Топікстартер: дівчата, ми з малюком (5 міс.) хочемо поїхать кудись у тепло. Що порадите? Це наша перша подорож! Хочеться підготуватися!

Тревел-мама: о, та з грудною дитиною літати - одне задоволення! При взльоті та посадці даєте груди, і все чудово!

Дівчина в прозорому міні-купальнику на аватарці: а чому ми маємо дивитись на ваші оголені груди? Це огидно!!!

Свідєтель_гомеопатіі: є спеціальна свічка, що заспокоює дитя...

Мама гіперактивноі дитини: вау!!! Мені таких треба відразу десять!!! Куди її ставить надо? Перед образами?

Свідєтєль_гомеопатіі: Гхм... не совсєм туда... точнєє, совсєм нє туда...а отсюда - !

Топікстартер: я поняла, до чого ви клоните.. але спроби вставить щось в жопу моїй дитині призведуть до епічного крушенія воздушного судна...

Мама-гумористка: а я попрохала стюардесу пересадить мене на інше місце, бо поруч плакала дитина. Виявляється, це заборонено, уявляєте?! Якщо дитина - твоя.

Мама-смайлик:

Педіатр Юстина Ерастівна 70 год стажу:
Мамашо, що вам дома не сидиться?? Всім ізвєстно: море, сонце, гори, свіже повітря і фрукта губітєльно вліяють на дітей! А акліматизація?!

Доказова мама: акліматизація - це міф!
Про це кажуть доказові лікарі. Я і сама - лікар.

Юстина: та що там знають ті «професора»! Ніц ти не навчили, навіть соплі лікувати! Вони ж соплі не лікують!!! Дурно штани протирала стійко років, а ніц не знаєш!

Декрєтчіца: дівчата, а приходили вже дитячі цього місяця???

Адмін: а ну позакривали п@здаки!!! Бо всіх забаню к @@‚ній матері! В нас група «добра порада», с@чі діти ви такі!!! Ми маємо бути ввічливими та доброзичливими, м@ть його @@б, най шляк вас всіх трафить!

Біле_пальто: а я вапщє щітаю, што рєбьонка лєт до 15 нє стоіт брать в самольот... і дітей нада воспитувать, а не в самольоті цим начать занімацца... мій в 5 місяців не плакал і нє пукал, знав, що є такі два слова - ні - зя! Ноччю я взагалі його не слишала...

Мама-гумористка: то у вас був пупс... вам в роддомі підмінили...

Безжальна_украінізація: біле пальто, чому пишете мовою окупанта ??

Мама_розвивашка: а ми літали, все пройшло чудово! Головне, дитину зайнять! Ми робили сікстинську капелу з г@мна і палок, в смислє, з моху і жолудів. І все добре пройшло, тільки він жолудя згриз цілого!

Автор підручника «окови сім’ї»: ви - Жєнщіна, і значить - берегиня! У вас сто ліц і тисячу ролєй! А хто буде розігрівать зранку чоловіку сніданки і збирать його на роботу, га? Думаєте тільки про себе!

Інгеборга_затворниця: я вобщє сиджу дома в своєму селі Зацвілі Прудки вже 50-ть год, з лежачою матушкой і срущими 30 котами, і з дитиною не літала, і ви сидіть дома! Іш роз‘їздились! Раніше жінки в полє рожали, а зараз намилились літать!

Чайлд-фрі: да-да, ці яжемамкі хамовиті зовсім поплутали рамси... От виросте дитина, тоді літайте. Год через 20. В кахве теж не ходіть. І на вулицю. Лічінки ваші нікому не нада!

Мама-психолог: то в вас говорить непрожитий біль з дитинства.... За своїми токсичними та обєсценівающими коментарями ви ховаєте маленького хлопчика, якому забороняли бігать, кричать, п@здить палкой кропиву... ви маєте пропрацювать цей біль. У мене є спеціальний курс «всі ми родом з дитинства» , записуйтесь!

Чайлд-фрі: адресу пиши. Зара я тобі так цей біль пропрацюю...

Адмін: банить психолога за рекламу, чайлд-фрі за погрози і заодно пів-чату під гарячу руку.

Багатодітна_мама: о, святий надумався! Та він просто самотній, як палець в сраці! @чайлд-фрі - Аби ти ся всрав і в хаті води не було! *чайлд-фрі і багатодітна мама створюють гілку на 200 коментарів , де отримують неабияке задоволення від спілкування один з одним.

Чьоткий батя: а шо ви на неї накинулись?
Хоч і баба вона, а все ж рівноправна баба! Най літає. І мужик хоть од них отдохне! Братуха, як шо - пиши, посидим !

Мама, що читає *опой: помінять стекло можна на вікна.юа. У них якраз знижки!

Фінал. Економ-клас літака. В салоні пахне катлєтами і безисходністю. Посеред салону лежить бухий мужик, який періодично піднімається, щоб дать к морду чайлд-фрі, який летить до психолога. Всі мовчать. Лиш чутно, як у вікна крапає дощ... почалась весна...
——
коментар, який мене «заціпив» до написання твору:

«Очень жаль, что мамам детей постоянно приходится оправдываться и объясняться за то, что у них есть дети. У меня это вызывает слезы. Ребенок - такой же член общества. И если с самого детства мать вынуждена прятать его, чтобы не причинить этому самому обществу неудобств, то в этом обществе что-то явно сломано, на мой взгляд».
Юля Шило

Удивительная история про респектабельного английского аристократа

История эта началась в марте 2015 года, когда около 60 сумасшедших путешественников, и я в том числе, погрузились на корабль "Ортелиус", который раньше назывался "Марина Цветаева". Бывшее научное судно с укрепленным корпусом идеально подходит для расселения туристов по каютам и изучению как арктических, так и антарктических берегов.

Мы начали в аргентинской Ушуайи и сразу же отправились через пролив Дрейка на юг, к Антарктиде. После этого нам предстояло еще почти три недели плыть на север - до самого Кабо-Верде. Короче, весь Атлантический океан снизу вверх с посещением самых удаленных островов мира, включая остров Буве и остров Святой Елены (где провел последние дни Наполеон).

Больше половины путешественников купили этот круиз, чтобы попасть на остров Буве - самый равноудаленный от материков кусок скалы посреди мирового океана. Этот никому не нужный остров является территорией Норвегии, а в Общероссийском классификаторе стран мира идет отдельной строкой, и у него даже есть отдельный домен (.bv).

Корабль был наполнен преимущественно старыми дедами, которые занимают первые строчки во всех рейтингах мировых путешественников и собирателей стран и территорий. Я на их фоне - подросток. Но на корабле был самый удивительный персонаж - Вильям Бакеланд.

Ему было всего 22. Он объездил полмира, очень хорошо знает географию, с удовольствием поддержит разговор про атолл Рокол, не упустит возможность арендовать частный полет на Таймыр. Его прадедом был Лео Бакеланд, изобретатель бакелита - первого массового пластика - который на своем изобретении неслыханно разбогател. Его бабушка была одной из первых женщин в мире, которая объездила все страны еще в 1930-е годы.

Вильям не похож на обычного молодого человека своих лет. Он изящно одевается, у него с собой есть костюм с бабочкой, который он надевает на один из ужинов в важных поездках, он не интересуется женщинами и, кажется, мужчинами тоже. У него блестящее политологическое образование, он катался в детстве на лыжах в Аспене, знает несколько языков, говорит на безупречном английском высшего света. У него немного эксцентричные манеры - скажем, он выскакивает из-за стола, если кто-то кладет лимон в колу. Он не пьет, не курит, не слушает плеер, он плохо умеет обращаться с техникой, но играет на клавесине и учится водить вертолет. Почти всю жизнь он проводит в поездках.

Не может быть более подходящего места, чтобы познакомиться со всеми людьми, чем корабль, который 35 дней идет по океану. И Вильям примкнул к нашему ядру - группе из примерно 10 самых последовательных, постоянных, увлеченных путешественников. Каждый завтрак, обед и ужин мы занимали одни и те же столы рядом, не пуская за них посторонних. И нам всем было очень приятно, что такой образованный и приятный путешественник находит утешение в нашей компании. Скоро Вильям был полностью принят в сообщество и стал полностью своим.

Когда мы подошли к острову Буве, мы два дня плавали вокруг, но так и не смогли высадиться. Погода была ужасная, волны огромные, а руководитель экспедиции не хотел кидать в ледяную воду 80-летних дедов. Поэтому мы поехали дальше, но у каждого на душе остался осадок от несбывшейся мечты. И Вильяму пришел в голову план - организовать круиз мечты на три месяца вокруг всей Антарктиды. С посещением всех самых желанных мест, включая тот же Буве, острова Херд и Макдональд, остров Кергелен, и пр. Вильям сидел с атласом и планировал логистику. Его личный помощник в Лондоне уже начал переговоры о фрахте с владельцами подходящих судов.

Разумеется, весь наш клуб путешественников захотел присоединиться - кто на весь маршрут, кто на одну хотя бы треть.

Мы благополучно доехали до финиша и разлетелись по домам. Через некоторое время я получил от Вильяма письмо - поездка вокруг Антарктиды состоится, мне гарантируют на борту вино и быстрый интернет. Что еще нужно для счастья? Внести депозит. И я внес, конечно. На поездку, которая должна состояться в 2018-2019 годах. А быстрее такие серьезные поездки и не планируются, тут все четко. У каждого серьезного путешественника расписаны все планы на два года вперед.

Наш клуб стал чаще встречаться, больше ездить, выбирать более экзотические направления. И несколько раз в год все так или иначе пересекались. Кто-то съездил с Вильямом в ЦАР, кто-то на остров Клиппертон, я с ним ездил вместе в Дарфур. Если читатель знает что-то о Дарфуре, но он понимает, что туда может поехать только очень целеустремленный путешественник, нормальных там нет.

Вместе с тем, Вильям планировал еще разные поездки - по редким островам и малоизвестным атоллам, и даже обещал мне, что получил разрешение высадиться в Силенде. Этой поездки я очень ждал, потому что в Силенде уже много лет никто не был.

Избранным знакомым Вильям писал дайджесты событий своей жизни - где он успел побывать, что увидеть, что случилось в его жизни. В 2016 году в Нью-Йорке скончалась его сестра Мугетт, которая 8 месяцев до этого была в клинике. Церемония прощания была простой, присутствовал только близкий круг родственников, исполнялась композиция "Пребудь со мной".

Особо трогальной была деталь - его мать послала из Лондона первым классом в самолете любимого плюшевого мишку Мугетт, чтобы он тоже присутствовал на похоронах. У богатых свои причуды, и это так непохоже на все, с чем мы сталкиваемся в своих простых жизнях.

Надо заметить, что Вильям, как все эксцентричные миллионеры, немного странен в поведении. Он может месяцами не отвечать на письма, он не пользуется телефоном, он может организовать поездку, но не приехать сам. За те два года, что мы знакомы, у него случилось несколько форс-мажоров. У него умерли две сестры и отец. Все наше сообщество путешественников очень переживало об этих утратах.

Последний раз я был в одной поездке с Вильямом в августе на островах Спратли. После этого его никто не видел.

Через неделю мы получили письмо от его помощника - Вильям в больнице, ему очень плохо, сколько он там пробудет неизвестно, просьба отнестись с состраданием. За две недели до поездки в Мали, в которую многие уже собрались, купили билеты и пр.

В этот момент разные члены клуба стали подозревать что-то неладное - оказалось, что много людей платили авансы за самые дорогие и интересные поездки, но все они не состоялись под разными предлогами.

Основатель клуба, Гарри Митсидис, начал свое расследование. И оказалось, что абсолютно все от начала и до конца про Вильяма - полная хуйня на постном масле. Включая имя.

Мальчик из небогатой бирмингемской семьи по имени Джесси Гордон просто поменял себе имя (что в Англии делается за один день и стоит пенни). Оказалось, что его сестер зовут не Мугетт и Арианда, и они вполне себе живы. И его отец тоже жив. И он не воспитывался в Швейцарии и Испании. А у его матери нет частного фонда, из которого она спонсирует федеральные программы сохранения птиц на удаленных островах США.

И самое интересное - это пирамида, которую Джесси-Вильям построил из своих друзей-путешественников. Авансовые деньги он тратил на свои поездки. И ни в чем себе не отказывал. Даже наоборот - если была возможность из бизнес-класса пересесть в первый, он демонстративно покупал себе на глазах у всех апгрейд.

А в одном случае он заплатил свою долю за перелет на частном самолете, в котором не смог принять участия из-за того, что у него разболелась голова. И разумеется, все участники этого полета не могли после этого сомневаться ни в чем, и тоже вносили авансы за новые поездки.

Наследник трехсот миллионов фунтов с аристократическим акцентом и безупречными манерами не мог наебать на какие-то пару десятков тысяч, - так думал каждый. Лично я попал на 60 000 евро. Это мой вклад в поездки мечты, которые останутся пока в мечтах. А всего Вильям наебал сообщество путешественников на 650 000 евро (насколько удалось посчитать).

А еще на всякий случай он зарегистрировал несколько десятков аккаунтов под именем William Baeckeland в разных сетях, чтобы желающие его нагуглить были сбиты со следа. Один из Вильямов - 14-кратный получатель номинаций на Оскар с аккаунтом на Вимео, другой Вильям - французский медиевалист и поэт, третий - координатор программ на Фейсбуке.

Все они появились буквально недавно. И будут еще новые, под другими именами и с не менее удивительными биографиями.

Мораль, увы, стара как мир:
Уж сколько раз твердили миру,
Что лесть гнусна, вредна; но только все не впрок,
И в сердце льстец всегда отыщет уголок.

И что же в результате? Вильям сейчас в Англии основал новую компанию, и принимает предоплаты за туры .
Артём Лебедев

Я недавно придумал тут такую штуку, мне сказали, надо срочно патентовать и производить, но если я не хочу стать богатым, то хотя бы рассказать людям, потому что это важно.

Вот помните, в былые времена были такие Часы Судного Дня? Сейчас мало кто о них помнит, а раньше это было большое дело — в программе "Время" рассказывали, но сейчас за неимением программы "Время"...

В общем, Часы Судного Дня — это проект чикагских учёных-атомщиков — на часах отмечалось, как близко мир подошёл к ядерной войне и глобальной катастрофе. Полночь, значить, это полный пиздец, а часы отмеряют время до неё. То есть до него. США и СССР подписывают договор об ограничении стратегических вооружений — часы отведены на 2 минуты назад, пиздец отдаляется... Индия испытывает свою первую ядерную бомбу — часы переведены на три минуты вперёд, пиздец стал ближе...

В общем, многим супружеским парам нужны Часы До Развода.

Не было секса три недели — часы переведены на десять минут вперёд. Начал поднимать сиденье на унитазе — часы отведены на две минуты назад.

Потому что понимаете, для многих пар такие вещи становятся сюрпризом. Вот вроде всё хорошо, нормально сидели — вдруг раз, я собираю вещи, забираю кота и ухожу к маме. Ни с того, ни с сего. Или — всё ж было хорошо, и вдруг в супружеской постели рядом с мужем молодая мулатка, и непонятно, с чего так вышло. И это хорошо, если не молодой мулат. Потому что то сразу двенадцать часов.

Просто пары не всегда эффективно коммуницируют — многим кажется, что они доносят своё недовольство или раздражение предельно ясно, а потом оказывается, что их не слышали. Потому что нарушен процесс коммуникации.

А с часами всё наглядно. Вышел с утра в кухню, смотришь: сорок пять минут до развода. Помыл посуду — часы отведены на минуту назад. Трахнул секретаршу — часы переведены на полчаса вперёд.

А полночь, стало быть, полный пиздец и армагеддон.
Владимир Завгородний

Молода родина переїхала до будинку поруч з пустирем. Невдовзі там з'явилася бригада, яка почала будувати будинок на тому порожньому місці. 5-річній доньці господарів було дуже цікаво споглядати, що там роблять будівельники і вона днями за ними спостерігала.
Врешті вона подружилася з будівельниками і вони почали вважати її чимсь на кшталт талісману проекту. Вони часто теревенили з нею і часом вона виконувала їхні маленькі доручення, які ті їй давали, аби вона почувалася важливою.
Наприкінці тижня вони вручили їй конверт з десяткою доларів. Мала побігла до мами похвалитися, а мама порадила доні відкрити рахунок у банку і покласти туди ці гроші.
Касир у банку був дуже вражений і поцікавився, як вона змогла заробити гроші у такому ніжному віці. Манюня гордо відповіла:
- На минулому тижні я працювала зі справжніми будівельниками, які будують будинок поряд з нашим.
- Ого! А на наступному тижні ти теж там працюватимеш?
- Обов'язково. Якщо, звісно, ці кончені дебіли зі складу нарешті привезуть їбучий гіпсокартон!
Рома Коляда

Доктор: Хотите вакцину?
Британец: Нет.
Доктор: Все джентельмены прививаются.
Британец: Ну тогда да.

Доктор: Хотите вакцину?
Немец: Нет.
Доктор: Это приказ!
Немец: В таком случае, да.

Доктор: Хотите вакцину?
Американец: Нет.
Доктор: А ваш сосед уже привился.
Американец: Правда? Ну тогда да.

Доктор: Хотите вакцину?
Француз: Нет.
Доктор: Все джентельмены прививаются.
Француз: И что?
Доктор: Это приказ!
Француз: Чихал я.
Доктор: Ваш сосед уже привился.
Француз: Что мне до того?
Доктор: Постойте, вы же француз, так? Я вспомнил, что вам вакцина не положена.
Француз: Как не положена? Срочно колите!

Доктор: Хотите вакцину?
Чех: Нет. Можете не стараться. Как с англичанином, немцем, американцем, французом у вас со мной не пройдет. Знаем мы ваши фокусы!
Доктор (шепотом): Псст. Знаете, я вколол им русскую вакцину. Но у меня есть одна, американская, только для врачей. Я вообще вам о ней не должен рассказывать. Это незаконно. И, конечно, она не бесплатная, как русская. Стоит 900 крон.
Чех (доставая из кошелька 1000 крон, шепчет): Тогда делайте, доктор. Все в порядке.

Доктор: Хотите вакцину?
Израильтянин: Нет.
Доктор: Тут в Араде немного осталось, но она заканчивается.
Израильтянин: Да-а-а-а-а! (Вся семья прыгает в машину и едет в Арад.)

Доктор: Хотите вакцину?
Русский: Нет.
Доктор: Да тебе просто слабо.
Русский: Мне слабо?! Две сразу коли, лепила.

Доктор: Хотите вакцину?
Украинец: А можно просто справку? А вакцину вон тому греку и деньги пополам.
Доктор: С главврачом еще надо будет делиться.
Украинец: Ну, треть.

Доктор: Хотите вакцину?
Белорус: Нет.
Доктор: Но мы повесим ваше фото на доску почета и дадим вымпел.
Белорус: Тогда да.
Тырнет

Є люди, які карають свою половину сексом.
І є кілька форм покарань.
Одна з них - це той самий "борг між подружжям".
Я не відстежувала, як з'явилось це поняття, але що це факт чистого насилля, як психічного, так і фізичного - не відняти, сама проходила, по молодості.
Цей "борг" - це досить вишукане приниження людини, особливо жінки, яка, майже завжди, є слабшою, в першу чергу, фізично і не може продемонструвати спротив.
Звідси і постійний головний біль, і будь-який інший, і стимулювання оргазму - аби швидше відчіпився, і не хотів доводити, що він агов, який крутий, і небажання приходити додому, або купа справ опівночі.
Насилля, на яке всі погоджуються.

Для чоловіка це насилля, коли він ще любить, але вже не так пристрасно, а жінці треба і він не хоче, аби вона шукала де-ін-де.

Бо не потрібно одружуватися одразу, з переляку. Треба зрозуміти всі найголовніші точки дотику, бо нічого доброго з "боргів" не виходить.
Особливо важко їх віддавати, якщо ти нічого нікому не завинив, і він штучний, принизливий, руйнуючий.

Цей борг є, одночасно, і фізичним.
Для переважної більшості жінок "борг" сприймається, як наруга на їхнім тілом і, як наслідок, душею.
Психосоматика потім кричить всіма відомими їй мовами: кисти, поліпи, запалення, біль, онкологія, передчасний важкий клімакс, аноргазмія, страх перед актом, безпліддя, депресивність, байдужість до сексу, порушення гормональних показників, etc.

Для чоловіків це світить простатитами, ослабленням потенції до її втрати, комплексами і невпевненістю в собі, озлобленням, небажанням приходити вчасно додому, фліртом, зрадами.

Є певна різниця.
Змучена насиллям в шлюбі жінка не шукає розваг на стороні, а чоловік - шукає.
І, думаю, якщо це через насилля через примус до сексу, добре, що шукає - то його ліки і спосіб залишитись при пам'яті і в здоров' ї.
Жінці теж треба було б, але наша природа, в переважної більшості, нажаль, дозволяє нас зламати, часто до незворотності.

Є інший бік цього жаху - це покарання відсутністю сексу.
О, це така мила річ.
Це коли ти живеш з людиною, кохаєш її, хочеш її, а в нього/неї не залишилося інших способів тебе зламати, а зламати тебе, чомусь, важливіше за все решту на світі, за дихати навіть - сенс дихати, коли ти дихаєш краще?
І тоді благовірні йдуть на цей витончений аб'юзерський крок, маніпулюючи тим, кого називають коханою людиною, як лишень хочуть.

Секс - як нагорода за слухняність.
Як вам таке?
А буває. Ще й як, курва, буває.

Це виглядає, наче людині, яка скучила на стільки, що "з'їла б кабана", але їй, коли вона смиренно, кілька тижнів, ходить лише "по стрілочках", "кидають хвіст", покручений, сухий і не ситний.
І ти маєш прийняти його, як найбільше благо, на яке ти заслуговуєш. Бо ти, чомусь, став ніким, нічим, ніде. Бо ти став найбільшим страхом когось, хто хоче позбутися цього страху, увігнавши тебе в ще більший.
І ти здаєшся.
Тому шо кохаєш, справді.
Тому що не хочеш втратити кохану людину, погодившись втратити себе.

Тому що з тобою чинять так, як ти дозволяє з собою чинити.

Взагалі, в дитинстві, юності, в молодості в мене були майже всі існуючі форми насилля, тому я вийшла вся контужена на голову вже років в 15, щиро вважала, що так має бути до добрих 25, і не дуже сильно сперечалась з тим, як є, десь до 30.

А потім, наче з ланцюга зірвалась - і давай все розуміть, перекроювать, вирвати з м'ясом, випалювати, залишаючи рани, що досі ниють в негоду. Особливо, в метафоричну.

Проте, може трапитися так, що ти, почувши щось, що нагадує прекрасне з минулого, забуваєш, чим ти за це прекрасне тоді платив, і робиш помилку знов.

...

Головне, більше їх ніколи не робити, якщо, через 25 років, ти дозволяє собі повтор невивченого матеріалу.

Кохайтеся, кохайте.
Є різниця, скільки вам років, ким ви були, хто ви зараз і де - звісно, але вона набагато менш значуща, ніж те, куди і з ким ви йдете.

Ксенка Секвоя

Иногда, бывает, накатит такое великолепное волнение. Почувствуешь себя неизмеримо больше, чем ты есть. Осознаешь себя чем-то, чем только предстоит стать и, может быть, даже не в этой жизни. И подумаешь: бедная, бедная моя земля! Бедный мой город, живущий в бесконечном беге и рокоте волн и бессоннице! Бедные вы мои люди.И подумаешь: я бы выпала на этот город лёгким снегом, какого ещё не бывало. Под этим снегом созрела бы вся любовь, которой нам не хватает, вся мудрость, которую не успеваем выносить на ходу, вся нежность. И подумаешь: я бы пала тёплым дождём на все эти лица. Чтобы одновременно расплакались все, кому не положено и кто давно разучился, чтобы всё лишнее с этим дождём -- утекло навсегда.
И думаешь: я пришла бы в этот город крепким сном, навсегда отводящим кошмары.И думаешь: я обняла бы ветром каждого в этом городе. Каждую злую старушку, каждого чужого противного ребёнка, каждого серого мужика, сердито курящего на ходу, каждую сволочь.
И лежишь на спине в тёмной комнате, улыбаясь бездумно в пустой потолок. И на потолке мягко светятся звёзды, мягко кружатся звёзды, складываясь в незнакомые лица и объясняя всё, что мечтала узнать, но на непонятных тебе языках. Но ты всё понимаешь...
А утром проснёшься, протрезвеешь и скажешь:
-- Блять. Это в какой же момент вчера я так здорово перебрала?! Звёздочки, снеги, дожди... расколбасило явно неслабо. Хорошо хоть -- целоваться спьяну ни к кому не полезла со вселенской любовной любовью!..
Но дочерей в этот день обнимаешь особенно нежно.

Сьогодні мені написав товариш з Росії і розповів цікаву історію. Він улітку відпочивав у Болгарії в районі Пловдива та відвідав з екскурсією знаменитий пам’ятник воїнам, які загинули, звільняючи Болгарію від німецької окупації в 1944 році. І на стелі зі списком загиблих героїв він раптом побачив прізвище свого діда. А йому розповідала колись бабуся, що дід пропав безвісти десь під кінець війни в Румунії. Він відправив запит до архівів з проханням перевірити, чи дійсно Артюхов Иван Петрович, який воював у складі 4-го Українського фронту, загинув, визволяючи Болгарію від окупації німецько-фашистських військ.
Невдовзі прийшло повідомлення. Так, справді, людина похована в меморіалі загиблим воїнам в місті Пловдів – то його дід. Уявляєте? Через стільки років знайти слід свого діда! І як добре, що пам’ятник не знесли, хоч місцеві націоналісти хотіли це зробити кілька разів. А пам’ятник цей – знаменитий «Альоша», пісню про якого знали усі в Радянськім Союзі. Пісня «Альоша», яка прозвучала в 1967 році і стала на довгі роки символом радянсько- болгарської дружби, досі звучить на всіх урочистостях в Росії, Білорусії до 9-го Травня. А ще пісня була довгий час гімном міста Пловдів та звучала як музична заставка під час початку ранкової трансляції місцевого радіо.
Як же гірко, що зараз люди все менше пам’ятають про подвиг радянської армії під час визволення Болгарії від нацистського іга і про жертви, які поніс при цьому радянський народ. Гірко, продовжує мій товариш, що щось роз’єднало наші братські народи, а пісня про Альошу більше не звучить в Україні всюди, як колись у старі добрі часи.
Антифейк
Ну що, прочитали? Просльозилися, згадавши слова «немало под страшною ношей лежит безымянных парней»? Як же гірко, що «цветов он не дарит девчатам», і «из камня его гимнастерка, из камня его сапоги»… Десятки співаків на Ютубі переспівали цю сумну пісню, навіть наша Наташа Могилевська встигла її заспівати в 2017 році. І справді, у Пловдиві є ініціативна група, яка давно вимагає знести пам’ятник окупації Болгарії, знести цього Альошу, який колись пролив свою кров за болгарську землю. Правда, зачіпає? Адже знесуть і «стеллу з іменами загиблих», серед яких, як виявилось, і «дід мого товариша». А це, як стверджує російська Вікіпедія, «символ памяти всем советским солдатам, погибшим при освобождении Болгарии от нацистской оккупации во Второй мировой войне»…
Так от. У всій цій історії немає ні краплини правди. Крім того, що пісня була справді написана 1967 року, і в ній гарна мелодія та красиві слова. І все. Тому що на території Болгарії під час вступу радянських військ не загинув жоден воїн Радянської армії, і не було жодного бою. І під пам’ятником знаменитому Альоші у місті Пловдив немає ніякої стели з іменами. Тому що не лежить там ніхто.
І навіть вислів «визволяли окуповану Болгарію» - фейк. Болгарія не була окупована, тому що вона (тримайтеся) була союзником Німеччини. Правда, цар Борис не оголошував війни Радянському Союзу, але під тиском Гітлера оголосив війну США та Англії. Радянський союз одноосібно оголосив війну Болгарії і ввів війська до країни 7 вересня 1944 року. Болгарська армія ніякого супротиву не робила. Більше того, були випадки зустрічі радянських військ військовими оркестрами та квітами від населення. А де ж німецькі війська, від кого визволяти? Німецьких військ у Болгарії вже не було, вони перед тим без жодних переслідувань тихо пішли собі, потопивши усі свої військові кораблі.
Тому Радянська армія спокійно увійшла до Болгарії, і єдине, від чого там міг загинути солдат – це хіба перепивши болгарського вина. І навіть той зв’язківець Олексій Скурлатов, з фото якого витесували скульптуру, спокійно повернувся додому в рідний Алтайський край і прожив там до глибокої старості.
Але під кожним роликом із піснею «Альоша» на Ютубі я натрапляю на коментарі «мой дед погиб в Болгарии», або «брат моего прадедушки погиб в Болгарии». А далі йдуть заклики повернути Радянський Союз та оживити «славные победы всех славян» -- проста медіатехнологія, яка продовжує працювати уже більше 60 років. Сльозливі пісні, фальшиві факти, підтасована інформація, захована правда... Ці чекістські, а тепер фсб-шні методи працюють і зараз. Технологія, яка відвертала увагу народу від справжніх трагедій початку тієї війни. Про оточення чотирьох армій під Києвом і втрату 600 000 воїнів лише полоненими ніхто пісні не написав. Жодної. Але то уже зовсім інша історія. Непопулярна серед поетів та композиторів, ботів Ютуба і моїх гіпотетичних «російських друзів».
Довідка:
Російська Вікі про Болгарську операцію Червоної Армії: «Во время операции никакого сопротивления советским войскам оказано не было» https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%BE%D0%BB%D0%B3%D0%B0%D1%80%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%8F_%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D0%B8%D1%8F

Російська Вікі про пісню «Альоша»: «посвящённая памятнику советскому солдату в болгарском городе Пловдиве как символу памяти всем советским солдатам, погибшим при освобождении Болгарии от нацистской оккупации во Второй мировой войне»
https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BB%D1%91%D1%88%D0%B0_(%D0%BF%D0%B5%D1%81%D0%BD%D1%8F)

Болгарія була єдиною східноєвропейською країною, визволення якої обійшлося без боїв.
https://bulgaria-dobrich.ru/.../pochemu-bolgariya.../
Олександр Кот

Ну? Ну вот кто вас тянул за язык тогда, в 14 том? Ну поизголялись над кастрюлеголовыми всласть? Ну поиронизировали с мытья унитазов в Польше все? И?А судьба злодейка вас услышала! И отреагировала, со свойственной только ей, особо извращенной формой иронии!Теперь долго вам потрясать теми "царскими регалиями"! Заслуженно!Вся эта толпа, что скрещивает пальчики за Овального она вообще подозревает, что смена властной парадигмы на РФ - это сумасшедший передел всего. Всего вообще.Вдумайтесь - на РФ тольк силовиков под 3 миллиона официально.Тех самых - что Каширка, Норд-Ост, Абхазия, Донбасс, Крым, МН-17, Сирия.Т.е. три ляма, чуть более чем повязаных круговой порукой, кровью и деньгами. И деньгами большими.Любой русский офицер в чине от майора - это богатый человек.А тут - Овальный. Вам еще не смешно?
Пуйло - дурак? Он зря строил 20 лет "силовархию" - покупая их деньгами, и связывая кровью, попутно превращая в новую элиту?А теперь - они от этого положения откажутся, и пойдут по этапу? Ответят за избиения, Басманный суд и Немцова?Я скажу проще - как только "протесты" попробуют перейти из мультиков в настоящую зарубу - будут давить танками и стрелять на поражение.На этом все и закончится.Мы же знаем,что палить автозаки и переворачивать ментовские Тигры средний россиянин не приучен, да и не майдаун он какой-то, как украинцы майданутые.Я с трудом верю в кастрюлеголового, скачущего на площади гражданина рф с щитом, который огревает омоновца дубинкой по скафандру.В этом и суть - омоновец будет убивать т.к. у омоновца корпоративная солидарность, погоны и деньги, и благополучие семьи на кону.А за что будет воевать средний россиянин - если крым/его, на вешалке костюм Russia, а украинцев придумал австрийский генштаб?А еще есть владельцы ЗАО РФ - им-то зачем Овальный?
Т.е. с любой стороны - для нас исход всех этих перипетий по сути не важен.
Так что, я не против того, чтобы они там мочили друг - друга.
Омоновцы - штатских. Или штатские - омоновцев.
От перестановки мест - смысл не меняется.

Советы современных психологов Есть у психологов такое упражнение - "лодочка" называется. Ты садишь своего обидчика в лодку и отпускаешь ее. Лодочка с обидчиком уплывает и увозит с собой всё негативное. Очень важно, чтобы слова сопутствующие были не агрессивные. И, вот, представляю я так образно, как я обидчиков этих всех в лодочку созываю, рассаживаю, улыбаюсь им всем (иначе хрен кто прийдёт - я их на прогулку приглашаю), отталкиваю лодочку эту от берега и: "Плывите в по...пу, ребятки!". Стою. Улыбаюсь.Сколько раз не пыталась: лодочки, местность - разные, а слова напутствующие - одни и те же.
А ещё в далеке - водопад. Прямо четко вижу , как туда лодочка эта всё быстрее и быстрее направляется и так бултых - и усё. И только эхо над водопадом: "В пооооо...пуууу!"
Медитация - не моё это.