло спонукати говорити зі мною українською, сьогодні як ні в чому не бувало переходить на цю, тобто на її рідну, мову – переходить мимоволі. Чимало, втім, і таких, що здійснюють цей перехід свідомо, і важко вирішити, який випадок є більш, так би мовити, перспективним.

Українізація України, пригадаємо, була у короткій низці причин, з яких Росія напала на Україну у 2014 році.

Причина №1 – державна самостійність.

Причина №2 – демократизація.

Причина номер 3 – українізація, що виглядала тоді, щоправда, так скромно, що правильніше було б говорити просто про уповільнення русифікації.

Війна остаточно припинить русифікацію та помітно прискорить українізацію. Причому українізація піде не лише згори, від держави та від національно стурбованої громадськості, як багато в чому було й досі, а й знизу.

Досі майже 400 років українське населення, особливо його верхівка, піддавалося обрусінню по потребі. Людям треба було якось жити-виживати під рукою Москви: Чия влада, того й мова ("Чия влада, того й мова").

Цього разу союзником влади у справі українізації стане – вже стає – народна стихія. Так це розуміє і Кремль, який уже не приховує своєї кінцевої мети: покінчити з Україною як осередком українства.

Війна не просто віддалила, а відкинула Україну від Росії на таку відстань, про яку не могли і мріяти молоді українські комуністи перших радянських років, які не бажали ні наслідувати, ні тим більше підкорятися Москві будівництві вітчизняного соціалізму.

 Їхнє гасло Геть від Москви! ("Геть від Москви!") нарешті стає дійсністю, від якої вже нікуди не подітися. Війна не залишила і сліду від того відчуття, за яке зневажали себе та своїх одноплемінників усі покоління освічених українців з часів поразки під Полтавою (1709 рік). Це нав'язливе, звично болюче відчуття своєї культурної другосортності поруч із російським першим сортом.

Велику пересортицю очолили український офіцер і сержант – той самий сержант, без якого, як було сказано, не може бути російської армії як армії. Не бракує й у відповідному особовому складі.

До війни бажаючих служити не вистачало. Я це знаю, хто б що не казав. Служити не дуже хотіли, а воювати рвуться. З таким підкріпленням, як український військовий комсклад, уже не почуватиметься другим сортом ні вчитель, ні літератор, ні дипломат – ніхто.

До війни в Україні діяла велика, дуже сильна та чудово організована "російська партія". Вели її люди не прості, а важливі та дуже важливі, не бідні, а багаті та дуже багаті. Вони не тільки давали про себе знати, а часто-густо затьмарювали інших діячів. Здавалося б, вторгнення Росії мало надихнути, прямо підняти цю партію, чого й очікувала Москва.

Адже величезна ж з'явилася сила - не ганяй, вливайся в цей грімний потік. Боятися нічого, обережно ні до чого. Але... скажіть це комусь іншому. Нині їх не видно і не чути.

Однієї години війни вистачило, щоб вони зникли з української суспільно-політичної сцени. Це схоже на диво, якщо врахувати, що йдеться про величезний масив людського матеріалу. Випарувалися вожді з їх обслугою, і стихло бурмотіння кількох мільйонів.

Вони вже ніколи не піднесуться. Не підніметься жодна садова з цих голів, і не тільки з остраху злетіти з плечей, а тому що це виглядало б недоречно, що для таких солідних людей гірше, ніж непристойно. Так, представляти в Україні "Російський світ" стало несолідно."

Втрати у техніці мабуть просто із дрона чи супутника.
А у живій силі?

Якщо спалена техніка, залишилась на територіі супротивника, то не можна наприклад  напевно знати скилькі у БТР знаходилось солдат ворога та залишилось у спаленій машині назавжди? Скільки встигли солдат добігти у лісові хащі та померти там від поранень, як саме й у шпиталях? Та скількі залишились інвалідами? Затонулих на переправах?
Чи може з перехоплених телефоних розмов та особистих викладок у соцмережах?

Пісня Висоцького "Солдати арміі Центр" дещо підходить за аналогіі російсько-української війни. От тількі Володимир Семенович не дуже добре знав військову історію. Група "Центр" діяла у Білорусі та підмосковіі.
А в Україні "Південь".

Група "Північ" була найбільш слабкою. Бо Ленінградський напрямок ніколи не вважався приоритетним. (так само як для СРСР). Там навіть авіаціі майже не було.
Голодомор у Ленінграді відбувся не саме через блокаду, а тому що везти було майже нічого. Бо Україну оккупували, а все що найбільш можна кидали у Москву та по іншим фронтам. Ну і Ленінградськму фронту військовим та адміністраціі.
Кажуть, можна було б рибу ловити, або в лісі щось збирати. Та чомусь не дозволяли.
Мабуть щоб не перебігали масово на окуповану територрію.

КОМЕНТАРІ
- У нас в детском садике, в чате, мамы девочек с чувством долга пишут, что за родину можно пострадать. Мамы мальчиков молчат, хотя возраст такой, что ещё могли бы и орать
- Порадовался за неё вслух перед коллективом? Теперь её тугосеря поедет на удобрения.
Расскажи ей про семь лямов, как здорово она заживёт когда похоронку получит.
- Да не будет никаких 7 лямов, каким-нибудь паре десятков, может, и дадут, чьи родаки публично за спецоперацию топят. В федеральных сми и не видно ни про какие лямы. И право на компенсации ещё доказать надо, а многие и идентифицированы никогда не будут
- У знакомого сын сам поперся с аргументом "дед бы мне не простил" через три недели вернулся в закрытом цинке, дед простил, причем при личной встрече
- Такие русские православные патриоты, орущие "ух блять всех их там уничтожить", - только на диване умеют кукарекать, а как дело до жареного, так мы не при чём. Потому что никчемные и трусливые рабы.
===
Занятная вещь.
90% путинских фанатов, поддерживающих войну, готовы поддерживать её только с дивана.
Они готовы обмотаться георгиевскими ленточками и написать на себе букву Z
А вот реально воевать и сгореть в танке они не готовы.
Они хотят, чтобы это делал кто-то другой.


- Да, спрашиваю таких:
Когда на передовую? или Когда сын, брат пойдет?
Отвечают:
- Ой, нет. Меня не призовут.
- не, он тут в росгвардии служит, их не отправляют.
- я уже возрастной, - говорит мужик 40 лет.
Ни один не сказал, что пойдет.

- Ага, как папаша "пропавшего безвести" моряка с "Москвы". Думал, что сынуля с безопасного расстояния будет "мочить укропов" ракетами.

- В самих лнр и днр никто не хочет идти воевать.Мужики прячутся по домам. В некоторых семьях женщины работают,а мужья и сыновья дома сидят за задернутыми шторами. Хотя оттуда регулярно про 8 лет доносится.

- Даю гарантию, если бы в реале пришли солдаты НАТО и оккупировали россиюшку, они бы только почесались. Вот просто зуб даю...."