Наснилося мені сьогодні, що пішов я у приватну клініку. Не запам'ятав я, що мене боліло, але доктор сказав, що треба робити обезболення. Пішов за шприцом, точно одномілілітровим, вернувся і зробив укол за ключицею. Та ладно, не страшно, подумав я. Але лікар, не вдаючись у пояснення повернувся знову. Тепер вже з цілою мисочкою шприців. Від другого укола я зірвався на ноги. Вже наяву.

А що добро снилося вам?

Падає частенько, особливо на початку літа, але настільки красивим ви його нігде більше не побачите. Тому, побачивши невтішний прогноз погоди, не падайте духом - сміло вирушайте назустріч туману, що стелиться на схилах гір.

Він є постійним супутником дощу в Карпатах; здається, що випавша волога одразу конденсується у нові хмаринки, які пливуть між гірськими вершинами, між вашим одягом та тілом, охолоджуючи його і землю.

Саме життєдайна сила води створює багатство фауни та флори, що відкривається вашим очам у всій красіі лише тоді, 

коли торуючи шлях вгору по лісових просіках та покритих травою луках ви опинетеся на одній з вершин, котра відкриє перед вашими очима краєвид нетронутого кутка природи.  

 Природи, що може і любить демонструвати свою силу, навіть посеред літа )))

Коли приємна втома розільється по вашому змореному підйомами і спусками тілу, вас приємно здивує і зігріє не лише зустріч з місцевими ґаздами. 

 Вони  вже встигли підготувати для вашого змореного тільця сауну, а для ненаситних очей - красу внутрішніх двориків.

що туляться поміж повноводними потоками гірських річок. Ви ще не забули, що падає дощ? Вода стрімко піднімається, бурлить, змушує  до послуху та вимагає поваги. За зневагу розплата одна -- каламутна водиця віднесе вас під одну з коряк, де ви станете кормом для рибок.) 

До речі, про рибок. Коли ви зголодніли, то ваші гастрономічні потреби не залишаться незадоволеними. Затишні ресторанчики на лоні природи запропонують вам свою кухню.

Засмажать, запечуть, потушкують, зварять (добре. що за вас не з'їдять) живу форель.

Шашличок теж соковитий, не сьогодні-вчора ще хрюкав )))

далі цитую 

В Испании скончалась пенсионерка, считавшаяся "старейшей блоггершей". Мария Амелия Лопес умерла в возрасте 97 лет.  Первую запись на страничке amis95.blogspot.com она сделала 23 декабря 2006 года. Лопес написала: "Сегодня, в день моего рождения, мой очень жадный внук подарил мне блог". Пожилая женщина писала обо всем, что ее волновало, начиная от собственного самочувствия и заканчивая международными проблемами, передает со ссылкой на AFP БИА. Средства массовой информации, испанские газеты El Pais и El Mundo, открыли "бабушку-блоггершу", а старательные читатели переводили ее записи на другие языки. Блог Лопес стал очень популярен в Испании. О ней узнали сотни тысяч пользователей сети интернет, хотя сама старушка рассчитывала обрести максимум пару читателей примерно своего возраста. Позднее Лопес даже удостоилась встречи с испанским премьером Хосе Луисом Родригесом Сапатеро. Ранее самой пожилой блогершой считалась жительница Австралии Олив Рили, умершая в июле 2008 года в возрасте 108 лет.

Кидаєш оком вперед, повертаєш голову назад, куди оком не кидеш -- усюди вони. Ось ця, дайте цю, така пухкенька, так і хочеться її м'якуш стиснути. До зойку хочеться... Але.. Млієш від різноманіття форм і начинок. Очі поїдають все і одразу, шаліють від натовпу. Ооо... ця, саме ця, молоком і медом текучая, солоденька така. Та дайте спокій, таких солодких багато, від них вже не пре. Краще скуштувати оцю. Вона така зарум'янена, а шкірочка яка, кольору шкірочки позаздрить будь-яка красуня з глянцю.  А ось ще одна, щедро припудрена. За висококласною пудрою не розбереш навіть, що всередині. В рій думок вривається чіткий ванільний аромат, який ставить великий хрест на попередніх сумнівах. Рука інстикнтивно піднімається вгору, манячи до себе цей шедерв . Але розчаровуєшся, принюхавшись ближче. Ароматизатор ідентичний натуральному - китайська підробка. Втрачаєш надію заспокоїти жагу, почуваєшся як замучений спрагою скиталець посеред моря. Вони, як повінь, проносяться повз, худенькі крекери, товстенькі булочки, вилискуючі під променями сонця крапельки жиру на пампушках - і ви теж тут, тістечка, прикрашені зверху різнокольоровими фарбами, ось шоколадна, ось руда, ось кольору білого шоколаду. Та які ж ви, жіночки, всі різні? Поки не відкусиш вас кавалочок, доти й не дізнаєшся, які ви на смак.    

Я ото сиджу за компом на пару з телефоном, виробничі питання намагаюсь вирішити, пару специфікацій  підбив. Їжа по графіку, регулярно чайок попиваю, апельсинки з бананчиками топчу. Погодка просто шепче: сонечко вдень світить, теплий вітерець дує, пташки заснути не дають, щоб їх коти вхопили, ідилія. Коханнячко недалеко, пішла до зубного, надіюся з зубками залишиться, тому переживати нема за що. Рідні здорові, принаймі так видається, інтернет не зникає. Мобільний, правда, замінив Chi Mai  на якусь попсову лабуду (не плутати з Лободою), але з тим миритися можна.  Та що тут скажеш, крім: "їж, пий, душе, і веселися". Однак несмакує життя мені сьогодні. Чому?  

Збояню підкінець, бо цей віршик хоч трохи піднімає настрій.

С лицом измученным и серым, На белой смятой, простыне, Как жертва бешенной холеры,  Лежит коленками к стене. Протяжно стонет, как при родах, Трясётся градусник в руках... Вся скорбь еврейского народа Застыла в суженных зрачках. По волевому подбородку  Струится пенная слюна. Он шепчет жалобно и кротко: "Как ты с детьми теперь одна?" В квартире стихли разговоры,  Ночник горит едва-едва. Темно. Опущены все шторы... У мужа 37 и 2...

Пограв у бейсбол з канадолами, думав відпочити погожим, майже літнім, вечором. Замітки почитати, відкоментячити щось.

так нє, гад-Мерфі мусів полізти до монстери і звалити її на підлогу 

потусив я її пересаджувати в більший горшок