А дзеркало - на скалки, і завмерло.
Повітря зойком висне над столом...
Шматки минулого. Змітаю. Пам'ять стерла.
Бурштини осені над київським вікном.
Три ковдри і меліса п'яно в кухлі.
"Без звуку" -насолоджуюсь- режим.
І лірику разом зі сміттям стухлу
Контейнеру дарую. Дивно жить.
День завтра засвяткую по-новому.
Спіймаю манівцями щастя хвіст.
Воно натомлене припхається додому.
І скаже: ти, мисливко, маєш хист.
У відповідь пришпилю його чемно
На пазузу до серця - діамант!
І знатиму: розбився недаремно
Вчорашній день, і сум, і думосад.

Ти торкаєш мого обличчя,
Тихо-лагідно...І лоскочеш.
На світанку глянеш у вічі,
Час поніжитися по ночі...
Заширмую вікно - то зникнеш...
За портьєрою станеш смирно.
Просто хочу заснути, відвикши,
Від усяких пестощів... Сіро...
Стали стіни самотньо тінню...
-Добрий ранок, мій сонячний звіре!..
Знов в кімнату заходить проміння...

Я вдячна небу за його широти...
А сонцю за вечірній горизонт...
Вітрам за аеропланові польоти...
А полю за полин і за озон.
Грозі за спалахи пророчі,
Сові - за сторожкий політ.
Волошкам за блакитні очі
Дідусю - за здоровий рід.
Вклонюся ранку за нові дороги,
Дорогам - за безкрайність берегів.
А особливо - досвіду, тривогам,
І постатям послАних ворогів.
Кармічності - за вибір і за віру,
За щастя пережитих помилок.
А предкам - за язичеські повір'я,
Прогресу - за ядючий сірий смог.
Ще будням - за контрасти і за свята.
Ненависті - за сховану любов.
Тобі... - найбільше..., що не передати...
Даруй. Зникаю. І самотня знов.

Заплести цибуля коси
Запросила лепеху...
У поспілих літніх росах
Вже зросла для шашлику.
У бурштиновій сукенці
Запишалась у вінку...
З літнім спомином у серці,
У стрічках між часнику.
В гадках ночі зорепадних,
Думку шелестить дзвінку...
Пелехату і досадну
Аж рум'янець яблуку...
В кошику медвяняться...
Посмішки садку...
Листя озивається
На вродливий сум...

На планетах поміж зорепадами
Ходиш і вигадуєш мене.
Маниш і словами, і принадами
На побачення ... з минулого тенет.
Суєтою буднів заморочено
Посеред стуманених розмов
Літо запитало спантеличено:
"Чом спинився? Ти ж її знайшов..."
03.08.15

Мені щастя пахне помаранчами...
Я в жовтогарячий огорнусь...
У нові вібрації висвячую
Своє тіло, душу. І сміюсь...
Від любові і кохання понадкушую
Апельсинові бажання у саду.
І Його прийти сьогодні прошу я..
Якщо ні - сама-бо підійду.
У космічних просторах витаючи
Все блукаю полем поміж трав.
Я кохаю. Пристрасно кохаючи
Вірю, що Він долю упізнав.

Все буде так, як треба, зрозумій.
І сонце позіхатиме у небі.
Минеться ніч. Затихне буревій.
І ранок поспішатиме до тебе.
І глянеш збоку - це калейдоскоп
Із чорного і білого, і райдуг.
У миті кожній варіантів сто.
На тебе твій чекатиме парадом.

Тремтіння в серці - і німіє розум.
Душа ж спокійно прагне висоти...
Зриває дивопахощі мімози...
І відпускає мене з самоти.
Ти - мій фантом...Незнаний-незбагненний...
І слів фонтан виплескується вряд...
А блискавки спалахують вогненно...
Святий Ілля врятуй мене. Свят...Свят...

Добраніч. Прийду уві сні.
Присняться тобі мої очі.
Жонглюю грайливі вогні
У погляді милодівочім.
Прилину в плетінні комет
Ясною надією збудусь.
У косах любистковий мед
Сховаю від заздрощів люду.
Примчу, сподіванням твоїм
Дарунки роздам при нагоді
З далеких і щирих країв.
Ти спиш? Я іду в снів мелодії...