Як тільки кудись зберешся

Як тільки кудись зберешся... Або друзі не зможуть скласти компанію. Або погода зіпсується. Або й те, й те. Мабуть, така карма сидіти вдома. Якби ж ще в блогах було багато нового і цікавого, то воно ще більш-менш не нудно. А так, ще читати нічого. Сум-нудьга. Хоча й до цього мені не звикати.

А ще ж півмісяця 2017 року вже нема. Як швидко біжить час!

Ну, не буду про сумне. Тільки відійшов від спогадів. Краще помріяти. Майже рік ще попереду.

Найкращі українські хіти - пісні Незалежності (частина 3)

 Продовження першої і другої частини хіт-параду найкращих українських пісень. 26 пісень вже позаду. Попереду — чергова підбірка найпопулярніших вітчизняних пісень.

[ Читати далі ]

Фейловий сталк на Ремдизель

Наприкінці минулого року вирішив полазити по «Ремдизелю». Але схоже, що запізнився. Завод в стадії демонтажу.
Полазити так і не вдалося: на території бігали собаки, було чутно звук розпилювання металу. Пощастило тому, хто лазив на завод раніше. Зараз там робити нічого. Чи може все-таки щось цікаве там залишилось?



[ Читати далі ]

Жалкую, що мало писав...

Продовжую тему спогадів. Уважніше перечитав блог. Жалкую, що так мало писав литдибру (щоденник). З 2013го вирішив закцентувати увагу на фотках, тому на «писанину» «забив». Та й не хотів писати про все. Охоче писав тільки про роботу і знайомства.

Не втримався, щоб не дописати спогади. Поки ще в пам'яті більш-менш свіжо.

Найкращі українські хіти - пісні Незалежності (частина 2)

Продовження огляду найкращих українських пісень. Нажаль, знайти інформацію про пісні не вдалося. Тому, просто переглянемо відео.


[ Читати далі ]

Перечитуючи блог

Хвиля спогадів змусила перечитати старі записи. Виявилось, що раніше була депресія. Незважаючи на те, що життєвий устрій був стабільним — робота, кіт, поїздки. Звичайно, в моменти нудьгування, було сумно. І повтори по тєліку і в житті теж дратували. От тільки причини для суму були інші. Якщо раніше переживав через самотність, то тепер через те, що життя змінилось.

Звіти з філії музею громадського транспорту

В ЖЖшечці опублікував фотозвіти з Дня відкритих дверей в філії музею громадського транспорту. Може, комусь буде цікаво. Частина 1, Частина 2.

Накриває спогадами

Знову накриває спогадами. Здається, що починаю жити минулим. Особливо стає сумно, коли згадуєш про те чого/кого нема. Хоча і зміни життєвого устрою, і зміни в обстановці і серед оточення, і душевні потрясіння були й раніше. Однак жив сьогоденням. А тепер чомусь хочеться повернутися у минуле. Притому, що там було не все гладко, і проблем вистачало. І справа не в тому, що раніше було цікавіше. Я б не сказав, що зараз нудно. Просто раніше життя було іншим.

Інколи здається, що те, що було в минулому — прожите не мною, а іншою людиною (хоча сам не сильно змінився). Дивне відчуття.

Не знаю в чім річ. Можливо, став помічати швидкоплинність часу. Здається, ніби вчора був 2014, 2015 рік. А зараз вже 2017. Через декілька місяців буде вже 34 роки. А може старію? І, як назло, все навкруги нагадує про минуле: старі програми, фільми.

Вчора заглушив почуття лікером і подивився «Дизель шоу» — то попустило. Але ж треба щось робити.

Гумор від Дизель-шоу

Ще смішніше, ніж «Квартал» — Дизель-шоу. Новорічний випуск — ульот. Тим паче, що пожартувіали на тему «хто буде дарувати подарунки на Новий рік?»: Дід Мороз, Саната Клаус чи Святий Миколай?

І так: якщо у ватників бомбить — значить гумор гарний)